12/21/2003 | Petro

ми приїхали з подарунками до Центру дитячого мистецтва "Радуга". Назва не зовсім відображає характер установи (і це плюс), бо насправді - це допоміжна школа для дітей-інвалідів з дуже серйозними вадами, через що їх не взяли ні до дитячих будинків, ні до інтернатів... Те, що з подарунками приїхали саме туди - чиста випадковість, Центр знаходиться на периферії Донецька в районі Текстильники. Були десь 50-70 дітей, половина з яких пересувалася або на возиках, або з дуже великими труднощами, десяток вихователів і 10-20 батьків (саме так!).
Спочатку була довга і традиційна молитва священника МП, потім окроплення водою. Після цього чую щось рідне - хлопець-церебральник років 17 піднімається і разом з ним - всі діти, що можуть встати і співають пісню, яку я дотепер не чув (потім узнав, що не чув, бо не дивлюся ТБ - її там виконували), яка для мене В ТАКОМУ САМЕ ВИКОНАННІ і саме ТУТ У ДОНЕЦЬКУ була шоковою:
Я здійму до неба
Свої рученята -
Помолюсь за маму,
Помолюсь за тата,
За сестру, за брата
І за всю родину,
І за нашу неньку-Україну...
Дивився на цих дітей,які співали - одні стоячи, другі сидячи в інвалідних возиках (останні, співаючи перші два рядки - піднімали до неба руки!:) ) і бачив нас, всіх нас... ЩЕ НЕ ВМЕРЛА! І НЕ ВМРЕ!