11/01/2003 | технолог

Вони були б смішними, якби не били такі страшні.
Однієї з вад або може не вад, а навпаки, рятівною особливістю людської психіки є забування того, що не хочеться пам'ятати.
Але, на жаль, надто часто те, про що забувають, нагадує про себе у ще гіршому вигляді. Схована хвороба не закінчується, а навпаки, розвивається і закінчується гіркими наслідками.
Саме тому я і хочу нагадати, як недавно, у 2001 році, в Україні зібралися три фахівці з проблем хвашизму, подивилися у вікно на людей, які казали одному з фахівців, що за його правління жити неможливо, що хай собі піде, ніхто його навіть не чипатиме,...

подивились, подивились, уважненько так, один навіть згадав, що у нього батько політрук був, інший - що його батько у концтаборі сидів, третій - не знаю, про що згадав... та й вирішили, що ті, хто юрмує на вулиці - хвашисти... І отой свій присуд підписали та видрукували на весь світ.

А зараз, коли два з фахівців чомусь опинились на вулиці разом з отією юрбою - вони автоматично стали хвашистами за власним же присудом. І чомусь дуже обурені цим.
Але ж ніхто з тих, кого вони привселюдно назвали хвашистами, за ці роки так і не почув, щоб ці ж самі фахівці з хвашизму вибачились перед тими "маленькими" українцями, до яких вони, "великі українці", прийшли за підтримкою.
Це я все до того, що моральним треба бути завжди, а не вибірково, коли це вигідно для твого іміджу...
Я не буду вже згадувати про американське рукопотискання, після якого були виправдання як хлопчиська, що я цього не робив.

І не треба забувати, що це все пам'ятають люди... Пам'ятають як прихильники, перед якими ніхто не вибачився, то й простити та забути це не можуть, пам'ятають і вороги, які всі проколи цих фахівців-хвашистів ще їм нагадають...
Як казав один наш південний сатирик:"Тщательнее надо, ребята!!!"