Глобальна перспектива і громадянський вибір
12/09/2003 | Социст
Питання про дилеми зовнішньої політики Америки і Європи треба розглянути з більш глобальної точки зору, а саме: якою є роля держави в глобальному співвідношенні сил. Світ переживає нову технологічну революцію, яка в кінці кінців призведе до повної коп'ютеризаціїї життя і роботизації виробництв на базі інформаційних технологій. Чи на фоні таких фундаментальних перетворень буде залишатись привабливим розділ світу між державами, кожна з яких озброюється на повну силу, щоб брати участь в безкінечній війні всіх проти всіх? Чи після демократизації всього світу, яка вже не за горами, буде залишатись необхідність такої архаїчної форми монократії, в яку перетвориться сучасний світ зінституйованого насилля, тобто світ держав. Я цілком впевнений, що світ держав поступово переходить в стан імплозії внаслідок втрати підтримки держави з боку її громадян. Глобальний синдром тероризму лише ускладнює цю фундаментальну хворобу світу держав: існування форм зінституйованого насилля не розв'язує проблем людства, а лише є каталізатором глобальної ескалації насилля. Тому для все більшої і більшої частини громадян країн світу відповіддю на дилему: більше чи меньше держави буде – без держави. А що залишиться в світі після розпаду держав? Залишаться полюси глобальної ринкової переваги – полюси глобальної полікратії. Глобальна полікратія є форма влади переваги, яка прийде на зміну влади насилля.
Імплозія і саморозпад світу держав не означає глобальної анархії, бо влада як така не зникає, а змінює свою форму, перетворюючись в глобальну. Розпад монократії держави є водночас утвердженням глобальної полікратії, що відбувається через циклічне підвищення глобального напруження з переходом в кризу глобальної системи влади. Внаслідок таких криз окремі держави все більше і більше будуть втрачати свої владні функції і будуть підпорядковуватись владі окремих полюсів глобальної ринкової переваги. Лише деякі держави чи групи держав, які осягають перевагу над іншими в процесі глобальної економічної експансії, здатні утворити такий могутній полюс глобальної влади. Поки що остаточно утвердились три таких полюси– американський (США), європейський (ЄС) і східно- азіатський (Японія). Але вже відбувається активна трансформація Китаю в четвертий полюс, а в наступні десятиліття відбудеться подібна трансформація Індії, іслямсько- арабського світу і, можливо, Африки.
Утвердження полюсів доповнюється регіональною інтеграцією держав навколо окремих полюсів експансії і їх об'єднання в згуртовані цівілізаційні ареали. Такі об'єднання держав відбуваються, по- перше, на добровільній основі, а, по- друге,– здебільшого на демократичних засадах, що, в свою чергу, послаблює владу насилля і утверджує владу переваги. Тому головною тенденцією глобальних трансформацій є перехід від влади насилля до влади переваги в глобальному масштабі, тобто трансформація монократії держави в глобальну полікратію. Тому глобальною перспективою не є ніякий глобальний апокаліпсис, а, навпаки,– дозрівання і утвердження глобальних форм влади.
Головною рисою влади полюсів глобальної полікратії є її екстериторіальність, тобто вплив полюсів простягається на всю планету, а не на окрему територію, обмежену кордоном держави. Тобто глобалізація влади відбувається шляхом усунення кордонів і експансії впливу окремих полюсів на весь світ. Але це не архаїчна воєнна експансія влади насилля, а фінансово- економічна експансія влади переваги. Суб'єктом такої влади переваги є фінансово- спекулятивні структури, які поступово охоплять своєю мережою весь світ, після чого в світі вже не буде держав. Реалізація такого проекту всесвітньої спекуляції закінчиться десь на порозі XXII століття. І саме тоді вичерпається глобальна війна з тероризмом, яка розпочалась дружніми зусиллями держав світу. Парадокс цієї останньої глобальної війни в тому, що вона закінчується зникненням обох суб'єктів, які її ведуть, а саме: тероризму як незінституйованої форми насилля і держави– форми зінституйованого насилля.
Формою існування полікратії є угода, яка витісняє закон держави. Власне один основний закон залишається– це закон про угоди і обов'язки сторін. Він регулює виконання угод між різними суб'єктами глобальної експансії. А тілом полікратії є глобальна мережа угод. Її складають, з одного боку, угоди між фінансово- спекулятивними полюсами і корпораціями і, з другого боку, угоди між полюсами і громадянськими об'єднаннями. Це так звані вертикальні угоди. Горизонтальні угоди– це угоди між окремими полюсами, а також між окремими корпораціями і громадянськими об'єднаннями. Предметом угод є розподіл прав і обов'язків різних глобальних суб'єктів, а також об'єднання їх зусиль на глобальній арені. Глобальна мережа угод– це ієрархічна структура, яка відображає глобальні співвідношення сил між різними суб'єктами глобальної спекуляції та глобальної ринкової експансії. Угоди з участю громадянських об'єднаь є корекцією чисто спекулятивних угод інших суб'єктів, але вони складають здебільшого соціальну периферію полікратіїї. Ядро полікратії утворюють угоди між полюсами, що перетворює полікратію в глобальну автократію. Демократія зберігається головним чином на місцевому рівні.
Утвердження полікратії в глобальному масштабі ставить кожного з нас перед вибором: чи продовжувати підпирати державу, яка неминуче сходить зі сцени, чи повернутись в приватність на службі якоїсь з процвітаючих корпорацій, чи піти тернистим шляхом громадянської активности. Утвердження полікратії остатечне відокремлює владу від громадянського суспільства, бо полікратія легітимує себе не підтримкою громадян, а глобальним співвідношенням сил. Тому розбудова громадянського суспільства стає об'єднанням особистих зусиль кожного з нас, які не мотивовані боротьбою за владу.
На перший план висувається питання про засади такої громадянської активности. Пропоную розбудову соцису на засаді добровільности. Дійсна свобода людини є свобода діяти добровільно, необмежуючи свободи іншого. Социс є об'єднанням громадян, які утворюють окремі об'єднання в рамках соцису на засаді конституційної єдностайности. Рішення окремого об'єднання лише тоді стає конституційним актом цього об'єднання, коли воно отримало підтримку всіх громадян даного об'єднання. Окремі об'єднання можуть між собою утворювати об'єднання вищого покоління, також на засаді єдностайности. Таким чином социс розбудовується, зберігаючи повну єдність своїх громадян. Діяльність кожного в рамках соцису є реалізацією свого власного вибору. А боротьба за владу перестає бути боротьбою для всіх і залишається для тих, хто є в достатній мірі мотивованим її вести.
Засади добровільности і конституційної одностайности є найважливішими засадами розбудови соцису, порушення яких водить до зродження суспільних стосунків в рамках спільноти і приводить або до її розпаду, або до її зродження і перетворення в придаток влади, або до підкорення її іншими зовнішніми факторами. Приклади успішного функціювання не можемо навести, бо до цих пір ніхто не наважився втілити в життя социські засади. Треба відзначити, що одностайність може бути тільки конституційною основою спільноти, а не правилом її повсякденної діяльности. Після того як конституційні основи якогось об'єднання в рамках соцису покладені і це об'єднання значно збільшить свою членську масу,– дуже важливим є чи будуть збережені ці конституційні основи непохитними, чи це об'єднання перетвориться в гурт людей, зібраних цікавістю чи випадковим збігом ринкових інтересів, чи кон'юнктурною політичною емоцією. З друго боку, якщо добровільність не буде засадою діяльности спільноти, вона швидко втратить внутрішнє джерело енергії, яким є лише свобода вибору,– і початковий ентузіазм змінюється втратою громадянської підтримки і зродженням суспільних стосунків в рамках спільноти. Тому приклади неуспішного функціювання викликані не засадами добровільности і конституційної одностайности, а відхиленням від цих засад. Лише ці засади, при послідовному втіленні їх в життя, дають можливість уникнути зродження спільноти. Таке зродження неминуче при втраті єдности. Реалізацією социських засад розбудови громадянського суспільства є наступна Хартія, текст якої пропоную до вашої уваги.
Хартія.
Социс є об'єднанням громадян і об'єднань громадян на засадах добровільности і виключення влади та конституційної єдностайности. Кожен громадянин має право добровільно приєднатись до Соцису, що він засвідчує підписом в підтримку текста цієї Хартії. Ніяких інших умов немає, крім добровільного бажання підтримки Хартії. Також ні при яких обставинах ніхто не може бути відлученим від Соцису: ні на підставі демократичних процедур голосування, ні внаслідок насильного виключення чи бюрократичної втрати підпису. Кожен, хто добровільно засвідчив свою підтримку, стає громадянином Соцису і отримує посвідчення громадянина, на підставі якого він має право добровільно приєднатись до будь- якого з об'єднань Соцису, або заснувати нове об'єднання громадян.
Організаційною засадою діяльности Соцису є засада виключення підкорення меншости більшості. Єдиною організаційною ієрархією в складі Соцису є ієрархія поколінь об'єднань. Кількість цих поколінь є необмежена. Об'єднання першого покоління є об'єднанням двох або більше громадян Соцису, а кожне об'єднання наступного покоління є об'єднанням двох або більше об'єднань попереднього покоління. До об'єднання в складі Соцису можуть приєднатись на засаді добровільности будь- які інші об'єднання чи окремі громадяни без обмежень. Кожен громадянин чи об'єднання можуть приєднатись до чи відлучитись від необмеженої кількости об'єднань. Ні на якій підставі ніхто не може бути відлученим від об'єднання в складі Соцису. Дане об'єднання лише тоді стає об'єднанням в складі об'єднання вищого покоління, коли всі громадяни його складу прилучені до складу даного об'єднання вищого покоління. Це і є реалізація засади конституційної єдностайности.
Кожен громадянин має право скликати збори об'єднання першого покоління, до складу якого він входить. Кожне об'єднання в складі Соцису має право скликати збори об'єднання наступного покоління, до складу якого воно входить, якщо за це проголосували всі громадяни цього об'єднання на зборах, або внаслідок підписного голосування. Кворум зборів не визначається, але рішення зборів лише тоді стає конституційним актом, коли воно підтримане всіма громадянами об'єднання внаслідок підписного голосування. Рішення зборів може бути реалізованим лише на засаді добровільности, а не підкоренням меншости більшості. Кожне рішення- конституційний акт об'єднання в складі Соцису прилучується до порядку денного наступних зборів об'єднання наступного покоління, до складу якого входить перше об'єднання. Таким чином акти кожного з об'єднань можуть отримати легалізацію всього Соцису, звичайно, кожен окремий громадянин дає їм свою підтримку виключно на засаді добровільности. Прилучення нових громадян до окремого об'єднання в складі Соцису є наслідком добровільної підтримки всіх попередніх конституційних актів даного об'єднання, що засвідчується власноручним підписом кожного з цих актів. Ніяких інших умов немає. Хартія Соцису є першим конституційним актом для всіх його об'єднань.
Засада непідкорення меншости більшості є засадою виключення влади. Стосунки влади в межах Соцису не існують. Відносини ж окремих громадян з владою за межами Соцису є приватною справою цих громадян. Ніхто не має права приймати рішення, якими обмежуються стосунки громадян з органами і структурами влади того суспільства, громадянство якого вони мають, або рішення, якими обмежується вибір громадянства. З другого боку, участь окремих громадян Соцису в діяльності влади нічим не зобов'язує ні окремих громадян чи об'єднань Соцису, ні Соцису в цілому. Ніхто не може бути обраним чи призначеним представником Соцису в органах влади. Влада є приватною справою за межами Соцису.
Текст цієї Хартії може бути змінений лише за згоди всіх громадян Соцису на зборах, або внаслідок підписного голосування.
Василь Васьківський
Email: socyst@yandex.ru
Імплозія і саморозпад світу держав не означає глобальної анархії, бо влада як така не зникає, а змінює свою форму, перетворюючись в глобальну. Розпад монократії держави є водночас утвердженням глобальної полікратії, що відбувається через циклічне підвищення глобального напруження з переходом в кризу глобальної системи влади. Внаслідок таких криз окремі держави все більше і більше будуть втрачати свої владні функції і будуть підпорядковуватись владі окремих полюсів глобальної ринкової переваги. Лише деякі держави чи групи держав, які осягають перевагу над іншими в процесі глобальної економічної експансії, здатні утворити такий могутній полюс глобальної влади. Поки що остаточно утвердились три таких полюси– американський (США), європейський (ЄС) і східно- азіатський (Японія). Але вже відбувається активна трансформація Китаю в четвертий полюс, а в наступні десятиліття відбудеться подібна трансформація Індії, іслямсько- арабського світу і, можливо, Африки.
Утвердження полюсів доповнюється регіональною інтеграцією держав навколо окремих полюсів експансії і їх об'єднання в згуртовані цівілізаційні ареали. Такі об'єднання держав відбуваються, по- перше, на добровільній основі, а, по- друге,– здебільшого на демократичних засадах, що, в свою чергу, послаблює владу насилля і утверджує владу переваги. Тому головною тенденцією глобальних трансформацій є перехід від влади насилля до влади переваги в глобальному масштабі, тобто трансформація монократії держави в глобальну полікратію. Тому глобальною перспективою не є ніякий глобальний апокаліпсис, а, навпаки,– дозрівання і утвердження глобальних форм влади.
Головною рисою влади полюсів глобальної полікратії є її екстериторіальність, тобто вплив полюсів простягається на всю планету, а не на окрему територію, обмежену кордоном держави. Тобто глобалізація влади відбувається шляхом усунення кордонів і експансії впливу окремих полюсів на весь світ. Але це не архаїчна воєнна експансія влади насилля, а фінансово- економічна експансія влади переваги. Суб'єктом такої влади переваги є фінансово- спекулятивні структури, які поступово охоплять своєю мережою весь світ, після чого в світі вже не буде держав. Реалізація такого проекту всесвітньої спекуляції закінчиться десь на порозі XXII століття. І саме тоді вичерпається глобальна війна з тероризмом, яка розпочалась дружніми зусиллями держав світу. Парадокс цієї останньої глобальної війни в тому, що вона закінчується зникненням обох суб'єктів, які її ведуть, а саме: тероризму як незінституйованої форми насилля і держави– форми зінституйованого насилля.
Формою існування полікратії є угода, яка витісняє закон держави. Власне один основний закон залишається– це закон про угоди і обов'язки сторін. Він регулює виконання угод між різними суб'єктами глобальної експансії. А тілом полікратії є глобальна мережа угод. Її складають, з одного боку, угоди між фінансово- спекулятивними полюсами і корпораціями і, з другого боку, угоди між полюсами і громадянськими об'єднаннями. Це так звані вертикальні угоди. Горизонтальні угоди– це угоди між окремими полюсами, а також між окремими корпораціями і громадянськими об'єднаннями. Предметом угод є розподіл прав і обов'язків різних глобальних суб'єктів, а також об'єднання їх зусиль на глобальній арені. Глобальна мережа угод– це ієрархічна структура, яка відображає глобальні співвідношення сил між різними суб'єктами глобальної спекуляції та глобальної ринкової експансії. Угоди з участю громадянських об'єднаь є корекцією чисто спекулятивних угод інших суб'єктів, але вони складають здебільшого соціальну периферію полікратіїї. Ядро полікратії утворюють угоди між полюсами, що перетворює полікратію в глобальну автократію. Демократія зберігається головним чином на місцевому рівні.
Утвердження полікратії в глобальному масштабі ставить кожного з нас перед вибором: чи продовжувати підпирати державу, яка неминуче сходить зі сцени, чи повернутись в приватність на службі якоїсь з процвітаючих корпорацій, чи піти тернистим шляхом громадянської активности. Утвердження полікратії остатечне відокремлює владу від громадянського суспільства, бо полікратія легітимує себе не підтримкою громадян, а глобальним співвідношенням сил. Тому розбудова громадянського суспільства стає об'єднанням особистих зусиль кожного з нас, які не мотивовані боротьбою за владу.
На перший план висувається питання про засади такої громадянської активности. Пропоную розбудову соцису на засаді добровільности. Дійсна свобода людини є свобода діяти добровільно, необмежуючи свободи іншого. Социс є об'єднанням громадян, які утворюють окремі об'єднання в рамках соцису на засаді конституційної єдностайности. Рішення окремого об'єднання лише тоді стає конституційним актом цього об'єднання, коли воно отримало підтримку всіх громадян даного об'єднання. Окремі об'єднання можуть між собою утворювати об'єднання вищого покоління, також на засаді єдностайности. Таким чином социс розбудовується, зберігаючи повну єдність своїх громадян. Діяльність кожного в рамках соцису є реалізацією свого власного вибору. А боротьба за владу перестає бути боротьбою для всіх і залишається для тих, хто є в достатній мірі мотивованим її вести.
Засади добровільности і конституційної одностайности є найважливішими засадами розбудови соцису, порушення яких водить до зродження суспільних стосунків в рамках спільноти і приводить або до її розпаду, або до її зродження і перетворення в придаток влади, або до підкорення її іншими зовнішніми факторами. Приклади успішного функціювання не можемо навести, бо до цих пір ніхто не наважився втілити в життя социські засади. Треба відзначити, що одностайність може бути тільки конституційною основою спільноти, а не правилом її повсякденної діяльности. Після того як конституційні основи якогось об'єднання в рамках соцису покладені і це об'єднання значно збільшить свою членську масу,– дуже важливим є чи будуть збережені ці конституційні основи непохитними, чи це об'єднання перетвориться в гурт людей, зібраних цікавістю чи випадковим збігом ринкових інтересів, чи кон'юнктурною політичною емоцією. З друго боку, якщо добровільність не буде засадою діяльности спільноти, вона швидко втратить внутрішнє джерело енергії, яким є лише свобода вибору,– і початковий ентузіазм змінюється втратою громадянської підтримки і зродженням суспільних стосунків в рамках спільноти. Тому приклади неуспішного функціювання викликані не засадами добровільности і конституційної одностайности, а відхиленням від цих засад. Лише ці засади, при послідовному втіленні їх в життя, дають можливість уникнути зродження спільноти. Таке зродження неминуче при втраті єдности. Реалізацією социських засад розбудови громадянського суспільства є наступна Хартія, текст якої пропоную до вашої уваги.
Хартія.
Социс є об'єднанням громадян і об'єднань громадян на засадах добровільности і виключення влади та конституційної єдностайности. Кожен громадянин має право добровільно приєднатись до Соцису, що він засвідчує підписом в підтримку текста цієї Хартії. Ніяких інших умов немає, крім добровільного бажання підтримки Хартії. Також ні при яких обставинах ніхто не може бути відлученим від Соцису: ні на підставі демократичних процедур голосування, ні внаслідок насильного виключення чи бюрократичної втрати підпису. Кожен, хто добровільно засвідчив свою підтримку, стає громадянином Соцису і отримує посвідчення громадянина, на підставі якого він має право добровільно приєднатись до будь- якого з об'єднань Соцису, або заснувати нове об'єднання громадян.
Організаційною засадою діяльности Соцису є засада виключення підкорення меншости більшості. Єдиною організаційною ієрархією в складі Соцису є ієрархія поколінь об'єднань. Кількість цих поколінь є необмежена. Об'єднання першого покоління є об'єднанням двох або більше громадян Соцису, а кожне об'єднання наступного покоління є об'єднанням двох або більше об'єднань попереднього покоління. До об'єднання в складі Соцису можуть приєднатись на засаді добровільности будь- які інші об'єднання чи окремі громадяни без обмежень. Кожен громадянин чи об'єднання можуть приєднатись до чи відлучитись від необмеженої кількости об'єднань. Ні на якій підставі ніхто не може бути відлученим від об'єднання в складі Соцису. Дане об'єднання лише тоді стає об'єднанням в складі об'єднання вищого покоління, коли всі громадяни його складу прилучені до складу даного об'єднання вищого покоління. Це і є реалізація засади конституційної єдностайности.
Кожен громадянин має право скликати збори об'єднання першого покоління, до складу якого він входить. Кожне об'єднання в складі Соцису має право скликати збори об'єднання наступного покоління, до складу якого воно входить, якщо за це проголосували всі громадяни цього об'єднання на зборах, або внаслідок підписного голосування. Кворум зборів не визначається, але рішення зборів лише тоді стає конституційним актом, коли воно підтримане всіма громадянами об'єднання внаслідок підписного голосування. Рішення зборів може бути реалізованим лише на засаді добровільности, а не підкоренням меншости більшості. Кожне рішення- конституційний акт об'єднання в складі Соцису прилучується до порядку денного наступних зборів об'єднання наступного покоління, до складу якого входить перше об'єднання. Таким чином акти кожного з об'єднань можуть отримати легалізацію всього Соцису, звичайно, кожен окремий громадянин дає їм свою підтримку виключно на засаді добровільности. Прилучення нових громадян до окремого об'єднання в складі Соцису є наслідком добровільної підтримки всіх попередніх конституційних актів даного об'єднання, що засвідчується власноручним підписом кожного з цих актів. Ніяких інших умов немає. Хартія Соцису є першим конституційним актом для всіх його об'єднань.
Засада непідкорення меншости більшості є засадою виключення влади. Стосунки влади в межах Соцису не існують. Відносини ж окремих громадян з владою за межами Соцису є приватною справою цих громадян. Ніхто не має права приймати рішення, якими обмежуються стосунки громадян з органами і структурами влади того суспільства, громадянство якого вони мають, або рішення, якими обмежується вибір громадянства. З другого боку, участь окремих громадян Соцису в діяльності влади нічим не зобов'язує ні окремих громадян чи об'єднань Соцису, ні Соцису в цілому. Ніхто не може бути обраним чи призначеним представником Соцису в органах влади. Влада є приватною справою за межами Соцису.
Текст цієї Хартії може бути змінений лише за згоди всіх громадян Соцису на зборах, або внаслідок підписного голосування.
Василь Васьківський
Email: socyst@yandex.ru