11/03/2003 | Правник

Перепрошую, якщо когось повторю, але я тільки щойно поновив собі доступ до інтернету і читати інших часу ще не мав.

Дякувати донецькій регіональній владі (з доном Януковичем укупі) і примкнулим до неї організаторам антиющенківського шабашу (з огляду на співпадіння дати з Хелловіном) чи то радше балагану (з огляду на сутність "міропріємства"), я відтепер твердо знаю, за кого голосуватиму і агітуватиму маси. За Ющенка.
Зізнаюся, сумніви були.
Щоби визначится зі своєю електоральною прихільністю до Юща, мені доводиться багато що йому пробачити, багато на що заплющити (Плющ тут ні до чого) очі. На нерішучість, м'якотілість, вербальну зарозумілість, недостатню, як на мене, націоналістичність, навіть на низку кроків на посаді Голови Правління НБУ, з якими я, маючи певний інтерес до сфери Нацбанку, був категорично не згоден. На відсутність його на вулицях під час апогею "касетної субреволюції". На відсутність на відсутніх барикадах. На зникнення його з вулиці 16 вересня 2002 року. На пасивність його під час взяття опозиційними нардепами кучмо-медведчуківського лігва АП. На колишнє декларування синівського ставлення до Кучма, конфуціанець, млинець (рос."блін")! На непевного характеру візит до Нємцова унд Хакамади. На ставлення до Росії як до "стратегічного партнера". На ганебну "заяву трьох", врешті.
Щоби визначитися водночас зі своєю електоральною неприхильністю до Тимошенко, мені доводиться переступити через....власне прихільність. Через свої ілюзії та алюзії. Через Жанну Д'Арк. Через симпатію до сильної особистості, відважного політика, безкомпромісного (ну, порівняно) опозиціонера, полум'яного вуличного оратєля, хай все це навіть певною мірою і продуковано особистими рахунками з Ку & Cо (іноді красивий жест - теж правильна і обумовлено-необхідна політика). Через здорову симпатію до красивої жінки, врешті.
Щоби визначитися, мені також доводиться облишити дуже шляхетну звичку голосувати за покликом серця, а не розуму. Але я таки "зав'яжу", хоча можливо і тимчасово, лише на період найближчої кампанії.
Тому, що "вони" саме його, Юща, бояться. Жахаються. Він для них і фобос і деймос. І коли Янукович 1-го числа в етері ТРК "Украина" (хоча це ТРК треба було б назвати чи "Малорасєя" чи "Данбас") радив Ющу "запастися памперсами", то це тільки з власного і своїх подільників досвіду. Симптоми цього страху, цієї ющефобії - то і натовпи нещасних затюканих студентів, зігнаних до палацу "Юність" та на площі (ви бачили колись кілька тисяч одномоментно політичнопросвітлених донецьких студентів з однаковими, конвейєрного виробу червоними прапорцями?), і базарні торговці, які тупотіли на холоді зі стандартними плакатиками і пластмасовими стаканчиками з халявною горілкою - бо їх настрахали вигнанням з торгових місць. Ви взагалі бачили колись спонтанні численні політичні демонстрації у Донецьку? Я теж не бачив. Бо їх не буває. За винятком ортодоксальних червоних на старі комуністичні свята. Натомість я багато разів останніми роками бачив демонстрації неспонтанні - добре зрежисовані місцевими масовікамі-затєйнікамі офіційні ходи на перше травня, на день міста та день шахтаря. Все це має стосовно їх рядових учасників характер "пропозицій, від яких неможливо відмовитися", а для певної категорії - пропозицій, від яких їм не хочеться відмовитися, бо все це супроводжується і закінчується тотальною дармовою чи принаймні здешевленою пиятикою. Після закінчення спектаклю 31-го жовтня мені у масовому порядку траплялися на центральних вулицях загони уквашених у зюзю ерзац-демонстрантів класичного вигляду шпани з донецьких передмість (перегар на гектар, кількаденна неголеність на писку, голеність макітри, псевдо-шкірянка, шароварного типу спортивні штані та брудні кроси чи мілітарні боти - якщо хтось скаже, що такого можна зацікавити хоч приїздом Ющенка, хоч другим пришестям Христа без грошей та горілки - хай спробує), що розтікалися по місцях постійної дислокації і матюкали весь політикум. Симптом цього страху - і заварені (звар'йовані) двері в аеропорту і влаштована місцевим ментівським керівництвом повна неможливість проїхати 31-го числа центром міста. З досвідченим асом-водієм я тинявся на авті вулицями, вуличками, провулками, тротуарами, і майже підземними комунікаціями, але на всіх можливих проїздах та шпаринках у напрямку палацу "Юність" матеріалізовувалися даїшники і навіть не вимагали грошей за порушення нами всіх можливих та неможливих правил, а просто вибачалися і розводили руками - "пріказ нє пропускать". Симптом цього страху - і нічна поява на центральній вулиці величезних банерів. "Ющенке Донбасс нужен, Донбассу Ющенко - нет!" (дуркуватого вигляду дуся чомусь в кічово-українському вбранні підносить Ющу гарбуза). На іншому - пролетарій у чоботях чомусь буровить відбійником Конституцію за спиною карикатурного Ющенка. На третьому - Ющенко з Гітлером здіймають карикатурні руки у нацистському "хайль". Напис: "За чиSSтоту нації". В мене нема фактичних даних, що фірма "Плазма", господар цих банерів, належить синові Януковича (але кажуть люди), але ж то по цимбалах, бо важить той беззаперечний факт, що нічого подібного у Донецьку без сатрапського благословіння взагалі не можливо.
Якби назавтра очікувалося урочисте прибуття до Донецька воскреслого Гітлера, Чингіз-хана, Сталіна чи Люципера, нічого б такого не було. Був би взаємовигідний союз. Домовилися би. А з Ющенком - ні. Вони знають, що з ним не домовляться (Ахмєтова виокремлюємо). Навіть якщо цього наразі не знає сам Ющенко. Звідси - методи скунса.
І це, ставлення донецької автономної сатрапії до Ющенка - лакмус. Кияни можуть скільки завгодно матюкати Суркіса з Медведчуком (і я їх у тому завше радо підтримаю) та лаяти Омелю (я теж не від того, дивлячись на Майдан Незалежності і не тільки). Львів'яни вільні мати претензії до своєї регіональної влади, до малого Медведчука тощо. Але повірте - у порівнянні з "донецькими" все це другий сорт і "вторяк", я про це, про те, що з Януковичем з бригадою ніякого союзу чи навіть політичної толерації бути не може, казав неодноразово. Коли я був наприкінці вересня на мітингах у Львові, мене не полишало бажання вихопити мікрофона у вельми вгодованого опозиційного нардепа від СНПУ і дати львів'янам одкровення, що справедливі у своєму обуренні місцевими проявами кучмозою, у наріканні на сучу податкову, вони мають водночас і радіти. Що можуть вільно мітингувати. Що можуть дістатися без штучних пробок і поліційних кордонів до місця проведення мітингу. Що до них виходять місцеві депутати і навіть нардепи. Що на площу ведеться трансляція засідання місцевої ради. Що нечисленні менти спокійні і доброзичливі. Що найбільш активним після цього "невідомі" не порозбивають обличчя у власних під'їздах, а назавтра їх не виженуть з роботи. Що у кіосках - "Львівська газета" і "Поступ". Що у центрі вільно збирати підписи проти Кучми та/або когось місцевого. Що не закриваються українські школи. Що вільно ходити до української церкви. Що у кнайпах вам вільно вибрати чи Львівське (файна штука, я скажу) чи Оболонь, чи той самий Сармат, котрий натомість у Донецьку вам все частіше пропонують безальтернативно. Що, між іншим, бажаючим вільно будь-де розмовляти російською мовою (зацікавленим пропоную провести досліди з українською у прісутствєнних мєстах Донецька). Що місцеві підприємці, гнані податковою, можуть вигравати у неї процеси у львівському господарському суді. Що у суді при цьому вільно розмовляти українською без негативних наслідків для справи. Що реставрується собор св.Юра, а не масово будуються "пральні машини" з банями (УПЦ МП). Що на перше травня, чотирнадцяте жовтня чи на будь-яку іншу дату їх, львів'ян, не примушуватимуть за щось чи проти чогось демонструвати. І що, відповідно, коли до Львова приїде агітувати, скажімо, Янукович чи якась інша промосковська проява, то вирішувати, чи йти їм бити пики і закидувати яйцями, будуть самі львів'яни. У тому числі бідні студенти і базарні торговці. Тому - що це не Донецьк теперішнього взірця.
І що такий офіційний Донецьк скрутило судомою у непристойній позі і настільки бурхливо пронесло саме від факту появи Ющенка з командою - найліпша наочна за Ющенка агитація. І тому я за Юща. Пані Юля, приєднуйтеся.