До Європи зі своїми "памперсами"
11/24/2003 | Vadym Gladchuk
До Європи зі своїми "памперсами"
Ростислав Крамар, Остап Процик, Анна Вінницька, Варшава, для УП , 24.11.2003, 14:11
Рік тому щоденна польська "Gazeta Wyborcza" "привітала" Віктора Януковича з призначенням на посаду прем’єр-міністра України аналітичною статтею "Хлопці з донецької гопкомпанії".
Впливове у країні видання, описуючи "трудовий шлях" новопризначеного глави українського уряду, згадало тоді про його "юнацькі витівки", зокрема, знімання шапок із перехожих, а також про два з половиною роки, проведених ним у виправно-трудовій колонії.
А розповідаючи польському читачеві про "предивну структуру", "справжню імперію" "Промышленный союз Донбасса", GW порівняла Віктора Януковича та Рината Ахметова, котрі "стоять за Союзом" з двома легенями одного організму (штрихом до біографії Ахметова була згадка про перші великі гроші, зароблені грою у наперстки).
Боротьба за наступництво після Кучми, - резюмувала тоді газета, - розпочалася призначенням на прем’єра Віктора Януковича, котрий за реалізації певних сценаріїв "може стати українським Путіним".
Минув рік. У "GW" слідами подій у Донецьку вміщено розгорнутий журналістський матеріал із підзаголовком "Методи боротьби з Віктором Ющенком та опозицією в Україні". Посеред статті - велике фото донецького студента, котрий палить газету з портретом Ющенка.
Цитовано Януковича, котрий радив Ющенкові "одягнути памперси і гратися у пісочниці" замість вести "тверду чоловічу політику". У фіналі статті вельми промовисте твердження українського експерта: "Суспільне життя в Україні останнім часом здичавіло...".
У річницю свого прем’єрства кандидат на "українського Путіна" – у Варшаві. За підсумками саміту Центральноєвропейської ініціативи у польській столиці – його прес-конференція. Хоча й у щільному прем’єрському графікові вона, організована українським посольством, ледь міститься, і довідатися, де й коли відбуватиметься - непроста справа, українські журналісти, котрі мешкають у Варшаві усіма правдами і неправдами на неї таки потрапляють.
Навколо – різномовний людський вир. Відбуваються прес-конференції глав урядів. Чекаємо на зустріч з "нашим". Раптом у передпокої, де тимчасово розмістилися, вловлюємо дивну російсько-українську мовну мішанину. Якийсь молодий, але поважної зовнішності пан веде енергійну повну взаєморозуміння розмову з групою своїх земляків.
Домовляючись російською (під впевненим диригуванням того пана) про те, хто, коли і про що запитуватиме прем’єра, вони вголос українською повторюють ... зміст своїх запитань. Здивовано переглядаємося. Що це??? Позаяк не дали зрозуміти, що знаємо обидві мови, можемо безперешкодно слухати далі. "Ну и в конце ты, – "головний" звертається до тендітної блондинки, – добиваешь его своим вопросом!".
Маючи іще хвилю часу перед початком прес-конференції, гарячково обговорюємо в своєму колі те, свідками чого мимоволі довелося стати. Мабуть, київські колеги уміють злагоджено працювати...
Заходимо до зали, де відбуватиметься прес-конференція. На столі – дві поставлені поряд картки: "Прем’єр-міністр" і "Тарас Аврахов" (прес-секретар). Хтось із журналістів кепкує, мовляв, ми думали, що українським прем’єром є Віктор Янукович.
Блондинка, завдання котрої "добити" на прес-конференції голову українського уряду, порядкує на столі, за яким через хвилину сяде "приречений" прем’єр.
Нарешті впевненою ходою у залі з’являється головний герой. Пан, котрий у передпокої енергійно спілкувався зі своїми земляками сідає у крісло... прес-секретаря. Його співрозмовники із коридору також тут. Це журналісти кількох українських інформагентств і телеканалів.
Розмова з українським прем’єром розпочинається з кількахвилинної мовчанки. Журналістів просять почекати, поки Віктор Янукович прочитає текст із картки, покладеної йому на стіл прес-секретарем.
Відтак стаємо свідками реалізації закулісної репетиції, якій не можуть зашкодити навіть кілька запитань "зі сторони", як наприклад, однієї з авторів цих рядків про недавні події в Донецьку.
Ствердивши у відповіді, що донецькі події – провокація (чия???) і що "Партія регіонів" пропонує учасникам політичного процесу в Україні підписати угоду про рівні умови, прем’єр натомість розбудованими конструкціями відповідає на бадьоро озвучені запитання, які ми уже чули...
Розповідає, зокрема, про досягнуті впродовж року його перебування на посаді успіхи в народному господарстві, ліквідацію заборгованостей з зарплат, зростання ВВП, комунальне господарство і т. ін.
Звісно, що такій розквітаючій країні місце не де інде як у НАТО, де будемо, впевнений прем’єр, через кілька років та у Європейському союзі, куди от-от ввійдемо асоційованим членом.
І от фінал. Останнє запитання. Прес-секретар встановлює зоровий контакт з пані, якій довірено "добити прем’єра". Готова! Зараз щось станеться – прем’єр у пастці...
- Моє питання неофіційне, - зосереджує вона на собі увагу нетрадиційним як на такі форуми вступом, - чи вистачає у Вас часу для своєї родини, випити з нею філіжанку кави?"
Прем’єр на мить впадає у глибоку задуму. Мабуть у його голові вихор думок: "Маю чи не маю час на каву?!".
- Маю! – відповідає з осяяним посмішкою обличчям. – Коли є бажання, завжди вистачає.
Хух! – зітхаємо з полегшенням, живий! Замах не відбувся...
Вийшовши на свіже повітря, обговорюємо "те", що побачили та почули: "На кого була розрахована ця "пісочниця", і в чому полягає "чоловіча політика", для втілення котрої прем’єр використовує такі "памперси"???
Ростислав Крамар, Остап Процик, Анна Вінницька, Варшава
Ростислав Крамар, Остап Процик, Анна Вінницька, Варшава, для УП , 24.11.2003, 14:11
Рік тому щоденна польська "Gazeta Wyborcza" "привітала" Віктора Януковича з призначенням на посаду прем’єр-міністра України аналітичною статтею "Хлопці з донецької гопкомпанії".
Впливове у країні видання, описуючи "трудовий шлях" новопризначеного глави українського уряду, згадало тоді про його "юнацькі витівки", зокрема, знімання шапок із перехожих, а також про два з половиною роки, проведених ним у виправно-трудовій колонії.
А розповідаючи польському читачеві про "предивну структуру", "справжню імперію" "Промышленный союз Донбасса", GW порівняла Віктора Януковича та Рината Ахметова, котрі "стоять за Союзом" з двома легенями одного організму (штрихом до біографії Ахметова була згадка про перші великі гроші, зароблені грою у наперстки).
Боротьба за наступництво після Кучми, - резюмувала тоді газета, - розпочалася призначенням на прем’єра Віктора Януковича, котрий за реалізації певних сценаріїв "може стати українським Путіним".
Минув рік. У "GW" слідами подій у Донецьку вміщено розгорнутий журналістський матеріал із підзаголовком "Методи боротьби з Віктором Ющенком та опозицією в Україні". Посеред статті - велике фото донецького студента, котрий палить газету з портретом Ющенка.
Цитовано Януковича, котрий радив Ющенкові "одягнути памперси і гратися у пісочниці" замість вести "тверду чоловічу політику". У фіналі статті вельми промовисте твердження українського експерта: "Суспільне життя в Україні останнім часом здичавіло...".
У річницю свого прем’єрства кандидат на "українського Путіна" – у Варшаві. За підсумками саміту Центральноєвропейської ініціативи у польській столиці – його прес-конференція. Хоча й у щільному прем’єрському графікові вона, організована українським посольством, ледь міститься, і довідатися, де й коли відбуватиметься - непроста справа, українські журналісти, котрі мешкають у Варшаві усіма правдами і неправдами на неї таки потрапляють.
Навколо – різномовний людський вир. Відбуваються прес-конференції глав урядів. Чекаємо на зустріч з "нашим". Раптом у передпокої, де тимчасово розмістилися, вловлюємо дивну російсько-українську мовну мішанину. Якийсь молодий, але поважної зовнішності пан веде енергійну повну взаєморозуміння розмову з групою своїх земляків.
Домовляючись російською (під впевненим диригуванням того пана) про те, хто, коли і про що запитуватиме прем’єра, вони вголос українською повторюють ... зміст своїх запитань. Здивовано переглядаємося. Що це??? Позаяк не дали зрозуміти, що знаємо обидві мови, можемо безперешкодно слухати далі. "Ну и в конце ты, – "головний" звертається до тендітної блондинки, – добиваешь его своим вопросом!".
Маючи іще хвилю часу перед початком прес-конференції, гарячково обговорюємо в своєму колі те, свідками чого мимоволі довелося стати. Мабуть, київські колеги уміють злагоджено працювати...
Заходимо до зали, де відбуватиметься прес-конференція. На столі – дві поставлені поряд картки: "Прем’єр-міністр" і "Тарас Аврахов" (прес-секретар). Хтось із журналістів кепкує, мовляв, ми думали, що українським прем’єром є Віктор Янукович.
Блондинка, завдання котрої "добити" на прес-конференції голову українського уряду, порядкує на столі, за яким через хвилину сяде "приречений" прем’єр.
Нарешті впевненою ходою у залі з’являється головний герой. Пан, котрий у передпокої енергійно спілкувався зі своїми земляками сідає у крісло... прес-секретаря. Його співрозмовники із коридору також тут. Це журналісти кількох українських інформагентств і телеканалів.
Розмова з українським прем’єром розпочинається з кількахвилинної мовчанки. Журналістів просять почекати, поки Віктор Янукович прочитає текст із картки, покладеної йому на стіл прес-секретарем.
Відтак стаємо свідками реалізації закулісної репетиції, якій не можуть зашкодити навіть кілька запитань "зі сторони", як наприклад, однієї з авторів цих рядків про недавні події в Донецьку.
Ствердивши у відповіді, що донецькі події – провокація (чия???) і що "Партія регіонів" пропонує учасникам політичного процесу в Україні підписати угоду про рівні умови, прем’єр натомість розбудованими конструкціями відповідає на бадьоро озвучені запитання, які ми уже чули...
Розповідає, зокрема, про досягнуті впродовж року його перебування на посаді успіхи в народному господарстві, ліквідацію заборгованостей з зарплат, зростання ВВП, комунальне господарство і т. ін.
Звісно, що такій розквітаючій країні місце не де інде як у НАТО, де будемо, впевнений прем’єр, через кілька років та у Європейському союзі, куди от-от ввійдемо асоційованим членом.
І от фінал. Останнє запитання. Прес-секретар встановлює зоровий контакт з пані, якій довірено "добити прем’єра". Готова! Зараз щось станеться – прем’єр у пастці...
- Моє питання неофіційне, - зосереджує вона на собі увагу нетрадиційним як на такі форуми вступом, - чи вистачає у Вас часу для своєї родини, випити з нею філіжанку кави?"
Прем’єр на мить впадає у глибоку задуму. Мабуть у його голові вихор думок: "Маю чи не маю час на каву?!".
- Маю! – відповідає з осяяним посмішкою обличчям. – Коли є бажання, завжди вистачає.
Хух! – зітхаємо з полегшенням, живий! Замах не відбувся...
Вийшовши на свіже повітря, обговорюємо "те", що побачили та почули: "На кого була розрахована ця "пісочниця", і в чому полягає "чоловіча політика", для втілення котрої прем’єр використовує такі "памперси"???
Ростислав Крамар, Остап Процик, Анна Вінницька, Варшава