12/23/2003 | Мінор

Влада намагається відмовитись від виборів президента взагалі?
Віктор Уколов
Рівно за один рік до можливого програшу на виборах, влада отримала „геніальний” вихід зі скрутної для себе ситуації – всенародних виборів може не відбутися взагалі. Підставою стало рішення Конституційного Суду, який „дозволив” обирати президента парламентом та ще й у 2004 році. Ні, звісно ж, юридичною мовою все звучало інакше – КС не побачив порушення Конституції в тому, щоби Верховна Рада її змінила, адже право змінювати Конституцію записане за парламентом у тому ж таки Основному Законі.
Автори нової реформи, найбільше законопроектів про яку зареєстрував координатор більшості Богдан Гавриш, закликають брати приклад з Західної Європи, де, як правило, існують парламентські республіки. Це означає, що виконавчу владу повністю здійснює уряд і прем”єр-міністр, якого обирає парламентська більшість. У випадку розпаду парламентської більшості такий уряд автоматично йде у відставку, відтак перебуває під політичним контролем депутатів. З іншого боку самі ж депутати від партій більшості, стають його міністрами. Втім, у більшості країн Західної Європи вибори є повністю партійними (пропорційними).
Цікаво, що за такою логікою, прем”єр-міністром України на сьогоднішній день вже два роки був би Віктор Ющенко, як лідер блоку „Наша Україна”, що виграв парламентські вибори 2002 року. Для утворення повноцінної більшості НУ довелося б утворити правлячу коаліцію, де партнерами могли б стати Б”ют та СПУ. Кількість міністерських місць була б розподілена пропорційно кількості парламентських місць партій-партнерів. Проте все це за межею фантастики, адже наше виборче законодавство було реформоване тільки наполовину і суто партійних виборів 2002 року у нас не було.
Для того щоб побачити те, що законопроект, згідно якого президента обиратиме Верховна Рада є недолугим і половинчатим, не треба бути великим юристом. Якщо гравці за столом домовляються про нові правила гри, вони повинні знову роздати карти. Інакше шулер, який володіє тільки шестірками має спокусу оголосити, що вони старші тузів. Тож у випадку конституційної реформи, як мінімум, потрібні нові парламентські вибори на пропорційній (партійній) основі. Насправді ж подібні кардинальні питання зміни політичного і конституційного устрою України, мали б бути винесені перед тим на всенародний референдум.
Венеціанська комісія, де зібрані кращі незалежні юристи Ради Європи, дала негативну оцінку таким планам реформування української Конституції. Її експерти вважають, що обрання і президента, і прем”єр-міністра парламентом приведе до майбутніх конфліктів між цими посадовими особами, які в такому разі будуть мати однакову легітимність, але з різними повноваженнями. Зрозуміло і те, що в такій „каламутній воді”, найкраще почуватимуться інтригани-лоббісти, які граючи на протиріччях слабкої виконавчої влади, спробують набити власні кишені коштом держави. А для того, щоб зібрати 300 голосів за таку зміну Конституції, її проект передбачає продовження повноважень діючого парламенту до 2007 року. Іншими словами депутатам пропонують політичний хабар: проголосуєте як нам треба, - будете сидіти у Верховній Раді на цілий рік довше.
Втім політичними хабарами цього разу схоже не обійдеться. У Верховній Раді гуляють вперті чутки, що за один голос на підтримку змін Конституції депутатам від опозиції пропонують 1 000 000 доларів. Справа в тому, що потрібно не менше 300 голосів „за” щоб Конституцію можна було змінити. Сучасна більшість налічує близько 235 депутатів, а тому без підтримки опозиційних комуністів або соціалістів, які також проголосили прихильність до парламентської республіки, обійтися буде неможливо.
Однак, погляди лівих на те, як має відбуватись конституційна реформа і якою стане система влади відмінні від поглядів більшості. Олександр Мороз зареєстрував свій законопроект, де вибори президента парламентом передбачені лише з 2006 року. При цьому обирати його має парламент в свою чергу обраний виключно на партійній основі. Як компроміс дехто з соціалістів припускає, що повноваження українського президента повинні бути зменшені вже і негайно, тобто ще до 2006 року. Це стосуватиметься і Леоніда Кучми і його наступника, що буде обраний прямим голосуванням у 2004 році. Таким чином соціалісти цілком діють у руслі заявленої на виборах 2002 року політики переходу до парламентсько-президентської республіки, що дістала тоді назву „європейський соціалізм”.
Важче з комуністичною партією, депутатам від якої провладні ЗМІ довгий час навіювали думку, що вони власники „золотої акції”. Спокуса буде неймовірно велика. Адже окрім мільйону доларів депутат-комуніст, який наважиться підтримати запропонований владою проект конституційний змін отримає свого роду „політичну сатисфакцію” перед виборцями. Мовляв, мусив йти на компроміс з ідейним ворогом заради не раз декларованої на виборах суто комуністичної ідеї скасування президентської посади взагалі. Зупинитися зможуть хіба справді найбільш ідейні комуністи, яким той мільйон за зраду обпік би долоні.
Але найбільша небезпека чекає владу не з боку прогнозованої депутатської громади у стінах парламенту. Якщо відібрати у виборця право легітимно обирати президента, виборець перестає цікавитись виборами взагалі, згадуючи, що в критичну годину владу в Україні завжди змінювали в інший спосіб.