Кривенко: Про відповідальність інтелектуалів(незакінчений текст)
11/07/2003 | Mykyta
Про відповідальність інтелектуалів
Олександр КРИВЕНКО
МОЖЕ, це все вже в собачий голос? Чи волання в пустелі. Але мені муляє оте давнє питання: з ким ви, інтелектуали?
Хотів би зробити це слідом за Липинським, Лисяком-Рудницьким, Володимиром Куликом та іншими, які вважали, що на інтелігенції, яка включає в себе й інтелектуалів, тобто на людях негосподарських інтелектуальних професій, лежить двояка функція (або суспільна роль, або громадянська відповідальність, або місія).
Одна – творення та збереження духовних вартостей. Друга – творення ідеології.
Українська інтелігенція (тобто люди інтелектуальних професій) останні сто років більш чи менш давали собі раду з функцією творення та збереження духовних цінностей. Від Івана Пулюя до Івана Дзюби, від Тобілевича І до Тобілевича ІV, від шароварщини до Шарварка. Тут не місце дискутувати, наскільки адекватними викликам часу, а відтак ефективними були ті чи інші духовні цінності. Досить визнати, що їх творили, творять і намагаються зберегти.
Інша річ – із творенням ідеології. Новочасні українська держава, суспільство та їхні еліти 10-15 років тому отримали як стартовий концептуальний фундамент дивовижний мікс із соціалістичних, ліберальних і радикально-національних ідей. Цей мікс називався національною демократією. Як усякий віз, запряжений трьома різновекторними тягачами, націонал-демократія забуксувала на місці й угрузла. Сталося це ще 1992-1993 років. Погоничі досі бігають довкола, створюючи ілюзію руху. І дарма, що той віз нікуди не їде – їм і так тепло, а за те, що не створюють тисняви на дорозі, – ще й ситно.
Натомість три складові, які зберегли ідентичність, усі ці роки рухались уперед, творячи ідеологічну лівицю, центр і правий фланг. Об’єктивно (з фізичним вимиранням чи соціальною маргіналізацією адептів) меншала вага та впливовість соціалістичної концепції. Через відверту неадекватність часу і місця захиріла і без того не надто презентативна ідеологія радикального націоналізму.
Зате ширшала перспектива ліберальної демократії. Здавалося, сама ринкова доля, міжнародна кон’юнктура й очікування молодших поколінь прихиляли їй небо. Але не так сталось, як гадалося лібералам. Їхнє місце під сонцем зайняла сила, яку називають олігархією. Її філософія – корупція, її інструмент – авторитаризм. І нема цьому краю, і ради немає.
Олігархія – не ідеологія, її придумали не інтелектуали. Проти неї безсилі не тільки ліві чи праві гасла, а й ліберальні. Те, що добрих 10 літ змарновано – очевидно. Але немає жодних підстав розраховувати, що в наступні роки щось зміниться. Пропаща сила, пропащі долі мільйонів спостерігачів і тисяч активних гравців суспільних процесів...
Олександр Кривенко – журналіст, загинув навесні 2003 року; цей незакінчений текст, який залишився в рукописі, підготував до друку Володимир Павлів
http://www.gazeta.lviv.ua/2003/11/07/NewspaperArticle.2003-11-06.3633
Олександр КРИВЕНКО
МОЖЕ, це все вже в собачий голос? Чи волання в пустелі. Але мені муляє оте давнє питання: з ким ви, інтелектуали?
Хотів би зробити це слідом за Липинським, Лисяком-Рудницьким, Володимиром Куликом та іншими, які вважали, що на інтелігенції, яка включає в себе й інтелектуалів, тобто на людях негосподарських інтелектуальних професій, лежить двояка функція (або суспільна роль, або громадянська відповідальність, або місія).
Одна – творення та збереження духовних вартостей. Друга – творення ідеології.
Українська інтелігенція (тобто люди інтелектуальних професій) останні сто років більш чи менш давали собі раду з функцією творення та збереження духовних цінностей. Від Івана Пулюя до Івана Дзюби, від Тобілевича І до Тобілевича ІV, від шароварщини до Шарварка. Тут не місце дискутувати, наскільки адекватними викликам часу, а відтак ефективними були ті чи інші духовні цінності. Досить визнати, що їх творили, творять і намагаються зберегти.
Інша річ – із творенням ідеології. Новочасні українська держава, суспільство та їхні еліти 10-15 років тому отримали як стартовий концептуальний фундамент дивовижний мікс із соціалістичних, ліберальних і радикально-національних ідей. Цей мікс називався національною демократією. Як усякий віз, запряжений трьома різновекторними тягачами, націонал-демократія забуксувала на місці й угрузла. Сталося це ще 1992-1993 років. Погоничі досі бігають довкола, створюючи ілюзію руху. І дарма, що той віз нікуди не їде – їм і так тепло, а за те, що не створюють тисняви на дорозі, – ще й ситно.
Натомість три складові, які зберегли ідентичність, усі ці роки рухались уперед, творячи ідеологічну лівицю, центр і правий фланг. Об’єктивно (з фізичним вимиранням чи соціальною маргіналізацією адептів) меншала вага та впливовість соціалістичної концепції. Через відверту неадекватність часу і місця захиріла і без того не надто презентативна ідеологія радикального націоналізму.
Зате ширшала перспектива ліберальної демократії. Здавалося, сама ринкова доля, міжнародна кон’юнктура й очікування молодших поколінь прихиляли їй небо. Але не так сталось, як гадалося лібералам. Їхнє місце під сонцем зайняла сила, яку називають олігархією. Її філософія – корупція, її інструмент – авторитаризм. І нема цьому краю, і ради немає.
Олігархія – не ідеологія, її придумали не інтелектуали. Проти неї безсилі не тільки ліві чи праві гасла, а й ліберальні. Те, що добрих 10 літ змарновано – очевидно. Але немає жодних підстав розраховувати, що в наступні роки щось зміниться. Пропаща сила, пропащі долі мільйонів спостерігачів і тисяч активних гравців суспільних процесів...
Олександр Кривенко – журналіст, загинув навесні 2003 року; цей незакінчений текст, який залишився в рукописі, підготував до друку Володимир Павлів
http://www.gazeta.lviv.ua/2003/11/07/NewspaperArticle.2003-11-06.3633
Відповіді
2003.11.07 | пан Roller
Re: «Продай Родину, Купи Челси».
Mykyta пише:> Про відповідальність інтелектуалів
> Олександр КРИВЕНКО
Скажем дружно - очень нужно.
Не лицеприятный вывод делает автор. И не только в отношении интеллектуалов.
> Але немає жодних підстав розраховувати, що в наступні роки щось зміниться. Пропаща сила, пропащі долі мільйонів спостерігачів і тисяч активних гравців суспільних процесів...
Надежда на то, что он усластит оптимизмом к будущему, некой сладкой пилюлей в виде европейской, или либерально имперской ценности уже несбыточна по причинам отсутствия.
Попытка ответа в формате форума приводит к необходимости внутреннего позиционирования самих ответчиков.
Волей неволей возникает вопрос к себе, от чьего имени они ответят от имени интеллектуала, спостерігача, активного гравца, а может просто обывателя.
Хотя, заголовок не совсем соответствует заданной теме. Так ли уж важна степень ответственности, или безответственности интеллектуалов. Зачем она нам? Кто ее купит?
Спорным выглядит следующий тезис автора.
> Олігархія – не ідеологія, її придумали не інтелектуали.
А кто же тогда? Не умные люди?
В качестве аргумента можно привести фразу для перефразировки. "Если ты такой умный, то почему такой бедный?"
Чего же хочет автор от бедных интеллектуалов? Богатых мыслей?
Вывод о том, что олигархи не интеллектуалы сомнителен хотя бы по той причине, что сам термин введен видным Петербургским интеллектуалом, руководившим в свое время правительством России, а ныне представляющем идеологическую ветвь в виде идеологии либеральной империи.
Скорее по привычке, тезис об олигархах был взят на вооружение украинским политикумом из российского лексикона, как это часто бывает в Украине.
Тов. Сюркис в свое время делал попытку убрать идеологическую составляющую из термина употребляя вместо олигарх слово функционер. Функционер это уже ближе к управляющему, менеджеру, где-то топ - менеджеру.
То есть, идеология олигархии не сильно распространяется. Делается втихоря. Это не значит, что ее нет, или, что ее придумали дурные люди, не интеллектуалы. Если вопрос об ответственности к ним,
то тогда все становится на свои места. Но, они не любят много говорить.
Одним словом эту идеологию неизвестный автор в КВН выразил так.
«Продай Родину, купи Челси».
Чубас, олигарх идеолог. Чубайс автор новой идеологии олигархии, которую он облекает в причудливую форму либеральной империи. Сорос, идеолог, называет эту идеологию иначе, « государственный капитализм». Не зря, видно, его офис в Москве сегодня грабанули люди в масках.
Можно заметить только одно, что роль на идею, на управление от народа в идеологии отсутствует. Вернее о ней упоминается, когда этого требуют правила приличия. Дескать, все принадлежит народу и олигархи тоже.
> > Одна – творення та збереження духовних вартостей. Друга – творення ідеології.
Але не так сталось, як гадалося лібералам. Їхнє місце під сонцем зайняла сила, яку називають олігархією. Її філософія – корупція, її інструмент – авторитаризм. І нема цьому краю, і ради немає.
Проти неї безсилі не тільки ліві чи праві гасла, а й ліберальні. Те, що добрих 10 літ змарновано – очевидно.
Позволю себя и я не закончить постинг. Не оконченное повествование повод для вашего продолжения.