10/29/2003 | технолог

Це зовсім не оффтопік...
Останні дні я під враженням від "Снігового шоу" Вячеслава Полуніна.
Це друга наша зустріч у житті...
Улюбленим героєм дитинства для моєї доньки був Асісяй. Вона навіть мріяла про те, що буде клоуном. Може, це найсвітліший вибор для дитини...
1989 року ми з нею йшли по Арбату, на той час одній з найвільніших вулиць у Совєцкому Союзі. І, раптом, назустріч казкова фєєрія, на чолі якої йде жива мрія маленької дівчинки.
В неї вистачило відваги кинутися до нього, взятися за його комбінезон і пройти з ним поруч весь Арбат...
Може і завдяки цьому вона виросла такою, як вона є...
Тепер ми зустрілися з ним на "Сніговому шоу", мова якого зрозуміла в усьому світі. І Маестро сидів разом з нами у залі, і ми разом з ним стояли проти безжалісного снігового буревію, який накрив весь зал...
Головне - ми залишились собою...
Головне - залишатись людиною... не зважаючи на те, проти якої бурі випало стояти...