10/24/2003 | Олег Непокора

Україна в об"єднаній Європі, Промова Юлії Тимошенко перед парламентом ЄЕС. 22 жовтня 2003 року
23.10.2003 20:19

Я хотіла б розпочати з подяки Чарльзові Танноку за запрошення приїхати і розмовляти з Вами. Це дуже важливий момент у стосунках між Європейським Союзом та Україною. Заяви, зроблені 7 та 9 жовтня президентом Європейської комісії Романо Проді та італійським президентом Сільвіо Берлусконі, кожен з яких сказав, що якогось дня Україна, може приєднатися до Союзу, належать до тих коментарів, які я та багато мільйонів моїх співгромадян палко вітають. Наскільки мені відомо, дехто у Європі має сумніви з приводу долі України у Європі та її європейської ідентичності. Заяви обох президентів спростовують таку позицію.


Дехто в моїй країні також сумнівається щодо нашої долі у Європі. Однак, їхні сумніви походять з ностальгії чи зловмисництва: декотрі з них прагнуть реставрувати радянське минуле з його тиранією, моральною та матеріальною корупцією; декотрі хочуть триматися подалі від Європи, бо Союз керується законом і захищає права кожного громадянина. Для них прозорий кодекс законів та повага до особистої гідності поклала б край грабуванню України для власної вигоди.

Ви мусите зараховувати до них і президента України Леоніда Кучму як того, хто протистоїть європейській долі України. Адже дружній вираз обличчя, який він підтримував під час недавнього самміту між Європейським Союзом та Україною, приховує його неприйняття правил та законів, котрі складають осердя союзу. Насправді лише кількома днями перед саммітом Кучма сказав, що Україні не варто прагнути стати членом Союзу, бо на його думку, правила Союзу є надто вимогливими. Лише ті, хто має намір зловживати законом, можуть очорнити закони Союзу.

Для багатьох з Вас, наскільки мені відомо, проблеми в Україні знаходяться далеко не на першому плані. Зараз Ви більше стурбовані успішним розширенням Союзу, яке матиме місце наступної весни. Однак, Україна теж заслуговує на увагу. Розширення зони демократії, свободи і процвітання було і залишається великою метою Європейського Союзу. І я вірю, що наші інтереси у забезпеченні стабільності у Європі співпадають з багатьох позицій.


Я вважаю, що маю всі підстави обговорити з Вами те, у чому співпадають інтереси України та Союзу, оскільки я звертаюся до Вас як людина, хто знає Україну буквально згори донизу. Я належу до тих, хто з нічого створив те, що могло б вважатися одним з найбільших бізнесів в Україні. Я відбула термін в уряді як віце-прем"єр-міністр, і я також відбула термін в українських тюрмах. Отже я знаю мою країну з позицій розуміння, що допомагає мені любити її ще більше.

Саме тому, що я люблю свою країну, я протистою нашому президентові та його режимові. Стендаль, романіст з геніальним розумінням політичної психології колись сказав про роль опозиції наступне: "Керуватися можливо лише тим, що створює опір". Це фундаментальна істина. Сильна, непідкупна опозиція є запорукою здорового урядування.

Одна з речей, яка мені найбільше подобається у політиці ваших країн, є поняття "лояльної опозиції". Справді, ви шануєте опозицію: Бірке, Гледстоун, одинокі заклики Вінстона Черчіля, які нагадували волання у пустелі проти нацистської Німеччини. Який момент у сучасній французькій історії може вважатися благороднішим, ніж рішення Шарля де Голля залишити Францію у червні 1940 року аби продовжити боротьбу проти нацизму з-за кордону? Кожен з цих прикладів підкреслює ті переваги для демократії, які може принести ЛИШЕ енергійна опозиція.

Якщо режим є жорстоким, безпринципним та неперебірливим у своїх засобах, якщо режим зносить голови з непокірних журналістів, як це робить український уряд під керівництвом Кучми, залишає політиків та бізнесменів, які йому не до вподоби, гнити в тюрмі, форма "нелояльності", котру обирає опозиція, не може бути м"якою. Ганді, Мартін Лютер Кінг та Вацлав Гавел, хоч і були миролюбними за своїми намірами, виявляли нещадність, тому що їхні опоненти вимагали такої безжальності. Їхня опозиційна стратегія вибудовувалася так, щоб протистояти урядам, яким вони опонували, саме у тому, у чому ці уряди були найбільш вразливими. Ефективна опозиція вимагає хитрощів як своєї власної форми безжальності.

Саме тому мене часто дивує те, що українська опозиція часто зазнає докорів за різкість нашої боротьби. Але чи можна відверто припустити, що м"яка і чемна опозиція здатна призвести до режиму, відмінного від Кучминого, який переймається лише здирництвом та грабунком? Наша опозиція не виникла з повітря. Вона продиктована самою природою уряду, якому ми протистоїмо. Ми не належимо до нігілістів. Ми не опонували президентові Кучмі з моменту зайняття ним цієї посади. Я працювала як віце-прем"єр-міністр під його керівництвом. Це був час, коли справжні реформи нарешті прийшли до моєї країни. І, звичайно, я отримала саме ту винагороду, якої можна було б сподіватися від такої людини: мене було звільнено з посади і заарештовано.

Що може зробити опозиція у країнах, де лідери перетворюються на диктаторів, де "сім"ї" при владі перетворюються на королівські сім"ї, де тюрма, куля, зашморг, фальсифікація та обмова є інструментами діалогу, який режим веде не лише з опозицією, але й з цілим суспільством? Чи повинна ця опозиція бути терплячою, послужливою, політично коректною, вишуканою у висловах та чемною у діях ? Мушу сказати, що це опозиція могили.

Сьогодні у моїй країні безліч опозицій змішалися в один об"єднаний рух, такий, який вітався Союзом тоді, коли комунізм доходив свого кінця. Режим намагається об"єднатися проти нас. Тому що, коли будинок горить, ті, хто гасить вогонь, забувають про свої незгоди та ідеологічні відмінності.

Враховуючи цю дійсність, я буваю захоплена зненацька тим, що дехто у Європі критикує ідеологічну мішанину української опозиції. Уїнстон Черчіль дуже добре підсумував мою позицію, коли сказав, що якби з"ясувалося, що диявол протистоїть Адольфу Гітлеру, сам Черчіль знайшов би кілька добрих слів про пекло, щоб сказати їх у Британській палаті общин.

Лише коли в Україні встановиться нормальне керівництво, об"єднані опозиційні сили дістануть можливість сконцентруватися на "нормальних" політичних цілях. Сьогодні наш об"єднаний рух має лиш одну мету - змінити той режим, який керує поза нашим бажанням. Як тільки це буде досягнуто, народ України розгляне програму партій, котрі входять до опозиції, і вирішить, чого він хоче. Наша роль полягає в тому, щоб дати їм можливість вирішувати, а це може бути досягнуто поваленням режиму, який компрометує нашу країну в очах міжнародної громадськості, принижує народ України перед світом і, що ще гірше, у його власних очах.

Ось що зробив Кучма, щоб надихнути таку опозицію: його амбіції та політика створюють загрозу Україні всіма можливими способами. Дозвольте мені розпочати із загрози, яку він зараз створює для її власне незалежності.

Як декому з вас відомо, я походжу з народу, що існує на лоні прекрасної природи. Але одна з особливо прекрасних місцин вкрита ганьбою. Так сталося тому, що саме в цьому місці було започатковано і ратифіковано європейську "холодну війну". Я говорю про Ялту.

Я маю сумнів, що Черчіль або Рузвельт знали, що угоди, укладені ними під кримським зимовим сонцем, розрубають Європу навпіл протягом двох поколінь, прирікаючи не лише моїх земляків-українців, але й поляків, чехів, словаків та багатьох інших на принизливе, безжальне та безрадісне слугування.

Те, що державні діячі такого масштабу як Черчіль та Рузвельт, не передбачили повних наслідків своїх дій, повинно стати пересторогою для сьогоднішніх європейських діячів, коли вони намагаються будувати нову Європу. Адже закон ненавмисних наслідків у дипломатії діє так само суворо, як і будь-який інший закон у природі.

Якими можуть бути ці неочікувані результати? Новий поділ між заможними та незаможними європейцями може виникнути, якщо Союз не буде достатньо обережним. Замінити одну безодню іншим нездоланним розмежуванням - це не те, чого хотіли засновники Європи, коли Союз зробив свої перші кроки півстоліття тому. Європа повинна була об"єднатися, щоб забезпечити своїм народам мир та процвітання. Ця свобода повинна була стати зіркою-дороговказом для всіх європейців включно з нами в Україні, раніше замкненими за залізною завісою.

Отже, оскільки Союз іде на розширення, він мусить потурбуватися про те, щоб не розділити континент знову. Торгівля та візові режими, які він створює, не повинні відчужити одну половину Європи від іншої. Політика регіональних інвестицій, якої дотримуються у новоприйнятих країнах мусить зробити цю зону Союзу місцем, де європейці, котрі прагнуть приєднатися до Союзу, зможуть засвідчити його переваги.

Напоготові є друга небезпека, якщо Союз свідомо чи мимоволі знову розділяє Європу. Якщо це стається, Союз іде на ризик того, що його вигнанці об"єднаються у власне мутантне нове утворення.

Ця тінь вже зримо нависла. Остання угода, на щастя, ще не ратифікована у моїй країні, щодо створення "єдиного економічного простору" всередині Росії, не має своїм наміром забезпечити дружню сусідню економічну зону, подібну до європейської зони вільної торгівлі у якій беруть участь Норвегія та Швейцарія.

Чому ні? Тому, що передбачувана "угода про вільну торгівлю" втілена у "об"єднаний економічний простір" не стосується ні торгівлі, ні свободи. Метою цього "спільного простору" натомість є закріплення практики корумпованого та кримінального бізнесу і політики, які виникли після падіння комунізму.

Однією великою перевагою для країн-новачків у їхній надії приєднатися до Союзу була потреба скоритися європейським діловим та політичним нормам. Запропонований "єдиний економічний простір" між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстаном матиме власні норми - норми олігарха, продажного бюрократа та запеклого капіталіста. Для людей, подібних до Кучми, влада закону означає наступне: я маю владу і я є закон. Таким чином, замість забезпечення зростання спільний економічний простір затримає його, замість зміцнення європейської стабільності він підірве її.

Ця загроза спрямована не лише на мою країну та на Європу, але також і на російську молоду демократію. Україна є 50-мільйонною державою. Якщо Росія піддасться спокусі знову поглинути Україну, а вона напевне піддасться, оскільки моя країна під керівництвом Кучми продовжує прямувати стежкою поваленої держави, вона зможе зробити це лише як Імперіалістична Росія. А Імперіалістична Росія не може бути демократичною Росією. Як людина, яка любить Росію та російську культуру, я не хочу бачити ті свободи, якими володіють зараз росіяни, втраченими у пустопорожній гонитві за відновленням імперії.

Для того щоб керувати знову Україною, Росії знадобиться повторно мілітаризувати свою державу. Таким чином новий поділ Європи міг би обернутися чимось дуже подібним до поділу часів холодної війни. Половина вільна, а інша половина - похмура, підозрілива та переозброєна.

Деякі політики та експерти в Україні та Європі вважають, що в Єдиному економічному просторі нічого загрозливого немає, що це така ж пуста організація, як СНД або Євроазес, а тому не потрібно звертати на це серйозної уваги. Я з цим не згідна. Єдиний Економічний Простір небезпечний трьома своїми характерними рисами: перша - Президент Кучма, готовий у будь-який момент зрадити Україну та її європейський стратегічний вибір для того, щоб залишитись при владі; друга - наднаціональний орган управління ЄЕП, у якому Україна матиме лише 10% голосів при прийнятті доленосних рішень, і третя - досить важлива - складова - це прагнення Росії відновити втрачений вплив в Україні та у решті колишнього Радянського Союзу.

Українська стабільність та незалежність також під загрозою зсередини. Сьогодні нами керує людина, яка хоче залишатися при владі будь-якою ціною. У залежності від обставин буде активізовуватися той чи інший клан, який має одне гасло "Владу зберегти будь-якою ціною." Щоб залишитися при владі Леонід Кучма може скористатися шістьма засобами.
1. Перший: передати суттєві державні повноваження наддержавному керуючому органу ЄЕП, залишивши за Україною статус трохи більший за статус губернії;
2. Другий засіб - це зміни до Конституції України, не як крок до гармонізації влади, а як технологія збереження влади діючої команди;
3. Третій засіб: збереження влади - це балотування Кучми на третій президентський термін шляхом маніпулювання Конституційним судом, щоб він зареєстрував його кандидатуру, не зважаючи на положення конституції щодо заборони третього терміну;
4. Четвертий можливий засіб залишитися при владі - створити надзвичайної ситуації в Україні і відкласти вибори, можливо назавжди;
5. П"ятий засіб - це використання кишенькового Верховного суду і його Голови Василя Маляренка для зняття єдиного кандидата від організації з виборів або визнати недійсними будь-які результати виборів, які будуть не на користь Кучми. Ми вже були свідками таких фокусів у наших попередніх парламентських виборах. Однак, для того, щоб це вдалося цього разу, фальсифікація має стати масовою.
6. Найбільш крайнім засобом могло б стати фізичне знищення кандидата від опозиції - і це те, що ми, на жаль не можемо не враховувати, беручи до уваги тяжкий послужний список Кучми...

Але зміна Конституцій це завжди ризикована справа. Особливо це небезпечно, коли робиться для вигоди однієї-єдиної людини. Коли президент добровільно намагається зменшити повноваження його власного кабінету, як зараз на тому наполягає Кучма, ви можете бути певні - він замислив недобре.

Президент Кучма пропонує викинути на смітник нашу президентську систему і замінити її дивним різновидом парламентської системи, яку він змайстрував. Кучма хоче зробити це, тому що наступного року його термін добігає кінця і він не може балотуватися знову. Замість того, щоб піти у відставку пристойно, Кучма хоче змінити конституцію з тим, щоб стати всевладним Прем"єр-міністром, який ніколи не зіткнеться з обмеженнями у тривалості його терміну.

Безумовно, Конституції не призначені для того, щоб зберігати статус-кво, якщо статус-кво вже прогнив. Конституції можуть і повинні забезпечувати реформу, якщо це потрібно.

Владний президент теж не обов"язково є злом для України. У нашому збоченому переході від комунізму дуже важливо, щоб уряд міг діяти рішуче. Для того, щоб змінити систему, яка виглядає найбільш придатною до українських умов, потрібні серйозні підстави.

В Україні прогнила не її конституція, а її президент. Кучма гротескно непопулярний. Навіть Слободан Мілошевич мав більше підтримки в Югославії перед падінням. Отже Кучма знає, що він не може покладатися на вибір свого наступника, як Борис Єльцин у Росії.

Нездатний забезпечити себе прирученим президентським наступником Кучма бажає того, що він називає "парламентською республікою" зі слабким президентом і владним прем"єр-міністром. Але той парламент, який він має на увазі, є мутантом, де авторитарне керівництво кримінальних кланів, контрольованих Кучмою, продовжуватиме існування, замасковане під парламентське керівництво.

Будь-яка спроба продовжити керівництво Кучми створить такий політичний шарварок, що не буде зайвим боятися того, що Україна піде шляхом Білорусії і Балканів ранніх 90-х у відвертому диктаторстві та хаосі. На щастя, ще не було кращого моменту для Заходу - зокрема, Європейського Союзу - відтягнути Україну від краєчку цього провалля. Із розширенням ЄС всі українці налякані цією можливістю нової стіни, котра відсіче нас від Союзу, про що я вже сказала раніше.

Хоча проблема підтримання української демократії передусім стосується українців, Союз також може допомогти, якщо він зробить практичні кроки до переконання українців у тому, що вони не будуть відірвані від решти Європи. Щедрий візовий режим та використання регіональних фондів розвитку на допомогу українсько-польським економічним стосункам можуть допомогти, але лише якщо вони будуть надані на умовах, що Кучма не торкатиметься державної конституції та демократії.

ЄС не повинен боятися втручатися у внутрішні справи України. Зрештою, він не дуже вагався кілька років тому, коли робив зауваження теперішньому членові, Австрії, за те, що вона очікувала на зовнішню допомогу у підтримці внутрішньої демократії. Свавільний Кучма набагато більше потребує того, щоб Європа накладала на нього обмеження для забезпечення нормальної поведінки.

Ніхто з вас не повинен сумніватися, що Кучма має намір залишитися при владі, не зважаючи ні на що. Меншу певність викликає те, чи він наважиться провести президентські вибори (чи будь-які інші вибори), якщо він не спроможеться змінити конституцію так, щоб забезпечити собі здатність продовжувати своє погане керівництво. Зрештою, скомпрометований сам президент Кучма, а не українські конституційні положення. Я не хочу, щоб ви думали, що мій виступ занадто песимістичний. Я люблю свою країну, вірю у її світле близьке майбутнє і щиро працюю для того, щоб Україна була іншою. Але песиміст - це добре поінформований оптиміст, і я хотіла б, щоб у підготовці до президентських виборів в Україні ми були найскептичнішими песимістам готовими до всіх варіантів боротьби у наступних президентських виборах.

Моя присутність тут сьогодні свідчить про те, що Союз серйозно Юлія Тимошенко, Страсбург, 22 жовтня 2003 р.
обдумує наслідки розширення Союзу для Європи. Я вважаю, що Європа може залишитися вірною собі лише, якщо вона притримуватиметься основоположного бачення Союзом Європи як сім"ї народів, відданих ідеям миру та свободи. Він повинен вчасно і тоді, коли кожна з націй буде до цього готова, обійняти цілу Європу. На даний момент сім"я націй, котрі входять до Союзу повинна дотягнутися до забутих і часом занедбаних членів, котрі борються за те, щоб підтримати свої новонабуті свободи та перебудувати своє життя.

Дякую за вашу теплу та дружню увагу до моєї промови, а тепер з приємністю для себе готова відповісти на будь-яке ваше запитання.