Пасьянс, який не склався (/)
11/07/2003 | Shooter
Пасьянс, який не склався
Віктор Розумахін, для «Главреда»
Лідери української політичної еліти поки що не навчилися робити висновки зі своїх очевидних проколів і вчитися хоча б на своїх помилках.
Якщо ще зовсім недавно можна було припускати, що Віктор Янукович і Віктор Ющенко зможуть домовитися за посередництвом Володимира Литвина про взаємне збереження в українській політиці після президентських виборів, то сьогодні тональність заяви тезок на це розраховувати не дозволяє. Схоже, Президент як відомий майстер стримань і противаг зумів розвести по двох кутах претендентів чи то на чемпіонський пояс, чи то на президентське крісло, які ледь не побраталися. Об'єктивно ескалація конфлікту Ющенко – Янукович грає на руку політикам, які прагнуть забезпечити третій термін Леоніда Кучми. Весь логічний ряд цьому сприяє: і один, і другий нібито погано контролюють своїх прихильників, загроза регіоналізації країни і розколу в суспільстві. Зрозуміло, що в цей час повинен з'явитися добрий чарівник, змахнути чарівною паличкою – і рішення КСУ про легітимність третього терміну у кишені.
Активність «донецьких пацанів» практично виключає можливість оперативного керування ними з боку Банкової. Можливо, були методичні поради, рекомендації, пара проведених майстр-класів або навчань для активу. «Регіонали» своїми діями зробили все, щоб Янукович залишився прем'єром до кінця 2004 року. Звичайно, своєї мети вони домоглися, і для такої високої мотивації всі засоби прийнятні. Але, з іншого боку, події в Донецьку показали обмеженість стратегічного кругозору лідера Партії регіонів, його невміння прорахувати ситуацію. Сліпим і ефективним виконанням президентської волі він показав абсолютно усім, що посада прем'єр-міністра – верхівка для його кар'єри.
Можна собі уявити всю гаму відчуттів Віктора Ющенка, якому кілька «донецьких» товаришів обіцяли, що все буде тіп-топ, а тут відбуваються ексцес за ексцесом. Про висновки, які має зробити Віктор Андрійович, сказано вже чимало. Основний з них можна сформулювати лапідарно: гусак свині не товариш. Скільки б не фланірували кулуарами парламентер від «донецьких» Андрій Клюєв поруч з Ющенком, шукати нові можливості для діалогу буде непросто. Намагаючись знаходити точки для зіткнення із силою, у якої гіпертрофований економічний базис цілком підім'яв під себе рахітичну політичну надбудову, Ющенко ще раз побачив недоліки власного блоку. Перед ним стоїть дилема: домовлятися потрібно, але домовлятися за своїми правилами нема з ким. На цьому тлі перспектива проведення переговорів з СДПУ(о) вже не є припущенням з області наукової фантастики. Але з технологічної точки зору Віктору Андрійовичу потрібно вести переговори з Леонідом Даниловичем, звичайно, якщо лідер «Нашої України» відчуває, що зможе не піддатися президентському тиску.
Не виключено, що в даній ситуації «донецькі» зробили простий вибір: краще синиця в руках (свій прем'єр), ніж журавель у небі (свій президент). Що-що, а гроші, у тому числі необхідні для перемоги на виборах, на сході України рахувати вміють. Тому «регіонали» розраховують стати основним таранним знаряддям політичної реформи, за що спробувати одержати прем'єрський портфель якщо не довічно, то надовго. Гонораром за лояльність у процесі трепанації Основного Закону може бути збереження змішаної виборчої системи або прийняття проекту закону про вибори народних депутатів, відповідно до якого партійні висуванці будуть боротися в 450 округах. При цьому в «Регіонах України» не зовсім, схоже, усвідомлюють, наскільки багато слабких місць побачили їхні закляті друзі в «регіональній» структурі. Міф про «донецький монолітний кряж» почав розмиватися вже досить давно, сьогодні тектонічні зрушення в ньому будуть продемонстровані всім зацікавленим особам. В міру розуміння неоднорідності і сегментованості фінансово-політичного угруповання, що сьогодні зручно поєднувати терміном «донецькі», політичні сили почнуть спочатку несміливо, а потім активніше атакувати її. При цьому варто врахувати, що демонстрація співчуття «донецьким» останнім часом у пристойному товаристві вважається моветоном.
Своєю невгамовною активністю «регіонали» міцно підставили власного партійного шефа, створивши йому імідж не людини дії, а недалекого, але запопадливого виконавця волі більш впливового політика. Невже Віктор Янукович погодився саме з такою іпостассю? У такому випадку його команді варто потихеньку готуватися до відставки, неминучої як зміна пір року в наших широтах. Приймуть бюджет-2004, спробують провести політичну реформу – і можна прощатися. Загнаних коней пристрілюють, чи не так?
У сформованій ситуації особливо шкода спікера. Володимир Литвин уже думкою приготувався дозволити собі виступити посередником, підготувавши відповідний ґрунт – і тут така невдача. Плюс чехарда, що створює психологічний дискомфорт, навколо віце-спікерських портфелів і крісел. З Мартинюком Литвин ще може змиритися і спрацюватися, але прихід Шуфрича нагадує закидання в президію «чорної мітки» парламентському голові. Володимир Михайлович, судячи з помітної нервозності поведінки, відчув себе жертовним агнцем, якого можуть пересадити в сесійний зал, ближче до Богдана Губського. Але зробити це можуть не відразу, а, знову ж, після голосування з питань політичної реформи. До речі, є певні підстави припускати, що відставка Святослава Піскуна і прийдешнє вилучення портфеля міністра фінансів у Миколи Азарова – виразні попередження Володимиру Литвину про необхідність поводитися добре та ідеологічно вивірено.
Визнаємо, що лідери української політичної еліти поки що не навчилися робити висновки зі своїх очевидних проколів, учитися хоча б на своїх помилках, жертвувати приватним заради загальних інтересів. Парадоксально, але факт: події, що відбуваються підтвердили необхідність проведення політичної реформи в частині врівноваження повноважень президента і парламенту, інакше сильні особистості, які сьогодні вміло накручують своїх опонентів, будуть на коні до другого пришестя.
Віктор Розумахін, для «Главреда»
Лідери української політичної еліти поки що не навчилися робити висновки зі своїх очевидних проколів і вчитися хоча б на своїх помилках.
Якщо ще зовсім недавно можна було припускати, що Віктор Янукович і Віктор Ющенко зможуть домовитися за посередництвом Володимира Литвина про взаємне збереження в українській політиці після президентських виборів, то сьогодні тональність заяви тезок на це розраховувати не дозволяє. Схоже, Президент як відомий майстер стримань і противаг зумів розвести по двох кутах претендентів чи то на чемпіонський пояс, чи то на президентське крісло, які ледь не побраталися. Об'єктивно ескалація конфлікту Ющенко – Янукович грає на руку політикам, які прагнуть забезпечити третій термін Леоніда Кучми. Весь логічний ряд цьому сприяє: і один, і другий нібито погано контролюють своїх прихильників, загроза регіоналізації країни і розколу в суспільстві. Зрозуміло, що в цей час повинен з'явитися добрий чарівник, змахнути чарівною паличкою – і рішення КСУ про легітимність третього терміну у кишені.
Активність «донецьких пацанів» практично виключає можливість оперативного керування ними з боку Банкової. Можливо, були методичні поради, рекомендації, пара проведених майстр-класів або навчань для активу. «Регіонали» своїми діями зробили все, щоб Янукович залишився прем'єром до кінця 2004 року. Звичайно, своєї мети вони домоглися, і для такої високої мотивації всі засоби прийнятні. Але, з іншого боку, події в Донецьку показали обмеженість стратегічного кругозору лідера Партії регіонів, його невміння прорахувати ситуацію. Сліпим і ефективним виконанням президентської волі він показав абсолютно усім, що посада прем'єр-міністра – верхівка для його кар'єри.
Можна собі уявити всю гаму відчуттів Віктора Ющенка, якому кілька «донецьких» товаришів обіцяли, що все буде тіп-топ, а тут відбуваються ексцес за ексцесом. Про висновки, які має зробити Віктор Андрійович, сказано вже чимало. Основний з них можна сформулювати лапідарно: гусак свині не товариш. Скільки б не фланірували кулуарами парламентер від «донецьких» Андрій Клюєв поруч з Ющенком, шукати нові можливості для діалогу буде непросто. Намагаючись знаходити точки для зіткнення із силою, у якої гіпертрофований економічний базис цілком підім'яв під себе рахітичну політичну надбудову, Ющенко ще раз побачив недоліки власного блоку. Перед ним стоїть дилема: домовлятися потрібно, але домовлятися за своїми правилами нема з ким. На цьому тлі перспектива проведення переговорів з СДПУ(о) вже не є припущенням з області наукової фантастики. Але з технологічної точки зору Віктору Андрійовичу потрібно вести переговори з Леонідом Даниловичем, звичайно, якщо лідер «Нашої України» відчуває, що зможе не піддатися президентському тиску.
Не виключено, що в даній ситуації «донецькі» зробили простий вибір: краще синиця в руках (свій прем'єр), ніж журавель у небі (свій президент). Що-що, а гроші, у тому числі необхідні для перемоги на виборах, на сході України рахувати вміють. Тому «регіонали» розраховують стати основним таранним знаряддям політичної реформи, за що спробувати одержати прем'єрський портфель якщо не довічно, то надовго. Гонораром за лояльність у процесі трепанації Основного Закону може бути збереження змішаної виборчої системи або прийняття проекту закону про вибори народних депутатів, відповідно до якого партійні висуванці будуть боротися в 450 округах. При цьому в «Регіонах України» не зовсім, схоже, усвідомлюють, наскільки багато слабких місць побачили їхні закляті друзі в «регіональній» структурі. Міф про «донецький монолітний кряж» почав розмиватися вже досить давно, сьогодні тектонічні зрушення в ньому будуть продемонстровані всім зацікавленим особам. В міру розуміння неоднорідності і сегментованості фінансово-політичного угруповання, що сьогодні зручно поєднувати терміном «донецькі», політичні сили почнуть спочатку несміливо, а потім активніше атакувати її. При цьому варто врахувати, що демонстрація співчуття «донецьким» останнім часом у пристойному товаристві вважається моветоном.
Своєю невгамовною активністю «регіонали» міцно підставили власного партійного шефа, створивши йому імідж не людини дії, а недалекого, але запопадливого виконавця волі більш впливового політика. Невже Віктор Янукович погодився саме з такою іпостассю? У такому випадку його команді варто потихеньку готуватися до відставки, неминучої як зміна пір року в наших широтах. Приймуть бюджет-2004, спробують провести політичну реформу – і можна прощатися. Загнаних коней пристрілюють, чи не так?
У сформованій ситуації особливо шкода спікера. Володимир Литвин уже думкою приготувався дозволити собі виступити посередником, підготувавши відповідний ґрунт – і тут така невдача. Плюс чехарда, що створює психологічний дискомфорт, навколо віце-спікерських портфелів і крісел. З Мартинюком Литвин ще може змиритися і спрацюватися, але прихід Шуфрича нагадує закидання в президію «чорної мітки» парламентському голові. Володимир Михайлович, судячи з помітної нервозності поведінки, відчув себе жертовним агнцем, якого можуть пересадити в сесійний зал, ближче до Богдана Губського. Але зробити це можуть не відразу, а, знову ж, після голосування з питань політичної реформи. До речі, є певні підстави припускати, що відставка Святослава Піскуна і прийдешнє вилучення портфеля міністра фінансів у Миколи Азарова – виразні попередження Володимиру Литвину про необхідність поводитися добре та ідеологічно вивірено.
Визнаємо, що лідери української політичної еліти поки що не навчилися робити висновки зі своїх очевидних проколів, учитися хоча б на своїх помилках, жертвувати приватним заради загальних інтересів. Парадоксально, але факт: події, що відбуваються підтвердили необхідність проведення політичної реформи в частині врівноваження повноважень президента і парламенту, інакше сильні особистості, які сьогодні вміло накручують своїх опонентів, будуть на коні до другого пришестя.