11/27/2003 | Майдан-ІНФОРМ

Dr. Zyabel: З вечора мені стало відомо, що політики “Нашої України” поїдуть зустрічати автобуси з регіонів, щоб їм на під’їзді до Києва не прокололи шини/відібрали права тощо. Мені вдался втрапити в екіпаж нардепа Юрія Павленка, який їхав у Пирятин, щоб там зустріти автобус з делегацією з Полтави.

2:50. Ми зупинилися в Пирятині біля старовинної водокачки й бензоколонки (це місце відоме кіноглядачам з фільму “Королева бензоколонки”) і припаркувалися за автобусом із донецьким номером 03131ЕА. Щойно люди, які стояли біля нього, побачили номери Верховної Ради, вони швиденько повантажилися й поїхали. Доки Павленко дзвонив полтавчанам, я пішов купити кави (там ціла купа придорожніх магазинчиків і просто бабусь із термосами), і продавці мені розповіли, що на Київ уже пішло близько десятка автобусів із донецькими/луганськими номерами, пасажирі тверезі, сплять або п’ють каву. Шлях з Донецька на Полтаву і далі трасою “Харків-Київ” на столицю – найзручніший і найоптимальніший, тож не дивно, що всі донецькі автобуси поїхали саме сюди.

3:10. До бензоколонки під’їхало ще два автобуси – 50505 ЕВ і 50506 ЕВ. Звідти висипали люди, і я внєдрілся до них, користуючись тим, що пасажири одного не знали, хто їде в іншому. Переважно це були чоловіки років 40-50, просто одягнуті, але були й хлопці поменше – в шкірянках, таких типажів багато можна побачити в п’ятницю в електричках, які їдуть із Києва. Серед них траплялися дуже акуратно прикинуті (молодики з прилизаними зачісками і в дорогих і чистих пальто), які уважно стежили за тим, що діється, підказували решті, що робити і взагалі командували. Я б не назвав їх бандитами – швидше б підійшло слово “координатори”.

Пасажири справді виявилися шахтарями. Двоє з них купували в магазинчику портвейн, а коли продавщиця поцікавилася, що ж за празник, вони відповіли: “Едем в Киев, автобусом, вот и празник”. “Мы шахтёры!” – гордо обізвався інший. “На футбол или на демонстрацию?”, - поцікавився я, купуючи мінералку. “На митинг, права шахтёров защищать”. – “А кто их ущемляет?” – “Власть, бл*дь, кто ж ещё...”

Напідпитку справді було небагато людей – я бачив пару чоловік, і ще кілька явно були з бодуна. В кожному автобусі було по міліціонеру. О 3:25 під’їхав автобус із полтавчанами, майбутні опоненти мирно потусувалися разом, через кілька хвилин донеччани (дончани?) виїхали, а о половині четвертого рушили й ми. По дорозі автобус один раз стопонули ДАІшники, але, побачивши номери ВР, відкозиряли й відпустили. Полтавчани теж везли з собою міліціонера.

5:15. В Борисполі до нас приєднався автобус із делегацією з Кременчука. В 5:30 автобуси під’їхали до КПП на Харківській площі, і їм привітно махнув жезлом сержант ППС. Легковик із нардепом зупинився навпроти сержанта і його напарника. “Щось порушуємо?” – поцікавилися ми. “Ні, все нормально, щас зареєструємо просто...” – “А куди нам у Києві?” – “На стоянку, біля Філармонії на Хрещатику. Ви на демонстрацію?” – “Так. Значить, до Філармонії...” – “Ну да... А ви з якої партії?” – “З “Нашої України”. – (невелике замішання) “Ага, ну тоді ні, не до Філармонії, тоді на Річвокзал”. – А біля Філармонії “донецькі” стоять?” – “Ну да” – “Дякуємо” – “Щасливої дороги!”


Максим Ісаєнко: Тим часом на набережну біля Річного вокзалу прибували перші автобуси з Західної України. Вони вивантажували людей, які розбирали прапори йтранспаратни і отримували інструкції. Координацію здійснював якийсь “нашоукраїнець”. Біля в’їзду на стоянку чергували дві міліцейські машини та дорога іномарка з промовистим есбешним номером 00005ОО.

5:45. Саме почали розвантажуватися ті автобуси, якими їхав Dr. Zyabel, коли я взяв таксі і поїхав до Ради. Біля Філармонії стояли якісь автобуси, але людей я не помітив. Натомість “ікаруси” з’явилися в парку над вулицею Грушевського – це був міліцейський транспорт.

6:00. Шахтарі вже були біля Ради, оточивши її кільцем. Їх близько 2 000, але вони стали по всьому периметру площі перед парламентом. Біля Кабміну йшла остання група під червоно-чорно-зеленим прапором із перехрещеними золотими молоточками. Це була єдина символіка, яка об’єднувала різні групи шахтарів, але не всі поспішали її розгортати. Серед шахтарів дещо розгублено, але з веселим настроєм ходило десятків зо два нардепів “НУ”, які чергували тут цю ніч. “Шахтьор – чемпіон!” – вигукує якийсь націонал-демократ. Гірники задоволено посміюються.

6:15. Роману Безсмертному вдалося домовитися з лідерами шахтарів і перевести їх із проїзджої частини Грушевського в сектор в парку навпроти входу до ВР. Виявилося, що київська влада дала дозволи на проведення двох акцій – шахтарський сектор правіше (якщо стояти навпроти входу), опозиційний – лівіше. Сектори розділені двома рядами загороджень. Наразі шахтарі стоять в усіх секторах, крім асфальту вулиці Грушевського.
Один старий гірник гукає товстого в цивільному: “Да снимите вы эти барьеры! Мы сюда не буянить пришли!” – “Я – заступник начальника міліції міста Києва і повинен не допустити провокацій”. – “Да мы не провокации делать сюда приехали” – “Радий це чути”. Голос у натовпі: “Мы ж не эта банда. Что они понимают? Студенты, блин. Им на мозги накапали”. Інший голос: «Не шуми, это ж не Дебальцево”.

6:30. З`являються перші прапори “Нашої України”. Шахтарі з цікавістю дивляться на учасників опозиційної акції, які спинилися на Грушевського. “Молодёжь. С занятий сняли”. Опозиціонери прибувають, певно, йдуть від Річвокзалу. Раптом нардепи “НУ” помічають, що навпроти входу, прямо в гущі шахтарських прапорів майорять стяги “Нашої України”. Вони біжать туди, але виявляється, що сторони мирно й зацікавлено спілкуються. Поступово “НУ” займає весь лівий сектор площі перед ВР.

6:55. Праворуч від Ради, під Маріїнським палацом, стоять шахтарі з Галичини. Вони розмовляють українською і явно симпатизують Ющенку. Тут же підтусовуються і східняки, йдуть україно-російсько-суржикові балачки, байки, суперечки. “Ми не за Ющенка і не за Януковича, ми поза політикою, - дещо понуро відповідає один із червоноградських гірників. – ми за бюджет”. Вочевидь, це основний месидж, яким інструктували шахтарів організатори акції – погана Верховна Рада хоче знизити 4 мільярди грн, які виділено на галузь, а вимагати треба більше, і взагалі, давай приймай бюджет.

7:15. Зразки плакатів гірників. “Шахтарі Галичини вимагають державного відношення до проблем галузі!” “Бюджет развития, а не бюджет закрытия!» Така от логіка. Скандування: “Бюджет! Бюджет!” Червоно-чорно-зелений прапор – прапор профспілки гірників, але ніхто не знає, що він означає. Галичани сміються: “Червоний – то любов, а чорний – то журба”. Кажу: “Може, перемога або смерть?” – “А хлопець має кебету!”

Dr.Zyabel: До восьмої години “нашоукраїнці” вже зайняли лівий сектор і стають позаду шахтарів на правому. В черовоноградському секторі вже тусується два десятки людей з “нашоукраїнськими” прапорами. Опозиціонери навчилися практики комуністів – кожен демонстрант має нести символіку – опозиційні прапори (білих “НУ” і помаранчевих Юща) затуляють невелику кількість гірняцьких триколорів. Сторони плотно спілкуються, особливо добре це вдається жвавим жіночкам, які викликають щире захоплення у шахтарів. Основні аргументи: “При владі не Ющенко, а Янукович, тому він відповідає за все, що робиться в галузі, в тому числі й за цифру бюджету... Ваші гроші, хоч їх 10 мільярдів виділи, влада розкраде... Безвідмовний хіт: “Та всі вони бандити!” – “Во-во, правду говорите!” – “Але якщо ми не будемо їх строїть, вони нам на голову сядуть” – “Канешно”.

Щире здивування викликає той факт, що Ющенко родом не з Західної, а з Сум. “Ваш же Щербань донецкий щас там” – “Да какой он, на*уй, наш...” : ) Мовний суперечок майже не виникає, але російську просто краще розуміють, а з української можуть і поприкалуватись: “Витать витай, но наливай!”. Деякі групки вже на ничку й наливають, і там сперечаються гарячіше, але до бійок не доходить, навпаки – всі наголошують на непотрібності цього. Якась бабулька роздає КУНівську “Нація і держава” з передовицею “Голодомор”. “Бля, за*бали с этим голодомором”, - нервується якийсь дончанин.

8:30. З’являеться велика група опозиційної молоді з регіонів. Їхні гасла: “Ні – підвищенню цін! Ні – зниженню зарплати! Янукович, памперсами сыт не будешь!” Вони займають місця позаду шахтарів, дехто з гірників намагється возмущацця, але зрештою всі ведуть конструктивний діалог. «Не знаю, на чьей стороне мы играем, но, бл*дь, на чьей-то играем, - стомлено каже один шахтар іншому. – Как всегда, бл*дь”.

8:45. Привезли спецвипуск “Без Цензури” – великий матеріал, де по місяцю з листопада минулого року розписані заслуги уряду Януковича і нинішній політичний розклад, хто з чого годується, коротка агітка “Чому бюджет-2004 є антинародним?”, прикольний (щоправда, трохи замудрий) комікс про те, як уряд світкує свою річницю і інтерв’ю Стецьківа щодо зниження зарплати. Про шахтарів нічого немає. Вочевидь, тому, що спецвипуск готувався в суботу-неділю, зате в інтерв’ю Стецьківа згадується про механізм крадіжки грошей, виділених для галузі. “БЦ” через свою соціально-політичну спрямованість користується величезною популярністю, і – незважаючи на те, що хтось десь у штабах провтикав і не надрукував російського випуску – скоро кожен шахтар тримає в руках спецвипуск, а дехто бере ще й для родини.

9:00. Починають підходити кияни – “НУ”, БЮТ, з “Арсенальної” на розвідку прийшла колона молодих соціалістів. Опозиції вже зібралося близько 5-7 тисяч, шахтарі здаються її частиною. Я зустрічаю Ісаєнка, і ми йдемо пити бульйон/їхати на роботи і підбиваємо перші підсумки:

1) Влада вкотре наступила на граблі, провівши альтернативний мітинг. Трьох десятків більш-менш володіючих суттю питання опозиційних агітаторів вистачило, щоб розпропагувати опонентів і порозумітися між обома сторонами.

2) У регіонах – гостра нехватка інформації. Достатньо дати їм просто і зрозуміло виписану газетку на чотирьох сторінках і промовити щось нейтральне типу “Почитайте и такую точку зрения, не всё же ТРК “Украина” или медведчуковский “Интер” смотреть”, як люди добрішають і ховають газету для подальшого перегляду.

3) Жодної мовної/етнічної/конфесійної суперечки! Тільки соціалка! Зрозуміле і просте кожному!

4) “НУ” продемонструвала високий рівень організації. Депутати чітко поділили обов’язки: їздили в регіони, чергували на місці, успішно вели переговори з міліцією та шахтарями, випустили непогану агітку, не сварилися з союзниками.

5) Перемога буде за нами!