МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ЛЕСЯ СТЕПОВИЧКА - ЩЕ ПРО СПІЛКУ ПИСЬМЕННИКІВ

11/11/2003 | MAРІЧКА
ПОДАЮ ЧИТАЧАМ МАЙДАНУ ТІЛЬКИ ЩО НАДІСЛАНУ МЕНІ СТАТТЮ МОЄЇ ПОДРУГИ ЛЕСІ СТЕПОВИЧКИ - ГОЛОВИ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ
МОЖЕ БУДЕ ЦІКАВО;

ГКЧП В НСПУ,
або САМОДОСТАТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ВАТИКАНУ

Минуло якихось півтора тижня від дня спілчанського ГКЧП, з явилися перші рефлексії очевидців цієї події у газетах “Слово”, Слово Просвіти”, інших часописах, такі вони різні, не схожі одна на одну, крихтини правди, а мусили б скластися у одну достовірну правдиву картину тої незабутньої і історичної вже події – жовтневого заколоту, що припав (чи то випадково?) на День ленінського комсомолу. Мусять скластися разом ті шматочки вражень від побаченого, почутого, пережитого, бо окремішньо виглядають надто змалілими, надто суб’ єктивними, подекуди аж химерними. От В. Рубан пише, що “представникам В. Яворівського не було надано слова” на тих, так званих зборах, і тільки він, мовляв, викрикував у залу якісь правдиві слова і рахував голосуючих, коригуючи фальшиві названі кількості піднятих рук. І що Ніна Гнатюк, мовляв, так хвилювалася, що тільки й назвала те зібрання “чорнухою”. Якщо пані Ніна й хвилювалася, то не більше за самого В. Рубана, бо таки встигла багато суттєвого сказати у своєму виступі, але про це, як і про інше, пізніше. Та й гріш, пане Василю, була б ціна нам, “представникам В. Яворівського”, а ще точніше, поборникам чинного Статуту і спілчанської законності, якби ми там тільки лиш підняті руки допомагали розкольникам рахувати.
Заради Правди, яка мусить постати повною і яскравою, із спогадів очевидців, (хоча б за психологічним принципом “хто що запам ятав”) беруся за перо, бо і мені судилося потрапити на те зібрання. Напередодні, 28-го, увечері, я мала б від’їхати вечірнім поїздом із службового відрядження до Дніпропетровська. Ми сиділи в Спілці, коли надійшло по телефону повідомлення, що завтра в Молодіжному театрі відбудеться цей захід, альтернативний, позачерговий, розкольницький, Бог знає який, під назвою, “Форум творчої молоді”. Члени Секретаріату, порадившись в присутності В. Яворівського, усі вирішили туди йти, хоч і не мали запрошень. Як же інакше? Було запропоновано й мені, як Голові Дніпропетровської письменницької організації, залишитися і приєднатися до товариства. Я вагалася (“не хочу лізти в те болото”), та й поставала проблема ночівлі, і тут І. Гургула сказав: “Їдемо до Ірпеня”, і я лишилася. Треба сказати, що 27-го жовтня, на розширеному засіданні Президії НСПУ багато говорилося про стан справ у Спілці, про те, що готується розкол і що його не можна допустити. Від кількох обласних організацій (Луганської, Донецької, Полтавської) надійшла інформація, що місцева влада нав’язала письменникам збори і схиляла їх виступити проти В. Яворівського та за скликання позачергового з їзду НСПУ. Я доповіла, що Дніпропетровська облдержадміністрація нічого такого в нас не проводила, нічого нам не нав’язувала, але мені відомо із неофіційних джерел, що група із кількох письменників збирає компромат, готує демарш проти Яворівського, і проти мене, як Голови правління, особисто. Тепер мені належало “там” побувати і побачити все на власні очі. Треба було зібрати в кулак нерви і волю.

29 жовтня 2003 року. Київ. Десята година холодного сонячного ранку. По вулиці Прорізній звичайнісінько сунуть авто, униз, до Хрещатика і від Хрещатика, угору, гудять клаксони. Біля фасаду Молодіжного театру кілька невеличких гуртів письменників стримано розмовляють, заважаючи перехожим на тротуарі. Погляд вихоплює у натовпі “антияворівців” М. Шевченка, Ю. Каплана, Л. Череватенка. Ми, дев’ятеро, - Ніна Гнатюк, І. Гургула, В. Бушняк, В. Медвідь, В. Фольварочний, М. Семенюк, В. Рубан, О. Орач і я, так би мовити, група незваних гостей, теж тулимося до стін театру, і теж заважаємо перехожим. Хтось каже, що помер Василь Плющ. В це не можна повірити, звістка важка до інфернальності, тінь його наглої смерті нависає над усіма пересуваннями людей – з театру в театр, витає над усіма діалогами. Кажу: “Можливо, смерть В. Плюща - то знак заколотникам отямитися”. Приходить думка, що смерть такої людини мусила б зупинити оргкомітет, але не зупиняє.

Все йде задуманим трибом. У фойє театру за столом реєструють делегатів “Форуму творчої молоді”, О. Кононенко запрошує реєструватися та брати газети, що грубими стосами лежать на стільцях- “Слово і діло Леоніда Череватенка”, “Слово і діло Володимира Яворівського”. Головний персонаж першої постає зі шпальт героєм і суперменом у всіх відношеннях, герой другої - чудовиськом і літературним бездарою. А я, грішна, недавно прочитавши “Вовчу ферму” В. Яворівського, сказала собі: “це модерний сучасний прозаїк”.
А класик нашої літератури П. Загребельний вважає його просто блискучим автором.

З являється В. Рубан із прозорою жовтою папкою, повною матеріалів і вирізок із різних джерел, це – компромат на Голову НСПУ В. Яворівського, тут він уже і злодюга, і майор КГБ, і російський шпіон. Стає весело і моторошно, наскільки може бути весело такого дня. Всім хочеться мати таку папку, до того ж у ній лежить тоненька біла брошурка, новий “Статут НСПУ”. Овва! Як же це? І до чого тут тоді Форум молоді?

Несподіванки продовжуються. До театру під їжджають два великих розкішних автобуси фірми “Мерседес Бенс” з номерами і буквами “АП”, солідно! У транспорт від адміністрації президента активно заходять і вмощуються на зручних сидіннях письменники з жовтими папками в руках. “Їх кудись везуть!” -“Це буде не тут!”- перемовляємося ми, ті, що не зареєструвалися. А незареєстрованим до автобусів - зась! Тільки делегатам! Що ЦЕ, толком ніхто не знає, бо воно засекречене. Людей стає багато, стишені притлумлені розмови, дух недоброї конспірації, передчуття чогось лихого холодить душу. Отут Форум, а десь, деінде- буде ОТЕ, з їзд той позачерговий, чи що. Раптово по руках іде чийсь із киян квиток-запрошення, в якім значиться, що такого-то запрошують “взяти участь у Форумі молоді і в загальних зборах НСПУ”. Цікаво, як це можна бути одночасово на двох заходах? Містика! Автобуси швидко заповнюються людьми і один від їжджає. Ми, вже восьмеро, (бо В Бушняк, голова Кримської організації НСПУ категорично не хоче “там” бути), швидко обговорюємо ситуацію: треба зареєструватися, щоб потрапити “туди”. Ні, не можна реєструватися, ми створимо “їм” кворум, що ж робити?

Представники Секретаріату НСПУ кажуть мені: “Лесю, ти реєструйся, візьми той новий “Статут”, тобі можна, нам – ні.” Реєструюся, отримую жовту папку, і заходжу до автобуса, прикриваючи собою Ніну Гнатюк, “нелегалку”. Вона, затулившись газетою і напустивши на очі шапку, просить з нею не говорити, бо виженуть, і тоді не доїдемо. Чоловіки сідають у два автомобілі, які їдуть слідом за автобусами. По дорозі ніколи дивитися на ландшафти, бо читаємо новий “статут”, інформацію оргкомітету, і очі лізуть, що називається, на лоба. Виходе так, що ніякої НСПУ ідосі не існувало, бо вона, мовляв, не була зареєстрована у Мінюсті, і тільки тепер, тільки від сьогодні, вона буде відновлена новим правлінням, і адреса повідомляється - це Банкова , 2. Знову містика!

За півгодини їдемо вже чудовим сосновим лісом, Пуща Водиця, автобуси зупиняються біля колишнього санаторію ЦК, “Пуща Озерна”. Дві жінки-адміністраторки запрошують усіх на каву. Посеред вестибюлю стоїть стіл із самоварами й пакетиками чаю та кави, цукром.

Через скляні двері помічаю, як до ганку під їжджає гарний білий міні-автобус з дніпропетровськими номерами, і з нього виходять ... мої колеги – письменники В. Савченко, О. Завгородній, Олександра Кравченко та Наталя Кривенко, ще п’ятеро невідомих мені молодих людей, у супроводі двох представників управління соціально-культурних питань та внутрішньої політики при облдержадміністрації. Ого-го! Таки правду повідомляли мої неофіційні джерела, ще три тижні тому. На серці бридко, бо до останньої хвилини не хотіла вірити, що побачу тут наших. Значить, влада пішла в обхід, не так грубо, як в Луганську, а підступніше, хитріше. Чи то оргкомітет ввів усіх в оману, і наших адміністраторів теж?

Вважаю своїм обов’язком поговорити з колегами, хоча передчуваю мало приємного від того спілкування. Відкликаю в сторону О. Завгороднього, якого шаную і люблю, і питаю: “Що ти тут робиш, братіку? І чому не повідомив правління, що тебе делегували на цей антистатутний “з їзд?”. Олесю непереливки, він розгублений: “Мені потелефонували учора, пізно увечері, із обладміністрації, запросили на Форум молоді, а удосвіта ми уже виїхали на Київ!Якби я знав, що тут ГКЧП, так я б не поїхав!”- каже О. Завгородній.

Підходжу до В. Савченка, мого попередника, відбувається такий діалог: “Скажіть, Вікторе Васильовичу, чи Ви любите НСПУ?”- “Що за питання?”- “Якщо любите, то навіщо приїхали її розколювати?” – “Не знаю, що у вас тут відбувається, а я приїхав на Форум творчої молоді”. – “Яка ж ви творча молодь у 66 років?” – “А мені сказали, що я буду членом жюрі”. І тут же переходить в атаку: “Ви повинні були, як Голова, попередити нас про цей “з їзд” – “Я про нього не знала. А от Ви знали і мали повідомити правління, членом якого Ви є, що вас кудись делегують”. – “ Я не знав, нам тільки уночі подзвонили”. – “Неправда, мене попереджали про вашу “партизанську” діяльність ще три тижні тому”.

Розмова із О. Кравченко: “А ти, Олександро, як сюди потрапила!?” “Меня пригласили на форум молодёжи.”- “Але ж ти - не “молодёжь!” – “Но мне сказали, что я пишу для молодёжи”. – “Так вимагайте, щоб вас відвезли на Форум молоді, він проходить зараз на вулиці Прорізній, а тут зовсім інша акція, розкольницький з їзд!”

Підхожу до 27-и літньої поетеси Наталі Кривенко, яка за віком найбільше із усієї делегації моїх земляків пасує до молоді: “А ти що, дитино, скажеш, як ти тут опинилася?” – “Мені подзвонила якась жінка, і сказала, щоб я їхала на Форум молоді, я думала, що то ви, і поїхала”. – “Я завжди представляюся, коли телефоную, то була не я. “ – “Який тут бру-у-уд, я хочу додому!”- тягне плаксиво Наталя.

Кажу своїм колегам, що вони - дорослі люди, я їм окреслила ситуацію, а далі, нехай чинять за власним сумлінням.

12.00. Оголошується обід. Ми перемовляємося між собою: “Йти чи не йти?” Вирішуємо, йти, бо це надовго, на цілий день, і треба мати фізичні сили. Чому б і не пообідати? Салат, борщ, картопля зі шматком курятини, шклянка соку.

За півгодини всі вже у залі. Зала вміщає десь чоловік зо 300, є порожні місця, в цілому присутніх чоловік 250. Про який кворум може бути мова? Н. Околітенко зі сцени сталевим рішучим голосом, щонайменше секретаря обкому, проголошує про початок зборів і єдине питання на черзі денній “Стан справ в НСПУ”. На сцені за столом у два ряди – президія, обличчя незнайомі, із усіх знаю лише Л. Череватенка та Ю. Каплана. Вочевидь, відчуваючи непрезентабельність власного складу, оргкомітет підсилив його прізвищами Л. Танюка, Р. Лубківського, М. Гориня та М. Руденка. Як виявилося пізніше, то все була “липа”, названі відомі письменники не давали на те згоди і відмежувалися від цієї химерії вже найближчим часом.

Поруч мене сидить В. Рубан, позаду – В. Фольварочний, Ніна Гнатюк, М. Семенюк. Перше, що заявляє Н. Околітенко (на істеричній ноті): “Сьогодні вранці помер В. Плющ. Це керівництво НСПУ довело його до смерті. А у залі присутня людина, яка безпосередньо у цьому повинна, це- В. Фольварочний, він розмовляв із покійним напередодні”. В. Фольварочний з місця : “Це – брехня! Я подам на Вас у суд!” Пам’ять Василя Васильовича вшановується вставанням і хвилиною мовчання. Члени оргкомітету виструнчилися напружено, урочисто, із підтекстом, не вистачає тільки “Інтернаціоналу”: “Ето єсть наш последній, і решительний бой”.

Друга заява Н. Околітенко: “Ви думаєте ми- бідні? Не вірте, насправді ми- багаті. Ми проведемо аудит, виставимо на тендер і продамо усе нерухоме майно Спілки, кожен письменник отримає 100 тисяч гривень, отоді можна жити і видавати книжки!” Хтось із президії поправляє її: “Пані Наталю, не 100 тис. гривень, а 100 тисяч доларів”. Все це було б смішно, якби не було так сумно.

Жалкую, що тут не присутні майстри гумору й сатири Є. Дудар, П. Осадчук, С. Пушик, бо на очах розгортається багатющий яскравий матеріал для фейлетону.

Н. Околітенко, не зважаючи на поправки, продовжує в стилі атаки свою доповідь. Крики з місць ( з нашого кутка) : “Що це за президія? Хто її обирав? Вона нелигітимна!” ”Оголосіть, скільки делегатів у залі?” “У вас немає кворуму!” – кричимо мов дикуни поневолі. “Де Яворівський? Чому не запросили Яворівського?” Відповідь зі сцени: “Отакий він Голова, що йому немає діла до наших проблем!” Голос від нас: “Це – неправда! Ви не запрошували Яворівського!”

Треба сказати, що В. Яворівського представники Секретаріату видзвонювали по мобільнику, він спитав, де ЦЕ відбувається, і навіть збирався приїхати, точніше, розмірковував, вагався. Вже наступний день показав, що стратегія чинного Голови НСПУ – не з’явитися “на совіт нечестивих”, в Пущу

Озерну - виявилася єдино вірною. Його присутність там була б зафіксована заповзятливими перекручувачами правди із ТБ-каналів, і безперечно “легітимізувала” б зібрання, організоване всупереч усім правилам Статуту НСПУ.

Виступала Галина Хмільовська (Крим), і патетичним голосом, з притиском і повільно, почуваючись щонайменше Орлеанською Дівою, рятівницею Спілки і всієї нації, говорила, докоряла за “кримське питання”, нарікала, звинувачувала у зрадництві В. Яворівського. Чи то вона, чи інша жінка назвала його вже й “Іудою”. Виступав Ю. Каплан, який сказав, що “вся світова культура пішла в Коктебелі до фінського унітазу”і додав про “наш рішучий і останній бій”.

Ні сіло, ні впало хтось із виступаючих заявив, що буде підтримувати кандидатуру Н. Околітенко. Тут наш куток уже загудів: “Так он воно що! Так би й сказали одразу, для чого ви тут зібралися!”

Мовчати вже не можна було. Члени секретаріату сказали мені і В. Рубану: “Ви ж зареєстровані, просіть слова!” Ми написали записки до президії, ще таку записку з проханням надати слово написав відповідальний секретар НСПУ з економіки І. Гургула. Йому слова так і не надали.

Г. Половинко, член самозваної президії, і самозваний голова Луганської письменницької організації, поставлений за ініціювання місцевої влади на місце “нескореного” чинного Голови правління О. Неживого, узяв слово, і заявив, що нарешті він, нікому невідомий поет, пишучий вірші вже 20 років, може нарешті з трибуни прочитати “коротенького” вірша. Він заходився читати, і то не коротенького вірша, а влаштував таку собі міні-презентацію, після чого кинув у залу: “пані Степовичко, ви не в степу, зараз ми надамо вам слово, я думаю, ніхто не буде проти”.

Після його виступу мені надали слово. Оскільки я, перш ніж виступати, у тезах записала, що мушу сказати, то можу відтворити свій виступ у всій його повноті. Не задля власної “слави”, яку ще прийдеться довго видихати, а може й вихаркувати, а заради правди. До того ж, це сьогодні, коли членів оргкомітету вже виключено із НСПУ за грубе порушення статуту НСПУ, а Радою Президії НСПУ розставлено всі крапки над “і”, усе виглядає не так страшно, а тоді я стояла на сцені поруч “новообраного правління і нової голови НСПУ Н. Околітенко” і сказала наступне:

“Шановне товариство!(звернення виключно до зали) Тут виступав М. Шевченко і сказав, “не забуваймо, що ми усі колеги, письменники, і нам усім ще разом жити і працювати”. Так от – дай нам Боже здорового глузду розібратися в цій ситуації, з любов’ю одне до одного і до літератури. Що ж відбувається у цій залі? Виступи членів оргкомітету побудовані на обмані. Кілька обманів я хочу назвати (від хвилювання вживаю русизм “обман”, а може підсвідомо не хочу вживати грубіше, точніше українське “брехня”, дивлюся у свій нотатник, на серці гаряче, а всередині холодно, в горлі пересохло, і лише одна думка – не зірватися на крик, образи, не маю права, “вони” саме на це й розраховують).

Обман перший- що 23 обласні організації надіслали своїх делегатів, це не так. 27-го жовтня на засіданні Ради НСПУ було оголошено, що лише 4 організації висловилися за ініціювання позачергового з їзду.

Обман другий: Дніпропетровськ не делегував нікого, щойно приїхали 4 моїх колег на автобусі облдержадміністрації, і кажуть, що їх привезли на Форум творчої молоді. Як Голова ДОО НСПУ я дуже зворушена такою опікою влади нашими літературними питаннями, і хочу принагідно гречно подякувати за такий клопіт, це запорука, що ми й надалі будемо конструктивно співпрацювати. Але вийшла помилка: Форум молоді відбувається за іншою адресою, на Прорізній, то треба туди людей зараз же і відвезти, бо тут відбувається зовсім інша акція. Якщо ж ні – значить, і тут обман, людей дезінформували, і вони самі заявили, що не хочуть тут перебувати і голосувати ні за що не будуть.

Обман третій: Виступаючі звинувачують В. Яворівського в “політизації Спілки”. Це не відповідає дійсності. Як представник радикального спрямування В. Яворівський критикує дії влади, пише відкриті листи президентові і має на те право, як народний депутат. Письменників же політизувати не можливо, тому що ми – творчі люди, вільні у своєму політичному світогляді. І В. Яворівський, коли був у Дніпропетровську, навіть вибачався перед нами за те, що його різкі виступи проти влади можуть якось окошитися й на нас.

Обман четвертий: Тут іде мова про фінансові зловживання керівництва НСПУ,
якісь грубі кошти, мільйони, які ніби то виділено Спілці державою. Найкраще про це міг би сказати присутній тут, відповідальний за економіку представник Секретаріату І. Гургула, якби йому надали слово. Я ж можу сказати, що ми отримали від Секретаріату фінансовий звіт за 2003 рік, там йдеться не про мільйони, а про 420 тис. гривень, що виділені із бюджету і розкладка, на що вони витрачені.

Обман п ятий: Тут говорилося, що Статут НСПУ не зареєстровано в Мінюсті, це не так. Як би обласні організації могли реєструвати на місцях свої “Положення”, якби наш Статут не було зареєстровано?

Обман шостий і не останній. В давньо-римському праві є такий постулат: “нехай буде вислухана і інша сторона”. Чому організаторами не було запрошено на зібрання Голову НСПУ, чому його звинувачують за спиною? Усе, що відбувається в цій залі, є нелигітимним. А на чиї немалі кошти організовані пишні автобуси, харчування, проживання в готелі іногородніх? І ще одне: тут пан Каплан говорив про “решітельний бой”, ми розуміємо, про який, і пам ятаємо, що через кілька місяців, у доленосному для України 2004 році такий бій має відбутися, а це - підготовка до нього. Дякую за увагу! “

Нагородою мені була повна тиша – на сцені і в залі- поки я говорила, і негучні, дружні оплески нашого “кутка”, та кілька міцних потисків руки: “молодець”, “добре сказала”. Нагородою мені було і внутрішнє задоволення від того, що я висловилася, бо та щільна брехня, що лилася рікою, мене б розірвала на куски. А далі- хай буде, що мусить статися!

Виступав аксакал від імені “усіх-усіх” кримських татар, розказував, як він відмовився від кави з Яворівським, мовляв, не кава його цікавить, а розв’язання наболілого кримського питання. Все це і справді важливо, і мало би бути вирішеним, але ж не в такий спосіб, не таким наскоком, не з таким надривом, а цивілізовано, у присутності як мінімум звинувачуваного Голови НСПУ. Ще хтось виступав із заколотників, лилося багато бруду, піднімалися якісь руки, голосувати якісь питання, я озирнулася, руки піднімали і п ятеро молодих, невідомих мені, позаспілчанських “поетів”, привезених із Дніпропетровська, усіх їх рахували. Підвезли позаспілчанську молодь із Форуму, і ті теж голосували “недовіру Голові НСПУ В. Яворівському”. В. Рубан, намагався прорватися до трибуни, його образила котрась із жінок: “Хай Рубан скаже, у нього є медична довідка!” Але йому не дали підвестися на сцену, і він реалізував своє почуття поруганої справедливості і людської гідності у тому, що перекрикував фальшиві цифри тих, хто ніби то “за”, “не 160, а 60!”- кричав Василь, але його голос тонув у гаморі залу. Президія радісно констатувала :”більшість – за!”

Я просто фізично відчувала грубу силу, наругу над честю своєю і колег,
“надзавдання”, яке виконувала президія так званих зборів на чолі з Н. Околітенко. Треба було ще комусь із “наших” виступити. Ми почали просити Ніну Гнатюк, як представника секретаріату, сказати офіційне слово про нелигітимність всього, що відбувається. Ніна Юхимівна, схвильована і червона, як оті буряки, що вона про них пише у своїх прекрасних віршах, вийшла на сцену і прорвалася до трибуни, до якої її не пускали. Кілька днів тому ця мужня жінка, яка проживає із дорослим сином у крихітній кімнатці гуртожитку, відмовилася від столичної двокімнатної квартири, яку їй пропонували взамін на відречення від команди В. Яворівського. Їй варто було тільки підписати папірець, що вона за скликання позачергового з їзду. І пані Ніна сказала, конкретно і вагомо, хоча її виступ і перекрикувався О. Кононеном та іншими “головуючими”: “Шановні, все, що тут діється, відбувається з порушенням кількох статей чинного Статуту НСПУ (статті називаються). Оргкомітет мав би зібрати підписи половини письменницького складу + один голос, подати заявку на проведення позачергового з їзду, потім ці підписи мають бути перевірені на ідентичність, і тільки потім Рада НСПУ приймає рішення про скликання такого з їзду. Ніхто не має права порушувати Статут НСПУ. “ І додала наприкінці із серцем: ”Ваші збори – це політичне замовлення підлої влади на чолі з президентом Кучмою!”

Знову продовжилося голосування “хто за те, щоб Головою НСПУ стала Н. Околітенко?” Терпіти цей фарс вже не було ніякої снаги. “Це ляльковий театр! Ми не хочемо бути присутніми на ньому! Хто з нами, на вихід!” – крикнула я.

Чоловік з десять підвелося, і вже на виході ми побачили, як на сцену прорвався письменник-юрист Л. Сапа, який встиг промовити голосно і іронічно, поки його стягували з трибуни: “Товариство! Вас ошукали! Як юрист, я заявляю, що вже завтра ви зрозумієте, що ці збори не мають ніякої юридичної сили!”
А далі, далі, розказують, була розкішна вечеря, де на кожному столі стояло по 10 пляшок горілки, дорога закуска, червона риба. Та ми вже того всього не бачили, і бачити не могли, бо поїхали із лісу у Київ, до Спілки. Сиділи в кабінеті В. Яворівського, щось жували, і дивилися увесь вечір, як по трьох офіційних каналах України – подавали сюжети чи бігучим рядком про те, що, мовляв, “письменники висловили недовіру В. Яворівському і обрали своєю Головою Н. Околітенко”. Один лише “новий канал” подав інтерв ю з В. Яворівським, де він спокійно і розважливо заявив, що “зібралася купка людей...” і .т.д.

30 жовтня відбулося засідання Президії НСПУ та Київської обласної організації НСПУ, яке дало належну оцінку подіям, спрямованим на розкол Спілки. Цієї ж ночі, сподіваючись нападу на офіс, ми з І. Гургулою добровілдьно лишилися “на чатах”, пили каву, обговорювали до подробиць, кому що робити, якщо ... раптово...

31 жовтня зібралося розширене Правління Дніпропетровської ОО НСПУ, з обуренням засудило дії Н. Околітенко та оргкомітету, назвало “лукавими наївнячками” дніпропетровських горе-делегатів, виключило із складу правління такого дезорієнтованого свого члена В. Савченка (він як і решта “делегатів” були запрошені, але на засідання не з явилися) і постановило винести на загальні збори питання про їх членство в НСПУ. Письменники одностайно висловилися за підтримку реформаторського курсу чинного керівництіва НСПУ, за вірність Статуту.

В ніч з 2-го на 3-є листопада відбулася, як відомо, 2-а серія фантасмагоричного фільму “ГКЧП в НСПУ”, розбійний напад на Будинок літератора , що на Банковій, 2. Дивовижно, де ми живемо, у Чікаго чи все ж таки у центрі Європи? Нічні гангстерські нальоти на офіс, що поруч із Штаб-квартирою самого Гаранта Конституції, законспіровані перевозки людей із областей до столиці, “козеня у мішку, із якого стирчать ріжки і чути блеяння”, відомо чиє, голос і ріжки до болю знайомі, і письменники-“терористи”, носії бандитської психології. Невже цей вестерн відбувається у нас, в Україні? До чого ми докотилися? Заколотники, що так печуться про духовність і долю творчої молоді, і що готові виставити на тендер і продати все нерухоме майно Спілки, повинні були б знати і запам ятати, що Будинок літераторів не належить ні В. Яворівському, як не може він належати і Н. Околітенко, чи будь-якій іншій фізичній особі. Будинок літераторів - то наш Храм, де кожен стілець, кожна картина, книжка пам ятають доторки Патріархів М. Рильського, П. Тичини, О. Гончара, М. Бажана, М. Лукаша, де самі стіни дихають літературою. Цей Храм належить нам усім, сучасникам і майбутнім поколінням . Він є недоторканим, бо там живе наш Бог, українська національна Література. А штурмувати Храми вночі можуть лише посланці Сатани. Національна Спілка письменників - то наш український Ватикан, маленька держава в державі, зі своїм Статутом та іконостасом, з дорогими святинями і молитвами, ранніми і вечірніми, денними і нічними. І наш письменницький Ватикан здатен себе захистити, позаяк на нашому боці Бог, Закон і Правда.

Леся СТЕПОВИЧКА, Голова правління
Дніпропетровської обласної організації НСПУ,
член Ради та член Президії НСПУ

Відповіді

  • 2003.11.11 | пан Roller

    Re: Членоголовость писательской патриархии.

    MAРІЧКА пише:
    > ПОДАЮ ЧИТАЧАМ МАЙДАНУ ТІЛЬКИ ЩО НАДІСЛАНУ МЕНІ СТАТТЮ МОЄЇ ПОДРУГИ ЛЕСІ СТЕПОВИЧКИ - ГОЛОВИ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ
    > МОЖЕ БУДЕ ЦІКАВО;
    >
    > ГКЧП В НСПУ,
    > або САМОДОСТАТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ВАТИКАНУ

    Будинок літераторів - то наш Храм, де кожен стілець, кожна картина, книжка пам ятають доторки Патріархів М. Рильського, П. Тичини, О. Гончара, М. Бажана, М. Лукаша,
    (УКРАЇНСЬКОГО ВАТИКАНУ?) де самі стіни дихають літературою. Цей Храм належить нам усім, сучасникам і майбутнім поколінням . Він є недоторканим, бо там живе наш Бог, українська національна Література.

    А штурмувати Храми вночі можуть лише посланці Сатани. Національна Спілка письменників - то наш український Ватикан, маленька держава в державі, зі своїм Статутом та іконостасом, з дорогими святинями і молитвами, ранніми і вечірніми, денними і нічними. І наш письменницький Ватикан здатен себе захистити, позаяк на нашому боці Бог, Закон і Правда.
    >

    >
    > Леся СТЕПОВИЧКА, Голова,правління
    член Ради та член Президії НСПУ

    С интересом ознакомился с внутренней кухней НСПУ. Спасибо за поданный материал. Удивляет то, что на Майдан он попадает через Сидней.

    Хотел бы отметить некоторые тенденции, которые заметны невооруженному взору.

    Эмоциональная концовка. В ней приводится неполный список патриархов.

    Скажем, тот же Юрий Андрухович 1960 р.н.-поэт, прозаик, перекладач, Патриарх литературной группы Ба-Бу-бы, никак не упоминается в статье.

    Не упоминается и еще один Патриарх авангарда, интервью с которым мы не так давно имели.

    О нем высоко отзывался Патриарх Евтушенко, который сказал, что "на Украине есть один поэт",на два НСПУ, "поэт,Патриарх Цибулько". Он же чиновник высокого ранга.

    Но, эти люди, Патриархи, видимо, не стремятся к "олимпу псательского Ватикана", их не интересуют 100000 баксов от продажи недвижимости патриархата, или от аренды.Они зарабатывают сами.

    Что странного в том, что люди хотят кушать по заслугам? Должность председателя, члена, или головы не обязывает быть писателем, гражданином. Но, она обязывает быть политиком, менеджером.

    Заметьте, в списке нет таких имен как Булгаков, Гоголь,Шевченко, а ведь именно этих писателей знает народ, изучает народ и любит народ. За что любит? За то, что они не были членами.

    Любой союз, любое сборище, администрирование, претит таланту, убивает его творческое начало. Чего хотят эти люди, что они делят? Свою смерть?

    Домик Чехова в Ялте за них ремонтирует совсем не патриарх, а простой актер Колягин. А ведь домик на их балансе, балансе союза писателей украинских. И делает Колягин это на свои честно заработанные деньги актера. Вы думаете у него их много? Вовсе нет.

    Он делает это не для того, что бы какой-то "двучлен" продал домик Чехова, или сдал квартирантам.

    Эти люди живут еще представлениями совка,домового комитета, когда тов. Горький писал "Мать его" по заказу тов. Ленина.

    Когда тов. Яворивский хвалит тов. Загребельного. Наливайко хвалит их обоих, за это его хвалит Евтушенко, по просьбе Загребельного, или еще кого-то. И все это образует их Пиар, не наш. Никто их не читал, но так все знают.

    И они вкусно жрут на те скудные денежки, которые выделяет государство из крох налогоплательщиков.

    Гулять треба на свои, дорогие товарищи писатели. Пишите книги, и, если их будут читать, вы будете кушать. А если нет.., читать не будут, то никакой союз Вам не поможет. Кушать Вы не будете.

    Ни союз с Кучмой, ни союз с Кравчуком, ни с Медведчуком, ни с Ющенко. Ни связи, ни ваши знакомства родственные ни кумовские, ни дпужеские не помогут.

    Так что объявляете себе голодовку. На голодный желудок лучше пишется.

    И не позорьте миссию,да и профессию писателя.

    Не занимайтесь Брежневщиной.

    В Ватикане нет Патриархов,


    не было, и никогда не будет.

    Только Ваш талант Вас обеспечит.

    Brgds
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.11.11 | Издатель

      Re: Роллер, в Украине на гонорары живут только Курков и Забужко!

      Вы одного не учитываете, батенька: того, что литературный рынок невозможен без соответствующего законодательного поля.

      Проще всего сказать: вы, мол, козлы, сами виноваты, плохо пишете и т.д. НСПУ, конечно, организация давно убитая, все сколько-н. активно работающие писатели от нее давно отделились (в АУП), но вопрос-то не в козлах/некозлах. Вопрос в том, что НИ В ОДНОЙ цивилизованной стране писатели (а также музыканты, художники, актеры и пр.) не брошены "напризволяще", как Вам представляется (как у нас). Везде существует 1)благоприятное законодательство для соответствующего рынка (арт-, книжного, кино- и пр.), 2)система государственной поддержки НЕКОММЕРЧЕСКИХ искусств (или, на худой конец, опять же законодательного поощрения поддержки спонсорской, напр. необложение налогом). У нас же - полная дичь, пампасы, и настежь распахнутые границы для российского соседа, бери - не хочу! Потому и оказывается возможным ловить бедных нищих (и глупых, ИМХО!!!) НСПУшников на медведчуковские посулы.

      По-Вашему, нормально, когда в стране на 48 млн. населения могут жить на обороты с продаж своих книг только 2 писателя, Забужко и Курков? (Да и они, полагаю, не столько с украинских оборотов живут, а потому, что за рубежом их активно переводят.) В Украине же просто НЕГДЕ ПРОДАВАТЬ книги своих авторов - зайдите в сеть "Орфея", там же сплошь импорт из России, какие, к черту, Цыбулько с Андруховичем! (разве что в московских изданиях, в переводе) В общем, ж...а полная. Так что не спешите обвинять.

      Обманутые герои статьи - жертвы не столько собственной бездарности (не в ней дело), сколько все-таки политики, увы. Грязной, варварской и агрессивно антикультурной. Украинской, короче.))))))))))))))))))))
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2003.11.12 | пан Roller

        .. А упало, Б пропало, что осталось на трубе?

        Шановный издатель,

        вы стали на защиту обманутых героев, жертв как вы их называете, не столько своего таланта (не бездарности), сколько, увы, грязной, варварской, агрессивно антикультурной украинской политики.

        Но, ваша линия защиты выглядит довольно странно. Вы сами пишите о том, что "все сколько-н. активно работающие писатели давно отделились (в АУП) ассоциацию украинских писателей, а эти "жертвы", те, кого вы защищаете?

        И вы сами отвечаете, эти остались в НСПУ. Почему? Или их не принимают в АУП?

        Забавно получается, кто же из нас обвинитель? Кто защитник?

        И собственно чего? Той самой грязной политики, о которой вы говорите ниже. Далее в курсиве весь Ваш текст, можно пропустить.

        А ведь Поле то, законодательное одно и тоже, для кого-то неблагоприятное, а кому как сказать. И жизнь не благоприятная для всех. Для всех кончается смертью. А объединения разные.

        Одни объединяются по совести, справедливости, а другие по закону, понятиям, что бы там квартирку дали, накормили, напоили.

        Одни писатели объединяются по одним признакам видимо деловым, творческим в АУП, а другие, другие по политическим в НСПУ. Одни Хороши, другие Плохиши, но как раз с Плохишами и дружит диаспора. Диаспора ведь тоже в политике, к чему ей всякие творческие украинские абстракции.


        Для нее культура это, прежде всего политика. Отвечает, не отвечает. Так получается. Да и можно ли без политики обойтись в АУП, она ведь везде прорастает.

        И вы хотите сказать, что эти жертвы неудач не знают обо всем этом. Как же не знают, если с ними работают власти. От них требуется одно участие в голосовании, то есть их голоса. А голоса у нас покупаются, это известно, только по разной цене.

        А почему же они голосуют, не выходят из НСПУ в знак протеста, скажем? А?

        Почему одни не приходят на собрание, ВЕЛИКИЕ, а другие приезжают как по команде? Их даже привозят автобусами.

        И их отчитывает их местный "начальник" как мальчиков и девочек. Начальник совсем не козел, ни коза, а полный двучлен, почетная голова.

        Что, у писателей, как в творческом цеху, есть начальство? Оно определяет, кто достоин, а кто нет? Но, не Оно ведь выдает ключи от квартиры, где деньги лежат, ему, Оному, самому выдают ключи, выдают тоже. Воно тоже не виновато?



        ------------------
        Издатель пише:
        > Вы одного не учитываете, батенька: того, что литературный рынок невозможен без соответствующего законодательного поля.

        >
        > Проще всего сказать: вы, мол, козлы, сами виноваты, плохо пишете и т.д. НСПУ, конечно, организация давно убитая, все сколько-н. активно работающие писатели от нее давно отделились (в АУП), но вопрос-то не в козлах/некозлах. Вопрос в том, что НИ В ОДНОЙ цивилизованной стране писатели (а также музыканты, художники, актеры и пр.) не брошены "напризволяще", как Вам представляется (как у нас). Везде существует 1)благоприятное законодательство для соответствующего рынка (арт-, книжного, кино- и пр.), 2)система государственной поддержки НЕКОММЕРЧЕСКИХ искусств (или, на худой конец, опять же законодательного поощрения поддержки спонсорской, напр. необложение налогом). У нас же - полная дичь, пампасы, и настежь распахнутые границы для российского соседа, бери - не хочу! Потому и оказывается возможным ловить бедных нищих (и глупых, ИМХО!!!) НСПУшников на медведчуковские посулы.
        >
        > По-Вашему, нормально, когда в стране на 48 млн. населения могут жить на обороты с продаж своих книг только 2 писателя, Забужко и Курков? (Да и они, полагаю, не столько с украинских оборотов живут, а потому, что за рубежом их активно переводят.) В Украине же просто НЕГДЕ ПРОДАВАТЬ книги своих авторов - зайдите в сеть "Орфея", там же сплошь импорт из России, какие, к черту, Цыбулько с Андруховичем! (разве что в московских изданиях, в переводе) В общем, ж...а полная. Так что не спешите обвинять.
        >
        > Обманутые герои статьи - жертвы не столько собственной бездарности (не в ней дело), сколько все-таки политики, увы. Грязной, варварской и агрессивно антикультурной. Украинской, короче.))))))))))))))))))))
        -----------------

        Але психологія людини така, що коли вона вступила у лайно, то вона не може цього визнавати, бо їй треба, або повіситися із сорому, або вперто себе переконати, що все нормально. Очевидно, так само режим буде діяти і у цій ситуації.


        переглядів: 19 // URL: http://maidan.org.ua/n/free/1068581791

        Вы ошибаетесь, уважаемый называя фамилии только двух писателей живущих на гонорары.

        Я приводил фамилии украинских писателей фантастов (см. архив), которых не принимают в НСПУ, хотя документы они подали сами давно. Не берут, хотя у них уже томов пятьдесят.


        Это два писателя из Харькова. Их приглашают во многие творческие союзы за рубежом. Они уважаемы в мире писателей.

        Но они хотят почему-то вступить в свой украинский союз. А их не берут. Говорят не украинцы Вы.

        Им не нужны ключи от квартиры. Хотя им предлагают и ключи от Москвы. Они живут себе в Харькове, пишут себе, издаются и продаются. В том же самом законодательном поле. И не от кого не зависят.

        И их читают, правда пишут они не на украинской мове.

        В АУП, видимо, не хватает одной буквы. буквы Н, означающей національний.
        Именно из нее и выходит буква П, которая указывает правильный наклон.

        Brgds
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2003.11.12 | Издатель

          Re: Почувствуйте разницу!


          > Вы ошибаетесь, уважаемый называя фамилии только двух писателей живущих на гонорары.
          >
          Нет, не ошибаюсь.

          ОЛДИ здесь совершенно ни при чем. Они не только пишут по-русски,они ИЗДАЮТСЯ в России. Сами себя позиционируют, и их представляют везде и всюду как РУССКИХ авторов. И так оно и есть.

          А жить они себе могут хоть в Харькове, хоть в Панаме хоть в Австралии. Кортасар (и проч. латиноамериканские классики) всю взрослую жизнь прожил в Париже, но никто его пока французским писателем не обозвал. И в Гонкуровскую академию ни он, ни Борхес, ни Маркес тоже почему-то не просились.

          Курков же и Забужко не только физически живут в Украине, они здесь РАБОТАЮТ как писатели - издаются у УКР. издателей, занимаются промоушном своих (и других УКР. авторов) книг перед УКР. аудиторией, и за рубежом сами себя позиционируют как УКРАИНСКИЕ писатели. Хотя Курков тоже, как и ОЛДИ, пишет по-русски.

          Насчет законодательного поля Вы, боюсь, не поняли. Оно у нас действительно "для всех одно" - убийственное. Т.е. убивающее украинский книжный бизнес на корню. Украинский рынок - почти безраздельное поле для сбыта российской книги. Собственная, украинская книга - только очень узкий сегмент укр. рынка, на котором писателю - плохому ли, хорошему - прокормиться практически невозможно. Так что вовсе не в мове тут дело, как Вам представляется (а диаспора-то причем? они там у себя еще меньше Вашего понимают, что здесь с письменством происходит). Дело в том, что в Украине сегодня невозможна вообще сама профессия -"писатель", нет для нее економической базы. Даже самые известные не книгами на жизнь зарабатывают (Цибулько, напр., бизнесом). Вот так.

          Так что я никого не "защищаю". Я им сочувствую. Всем.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2003.11.13 | пан Roller

            Сколько треба денег, когда вернутся, и каков размер убытков?

            Издатель пише:
            >
            > > Вы ошибаетесь, уважаемый называя фамилии только двух писателей живущих на гонорары.
            > >
            > Нет, не ошибаюсь.
            >
            > ОЛДИ здесь совершенно ни при чем. Они не только пишут по-русски, они ИЗДАЮТСЯ в России. Сами себя позиционируют, и их представляют везде и всюду как РУССКИХ авторов. И так оно и есть.


            > Мне не хотелось слишком вдаваться в детали. Я понимаю, что вы лучше владеете вопросом. Вы ведь Издатель? Это ваша профессия?

            Но, я все же сошлюсь на постинг, который я здесь представил с интервью самих авторов ОЛДИ. Они утверждают, что их не принимают в украинские писатели, заявку они подавали еще три года назад.

            Многих украинских фигур представляют и как русских, советских. Скажем тех же Кличко, Писанку... Не думаю, что признаку украинского писателя отвечает то, где именно он издается, или продается.

            Хорошо, что вы отметили, что признак мойвы не является определяющим, хотя в это трудно поверить. К тому же Ол и Дми отмечают, что именно середовище в Харькове отвечает их вкусам. Вряд ли можно предположить, что Харьков не украинское середовище. Хотя все может быть.

            > А жить они себе могут хоть в Харькове, хоть в Панаме хоть в Австралии. Кортасар (и проч. латиноамериканские классики) всю взрослую жизнь прожил в Париже, но никто его пока французским писателем не обозвал. И в Гонкуровскую академию ни он, ни Борхес, ни Маркес тоже почему-то не просились.
            >
            > Курков же и Забужко не только физически живут в Украине, они здесь РАБОТАЮТ как писатели - издаются у УКР. издателей, занимаются промоушном своих (и других УКР. авторов) книг перед УКР. аудиторией, и за рубежом сами себя позиционируют как УКРАИНСКИЕ писатели. Хотя Курков тоже, как и ОЛДИ, пишет по-русски.
            >
            > Насчет законодательного поля Вы, боюсь, не поняли. Оно у нас действительно "для всех одно" - убийственное. Т.е. убивающее украинский книжный бизнес на корню. Украинский рынок - почти безраздельное поле для сбыта российской книги. Собственная, украинская книга - только очень узкий сегмент укр. рынка, на котором писателю - плохому ли, хорошему - прокормиться практически невозможно. Так что вовсе не в мове тут дело, как Вам представляется (а диаспора-то причем? они там у себя еще меньше Вашего понимают, что здесь с письменством происходит). Дело в том, что в Украине сегодня невозможна вообще сама профессия -"писатель", нет для нее економической базы. Даже самые известные не книгами на жизнь зарабатывают (Цибулько, напр., бизнесом). Вот так.
            >
            > Так что я никого не "защищаю". Я им сочувствую. Всем.

            Что до сочувствия, то мне понятно это чувство. Жалко птичку.

            Честно сказать, меня этот вопрос давно интересовал. Я слышал разные мнения, и во многом они повторяют то, что вы говорите.

            Из того, что я слышал мне запомнилось мнение одного издателя, который сказал примерно следующие.
            -"У нас нет проблемы с талантливыми авторами. У нас нет проблемы с изданием книги. У нас есть одна проблема, проблема реализации./"

            Отсутствует целостная система реализации со всеми атрибутами бизнеса, как то, маркетингом, рекламой, промой, ну и вы лучше меня должны знать, чем еще.

            У меня же, думаю и не только у меня, возникает резонные вопросы.

            Что нужно знать начинающему писателю?

            К кому ему лучше обращаться за консультациями, в каком формате данных следует подавать материалы, кому?

            И главный вопрос, на чьи деньги все это работает?

            Я понимаю так, что писатель, имеющий некий денежный запас на некий тираж фактически является предпринимателем. Он может оформить заказ в издательстве на набор его книги. Заказать сам в типографии изготовление.

            Далее, сам, или через специализированную сеть может реализовать свое "произведение".

            При этом он рискует своими средствами, но и получает свою прибыль. Скажем, он может сократить расходы, на издательство набирая текст сам.

            Я строю предположения. Надеюсь, вы поможете с разъяснениями. Но, имея основной заработок, или не имея его вовсе, что реальней, он, таким образом, реализует дополнительный. И этот дополнительный зависит от тиража.

            Может ли писатель просто прийти с рукописью и надеяться, что кто-то, скажем Издатель, возьмет на себя всю работу?

            То есть, сработать не на деньги писателя, а на деньги издательства?

            Вероятно, так и должно быть. Но это бывает не со всеми, и именно с этой целью организуются всякие союзы, в которых вступают в действие уже другие рычаги. И главный рычаг гроши и друзья по цеху.

            Что до диаспоры, то я могу привести в пример книгу Марички, которая представлена в теме Культура, тиражем 5000 экземпляров. Там же представлен список тех, кто участвовал в ее издании, и распространении.

            Заметьте, книга бесплатная. Это не значит, что она не обошлась в некую сумму. Однако, и автор не получил вознаграждения. Но, книга есть и стоит у меня на полке.

            Не все так просто в этом супе. Особенно с писателям, не имеющим политического веса и связей. Но, это вопрос вторичный.

            Не так давно, из уст Кличко я узнал о том, что в Германии в год издается 80000 авторов. В союзе писателей насчитывалось порядка 1600 членов,читал давно.

            Согласитесь, что читатель не в состоянии ознакомиться и запомнить даже фамилии такого количества писателей.

            Похоже на то, что читатель сам становится писателем. Собственно я не вижу большой разницы между некоторыми бумажными писателями и теми, которых я знаю по форуму.

            Меня, к примеру, несколько раз путали, и серьезно называли литератором. Где бы я "не отмечался", в интернет.

            И это хранится в архиве, можно посмотреть. Я могу посчитать своих читателей и свои работы. В моем архиве столько произведений, что позавидует иной писатель. И, в принципе, я думаю, что смог бы как тов. Горький писать на заказ Мать его.Но не хочу.Хотя для этого меня треба просто завести, или разозлить.

            Но, я делаю это бесплатно. Кое- кто обвинял меня в графомании, а кое- кто, напротив, пускал слезу и ставил на полку, уважал.

            Вот я и думаю, чем ничего лучше что-то?

            Объясните, как войти в это дело. У кого спросить совета, кому показаться. Сколько мне треба денег, через сколько они вернутся, и на какие «убытки» можно рассчитывать, в зависимости от тиража и таланта.

            Brgds
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2003.11.13 | Издатель

              Re: Сколько треба денег, когда вернутся, и каков размер убытков?

              пан Roller пише:
              >
              > Не думаю, что признаку украинского писателя отвечает то, где именно он издается, или продается.

              А, простите, что отвечает? Место прописки? Графа в паспорте?

              У каждой страны есть свой нац. книжный рынок, на нем будьте добры и подвизаться. Да и с нелюбой Вам мовой тоже не все так просто - международная атрибуция литературы все-таки осуществляется в первую голову по языковому признаку.
              >
              > -"У нас нет проблемы с талантливыми авторами. У нас нет проблемы с изданием книги. У нас есть одна проблема, проблема реализации./"
              >
              > Отсутствует целостная система реализации со всеми атрибутами бизнеса, как то, маркетингом, рекламой, промой, ну и вы лучше меня должны знать, чем еще.

              Верно. Все это вместе и называется, национальный книжный рынок. Каковой и отсутствует.

              > Может ли писатель просто прийти с рукописью и надеяться, что кто-то, скажем Издатель, возьмет на себя всю работу?
              >
              > То есть, сработать не на деньги писателя, а на деньги издательства?
              >
              Естесссно. Для того и издатели, типа, существуют - чтобы поиметь на писателе свою прибыль. С продажи тоись.

              Только хрен они поимеют, если по всей стране от силы штук 100 книжных магазинов осталось, и люди в них вообще ходить разучились, а покупают чего в метро на раскладке лежит (московский привоз), а новые магазины (тот же "Орфей") тоже создаются для торговли привозом, "своей" книгой не торгуют и т.д. Короче, реальный успешный (т.е. проданный) тираж украинской книги - 3 тысячи екземпл. в год от силы. Больше просто не реализуете, негде. Ну разве уж такой супербестселлер, как Забужкины "Польові дослідження з українського сексу" (говорят, 50 тыс. ушло за 6 лет, но я чего-то тоже с трудом верю)

              А теперь считайте свои "доходы". По международным нормам, автор должен иметь от 5 до 10% с продажи. У нас издатели неизвестным авторам вообще не платят - по принципу, скажите спасибо, что напечатаем, а вообще-то приходите со своими деньгами. Но даже если самый-рассамый известный и покупаемый автор, и даже если 10% с каждого купленного ыкземпляра ему в карман - посмотрите на цену любой книги, посчитайте и умножьте на годовой тираж, на те же 3000... Смешно, правда?

              > Вероятно, так и должно быть. Но это бывает не со всеми, и именно с этой целью организуются всякие союзы, в которых вступают в действие уже другие рычаги. И главный рычаг гроши и друзья по цеху.
              >

              В общем, где-то так.

              > Объясните, как войти в это дело. У кого спросить совета, кому показаться. Сколько мне треба денег, через сколько они вернутся, и на какие «убытки» можно рассчитывать, в зависимости от тиража и таланта.

              Роллер, извините, но это все равно что спросить "почем в Америке мясо". Смотря какая книга - от толщины до полиграфии, играет все! Можно прогнуться и издать те же 3000 за 800$, а можно и за в 5 раз дороже. В среднем, книга окупается после 800-900 проданных екз., дальше идет прибыль. Лучше всего - пойдите к реальному (не виртуальному) издателю, к 5-6 разным, предложите рукопись, сопоставьте сметы, которые они Вам на нее составят, тогда и выберете. Только учитывайте, кроме расценок, еще одно: какая у издательства дистрибуционная сеть и PR возможности (чтоб не получилось так, что деньги возьмут, издадут и свалят на складе)

              Приятно было пообщаться.
              Удачи Вам.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2003.11.13 | пан Roller

                Спасибо за исчерпывающий ответ. Не стану Вас больше утомлять

                Издатель пише:
                >
                > Роллер, извините, но это все равно что спросить "почем в Америке мясо". Смотря какая книга - от толщины до полиграфии, играет все! Можно прогнуться и издать те же 3000 за 800$, а можно и за в 5 раз дороже. В среднем, книга окупается после 800-900 проданных екз., дальше идет прибыль. Лучше всего - пойдите к реальному (не виртуальному) издателю, к 5-6 разным, предложите рукопись, сопоставьте сметы, которые они Вам на нее составят, тогда и выберете.

                Только учитывайте, кроме расценок, еще одно: какая у издательства дистрибуционная сеть и PR возможности (чтоб не получилось так, что деньги возьмут, издадут и свалят на складе)
                >
                > Приятно было пообщаться.
                > Удачи Вам.

                Спасибо за исчерпывающий ответ. Не стану Вас больше утомлять своими вопросами.

                Я так понимаю, что то что вы определяете как сеть это максимально сто магазинов на 500 издателей.

                Которые за 365 дней продают 3650 книг одного наименования одного автора. То есть, десять книг в день в ста магазинах под 5% годовых., или в десяти одну.

                В результате, с тиража, хорошего качества, себестоимостью бакс штука, писатель может рассчитывать получить порядка 150 баксов в год, пятьдесят центов в день, два цента (десять копеек) в час при 24 часовом рабочем дне. Но все это на деньги издателя.

                На свои же он рискует получить убытки, поскольку, ему самому придется выполнять работу по посещению магазинов. А это транспортные расходы, которые превысят прибыль. К тому же это тоже работа и тоже бесплатно.

                При себестоимости 1 бакс, цена реализации будет 2 бакса, 30 центов торговая наценка. И выходная цена 12 гривен. Модно поднять до 15-20-ти с учетом налогов.

                Все это следует еще обложить налогами. Но, доходы издателя, продавца, и писателя не удовлетворяют ни их самих, ни нас читателей.

                Такая схема имеет для писателя смысл только в случае работы на деньги издателя.
                Если у него, писателя, есть свои средства ему проще их положить под три процента годовых в сбербанк и не морочить голову из-за на одной книги.

                Но, есть другие стимулы те, о которых говорил Цибулька, статус писателя, известность , которую можно купить уже и на свои кровные.

                К тому же, чем черт не шутит , когда бог спит. Если ниша не занята, то самое время ее занять. Если все бы было благополучно с этим делом, то пришлось бы выдерживать авторскую конкуренцию. И так полное безрыбье.

                Положение с писателями чем-то похоже на положение с инженерами. Это уже не уважаемые люди. Кого можно удивить тем, что ты умел считать на логарифмической линейке, или писать ручкой с пером? Сегодня все это делают на компьютере.

                В школе сочинения пишут все, значит, и в жизни писать могут все. Читать все равно никто не будет. Разве что, на нашем форуме, бесплатно.



                Brgds.
      • 2003.11.12 | пан Roller

        Еще есть ОЛДИ. Мистика, украин. писателей фантастов, защищают.

        Один мальчик писал сочинение про Параджанова, и попал в Австралию. Этот же мальчик встал на защиту украинских писателей Олди.И снова Австралия (Маричка) ответила.

        Деточки растут. Но их устами глаголит истина.
        ---------------------------------------


        30-06-2003 07:06, пан Roller
        Бренд - СЕРЕДОВИЩЕ культурное.


        S@nya пише:
        > Тогда давайте говорить конкретнее.

        > Первое, что нам надо найти (не ПРИДУМАТЬ, а НАЙТИ) - это какое-то позитивное понятие, с которым должна ассоциироваться в мире Украина. Своего рода бренд. Что это может быть? Дружелюбный и толерантный народ (эта идея заимствована из постинга Роллера),

        > Какие есть еще предложения?

        >

        > З.Ы. Пока Украина, как уже говорилось, если с чем то и ассоциируется, то это с Чернобылем (который, кстати, в той же Америке уже давно бы превратили в мировой туристический центр), и очччень редко - с Кличко (спорт - еще один вариант)


        На ловца и зверь бежит.

        Честно говоря, я еще не совсем проникся вашей идеей. Вернее, мне она напоминает чем -то тов. Горького на Соловках. Академик Лихачев вспоминает, что когда пролетарский писатель Горький был с визитом на Соловках, ему показали зэков, проводящих культурно досуг.

        Все они сидели, читали и молчали. Но, почему-то у всех них были перевернуты газеты квер тормашкой. Увидев это тов. Горький подошел к одному из них и перевернул газету. А после этого он сообщил мировой общественности о том, как хорошо живут зеки на соловках.


        Возникает сразу же много сомнений в том как довести правду до мировой общественности, ведь мы не товарищи Горькие, ну и ряд других вопросов. То есть, "давайте выбирайте" - напоминает аттракцион.

        Но не смотря на это, а смотря правде в глаза, я ради пробы готов вам предложить такую вещь как СЕРЕДОВИЩЕ. Я его встретил в одном журнале, который мне показал один мальчик, который любит компьютерные игышры и фантастические романы, о которых он узнает из журнала "Мой компьютер игровой", в номере которого № 20 (78) май 2003, он прочитал статью, которой почему -то нет на сайте журнала www.igrorad.com.ua.на которую об обратил мое внимание, и просил известить о ней мировую общественность, потому что мальчику за страну обидно.

        Так вод длинно вышло. Но кроме того, он просил что бі єта информация не забила информацию о докторе Пархоменко, о котором я сообщил на форум в разделе культуры.

        Как видите информационный повод реальный. И что бы не стал отнимать у вас много времени, перейду сразу к перепечатке вручную вам статьи.

        Статья называется "Героев должно быть двое".

        от 26.05.93 года. В ней идет речь о встрече корреспондента с одним из самых известных творческих дуэтов, пишущими под псевдонимами Г.Л.Олди.

        Мик. Хорошо, давайте перейдем к вам лично. Вот вы авторы харьковские. Єто хорошо известно всем, кто интересуется вашим творчеством. А сейчас часто многие авторы меняют не только город своего проживания, но и страну. Тот же Владимир Васильев мечется между Николаевым и Москвой, Лукьяненко полностью переехал в Москву. Можно вспомнить и другие известные фамилии. Скажите, вас идеи о переезде не посещали?

        Олди. Нет. Хотя нас звали, но мы не поехали.

        Мик. А что вообще получают авторі, перебираясь в Москву? Проблема коммуникации сейчас , когда есть всемирная Паутина, практически решена. Переслать рукопись в издательство -дело 10 минут.

        Олди.Это вопросы не к нам наверное?

        Мик. Ну все-таки, как вы думаете? Ведь, кажется, гораздо удобнее получать гонорары в Москве, а жить где-то в небольшом городе. По крайней мере по деньгам.

        Олди. Для писателя очень важна среда, где он живет. Те люди, с кем он общается.
        Интернат не заменит живое общение. Тот же Лукьяне6нко говорил, что ему в Алма-Ате просто уже тяжело жить. И когда у него появилась возможность переехать в Москву, он с радостью сменил место проживания. И не потому, что ему ближе ездить в издательство. Просто по кругу общения его Москва устраивает на порядок больше, чем Алма-Ата. И мы его прекрасно понимаем. А у нас как раз чудесный круг общения в Харькове. Нам там вполне хорошо, у нас там друзья, есть великолепная литературная среда.

        Мик. Ну раз мы заговорили о Харькове, тогда еще вопрос . Насчет Союза писателей. У вас уже вышло с переизданиями больше 50 книг. Это очень большая цифра по советским меркам. И по всем нормативам Союза писателей вы уже можете в него войти. Однако, насколько мне известно, вы не являетесь его членами. Почему?

        Олди. (Олег и Дмитрий) Почему? Мы не знаем. Мы подавали документы. Официально нам не сообщили причину отказа. Нас вообще приглашали стать членами союза писателей России и даже не одного, а сразу двух (там их, как и в Украине несколько). Звали в Союх писателей Молдовы, Приднестровья, в Союз русскоязычных писателей Израиля, в общем много куда. Вариатантов было много. Но мы решили, что раз уж мы живем в Украине, то нам надо именно здесь войти в Союз писателей. Мы пришли в Харьковское отделение Союза писателей Украины, благо, живем совсем недалеко от него, узнали какие нужны документы, все сделали. Принесли энное количество книжек, все бумаги, через некоторое время нам позвонили и пригласили на заседание, где рассматривались все подобные заявления. И мы совершенно нормально поговорили там о наших книгах, литературе- в итоге из 12 голосов 11 было за.

        После этого все бумаги и книги уехали в Киев. После чего наступила тишина. И длилась она около трех лет. Более того даже уже не мы, а секретарь Харьковского Союза писателей стал делать запросы в Киев. Мол что там слышно? Ему там не отвечали. И вот совсем недавно, месяца три или четыре назад, он получил ответ, что не прошли мы в союз писателей Украины. Комментировать это мы не будем, не прошли, значит не достойны.

        ----------

        Дальше вы сможете прочитать в журнале сами. Но я обращаю внимание, ПИСАТЕЛЯМ НРАВИТСЯ СЕРЕДОВИЩЕ.

        Видимо мальчика возмутило то, что писателей фантастов, Украины обижают. Он не читал еще ОЛДИ. Но у него много томов других зарубежных авторов. И я думаю дело дойдет и до ОЛДИ.

        Теперь, я надеясь, вы доведете до общественного мнения мирового сообщества мысль о том, что на Украине хорошее середовище для писателей. Или покажете нам, что и как вы собираетесь с этим делать.
        Какой менеджмент и какой маркетинг здесь подходит.

        Я бы просто выгнал Яворивского. Кстати кто назначал его, или избирал?
        Уж не сами писатели ли?


        переглядів: 62 // URL: http://maidan.org.ua/n/arch/1056945971

        P.S. Видимо, товарищ майор воспринял пожелание мальчика как руководство к действию. Чудно, но справедливо.
    • 2003.11.12 | МАРІЧКА

      ЧЕРЕЗ СІДНЕЙ БО....

      Роллер!

      Привіт!

      Леся вже давно зі мною спілкується і все, що пише мені висилає.

      Вона не знає як відкривати на Майдані дицкусійний Форум - я її це пробую вияснити - так, що все дуже важне йде до мене а я розповсюджую - треба же - справі важні.

      Я у вашу дискуцію не вхпджу, бо я ще не віддійшла від перельоту з Европи до Сіднею - ще кілька днів і все в мене буде гаразд...

      А те, що Леся описала це дійсно сумна дійцніцть в Україні

      А Яворівський - молодець - зк він тобі не подобається! Це моя думка...

      Привіт -

      МАРІЧКА
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2003.11.12 | пан Roller

        Везучая ты.

        МАРІЧКА пише:
        > Роллер!
        >
        > Привіт!
        >
        > Леся вже давно зі мною спілкується і все, що пише мені висилає.
        >
        > Вона не знає як відкривати на Майдані дицкусійний Форум - я її це пробую вияснити - так, що все дуже важне йде до мене а я розповсюджую - треба же - справі важні.
        >
        > Я у вашу дискуцію не вхпджу, бо я ще не віддійшла від перельоту з Европи до Сіднею - ще кілька днів і все в мене буде гаразд...
        >
        > А те, що Леся описала це дійсно сумна дійцніцть в Україні
        >
        > А Яворівський - молодець - зк він тобі не подобається! Це моя думка...
        >
        > Привіт -
        >
        > МАРІЧКА

        Я рад, что твоя тема нашла отклик. Хорошая команда участников.
        Присоединяйся, как поправишься.

        Приглашай Степовичку. Если она умеет отправлять почту, то сможет и в форуме участвовать. отошли ей ссылку на тему, она нажмет и попадет сюдой.

        Кстати, Яворивский участвовал в конференции. Приглашай и его.

        Издатель с форума спрашивает, при чем здесь Диаспора.

        Как причем? Он, наверное, думает что ты и киевлянка.

        Кстати, как продвигается твоя книга про Параджанова. Наблюдается некий интерес, и возник он после провала на фестивале поэтического фильма "Мамай". Мы его правда не видели, только слышим.На киностудиии Довженко сменили директора.

        Так что, ты опять, оказываешься в центре главных событий.

        Везучая ты.
        Выздоравливай. Пиши.

        Brgds
  • 2003.11.11 | Максим’як

    Стяття не тільки цікава...

    Описані події мені нагадують 30-ті роки у Харкові. Звичайно, я тільки читав про ті часи. Не знаю, чи потрібно ще щось добавляти.

    Пригадуються описи таких самих зборів, "викривальних", зовсім брехливих статтей у пресі (тепер вже маємо телебачення), розділ на вірних, переконаних і "зрадників", "ворогів".

    Після цієї статті, якось зовсім прозро стає, без жодних натяків і дуже-дуже конкретно - куди все котиться у нашій Україні. Мало не щодня чути попередження, що ми повернемося у 1937 рік. Це важко собі уявити. Але прочитавши цю статтю, я точно впізнав рік десь 1929-1930. Тоді теж, мабуть, Курбасу, Хвильовому, Сосюрі та іншим важко було уявити 1937 рік. Поряд гинули "самогубством" колеги і всі розуміли, як вони гинули проте, нічого не мінялося, все було, як під гіпнозом.

    Я розумію, що можна боротися, можна у судах себе відстоювати, але це не та боротьба, яка зможе змінити сам процес існування режиму. Так було у Верховній Раді, поки не створили "більшість" і там насильно опинилося багато порядних людей. Але психологія людини така, що коли вона вступила у лайно, то вона не може цього визнавати, бо їй треба, або повіситися із сорому, або вперто себе переконати, що все нормально. Очевидно, так само режим буде діяти і у цій ситуації.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.11.13 | Смогитель Вадим

      не "повернемося", а вже "порнули багатьох у 33-тій.Чи не так?(-)

    • 2003.11.13 | Смогитель Вадим

      не "повернемося", а вже повернули багатьох у 33тій.Чи не так?(-)

  • 2003.11.11 | Смогитель Вадим

    Re: ЛЕСЮ, СПУ було терористичним відділом КҐБ і

    саме з "Піснею про Сталіна починаєм день", маразматичні документи фізичного виживання Драча і па-Дличка і т.д. і т.п. - все це теж вагомі і незаперечні ознаки СПУ!
    Ані Стус, ані Світличний, ані Аваґ'ян мали щастя НЕ НАЛЕЖИТИ до СПУ, мали яскраві ознаки нелюбові марксистських банд і саме їм випала чи не найбільша честь не належати до бандитського відділу, метою котрого була впровадити МОРАЛЬНИЙ ТЕРОР проти нашого народу.
    Воно, звичайно, могло б бути храмом, якби Сосюра, Рильський, Драч з па-Дличком докупи взяті не зробили громадську вбиральню з храму ...

    Вадтм Смогитель
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.11.12 | Ламер

      Не судіть і не судимі будете.

      З того ж джерела "Хто сам без гріха, хай перший кине камінь".
      Не кожен піїта міг бути Стусом. А тому ж таки Павличку, імхо, тільки за "Два кольори" багато гріхів спишеться.

      На закінчення одна цитата:
      “Поет Стус -- ціною власного життя ствердив нескореність неіснуючої нації, а в той час поет Павличко ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації.”
      МАРГІНАЛЬНА МОЯ УКРАЇНА Олександр КРИВЕНКО, Post-ПОСТУП №37
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2003.11.12 | Смогитель Вадим

        "Не судіть і не судимі будете"- читайте РУНВІРУ. Успіхів!(-)

    • 2003.11.12 | пан Roller

      пан Голосеев в гробу перевернулся.

      Смогитель Вадим пише:
      >
      > Воно, звичайно, могло б бути храмом, якби Сосюра, Рильський, Драч з па-Дличком докупи взяті не зробили громадську вбиральню з храму ...
      >
      > Вадтм Смогитель

      Шановный, не понятно почему в Ваш список попал пан Рыльский. Совсем не так давно в Голосеевском парке украинской культуры и отдыха им. Рыльского именно пану Рыльскому, а не пану Голосееву открыт монументальный памятник.

      Сам же пан Рыльский переводил господина Пушкина, а для этого треба иметь тяму немалую. К тому же Рыльскому доверялось открывать памятник Франко. Это своего рода эстафета времен.

      Что же до пана па-Дличко. То, автор темы пани Маричка в своей книжке упоминает теплый прием в четырехкомнатной квартире на Хрещатике, которые он ей устроил с кушаньями.

      Он обеспечивал проход пани Маричкии в ВР. И через него передали ее пиджак с карманами, который Маричка забыла по растерянности в Ивано-Франковске, кажется.

      Так что, па-Дличко, я так понимаю, должен быть на хорошем свидомом счету у украинской интеллигенции.

      Кстати, и квартирка его стоит не дешево, так думается. Но, место не чистое. Видимо, ее выдали товарищу с госказны для приема высоких гостей. Это что бы было видно, что наш писатель живет не хуже их. писателя.

      Brgds
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2003.11.12 | Смогитель Вадим

        Re: пане Roller'е! Ось коли Зерову поставлять камінчика із

        скромним надписом, тоді я продовжу з Вами "бла-бла" ...
        А, між иншим, саме перу Зерова належать ґеніальні переклади з давньогрецької (як Бажану переклади з Рільке) і стиль мови Зерова, як на мій скромний смак, на добрячу голову вищий мови автора "з піснею про Сталіна починаєм день, ліпших ми -(себто Члєни відділу марксистської банди по впровадженню ідеологічного і морального терору в "шірокіє маси")- не знаємо на землі пісень ..."
        Лише за одні ці слова я щомитті наближаю час коли ми зможемо демонтувати ... і цей пам'ятник, або - в кращому випадку - перенести його на місце народження автора і обов'язково з надписом "Автору рядків "з піснею про ..." Займався перекладами з російської та инших слав'янських мов".
        Стосовно українського Джамбула дМитра па-Дличка, то весь його доробок видаватимемо на туалетному папері і нація матиме реальну змогу раз на лень знайомитися зі створеними його бандитським ґенієм і ницим його серцем перли про:
        "О Патіє, Ти яблуневий цвіт,
        Ти усміх немовляти,
        Ти Рідна наша Мати ..."

        Пісня "Два Кольори".

        Заморені голододом і тотальним безправ'ям 50 мільйонів в п'яному стані ревли диким гласом вкрадені у нації св'яті слова про св'ятий рушник. Так , цинізму автра-злодія справді немає меж- він обліпив всю Україну рушниками без жадного натяку на те що вони всі висять на стінах тюремної камери ...
        Пане Роллере, на все свій час був,є і на все свій час прийде!

        З повагою,
        Вадим Смогитель
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2003.11.13 | пан Roller

          Читав, роззявив рота.(-)


          Намагатимусь розібратись.
        • 2003.11.13 | пан Roller

          Микола Зеров фото.

          http://memorial.org.ua/education/write/zerov/foto.jpg

          Микола Зеров
          (1890-1937)


          • Бiографiя
          • Твори:
          • Євразiйський ренесанс i пошехонськi сосни
          • Поезія
          • Критика:
          • Петров В. Микола Зеров
          • Спогади:
          • Зерова С. Спогади про Миколу Зерова
          • Одарченко П. Пiд знаком Зерова
          • Оглоблин О. Спогади про Миколу Зерова
          • Кобець О. Незабутні дні і люди
          • Рильський М. Миколі Зерову
          • Листи:
          • Листи М. Зерова до дружини
          • Бiблiографiя



          http://memorial.org.ua/education/write/zerov/index.htm
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2003.11.14 | Смогитель Вадим

            Низькоуклінно дякую!А чи під силу, пане Roller`е поставити на

            інтернеті всі поетичні збірки могутнього Миколи Воробйова?

            НЕМА В ЦІЛІЙ УКРАЇНІ НІКОГО ПОНАД ВОРОБЙОВА ..

            "поверніть мені щось таке
            наче свічка горить і гасне ...
            біле-біле і зовсім легке
            наче гуси летять щоразу ..."
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2003.11.14 | пан Roller

              Re: Микола Воробьев., опера "Числа и вітер."

              Вот что удалось найти на скорую руку.
              www.ya.ru поисковик.

              Brgds
              ----------------------------------

              6. ... Президента України на постановку опери "Числа і вітер" ("Малюнки з пам'яті") за поезіє Миколи Воробйова, за яку в 2001 року стала лауреаткою премії ім ...
              отримала грант Президента України на постановку опери "Числа і вітер" ("Малюнки з пам'яті") за поезією Миколи


              http://artportal.org.ua/?page=katalog&newsubartid=51&uid=162&PHPSESSID=40614c8563769b2aaacdcb5cd489ffa7



              http://nspu.kiev.ua/images/syn2/vorobjov.jpg

              МИКОЛА ВОРОБЙОВ
              ***
              ніхто не дзвонить і не приходить
              я сам один серед просторів
              не знаю чи перлина сяє
              коли її ніхто не бачить
              ***
              я камінь переніс у інше місце
              та переносячи
              і сам у інше місце
              перейшов
              ***
              порошиться туга
              блакитним пилом
              і навіть райські яблука
              засипані блакитним пилом.
              ***
              я думав що це не займе так багато часу
              мені здавалося що я усвідомив контури царства
              це був варіант води із блиском при сонці
              нахиляючись до квітки я помічав ґрати
              моя втихомирена лагідність
              розпізнавала обмежену досконалість
              і дорогу творену хаосом
              та даремне хотів я заснути
              аби звести пісок діянь
              до одного радісного скрику пробудження...
              ***
              ти можеш робити це або не робити
              Божий храм всюди
              ти можеш рушати в дорогу чи ні
              Божий храм всюди
              ти можеш забути бо й не знав ніколи
              ти можеш згадати своє незнання
              Божий храм всюди
              ***
              невидиме багатство
              більше ніж видиме
              життя безмежне
              тому воно й коротке
              ***
              іскриться вино у келихах
              ніхто не наважиться випити
              ще б трохи сонця долити
              та тіні невпинно довшають —
              від рук що тримають келихи...
              ***
              увечері чути стрілу далеку
              щит золотий пробиває навиліт
              пісок червоніє поволі
              а пера в стріли
              блакитні
              ***
              той хто забороняє ніч
              нічого не знає про день
              той хто із каменем
              обтяжений каменем
              носіння каменя
              від шляхів каменя
              лице без маски —
              подвійне лице

              6. Біла квітка
              муз. В. Морозова, вірші Миколи Воробйова
              http://pivni.net.ua/_img/flower_2.jpg
              http://pivni.net.ua/songs/

              Другие авторы.,обложки.
              http://nspu.kiev.ua/images/syn2/seriageras.jpg
              http://nspu.kiev.ua/images/syn2/girnik.jpg
              http://nspu.kiev.ua/images/syn2/shavurskiy.jpg
    • 2003.11.13 | Гайди До Байди

      Re: Служне завваження

      Та це також знає Яворівський, здається.

      Ну, власне про це йшлося, що привозили літніх жовтенят у смушці молоді, щоб заново привернути цю спілку у самовладне пекло.

      Та щодо події, вони, у нічній частині, розходяться з переповіданнями Яворівського, здається. Бо Яворівський, у Вечірній Свободі, тільки нагадував про подзвін наглядача.

      Мабуть, ця бідна молодиця шукає в собі якесь оправдання, перебравши борщем у деяких рядках.

      Якось складно в такому збіговищі розділити політику з письменством. Чи взагалі слід? Мабуть, це така ж сама справа, як ділити людські дії від совісти. Мабуть, це мала ця Околітенко насправжки на увазі, тобто не надмірне політиканство, а якраз ділити людське сумління від письменника.


      Неминучо, смертельний засуд душманові Кучмі і його кучмистам
      Unvermeidlich, die Todestrafe fuer den Unterdruecker Leonid Kutschma und seinen Кutschmisten
      Unavoidably, the death penalty for the oppressor Leonid Kuchma and its Kuchmists
  • 2003.11.17 | пан Roller

    Писатели сравнили себя с шахтерами и выгнали Яворивского

    Писатели сравнили себя с шахтерами и выгнали Яворивского
    ... моменты: выражение недоверия правлению НСПУ и лично главе правления Владимиру Яворивскому со стороны областных организаций НСПУ, "финансовые махинации ...
    Дама заявила, что "Яворивский сжег все мосты к крымским татарам" и вместе с президиумом НСПУ "углубляет раскол между татарами Крыма".
    http://aznews.narod.ru/news/gbcfntkbchfdybkbbdsuyfkb/ (5КБ) 30.10.2003 — строгое соответствие


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua