Ситуація довкола Тузли: репортаж з великої землі
11/02/2003 | Майдан-ІНФОРМ
Центр Керчі розписаний лозунгами з балончика: “Тузла – наша!”, “Україна Тузлу не віддасть”, “Слава нації!” тощо. Їх не замазують, і поки що це ледь не єдине свідчення того, що в Керчі пам’ятають про український острів. Місто живе без особливої паніки, своїм звичайним життям, і про ситуацію довкола Тузли керченці дізнаються в основному з телеекранів.
У вагоні “Київ-Керч” зі мною їхали три кримчанки, які між собою вели патріотичні бесіди, мовляв, “какие сволочи эти россияне”, але ця тема не була основною у їхніх розмовах. Мешканці Керчі теж не вельми позитивно відгукуються про росіян – приміром, персонал готелю “Керч” стверджує, що “они пытаются нас поссорить”. Що ж стосується місцевого чиновництва, то серед них відчувається загальна зашуганість: мовляв, ми з ними раніше ледь не щодня водяру пили, а тут така підстава. Коли “Собор” роздавав листівки з закликом до тих, хто має мисливську зброю, створювати загони самооборони, міська влада була в шоці.
Позиція керченського офіціозу залежить від того, що скажуть згори. Наразі вони висловлюють готовність захищати територіальну цілісність України, але відчувається, що з такою ж готовністю вони говоритимуть і про необхідність припинити ескалацію конфлікту, і про недоцільність адміністративного розмежування двох братніх народів.
Своєрідним штабом, де можна дізнатися всі новини щодо острова, є згаданий вище готель “Керч”. Там живе прикордонний генералітет, там зупиняються журналісти й політики. Скажімо, 25 жовтня там зупинялися члени “Братства” Корчинського. Там же вони і поширювали свої листівки, переважно серед журналістів. Потім поїхали. Ніхто з них на Тузлі не був, та й втрапити туди доволі важко – пускають тільки журналістів і тільки групами. Протока між Керчю й Тузлою контролюється прикордонним катером, так що проникнути на острів можна спробувати хіба що вночі, здолавши на веслах 4 кілометри. З морського узбережжя в Керчі Тузлу ледь видно, краще її можна розгледіти з гори Мітридата.
Прикордонників на Тузлі чимало. Кажуть, там справді будується застава, і її є ким заселити – в Джанкої до нашого вагону підчепили ще два вагони, в яких із “учєбки” в Кам’янці-Пордільському їхали служити на Тузлу близько 70 прикордонників.
Ну й наостанок пікантна деталь. Випадково я став свідком такої картини: з готелю виходить погранцовське начальство з великими зірками на плечах, а там сидять три дівчини, які зовнішньо вельми схожі на повій. Офіцерська група виділила з себе наймолодшого за званням, він перетер з дівчатами, і ті звично відповіли, шо “если шо, мы подойдём”.
Скучають там наші генерали.
У вагоні “Київ-Керч” зі мною їхали три кримчанки, які між собою вели патріотичні бесіди, мовляв, “какие сволочи эти россияне”, але ця тема не була основною у їхніх розмовах. Мешканці Керчі теж не вельми позитивно відгукуються про росіян – приміром, персонал готелю “Керч” стверджує, що “они пытаются нас поссорить”. Що ж стосується місцевого чиновництва, то серед них відчувається загальна зашуганість: мовляв, ми з ними раніше ледь не щодня водяру пили, а тут така підстава. Коли “Собор” роздавав листівки з закликом до тих, хто має мисливську зброю, створювати загони самооборони, міська влада була в шоці.
Позиція керченського офіціозу залежить від того, що скажуть згори. Наразі вони висловлюють готовність захищати територіальну цілісність України, але відчувається, що з такою ж готовністю вони говоритимуть і про необхідність припинити ескалацію конфлікту, і про недоцільність адміністративного розмежування двох братніх народів.
Своєрідним штабом, де можна дізнатися всі новини щодо острова, є згаданий вище готель “Керч”. Там живе прикордонний генералітет, там зупиняються журналісти й політики. Скажімо, 25 жовтня там зупинялися члени “Братства” Корчинського. Там же вони і поширювали свої листівки, переважно серед журналістів. Потім поїхали. Ніхто з них на Тузлі не був, та й втрапити туди доволі важко – пускають тільки журналістів і тільки групами. Протока між Керчю й Тузлою контролюється прикордонним катером, так що проникнути на острів можна спробувати хіба що вночі, здолавши на веслах 4 кілометри. З морського узбережжя в Керчі Тузлу ледь видно, краще її можна розгледіти з гори Мітридата.
Прикордонників на Тузлі чимало. Кажуть, там справді будується застава, і її є ким заселити – в Джанкої до нашого вагону підчепили ще два вагони, в яких із “учєбки” в Кам’янці-Пордільському їхали служити на Тузлу близько 70 прикордонників.
Ну й наостанок пікантна деталь. Випадково я став свідком такої картини: з готелю виходить погранцовське начальство з великими зірками на плечах, а там сидять три дівчини, які зовнішньо вельми схожі на повій. Офіцерська група виділила з себе наймолодшого за званням, він перетер з дівчатами, і ті звично відповіли, шо “если шо, мы подойдём”.
Скучають там наші генерали.