(Дез)інтегратор Ющенко
12/16/2003 | Спостерігач
http://ukr.for-ua.com/analit/2003/12/16/165253.html
(Дез)інтегратор Ющенко
Перенесення на січень «Форуму демократичних сил» у Києві, який «Наша Україна» обіцяла в середині грудня, для більшості загальнонаціональних ЗМІ не стало інформаційним приводом.
Що не дивно в контексті посилення «єдиної інформаційної політики», яка стала значним «кроком вперед» порівняно зі звичними інформаційними війнами, що ними займаються всі політичні сили, включаючи опозиційні. Проте журналісти і експерти визнали перенесення Форуму знаковою подією. Адже і сам захід мусив мати великий символічний смисл: зокрема, саме на ньому, як обіцяв свого часу сам Віктор Ющенко, мали назвати ім’я довгоочікуваного єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах 2004 року.
До честі НУ варто зазначити, що там постаралися зберегти лице. У численних інтерв’ю ряд представників блоку чесно пояснювали причини перенесення Форуму саме тим, що «нашоукраїнцям» так і не вдалося досягти спільного знаменника з соратниками по опозиції – БЮТ і СПУ (комуністи, зі зрозумілих причин, не згадуються). Причому, судячи з уточнень деяких парламентаріїв, йшлося не тільки і не стільки про проблему єдиного кандидата, скільки про ставлення до політреформи. Але до питання політреформи ми ще повернемося. Поки ж зазначимо, що в перенесенні (зриві?) Форуму не можна не побачити і вияви проблем самого блоку.
Сама ідея проведення низки форумів в регіонах, які мали увінчатися всеукраїнським заходом в столиці, наскільки відомо, належала членам ПРП, котрі нещодавно заявили ще й про бажання почати процес створення на базі НУ єдиної партії. За словами нардепа і члена ПРП Володимира Філенка, під час обговорення долі київського Форуму у блоці були й противники його перенесення. Логічно припустити, що це були головним чином автори ідеї. З іншого боку, угрупування всередині НУ створюються не тільки на основі партійної приналежності, але й часто – згідно з мірою «наближеності до тіла» Віктора Андрійовича. І, можливо, при ухваленні рішення виграла не група певної спрямованості, а група, яка мала більший вплив на лідера. Таким чином, серед основних причин перенесення Форуму бачаться як розбіжності всередині «четвірки», так і можливі протиріччя власне в «Нашій Україні».
Утім, все очевидне – лише верхівка айсберга. І хоча ми семимильними кроками наближаємося до закріпленого вже, наприклад у Росії, стилю «віртуальної політики», поки ще є можливість поцікавитися і «підводною частиною» політичного життя. Основною ж її тенденцією, яка поки лише частково проявляється на публічному рівні, є переформатування конфлікту «влада-опозиція» у конфлікт «все-Ющенко». Поки, до речі, не відомо, чи звітують собі в цьому соратники «месії». Якщо ні – тим гірше для нього.
Прогнозований і все одно несподіваний відхід від «четвірки» комуністів з публічним побиттям горшків уже показав, що Ющенкові доведеться битися на два фронти. Таким чином, головним його завданням стало не допустити «партизанських дій» соціалістів і бютівців. Наразі важко говорити, що це йому вдається. Причину цього було названо вище – політреформа, яка не тільки є принциповим питанням для всіх лівих, але й створює певні можливості для торгу влади з Юлією Тимошенко, потенційно здатною стати наймогутнішою загрозою Ющенкові.
Останнім часом не вселяє оптимізму стан «останнього бастіону» опозиції, котра вимагає перед голосуванням з політреформи ухвалити закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Як з’ясувалося, ліві не готові підіймати це питання перед голосуванням реформи у першому читанні (яке, згідно з планами «більшовиків», має відбутися 23 грудня). Вірогідно, торг перенесеться ближче до весни, коли реформу остаточно реалізовуватимуть 300 голосів. Але до того часу багато що може змінитися. По-перше, важко сказати, яка саме пропорційна (чи псевдопропорційна) система буде прийнята в кінцевому результаті: чи то під впливом переконливих аргументів АП, чи то під тиском «мажоритарників», які об’єдналися для захисту своїх прав, соціалісти і комуністи усе рідше говорять про закриті партійні списки. По-друге, вже зараз СПУ твердо заявляє тільки про одну позицію – неприпустимість обрання наступного Президента цим складом парламенту. Комуністи також критикують цю нещодавно схвалену Конституційним судом пропозицію «більшовиків», як і пропозицію продовжити повноваження діючого парламенту. Втім не дуже впевнено.
Порівняно з повним неприйняттям «проекту № 4180», заявленим обома цими силами, це вже певний відступ, і важко сказати, до яких меж він триватиме, враховуючи останні перестановки в парламентській спецкомисії з підготовки конституційних змін (співголовою якої обраний автор згаданого проекту Степан Гавриш).
У цій ситуації в Юлії Тимошенко, котра давно розмірковує над власними шансами на президентських виборах, з’являється все більше причин відмовитися підтримувати Ющенка. Останні заяви Юлії Володимирівни, зокрема про нібито підроблення абсолютно всіх соціологічних рейтингів (лідером яких, нагадаємо, до сьогодні залишався її екс-шеф по Кабміну), можуть свідчити про певний відрив від реальності. Водночас подібні демарші можуть пояснюватися і тонким розрахунком. Оскільки навряд чи Юлія Володимирівна не розуміє, що, ослаблюючи Ющенка, грає на руку насамперед ініціаторам політреформи, успіх яких позбавить її навіть примарних шансів на президентство.
Наразі важко сказати, чи готова Тимошенко остаточно виступити на боці влади. Можливо, за місяць, що залишився до нової дати проведення Форуму у Києві, «нашоукраїнці» зуміють-таки порозумітися з лідером БЮТ. Більше того, ризикнемо припустити, що це буде одне з головних завдань періоду. І не виключено, що Юлія Володимирівна все-таки отримає певні гарантії свого майбутнього після можливої перемоги Віктора Андрійовича. Хоча багато тут залежить і від її готовності йти на поступки. Тому що якщо загалом нелюбов до «леді Ю» відчувають головним чином окремі, хоча й вельми впливові, представники НУ, то неможливість наперед гарантувати їй пост прем’єр-міністра – позиція особисто Ющенка. Причому він правий не тільки формально (дійсно, як може навіть Президент гарантувати комусь пост прем’єра, не порадившись з парламентом?), але й практично. Оскільки якби Ющенко і вдалося примусити нинішній парламент (який усе ще буде повноважним у разі його обрання) прийняти кандидатуру Тимошенко, то для цього довелося б застосувати такі методи «переконання», перед якими поблякли б перипетії, скажімо, недавніх голосувань по миротворству або металургійній приватизації…
Що стосується соціалістів, то в разі відсутності консенсусу з Тимошенко Ющенко може навіть не сподіватися вплинути на них. У Юлії Володимирівни, кажуть, є свої аргументи саме для Олександра Мороза. З іншого боку, враховуючи загострення внутрішньопартійної боротьби в СПУ, Ющенко у будь-якому випадку доведеться докласти чимало зусиль, аби переконати Олександра Олександровича піти шляхом найбільшого опору, тобто відмовитися від будь-якої підтримки двозначних пропозицій «політреформаторів».
Загалом же війну виграє, як відомо, найсильніший духом. Причому неважливо, з яких джерел черпається ця сила. Наприклад представникам пропрезидентського табору, незважаючи на численні песимістичні прогнози, вдається не переносити безкомпромісну економічну боротьбу на політичне поле і продовжувати виступати єдиним фронтом проти опозиції. Опозиція подібної єдності жодною мірою не демонструє, але ситуацію завжди можна змінити. Якщо Ющенко найближчим часом зуміє зробити певні неординарні кроки, направлені на об’єднання опозиції, це вплине і на тих «більшовиків», які, будучи противниками реформи, поки вважають за краще залишатися на боці найсильнішого. Якщо ні, то новий Форум демсил, коли б він ні відбувся, стане рядовою церемонією висунення Віктора Ющенка кандидатом в Президенти України. Без підтримки інших впливових опозиціонерів і без гарантії того, що ці вибори взагалі відбудуться.
Антон Філіжанко
(Дез)інтегратор Ющенко
Перенесення на січень «Форуму демократичних сил» у Києві, який «Наша Україна» обіцяла в середині грудня, для більшості загальнонаціональних ЗМІ не стало інформаційним приводом.
Що не дивно в контексті посилення «єдиної інформаційної політики», яка стала значним «кроком вперед» порівняно зі звичними інформаційними війнами, що ними займаються всі політичні сили, включаючи опозиційні. Проте журналісти і експерти визнали перенесення Форуму знаковою подією. Адже і сам захід мусив мати великий символічний смисл: зокрема, саме на ньому, як обіцяв свого часу сам Віктор Ющенко, мали назвати ім’я довгоочікуваного єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах 2004 року.
До честі НУ варто зазначити, що там постаралися зберегти лице. У численних інтерв’ю ряд представників блоку чесно пояснювали причини перенесення Форуму саме тим, що «нашоукраїнцям» так і не вдалося досягти спільного знаменника з соратниками по опозиції – БЮТ і СПУ (комуністи, зі зрозумілих причин, не згадуються). Причому, судячи з уточнень деяких парламентаріїв, йшлося не тільки і не стільки про проблему єдиного кандидата, скільки про ставлення до політреформи. Але до питання політреформи ми ще повернемося. Поки ж зазначимо, що в перенесенні (зриві?) Форуму не можна не побачити і вияви проблем самого блоку.
Сама ідея проведення низки форумів в регіонах, які мали увінчатися всеукраїнським заходом в столиці, наскільки відомо, належала членам ПРП, котрі нещодавно заявили ще й про бажання почати процес створення на базі НУ єдиної партії. За словами нардепа і члена ПРП Володимира Філенка, під час обговорення долі київського Форуму у блоці були й противники його перенесення. Логічно припустити, що це були головним чином автори ідеї. З іншого боку, угрупування всередині НУ створюються не тільки на основі партійної приналежності, але й часто – згідно з мірою «наближеності до тіла» Віктора Андрійовича. І, можливо, при ухваленні рішення виграла не група певної спрямованості, а група, яка мала більший вплив на лідера. Таким чином, серед основних причин перенесення Форуму бачаться як розбіжності всередині «четвірки», так і можливі протиріччя власне в «Нашій Україні».
Утім, все очевидне – лише верхівка айсберга. І хоча ми семимильними кроками наближаємося до закріпленого вже, наприклад у Росії, стилю «віртуальної політики», поки ще є можливість поцікавитися і «підводною частиною» політичного життя. Основною ж її тенденцією, яка поки лише частково проявляється на публічному рівні, є переформатування конфлікту «влада-опозиція» у конфлікт «все-Ющенко». Поки, до речі, не відомо, чи звітують собі в цьому соратники «месії». Якщо ні – тим гірше для нього.
Прогнозований і все одно несподіваний відхід від «четвірки» комуністів з публічним побиттям горшків уже показав, що Ющенкові доведеться битися на два фронти. Таким чином, головним його завданням стало не допустити «партизанських дій» соціалістів і бютівців. Наразі важко говорити, що це йому вдається. Причину цього було названо вище – політреформа, яка не тільки є принциповим питанням для всіх лівих, але й створює певні можливості для торгу влади з Юлією Тимошенко, потенційно здатною стати наймогутнішою загрозою Ющенкові.
Останнім часом не вселяє оптимізму стан «останнього бастіону» опозиції, котра вимагає перед голосуванням з політреформи ухвалити закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Як з’ясувалося, ліві не готові підіймати це питання перед голосуванням реформи у першому читанні (яке, згідно з планами «більшовиків», має відбутися 23 грудня). Вірогідно, торг перенесеться ближче до весни, коли реформу остаточно реалізовуватимуть 300 голосів. Але до того часу багато що може змінитися. По-перше, важко сказати, яка саме пропорційна (чи псевдопропорційна) система буде прийнята в кінцевому результаті: чи то під впливом переконливих аргументів АП, чи то під тиском «мажоритарників», які об’єдналися для захисту своїх прав, соціалісти і комуністи усе рідше говорять про закриті партійні списки. По-друге, вже зараз СПУ твердо заявляє тільки про одну позицію – неприпустимість обрання наступного Президента цим складом парламенту. Комуністи також критикують цю нещодавно схвалену Конституційним судом пропозицію «більшовиків», як і пропозицію продовжити повноваження діючого парламенту. Втім не дуже впевнено.
Порівняно з повним неприйняттям «проекту № 4180», заявленим обома цими силами, це вже певний відступ, і важко сказати, до яких меж він триватиме, враховуючи останні перестановки в парламентській спецкомисії з підготовки конституційних змін (співголовою якої обраний автор згаданого проекту Степан Гавриш).
У цій ситуації в Юлії Тимошенко, котра давно розмірковує над власними шансами на президентських виборах, з’являється все більше причин відмовитися підтримувати Ющенка. Останні заяви Юлії Володимирівни, зокрема про нібито підроблення абсолютно всіх соціологічних рейтингів (лідером яких, нагадаємо, до сьогодні залишався її екс-шеф по Кабміну), можуть свідчити про певний відрив від реальності. Водночас подібні демарші можуть пояснюватися і тонким розрахунком. Оскільки навряд чи Юлія Володимирівна не розуміє, що, ослаблюючи Ющенка, грає на руку насамперед ініціаторам політреформи, успіх яких позбавить її навіть примарних шансів на президентство.
Наразі важко сказати, чи готова Тимошенко остаточно виступити на боці влади. Можливо, за місяць, що залишився до нової дати проведення Форуму у Києві, «нашоукраїнці» зуміють-таки порозумітися з лідером БЮТ. Більше того, ризикнемо припустити, що це буде одне з головних завдань періоду. І не виключено, що Юлія Володимирівна все-таки отримає певні гарантії свого майбутнього після можливої перемоги Віктора Андрійовича. Хоча багато тут залежить і від її готовності йти на поступки. Тому що якщо загалом нелюбов до «леді Ю» відчувають головним чином окремі, хоча й вельми впливові, представники НУ, то неможливість наперед гарантувати їй пост прем’єр-міністра – позиція особисто Ющенка. Причому він правий не тільки формально (дійсно, як може навіть Президент гарантувати комусь пост прем’єра, не порадившись з парламентом?), але й практично. Оскільки якби Ющенко і вдалося примусити нинішній парламент (який усе ще буде повноважним у разі його обрання) прийняти кандидатуру Тимошенко, то для цього довелося б застосувати такі методи «переконання», перед якими поблякли б перипетії, скажімо, недавніх голосувань по миротворству або металургійній приватизації…
Що стосується соціалістів, то в разі відсутності консенсусу з Тимошенко Ющенко може навіть не сподіватися вплинути на них. У Юлії Володимирівни, кажуть, є свої аргументи саме для Олександра Мороза. З іншого боку, враховуючи загострення внутрішньопартійної боротьби в СПУ, Ющенко у будь-якому випадку доведеться докласти чимало зусиль, аби переконати Олександра Олександровича піти шляхом найбільшого опору, тобто відмовитися від будь-якої підтримки двозначних пропозицій «політреформаторів».
Загалом же війну виграє, як відомо, найсильніший духом. Причому неважливо, з яких джерел черпається ця сила. Наприклад представникам пропрезидентського табору, незважаючи на численні песимістичні прогнози, вдається не переносити безкомпромісну економічну боротьбу на політичне поле і продовжувати виступати єдиним фронтом проти опозиції. Опозиція подібної єдності жодною мірою не демонструє, але ситуацію завжди можна змінити. Якщо Ющенко найближчим часом зуміє зробити певні неординарні кроки, направлені на об’єднання опозиції, це вплине і на тих «більшовиків», які, будучи противниками реформи, поки вважають за краще залишатися на боці найсильнішого. Якщо ні, то новий Форум демсил, коли б він ні відбувся, стане рядовою церемонією висунення Віктора Ющенка кандидатом в Президенти України. Без підтримки інших впливових опозиціонерів і без гарантії того, що ці вибори взагалі відбудуться.
Антон Філіжанко