Ахметов : Гайдук — 1 : 0
12/15/2003 | Спостерігач
"Грані"
Ахметов : Гайдук — 1 : 0
Володимир Бойко
Раптова відставка віце-прем’єра, який курував паливно-енергетичну галузь країни, стала беззастережним “хітом” поточного місяця. Версій щодо причин такої відставки було висунуто чимало — починаючи від ворожого впливу “руки Москви” й закінчуючи припущенням про помсту з боку давніх недругів Віталія Гайдука, які, скориставшися його гучними заявами під час знаменитої своєї прес-конференції, донесли їх до президентського вуха в перекрученому вигляді. Але мало хто в Києві звернув увагу на те, що про неминучість відставки В.Гайдука в Донецьку заговорили значно раніше — 26 листопада цього року. Саме того дня прес-служба донецької обласної ради, вочевидь, вирішивши продемонструвати неабиякі здібності щодо пророцтв та передбачення майбутнього, розповсюдила дивовижне повідомлення.
У заяві йшлося про те, що через два дні, 29 листопада, відбудеться ХІІ конференція Донецького обласного відділення Партії регіонів, на якій буде переобрано керівника цього партійного формування — замість Володимира Рибака обласне відділення ПР очолить голова облради Борис Колесников. “В тот же день, — заявили в обласній раді кореспондентові донецького Інтернет-видання “Остров”, — в 15.00 в конференц-зале Первого Украинского Международного Банка состоится пресс-конференция нового лидера Донецкого областного отделения Партии регионов”. Ця заява викликала чимало сміху щодо порядків, які панують у Партії регіонів. Принаймні, навіть за радянських часів керівники єдиної тоді партії намагалися створити видимість хоча б якоїсь внутрішньопартійної демократії та враження того, що на партійних з’їздах і конференціях делегати голосують за покликом сумління, а не за вказівкою керівників апарату, а тим більше — голів органів місцевого самоврядування. Але так звані ідеологи донецького угрупування навіть не замислилися над очевидним запитанням — який сенс витрачати гроші та зусилля на проведення обласної партконференції, якщо результат майбутнього голосування її делегатів вже не тільки відомий, а й навіть оприлюднений за два дні до самого голосування? Коли ж перші здивування та покручування пальцем біля скроні пройшли, почалися нові запитання.
Не є секретом те, що щойно “обраний” на високу партійну посаду Борис Колесников є представником найбагатшої людини України й вірним виконавцем його вказівок. Не є секретом також і те, що безпосередньо Партією регіонів керує зовсім не її голова В.Янукович (прем’єр-міністру тільки питань партійного будівництва не вистачало), а лідер донецької обласної організації: раніше — В.Рибак, зараз — Б.Колесников. Не становить таємниці також те, що ще влітку президент ФК “Шахтар” відмовився фінансувати Партію регіонів, через що в Донецьку неодноразово бачили В.Рибака, який ходив по заможних земляках з простягнутою рукою в пошуках спонсорської допомоги. А тому заміна В.Рибака на Б.Колесникова означала не що інше, як взяття Р.Ахметовим Партії регіонів “на довольствіє”, що, власне, і підтвердив проведений після партійної конференції на центральній площі Донецька та фінансований (про що з пафосом повідомлялося у місцевій пресі) Партією регіонів концерт за участю російських (ясна річ!) поп-зірок.
Про чорну кішка, яка кілька місяців тому пробігла між Р.Ахметовим та В.Януковичем, не писав хіба тільки лінивий. Чимало говорилося й писалося також і про те, що Р.Ахметов, розуміючи, що підтримувати президентські амбіції двічі судимого прем’єра — то викидати гроші на вітер, взагалі втратив інтерес до найближчих президентських виборів, сподіваючися зробити ставку на парламентські вибори 2006 року. А також про те, що оточення ФК “Шахтар” планує зануритися в новий політичний проект, остаточно порвавши зв’язки з Партією регіонів. Така інформація, що раз по раз просотувалася крізь залізобетонну огорожу готелю “Люкс” — резиденції Ріната Леонідовича на території донецького ботанічного саду Академії наук України — додала, кажуть, чимало сивини у чуприну Віктору Федоровичу, чиїх власних фінансових можливостей для президентської кампанії явно недостатньо. Та й звідкіля взятися грошам у державного службовця, чий річний сукупний доход складає — якщо вірити податковій декларації нинішнього прем’єра — 21 тисячу гривень? Щоправда, певні можливості для фінансування виборчої кампанії обіцяли добрі взаємини Віктора Януковича з Віталієм Гайдуком, який ніколи не спростовував того, що є одним із засновників та неофіційним лідером Індустріального союзу Донбасу. Але ІСД сам переживає не найкращі часи після того, як той же Р.Ахметов вивів з корпорації свою частку капіталу.
Треба зазначити, що коли Р.Ахметов спростовував у відомому інтерв’ю “Дзеркалу тижня” свою причетність до числа акціонерів ІСД, він не кривив душею. Ця корпорація дійсно ніколи Рінату Леонідовичу не належала, а тому численні намагання київських журналістів переконати читачів у протилежному в Донецьку викликали лише легке здивування. Інше питання — це фінансування певних проектів Індустріального союзу Донбасу. Частка Р.Ахметова в обігових коштах ІСД складала десь біля 20%, і коли пару років тому почалося “розлучення” компаньйонів, президент ФК “Шахтар” лише забрав свої гроші, вливши їх у новостворену компанію СКМ. А після цього вже ніщо не завадило Р.Ахметову поставитися до колишніх партнерів як до чужих людей — з блокуванням бізнесу на теренах Донецької області, відібранням “Азовсталі” та Харцизького трубного тощо. Спроби ІСД вести бізнес за кордоном доки вагомих дивідендів не принесли, а намагання скомпенсувати втрати придбанням нових підприємств в інших областях України призвело до протистояння з “Приватбанком” та скандалу навколо приватизації Дзержинського металургійного комбінату. Тим не менш на певну матеріальну підтримку з боку Індустріального союзу Донбасу голова Партії регіонів міг сподіватися, що, ясна річ, значною мірою посилювало позиції віце-прем’єра В.Гайдука. А це не викликало особливого ентузіазму ані в офісі “Приватбанку”, ані на території донецького ботанічного саду Академії наук України.
За таких обставин в готелі “Люкс”, ясна річ, з цікавістю спостерігали за тим, як буде долати фінансову скруту Партія регіонів з тим, щоби не проґавити влучний момент для пропозиції своїх послуг. А між тим справа дійшла вже до того, що найближче оточення В.Януковича з огляду на майбутні вибори вдалося до таких неординарних кроків, як відкриття благодійних фондів під машкарою розмов про захист сірих, убогих та знедолених. Розрахунок був очевидний — примусити керівників підприємств, які ще не збанкрутували за роки губернаторства Віктора Федоровича, переказати у такі фонди “добровільні пожертви” особливих складнощів не становить. А куди ті гроші витрачатимуться, розголошувати зовсім не обов’язково. Одначе й тут без скандалу не обійшлося.
Найбільший ґвалт здійнявся навколо організованого в березні 2003 року нинішнім донецьким губернатором А.Близнюком фонду “Сопричастность” (до речі, дати українську назву своєму дитятку губернатор відмовився категорично, як категорично відмовляється він вживати державну мову на усіляких офіційних заходах — кажуть, то в нього такий принцип). Про те, що призначення А.Близнюка на посаду голови донецької облдержадміністрації свого часу домігся саме В.Янукович, Анатолій Михайлович неодноразово розповідав у своїх інтерв’ю, постійно наголошуючи на тому, що він — людина з команди прем’єр-міністра. Можливо, саме така близькість до Віктора Федоровича надала проханням губернатора переказувати гроші в новостворений фонд додаткової ваги, але на рахунку цієї “Сопричастности” вже накопичилося півмільйона гривень пожертв. Кажуть, що за розподілом рознарядок з відрахування до цього фонду губернатор — він же глава спостережної ради фонду — слідкує особисто, регулярно “спускаючи” план щодо пожертв своїм заступникам. Але радість сірих та убогих була передчасною — як днями повідомив “Остров” http://www.ostro.org/shownews_tema.php?id=227, з коштів цього благодійного фонду була тільки профінансована програма “Зір ветерана”. Та й то частково — з обіцяних 10 тисяч пар окулярів закуплено лише 2,4 тисячі. Більше того, широко розрекламовані акції фонду насправді фондом не оплачуються, а слугують лише офіційним прикриттям для збору грошей. Як приклад “допомоги” видання наводить листування між очолюваним А.Близнюком благодійним фондом та інвалідом 2-ої групи Світланою Безус. “Захворіла два роки тому, — пише інвалід, яка повірила розпатякуванням донецького губернатора по телебаченню про свою неймовірну чуйність та бажання допомогти хворим, — все продали, виховую одна дитину. У мене хронічний лейкоз — пухлина крові. Потрібні такі препарати, як інтрон — 1 ампула коштує 195 гривень, таких ампул потрібно на місяць 30 штук, та гідреа — 1 шт. на місяць вартістю 260 гривень. Допоможіть ліками або грошима, заради Бога! Мені потрібні терміново ліки. Бог віддячить Вам за Вашу доброту.” І ось яку відповідь отримала тяжкохвора людина: “Правлінням фонду “Сопричастность” розглянуто Ваше звернення про допомогу в придбанні коштовних медикаментів. Благодійний фонд “Сопричастность” є громадською неприбутковою організацією, створеною на принципах законності, гуманності, рівності прав учасників, гласності, добровільності та самоврядування. Конкретні напрямки й розміри благодійної допомоги визначаються, як правило, жертводавцями та Статутом фонду. На жаль, у терміновому порядку задовольнити Ваше прохання не є можливим”. Як підкреслює видання, у такий спосіб без реальної відповіді було залишено понад 500 усних та кілька десятків письмових звернень земляків Віктора Федоровича. Воно й зрозуміло — не для того фонд перед президентськими виборами створювали, не для того гроші з підприємців вичавлювали, щоби тепер на вітер викидати.
Але сподіваємося, що С.Безус все ж таки зможе отримати бодай якусь матеріальну допомогу для придбання життєво потрібних ликів. Оскільки потреба у використанні благодійних грошей для фінансування заходів Партії регіонів вже відпала, бо гроші потекли до партійного гаманця стрімким потоком. Саме по собі призначення (себто — обрання) Б.Колесникова на посаду керівника провідної партійної організації настільки красномовно засвідчило прихильність Ріната Леонідовича до голови цієї партії, що в Донецьку негайно стали лунати здогадки, на які саме поступки пішов В.Янукович заради цього. І першим же припущенням стала думка про наступну “здачу” прем’єром свого віце- з ПЕК.
Заміна В.Гайдука на А.Клюєва означає, що віднині паливно-енергетичним комплексом країни керуватимуть з території все того ж ботанічного саду. Але керуватимуть недовго. Після того, як донецькі “пацани” в обмін на підтримку зусиль адміністрації президента у справі “повалення” некерованого В.Гайдука підтримають перерозподіл парламентських комітетів та відкликання з посади віце-спікера Верховної Ради О.Зінченка (а це тепер трапиться неодмінно — принаймні, Л.Кравчук був не в силах стримати свого задоволення, оголосивши про такий варіант розвитку подій), не виключено, що Р.Ахметов нарешті зрозуміє істину, яку він так і не засвоїв за часи своєї картярсько-наперсткової юності. А саме: людина, яка сідає грати з шулером, робить тільки одну помилку — у той момент, коли погоджується на гру. Легкість, з якою есдеки погодилися висунути за своєю квотою вірного “ахметівця” Андрія Клюєва, може свідчити лише про те, що В.Януковичу залишилося недовго очолювати уряд. І тому немає ніякого сенсу ламати списи щодо кандидатури віце-прем’єра, якому керувати два-три, максимум чотири місяці. А що стосується ображеного на “донецьких” Гайдука, то й для нього адміністрація президента може знайти цілком пристойну посаду — наприклад, голови донецької облдержадміністрації. А ось тоді подивимося, який буде кінцевий рахунок.
Ахметов : Гайдук — 1 : 0
Володимир Бойко
Раптова відставка віце-прем’єра, який курував паливно-енергетичну галузь країни, стала беззастережним “хітом” поточного місяця. Версій щодо причин такої відставки було висунуто чимало — починаючи від ворожого впливу “руки Москви” й закінчуючи припущенням про помсту з боку давніх недругів Віталія Гайдука, які, скориставшися його гучними заявами під час знаменитої своєї прес-конференції, донесли їх до президентського вуха в перекрученому вигляді. Але мало хто в Києві звернув увагу на те, що про неминучість відставки В.Гайдука в Донецьку заговорили значно раніше — 26 листопада цього року. Саме того дня прес-служба донецької обласної ради, вочевидь, вирішивши продемонструвати неабиякі здібності щодо пророцтв та передбачення майбутнього, розповсюдила дивовижне повідомлення.
У заяві йшлося про те, що через два дні, 29 листопада, відбудеться ХІІ конференція Донецького обласного відділення Партії регіонів, на якій буде переобрано керівника цього партійного формування — замість Володимира Рибака обласне відділення ПР очолить голова облради Борис Колесников. “В тот же день, — заявили в обласній раді кореспондентові донецького Інтернет-видання “Остров”, — в 15.00 в конференц-зале Первого Украинского Международного Банка состоится пресс-конференция нового лидера Донецкого областного отделения Партии регионов”. Ця заява викликала чимало сміху щодо порядків, які панують у Партії регіонів. Принаймні, навіть за радянських часів керівники єдиної тоді партії намагалися створити видимість хоча б якоїсь внутрішньопартійної демократії та враження того, що на партійних з’їздах і конференціях делегати голосують за покликом сумління, а не за вказівкою керівників апарату, а тим більше — голів органів місцевого самоврядування. Але так звані ідеологи донецького угрупування навіть не замислилися над очевидним запитанням — який сенс витрачати гроші та зусилля на проведення обласної партконференції, якщо результат майбутнього голосування її делегатів вже не тільки відомий, а й навіть оприлюднений за два дні до самого голосування? Коли ж перші здивування та покручування пальцем біля скроні пройшли, почалися нові запитання.
Не є секретом те, що щойно “обраний” на високу партійну посаду Борис Колесников є представником найбагатшої людини України й вірним виконавцем його вказівок. Не є секретом також і те, що безпосередньо Партією регіонів керує зовсім не її голова В.Янукович (прем’єр-міністру тільки питань партійного будівництва не вистачало), а лідер донецької обласної організації: раніше — В.Рибак, зараз — Б.Колесников. Не становить таємниці також те, що ще влітку президент ФК “Шахтар” відмовився фінансувати Партію регіонів, через що в Донецьку неодноразово бачили В.Рибака, який ходив по заможних земляках з простягнутою рукою в пошуках спонсорської допомоги. А тому заміна В.Рибака на Б.Колесникова означала не що інше, як взяття Р.Ахметовим Партії регіонів “на довольствіє”, що, власне, і підтвердив проведений після партійної конференції на центральній площі Донецька та фінансований (про що з пафосом повідомлялося у місцевій пресі) Партією регіонів концерт за участю російських (ясна річ!) поп-зірок.
Про чорну кішка, яка кілька місяців тому пробігла між Р.Ахметовим та В.Януковичем, не писав хіба тільки лінивий. Чимало говорилося й писалося також і про те, що Р.Ахметов, розуміючи, що підтримувати президентські амбіції двічі судимого прем’єра — то викидати гроші на вітер, взагалі втратив інтерес до найближчих президентських виборів, сподіваючися зробити ставку на парламентські вибори 2006 року. А також про те, що оточення ФК “Шахтар” планує зануритися в новий політичний проект, остаточно порвавши зв’язки з Партією регіонів. Така інформація, що раз по раз просотувалася крізь залізобетонну огорожу готелю “Люкс” — резиденції Ріната Леонідовича на території донецького ботанічного саду Академії наук України — додала, кажуть, чимало сивини у чуприну Віктору Федоровичу, чиїх власних фінансових можливостей для президентської кампанії явно недостатньо. Та й звідкіля взятися грошам у державного службовця, чий річний сукупний доход складає — якщо вірити податковій декларації нинішнього прем’єра — 21 тисячу гривень? Щоправда, певні можливості для фінансування виборчої кампанії обіцяли добрі взаємини Віктора Януковича з Віталієм Гайдуком, який ніколи не спростовував того, що є одним із засновників та неофіційним лідером Індустріального союзу Донбасу. Але ІСД сам переживає не найкращі часи після того, як той же Р.Ахметов вивів з корпорації свою частку капіталу.
Треба зазначити, що коли Р.Ахметов спростовував у відомому інтерв’ю “Дзеркалу тижня” свою причетність до числа акціонерів ІСД, він не кривив душею. Ця корпорація дійсно ніколи Рінату Леонідовичу не належала, а тому численні намагання київських журналістів переконати читачів у протилежному в Донецьку викликали лише легке здивування. Інше питання — це фінансування певних проектів Індустріального союзу Донбасу. Частка Р.Ахметова в обігових коштах ІСД складала десь біля 20%, і коли пару років тому почалося “розлучення” компаньйонів, президент ФК “Шахтар” лише забрав свої гроші, вливши їх у новостворену компанію СКМ. А після цього вже ніщо не завадило Р.Ахметову поставитися до колишніх партнерів як до чужих людей — з блокуванням бізнесу на теренах Донецької області, відібранням “Азовсталі” та Харцизького трубного тощо. Спроби ІСД вести бізнес за кордоном доки вагомих дивідендів не принесли, а намагання скомпенсувати втрати придбанням нових підприємств в інших областях України призвело до протистояння з “Приватбанком” та скандалу навколо приватизації Дзержинського металургійного комбінату. Тим не менш на певну матеріальну підтримку з боку Індустріального союзу Донбасу голова Партії регіонів міг сподіватися, що, ясна річ, значною мірою посилювало позиції віце-прем’єра В.Гайдука. А це не викликало особливого ентузіазму ані в офісі “Приватбанку”, ані на території донецького ботанічного саду Академії наук України.
За таких обставин в готелі “Люкс”, ясна річ, з цікавістю спостерігали за тим, як буде долати фінансову скруту Партія регіонів з тим, щоби не проґавити влучний момент для пропозиції своїх послуг. А між тим справа дійшла вже до того, що найближче оточення В.Януковича з огляду на майбутні вибори вдалося до таких неординарних кроків, як відкриття благодійних фондів під машкарою розмов про захист сірих, убогих та знедолених. Розрахунок був очевидний — примусити керівників підприємств, які ще не збанкрутували за роки губернаторства Віктора Федоровича, переказати у такі фонди “добровільні пожертви” особливих складнощів не становить. А куди ті гроші витрачатимуться, розголошувати зовсім не обов’язково. Одначе й тут без скандалу не обійшлося.
Найбільший ґвалт здійнявся навколо організованого в березні 2003 року нинішнім донецьким губернатором А.Близнюком фонду “Сопричастность” (до речі, дати українську назву своєму дитятку губернатор відмовився категорично, як категорично відмовляється він вживати державну мову на усіляких офіційних заходах — кажуть, то в нього такий принцип). Про те, що призначення А.Близнюка на посаду голови донецької облдержадміністрації свого часу домігся саме В.Янукович, Анатолій Михайлович неодноразово розповідав у своїх інтерв’ю, постійно наголошуючи на тому, що він — людина з команди прем’єр-міністра. Можливо, саме така близькість до Віктора Федоровича надала проханням губернатора переказувати гроші в новостворений фонд додаткової ваги, але на рахунку цієї “Сопричастности” вже накопичилося півмільйона гривень пожертв. Кажуть, що за розподілом рознарядок з відрахування до цього фонду губернатор — він же глава спостережної ради фонду — слідкує особисто, регулярно “спускаючи” план щодо пожертв своїм заступникам. Але радість сірих та убогих була передчасною — як днями повідомив “Остров” http://www.ostro.org/shownews_tema.php?id=227, з коштів цього благодійного фонду була тільки профінансована програма “Зір ветерана”. Та й то частково — з обіцяних 10 тисяч пар окулярів закуплено лише 2,4 тисячі. Більше того, широко розрекламовані акції фонду насправді фондом не оплачуються, а слугують лише офіційним прикриттям для збору грошей. Як приклад “допомоги” видання наводить листування між очолюваним А.Близнюком благодійним фондом та інвалідом 2-ої групи Світланою Безус. “Захворіла два роки тому, — пише інвалід, яка повірила розпатякуванням донецького губернатора по телебаченню про свою неймовірну чуйність та бажання допомогти хворим, — все продали, виховую одна дитину. У мене хронічний лейкоз — пухлина крові. Потрібні такі препарати, як інтрон — 1 ампула коштує 195 гривень, таких ампул потрібно на місяць 30 штук, та гідреа — 1 шт. на місяць вартістю 260 гривень. Допоможіть ліками або грошима, заради Бога! Мені потрібні терміново ліки. Бог віддячить Вам за Вашу доброту.” І ось яку відповідь отримала тяжкохвора людина: “Правлінням фонду “Сопричастность” розглянуто Ваше звернення про допомогу в придбанні коштовних медикаментів. Благодійний фонд “Сопричастность” є громадською неприбутковою організацією, створеною на принципах законності, гуманності, рівності прав учасників, гласності, добровільності та самоврядування. Конкретні напрямки й розміри благодійної допомоги визначаються, як правило, жертводавцями та Статутом фонду. На жаль, у терміновому порядку задовольнити Ваше прохання не є можливим”. Як підкреслює видання, у такий спосіб без реальної відповіді було залишено понад 500 усних та кілька десятків письмових звернень земляків Віктора Федоровича. Воно й зрозуміло — не для того фонд перед президентськими виборами створювали, не для того гроші з підприємців вичавлювали, щоби тепер на вітер викидати.
Але сподіваємося, що С.Безус все ж таки зможе отримати бодай якусь матеріальну допомогу для придбання життєво потрібних ликів. Оскільки потреба у використанні благодійних грошей для фінансування заходів Партії регіонів вже відпала, бо гроші потекли до партійного гаманця стрімким потоком. Саме по собі призначення (себто — обрання) Б.Колесникова на посаду керівника провідної партійної організації настільки красномовно засвідчило прихильність Ріната Леонідовича до голови цієї партії, що в Донецьку негайно стали лунати здогадки, на які саме поступки пішов В.Янукович заради цього. І першим же припущенням стала думка про наступну “здачу” прем’єром свого віце- з ПЕК.
Заміна В.Гайдука на А.Клюєва означає, що віднині паливно-енергетичним комплексом країни керуватимуть з території все того ж ботанічного саду. Але керуватимуть недовго. Після того, як донецькі “пацани” в обмін на підтримку зусиль адміністрації президента у справі “повалення” некерованого В.Гайдука підтримають перерозподіл парламентських комітетів та відкликання з посади віце-спікера Верховної Ради О.Зінченка (а це тепер трапиться неодмінно — принаймні, Л.Кравчук був не в силах стримати свого задоволення, оголосивши про такий варіант розвитку подій), не виключено, що Р.Ахметов нарешті зрозуміє істину, яку він так і не засвоїв за часи своєї картярсько-наперсткової юності. А саме: людина, яка сідає грати з шулером, робить тільки одну помилку — у той момент, коли погоджується на гру. Легкість, з якою есдеки погодилися висунути за своєю квотою вірного “ахметівця” Андрія Клюєва, може свідчити лише про те, що В.Януковичу залишилося недовго очолювати уряд. І тому немає ніякого сенсу ламати списи щодо кандидатури віце-прем’єра, якому керувати два-три, максимум чотири місяці. А що стосується ображеного на “донецьких” Гайдука, то й для нього адміністрація президента може знайти цілком пристойну посаду — наприклад, голови донецької облдержадміністрації. А ось тоді подивимося, який буде кінцевий рахунок.