ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО: "Ірландизація України"
01/08/2004 | Мертві Бджоли Загудуть
Сучасна київська письменниця, відома як майстер "жіночого детектву", виявляється, ще й чудовий публіцист!
Цікавий погляд на важливі для українців питання через сприйняття ірландським письменником своїх проблем в Ірландії.
Насолоджуйтеся!
===============
"Ірландизація України" не пройде!
Євгенія Кононенко, для УП , 8.01.2004, 14:12
http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/january/8/h1.shtml
Найбільше надбання подорожей – це зустрічі з людьми, яких ніколи не зустрінеш, сидячі вдома. Участь у Міжнародній письменницькій програмі в університеті Айови – чудова нагода для нових цікавих зустрічей.
Мій співрозмовник Падді Вудворт – відомий ірландський журналіст, тривалий час працював для Irish Times, а також є тим, що в нас називається публіцист, а в них – non-fiction writer. Автор книги "Брудна війна чистими руками" (Dirty War, Clean Hands) яка є бестселером в Ірландії і отримала блискучі відгуки в престижних медіа.
Ми сидимо з Падді в Дублінському пабі американського університетського містечка Айова-сіті та показуємо одне одному рекламні ілюстровані часописи – про Ірландію і про Україну, шукаємо розбіжності та спільні риси.
"Оh, you also have thatch cottages," - каже Падді із сильним ірландським акцентом.
Здається, що він навмисно підсилює його у своїй англійській мові, щоб продемонструвати його мені, якщо вже мова зайшла про національну специфіку. Ірландський акцент полягає в тому, що майже всі англійські звуки "т" і "с" вимовляються як "ш".
Наприклад, слово also звучить в устах носія ірландського акцента не "олсоу", а "олшо". А "thatch cottages" – це будиночки, вкриті солом"яним дахом, себто хати під стріхою. Кам’яні стіни ірландських традиційних сільських будиночків зовсім не такі, як в українських "білявих хаток", а покрівлі й правда дуже схожі.
Але це щодо зовнішньої подібності. В Україні не раз доводилося чути невідомо ким запроваджений термін "ірландизація", вжитий стосовно української культури. Важко сказати, що таке "ірландизація України", це поняття ще не потрапило до енциклопедій.
Певне, це, коли українську національну ідентичність не пов'язують з українською мовою. Коли українська мова ніяк не є мовою спілкування, вживається тільки в ритуально-пісенному контексті. До речі, ірландська мова в Ірландії не вживається навіть і так.
"Раніше нас змушували вчити її у школі, щоб ми могли принаймні прочитати декілька речень. Тепер навіть найзатятіші борці за кельтську мову починають розуміти, що вивчення мови, якою ніхто не користується, є лицемірством. В Ірландії тільки три відсотка населення розмовляють кельтською."
У чому ж тоді полягає ваша національна ідентичність, якщо ви розмовляєте тою ж мовою, що й британці?
"Але ми розмовляємо нею значно краще! – вигукує Падді, - Ірландці протягом століть вважалися людьми другого сорту по відношенню до британців, нам треба було весь час доводити, що ми – не гірші! І це прагнення давало й дає непогані результати. Ми маємо чотирьох Нобелевських лауреатів з літератури, а у британців тільки один Ґолсуорсі."
Абсолютно вірно. Ірландія дала світові чотирьох Нобелевських лауреатів. Єйтс, Шоу, Бекет нині живий Шимас Гіні. Плюс Джеймс Джойс, який хоч нобілеянтом і не був, але вдостоївся титулу одного з трьох китів європейської літератури ХХ століття. Всі вони писали англійською, Беккет ще й французькою.
Ірландською пишуть тільки маргінальні автори, які розмовляють тою ж англійською. Декілька десятків фахівців з ірландської мови будуть у світі завжди, оскільки існують ірландські саги, які є видатними пам"ятками світової літератури. Як завжди будуть в академічних колах які-небудь шумерологи.
Ви вважаєте себе ірландцем, Падді?
???
Не дивуйтесь моєму питанню. Тих людей, якими ви пишаєтесь, у моїй країні вважають англійцями. І Бернарда Шоу, і Оскара Вайлда. Можливо, хтось чув, що вони з Ірландії, але це тою ж мірою, якою є ґасконьцем француз д"Артаньян.
"Але ж вони ірландці! І патріоти Ірландії!
А чи є ірландцем я? Це смішне питання. Почати з того, що я є громадянином республіки Ірландія і я є ірландцем по крові. В чому наша національна ідентичність? Не в знанні давно забутої мови, і навіть не в релігії – я є протестантом. Певне, перш за все це політична свідомість ірландців. Ми – окрема країна, яка йде своїм шляхом. Плюс культурна своєрідність, яку видно всім, хто знає нас.
Ми – не такі, як англійці, ми – інші. Ми визнаємо себе іншими, вони визнають іншими нас. А як схопити, описати нашу ідентичність – то вже інше питання. Чи вона в ірландському рудому кучерявому волоссі та веснянках, - то далеко не всі етнічні ірландці мають зовнішність святого Патрика. Чи в тому, що ми з вами сидимо в Дублінському пабі, які є в кожному місті світу, яке себе шанує."
Але, якщо ви з британцями визнаєте одне одного іншими, то як складаються ваші стосунки? Не в політичному сенсі – облишимо політику – а в побутовому, а на рівні людських стосунків?
"Наші стосунки мають тисячолітню історію, і вони, звичайно ж, були трагічними для ірландців. В католицькі часи ірландську шляхту винищували фізично, гнучкіша протестантська релігія дозволила ефективно перевербовувати її на британський бік.
Ірландців і вбивали, і принижували. Але все це загальні слова, ви все це можете прочитати в підручнику з історії. Ті часи, коли все хороше, що зробили ірландці, ставало англійським, а все погане – лишалося ірландським, потроху минають. Так, в ірландських містах і досі є паби, куди англійцям краще не ходити і навпаки, але це більше стосується пролетарських верств населення."
А такі питання, як стосунки з колегами, шлюби...
"В інтелектуальних колах ці стосунки вирішуються культурно. Не знаю, щоб колись батьки перешкоджали шлюбам ірландця і англійки чи навпаки. Зі шлюбами зараз настільки складно, що старше покоління неймовірно радіє, якщо діти все-таки вирішили одружитися, яка різниця, ірландець, англієць, шотландець, може, ще африканець налякає..."
Сам Падді, до речі, на шостому десятку ще не зробив свого вибору. Але всі його подруги були і є ірландками з націоналістичних католицьких родин. І ті дівчата, з якими він проводить вечори під час тимчасового перебування в Америці на письменницькій Програмі, також усі ірландки.
Отже, в британсько-ірландських стосунках нині панує повна ідилія.
"Ні, ідилії нема, є певні зміни в порівнянні з минулим. Почати з того, що зникає одвічний тягар злиденної Ірландії. Ще років двадцять тому Ірландія була найбіднішою країною Європи. Зараз дві третини ірландців живуть цілком на британському рівні. Але, звичайно, пам"ять про "криваву неділю" ще жива... "
Певне, нема країни, яка б не мала б у своїй історії кривавої неділі. В Ірландії вона була в 1972 році. Без політики не виходить. Про політику й книга Падді Вудворта, яка зробила його відомим письменником.
Його книга "Брудна війна чистими руками" – про терористичні методи, що їх застосовує іспанська демократія у боротьбі з тероризмом баскської терористичної групи ЕТА. Був час, коли Падді довго жив в Іспанії, перфектно знає мову, має друзів і серед іспанців, і серед басків.
Чи думали ви про північноірландську ситуацію, коли писали вашу книгу?
"Коли писав – не думав. Але тепер працюю над книгою, де намагаюсь порівняти північноірландську та баскську ситуацію. Для тероризму завжди є причини. До терористичних методів боротьби штовхають відчай і зневіра в інших методах.
Завжди треба намагатися не засуджувати терористів, а зрозуміти їх. Але з іншого боку – тероризм – завжди тероризм. Я знаю ізсередини ірландську ситуацію, і я не можу на сто відсотків виправдати ірландських терористів. Вони також у багатьох ситуаціях діють нечесно."
Ірландсько-британський, басксько-іспанський, чеченсько-російський конфлікти, тут і правда можливе якщо не співчуття до терористів, то розуміння їх. А арабські теракти в Америці – цим терористам співчувати дуже важко, ще важче їх зрозуміти.
"Так, кожна ситуація має свої особливості, не можна переносити досвід одної ситуації на іншу..."
Хоча у світових процесах – політичних, економічних, культурних можна знайти багато спільного, але ніколи не можна переносити ситуацію однієї країни на іншу. Це неграмотно, і навіть небезпечно.
Термін "ірландизація" як мінімум смішний, а скоріше безглуздий. В Україні нема помітних терористів, яких в якомусь сенсі можна розглядати як борців за національну гідність. А ірландські терористи змагаються не за збереження національної ідентичності, хоча й момент національної образи використовується тими, хто стоїть за ними.
Українська культурна ситуація інша, і українська культурна ідентичність базується на іншому. Українська мовна ситуація при всій її несприятливості, є суттєво кращою, принаймні за ірландську – не будемо повторювати загальновідомих фактів.
Ми не маємо права судити ірландців за те, ЩО вони зберегли й втратили протягом своєї нелегкої історії. Ми й самі відстояли небагато, і зараз не відстоюємо. Українські й ірландські втрати й надбання порівнювати неможливо, це все одно, що порівнювати літри й кіловат-години. Хіба що українці, які претендують на Нобелевську премію з літератури, пишуть українською!
Автор: Євгенія Кононенко — поетеса, прозаїк, перекладач. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. У провідному видавництві сучасної української літератури "Кальварія", вийшли її романи "Імітація", "Зрада"
Читайте також:
"Імітація" Євгенії Кононенко: роман про кохання великої грантоїдки до маленького українця
Цікавий погляд на важливі для українців питання через сприйняття ірландським письменником своїх проблем в Ірландії.
Насолоджуйтеся!
===============
"Ірландизація України" не пройде!
Євгенія Кононенко, для УП , 8.01.2004, 14:12
http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/january/8/h1.shtml
Найбільше надбання подорожей – це зустрічі з людьми, яких ніколи не зустрінеш, сидячі вдома. Участь у Міжнародній письменницькій програмі в університеті Айови – чудова нагода для нових цікавих зустрічей.
Мій співрозмовник Падді Вудворт – відомий ірландський журналіст, тривалий час працював для Irish Times, а також є тим, що в нас називається публіцист, а в них – non-fiction writer. Автор книги "Брудна війна чистими руками" (Dirty War, Clean Hands) яка є бестселером в Ірландії і отримала блискучі відгуки в престижних медіа.
Ми сидимо з Падді в Дублінському пабі американського університетського містечка Айова-сіті та показуємо одне одному рекламні ілюстровані часописи – про Ірландію і про Україну, шукаємо розбіжності та спільні риси.
"Оh, you also have thatch cottages," - каже Падді із сильним ірландським акцентом.
Здається, що він навмисно підсилює його у своїй англійській мові, щоб продемонструвати його мені, якщо вже мова зайшла про національну специфіку. Ірландський акцент полягає в тому, що майже всі англійські звуки "т" і "с" вимовляються як "ш".
Наприклад, слово also звучить в устах носія ірландського акцента не "олсоу", а "олшо". А "thatch cottages" – це будиночки, вкриті солом"яним дахом, себто хати під стріхою. Кам’яні стіни ірландських традиційних сільських будиночків зовсім не такі, як в українських "білявих хаток", а покрівлі й правда дуже схожі.
Але це щодо зовнішньої подібності. В Україні не раз доводилося чути невідомо ким запроваджений термін "ірландизація", вжитий стосовно української культури. Важко сказати, що таке "ірландизація України", це поняття ще не потрапило до енциклопедій.
Певне, це, коли українську національну ідентичність не пов'язують з українською мовою. Коли українська мова ніяк не є мовою спілкування, вживається тільки в ритуально-пісенному контексті. До речі, ірландська мова в Ірландії не вживається навіть і так.
"Раніше нас змушували вчити її у школі, щоб ми могли принаймні прочитати декілька речень. Тепер навіть найзатятіші борці за кельтську мову починають розуміти, що вивчення мови, якою ніхто не користується, є лицемірством. В Ірландії тільки три відсотка населення розмовляють кельтською."
У чому ж тоді полягає ваша національна ідентичність, якщо ви розмовляєте тою ж мовою, що й британці?
"Але ми розмовляємо нею значно краще! – вигукує Падді, - Ірландці протягом століть вважалися людьми другого сорту по відношенню до британців, нам треба було весь час доводити, що ми – не гірші! І це прагнення давало й дає непогані результати. Ми маємо чотирьох Нобелевських лауреатів з літератури, а у британців тільки один Ґолсуорсі."
Абсолютно вірно. Ірландія дала світові чотирьох Нобелевських лауреатів. Єйтс, Шоу, Бекет нині живий Шимас Гіні. Плюс Джеймс Джойс, який хоч нобілеянтом і не був, але вдостоївся титулу одного з трьох китів європейської літератури ХХ століття. Всі вони писали англійською, Беккет ще й французькою.
Ірландською пишуть тільки маргінальні автори, які розмовляють тою ж англійською. Декілька десятків фахівців з ірландської мови будуть у світі завжди, оскільки існують ірландські саги, які є видатними пам"ятками світової літератури. Як завжди будуть в академічних колах які-небудь шумерологи.
Ви вважаєте себе ірландцем, Падді?
???
Не дивуйтесь моєму питанню. Тих людей, якими ви пишаєтесь, у моїй країні вважають англійцями. І Бернарда Шоу, і Оскара Вайлда. Можливо, хтось чув, що вони з Ірландії, але це тою ж мірою, якою є ґасконьцем француз д"Артаньян.
"Але ж вони ірландці! І патріоти Ірландії!
А чи є ірландцем я? Це смішне питання. Почати з того, що я є громадянином республіки Ірландія і я є ірландцем по крові. В чому наша національна ідентичність? Не в знанні давно забутої мови, і навіть не в релігії – я є протестантом. Певне, перш за все це політична свідомість ірландців. Ми – окрема країна, яка йде своїм шляхом. Плюс культурна своєрідність, яку видно всім, хто знає нас.
Ми – не такі, як англійці, ми – інші. Ми визнаємо себе іншими, вони визнають іншими нас. А як схопити, описати нашу ідентичність – то вже інше питання. Чи вона в ірландському рудому кучерявому волоссі та веснянках, - то далеко не всі етнічні ірландці мають зовнішність святого Патрика. Чи в тому, що ми з вами сидимо в Дублінському пабі, які є в кожному місті світу, яке себе шанує."
Але, якщо ви з британцями визнаєте одне одного іншими, то як складаються ваші стосунки? Не в політичному сенсі – облишимо політику – а в побутовому, а на рівні людських стосунків?
"Наші стосунки мають тисячолітню історію, і вони, звичайно ж, були трагічними для ірландців. В католицькі часи ірландську шляхту винищували фізично, гнучкіша протестантська релігія дозволила ефективно перевербовувати її на британський бік.
Ірландців і вбивали, і принижували. Але все це загальні слова, ви все це можете прочитати в підручнику з історії. Ті часи, коли все хороше, що зробили ірландці, ставало англійським, а все погане – лишалося ірландським, потроху минають. Так, в ірландських містах і досі є паби, куди англійцям краще не ходити і навпаки, але це більше стосується пролетарських верств населення."
А такі питання, як стосунки з колегами, шлюби...
"В інтелектуальних колах ці стосунки вирішуються культурно. Не знаю, щоб колись батьки перешкоджали шлюбам ірландця і англійки чи навпаки. Зі шлюбами зараз настільки складно, що старше покоління неймовірно радіє, якщо діти все-таки вирішили одружитися, яка різниця, ірландець, англієць, шотландець, може, ще африканець налякає..."
Сам Падді, до речі, на шостому десятку ще не зробив свого вибору. Але всі його подруги були і є ірландками з націоналістичних католицьких родин. І ті дівчата, з якими він проводить вечори під час тимчасового перебування в Америці на письменницькій Програмі, також усі ірландки.
Отже, в британсько-ірландських стосунках нині панує повна ідилія.
"Ні, ідилії нема, є певні зміни в порівнянні з минулим. Почати з того, що зникає одвічний тягар злиденної Ірландії. Ще років двадцять тому Ірландія була найбіднішою країною Європи. Зараз дві третини ірландців живуть цілком на британському рівні. Але, звичайно, пам"ять про "криваву неділю" ще жива... "
Певне, нема країни, яка б не мала б у своїй історії кривавої неділі. В Ірландії вона була в 1972 році. Без політики не виходить. Про політику й книга Падді Вудворта, яка зробила його відомим письменником.
Його книга "Брудна війна чистими руками" – про терористичні методи, що їх застосовує іспанська демократія у боротьбі з тероризмом баскської терористичної групи ЕТА. Був час, коли Падді довго жив в Іспанії, перфектно знає мову, має друзів і серед іспанців, і серед басків.
Чи думали ви про північноірландську ситуацію, коли писали вашу книгу?
"Коли писав – не думав. Але тепер працюю над книгою, де намагаюсь порівняти північноірландську та баскську ситуацію. Для тероризму завжди є причини. До терористичних методів боротьби штовхають відчай і зневіра в інших методах.
Завжди треба намагатися не засуджувати терористів, а зрозуміти їх. Але з іншого боку – тероризм – завжди тероризм. Я знаю ізсередини ірландську ситуацію, і я не можу на сто відсотків виправдати ірландських терористів. Вони також у багатьох ситуаціях діють нечесно."
Ірландсько-британський, басксько-іспанський, чеченсько-російський конфлікти, тут і правда можливе якщо не співчуття до терористів, то розуміння їх. А арабські теракти в Америці – цим терористам співчувати дуже важко, ще важче їх зрозуміти.
"Так, кожна ситуація має свої особливості, не можна переносити досвід одної ситуації на іншу..."
Хоча у світових процесах – політичних, економічних, культурних можна знайти багато спільного, але ніколи не можна переносити ситуацію однієї країни на іншу. Це неграмотно, і навіть небезпечно.
Термін "ірландизація" як мінімум смішний, а скоріше безглуздий. В Україні нема помітних терористів, яких в якомусь сенсі можна розглядати як борців за національну гідність. А ірландські терористи змагаються не за збереження національної ідентичності, хоча й момент національної образи використовується тими, хто стоїть за ними.
Українська культурна ситуація інша, і українська культурна ідентичність базується на іншому. Українська мовна ситуація при всій її несприятливості, є суттєво кращою, принаймні за ірландську – не будемо повторювати загальновідомих фактів.
Ми не маємо права судити ірландців за те, ЩО вони зберегли й втратили протягом своєї нелегкої історії. Ми й самі відстояли небагато, і зараз не відстоюємо. Українські й ірландські втрати й надбання порівнювати неможливо, це все одно, що порівнювати літри й кіловат-години. Хіба що українці, які претендують на Нобелевську премію з літератури, пишуть українською!
Автор: Євгенія Кононенко — поетеса, прозаїк, перекладач. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. У провідному видавництві сучасної української літератури "Кальварія", вийшли її романи "Імітація", "Зрада"
Читайте також:
"Імітація" Євгенії Кононенко: роман про кохання великої грантоїдки до маленького українця
Відповіді
2004.01.09 | Роман ShaRP
Мура. Та ще й повтор з "Культури".
І нічого тут немає про найболючіші проблеми українців. Нічогісінько. Погано складена до купи мура про те, як добре "спілкуватися на конференції в університеті Айови". Може, ще й по "1+1" "про найболючіші проблеми" показують? Та ні, там інформативніше. Там хоч новини з України.На вулицю хай іде. Там найболючіші проблеми. Нема чого їх шукати в Ірландії. Вразити це може хіба що сопливих прихильників пост-мадер-ну.
P.S.>Був би я тут модератор, - одного з повторів вже не було б.
2004.01.09 | Мертві Бджоли Загудуть
Герман DuMB. Та ще й любитель московських чєбурашєк
Це чудо Герман DuMB знаний на Майдані тим, що ніколи не дочитує до кінця те, що критикує. Приємно, що він залишається вірним своїм принципам.Він завжди СУМЛІННО поливає своїм лайном усе УКРАЇНСЬКЕ, що варте уваги!
Роман ShaRP пише:
> І нічого тут немає про найболючіші проблеми українців. Нічогісінько. Погано складена до купи мура про те, як добре "спілкуватися на конференції в університеті Айови". Може, ще й по "1+1" "про найболючіші проблеми" показують? Та ні, там інформативніше. Там хоч новини з України.
> На вулицю хай іде. Там найболючіші проблеми. Нема чого їх шукати в Ірландії. Вразити це може хіба що сопливих прихильників пост-мадер-ну.
2004.01.09 | Роман ShaRP
Не пей вина, Гертруда. Даже если ты Бздзджол.
ЗА МЕЖАМИ ЛАЙНА
яке зовется жизнью
Живет НАШ ЩИРИЙ ДУХ.
Так само як Й ЧЕСТЬ
Гудит там Мертвій Бджол
Про то, что он там вечный.
И учит как нам жить.
Під гидосним лайном.
Роллер.
Мертві Бджоли Загудуть пише:
> Це чудо Герман DuMB знаний на Майдані тим, що ніколи не дочитує до кінця те, що критикує.
Брехло.
> Приємно, що він залишається вірним своїм принципам.
Принципам, але не тим, що ти вигадало, брехло.
> Він завжди СУМЛІННО поливає своїм лайном усе УКРАЇНСЬКЕ, що варте уваги!
До уваги бездумно-фанатичних "захисників рідного", перепившихся пост-мадери, сповіщаю, що українське - це далеко не завжди те, чим бздзджять мертві бздзджоли. Українське - воно різне. І я вітаю українське, коли воно слушне, доречне і гарно зроблене, і лаю його, коли воно - мура.
Нєфіг впиватися комплексом меншовартості, робити "пільги пестощів" недолугим/ніяким статтям, та бздзджіти кипучим сірководнем вже від того, що написано "мовою". Мова не замінить змісту, сюжету, якості і ще багато чого не замінить. Ніколи. Доречну, змістовну статтю чи книгу можна написати на будь-якій мові. Так само як і "жіночій роман", так само, як і повну бздуру. Вирощуючи "священних корів" можна понавирощувати священних самозакоханих трєпологів.
Тому ідіть до дідька з вашими мовними префератицями, ой, вибачте, префеРаціями. Не буду я ніколи узалежнювати своє ставлення до людей від того, якою мовою вони спілкуються, чи не спілкуються. Хороша стаття, повторююся, то хороша стаття. Погана стаття - то мура, змарноване місце.
Ідентичність на "священних коровах" не побудуєш. "Корови" - замикання, "широка популярність у вузьких колах", шлях в нікуди, в кращому разі - просто ще один клан.
Ідентичність будується на "своєму", на близькому, на тому, що хвилює (саме тому Сердючка і зробила для ідентичності набагато більше, аніж переважна більшість "ідентичних" і "європейських").
Тому - до дідька і такі статті і таку "ідентичність". Те, що не робить ближче - віддаляє. Не думаю, що цій країні потрібне віддалення та розмежування. Чудовий український гурт "ВВ" став своїм чи не в кожній хаті і квартирі не тому, що він такий "ідентичний" і аж ніяк не тому, що він "європейський", ні! Він став таким тому, що зумів знайти слова, зрозумілі кожному.
"Пост-мадерні" ніколи до того не доживуть. Вони завжди будуть "ексклюзивні", вони завжди будуть за межами життя, по іншу сторону - ну то хай і котяться до дідька, чи у Європу чи ще там куди.
2004.01.09 | Мертві Бджоли Загудуть
Хамство, невігластво- характерні риси малороса DuMBa. IGNORE!(-)
2004.01.09 | Augusto
Dajte jomu try gryvni, ce jogo perekonaye.(-)
2004.01.10 | Роман ShaRP
Ще одна assтетська бздура.
Не три гривні, а 300$, і переконає лише замовкнути, і не скрізь, а тут, на форумах Майдану.2004.01.09 | Роман ShaRP
Оу, я зрозумів, звідки тут взявся Чебурашка.
Це, мабуть, фото Ірванця навіяло безсметрний образ героя, легендарного предка покемонів."Когда я уже собирал миллионы, Пугачева еще только начинала, так кого ты лечишь" © Чебурашка з недавнього КВН...
Так. Ірванцю до них таки далеко. І до і до Пугачової (навіть до Пугачової !), і до КВНу, тим паче до Чебурашки.
2004.01.09 | Інсургент
Re: Не поет, хто забуває...
Багато в чому згодній з Шарпом. Читм же насправді зараз живуть ірландці я тут так і не знайшов, а чим живуть нинішні українці(авжеж, не дискурсами), пані Коненко писати не схотіла. З таким самим успіхом можна було написати про "білорусізацію", "африканізацію", "латиноамериканізацію" України.Якою дріб'язковою часом буває наша богемна шушера, пардон тусівка. Ну поїхала в Айову, потусувалася в університеті.Приїдь попліткуй на цю тему з колежанками та заспокійся. Ні, треба накатати статтю ні про що.Публіцистика вона або переконлива, або ніяка. В Кононенко нічого переконливого, просторікування, на гору випирає лише замилування ірландським письменником(тут вона відчутно демонструє власні комплекси - авжеж мужик пише про терористів, а не про кохання грантоїдки з маленьким українцем). Якби опус пані Кононенко був поодиноким явищем, то його можна убло б проігнорувати. Ці ж бо поцмодерністи вже в печінках сидять. Окупували і без того вбогий видавничий український бізнес. Мало того, що продукують у стахановському темпі книжки та ще й беруться видавати томи критики на твори,про більшість з яких читач, навіть освічений, уяви немає. Захожу у "Букву" на другий поверх: від ірванців-забужок-кононенок не проштовхнутися. А де ж наш модерн. Бачу фоліант "Розстріляне відродження" - ого, думаю, непогана мабуть антологія. Та де там - сучасники накрапали том критичних праць про розстріляне відроджння. А де письменники того періода? Хтось до пуття видав твори письменників доревлюційної "Української хати"? Де футуристи? - авангард, перед яким млявіє Бу-Ба-Бу. Найповніша збірка Семенка - 1985р., совкова.
І зле стає, коли кожному мізерному, але УКРАЇНСЬКОМУ поганенькому опусу роблять такий піар. Скільки в нас забутих українських імен, якими справді можна було б збагатити нашу нинішню кульутру!
І про росіян: в Росії такого гімна як стаття Конененко вище криши. Але своє "розстріляне відродження", себто зацькований радянською цензурою Серебряний вєк вони відродили.
2004.01.10 | Роман ShaRP
Більше українського, ХОРОШОГО і різного (-)
2004.01.09 | Navigator
Re: Мура. Та ще й повтор з "Культури".
Шановний Шарпе, Ірландія цікава тим, що дуже схожа на Україну.І колонією були століття, і Голодомор там був імперський, і гігінтська еміграція, і , УВАГА! - небувалий економічний злет !!!
Не хочете узнати :"Чому? Як? Що допомогло?"
2004.01.10 | Роман ShaRP
Никто не забыт, ничто не забыто. (памяти Нестора Мазепы)
Navigator пише:> Шановний
С каких это пор? Байты из "Без правил" стучат в мое сердце.
> Шарпе, Ірландія цікава тим, що дуже схожа на Україну.
Верится с трудом. Я вообще не верю в "очень похожие" (может, в Латинской Америке, разве что).
> І колонією були століття, і Голодомор там був імперський, і гігінтська еміграція, і , УВАГА! - небувалий економічний злет !!!
> Не хочете узнати :"Чому? Як? Що допомогло?"
Вы понимаете, что вы сделали? Вы предали своих. Только что вы, если я не ошибся, привели пример страны, в которой экономический рост обошелся без возрождения национального языка.
Это конец, подумал Штирлиц. А где же пистолет?
2004.01.09 | МК
Цікаво інше
Ірландія за останні 10-15 років пережила справжній економічний бум.Також там бум народжуваності. Більшість населення, я чув, люди віком до 25 років.
Які є тому пояснення?
Відомо, що там заборонені аборти.
Зрозуміло, що мали місце свідомі і цілеспрямовання вливання Євросоюзу.
Але, можливо, є ще якісь речі. Хто знає щось більш-менш докладне?
2004.01.09 | Navigator
У ірландців є свій акцент, церква, економіка. В українців тільки
акцент.Цікаво було б подивитись на Ірландію з Ольстерськими протестантами на чолі. Та ще й з такими, що відсиділи.
2004.01.09 | VENED
На ирландском языке говорят только 3% граждан Ирландии(-)
2004.01.09 | Горицвіт
один момент
"ніхто не говорить кельтською"Не знаю, наскільки можна довіряти словам одного публіциста, переказаним іншим публіцистом. У нас, наприклад, легко знайти публіциста, який заявить, що ніхто в Україні не говорить українською.
Треба або знайти достовірну статистику, або туди поїхати самому, або принаймні вислухати кілька різних ірландців. До речі, стаття Кононенко сильно б виграла, imho, якби вона навела ще якісь інші погляди.
2004.01.09 | Navigator
В Ірландії гельська мова в тому ж стані, що українська в Криму
Всі державні акти двомовні. І все.В Дубліні і Корку мені доводилось бути.
2004.01.09 | Лисий
Так і є.
Може, по селам трохи. Он у Джойса ще згадується (1904 рік), як Дублінська молочарка не знає гельської, хоч як її не агітує згадати бодай слово англієць-інтелектуал.Зараз ще гірше. Я трохи вчив валійську
І нормально.
А стаття Кононенко справді не є проблемною. Зате цікавою.
2004.01.11 | Волохатий
А з валійською до-речі, краще ніж з ірландською
На власні вуха чув, як гравці футбольної збірної Вельсу давали інтервью валійською мовою кореспонденту валійськомовного радіо.2004.01.09 | magda
Re: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО: "Ірландизація України"
Спробую відповісти одразу на декілька постів, які тут мають місце бути.1. Хтось писав, що в ірланців є акцент, а що є в українців?
Ну, в українців теж акцент є. Навіть Микола Білоблоцький, посол в РФ, хоч і сидить у повністю російськомовному середовищі, по-російськи зі страшним акцентом розмовляє.
2. Щодо того, що гельські мови в повній жопі.
Десь згідна. Але я собі сьогодні скачала браузер Опера. На їхньому сайті він є і кельтською (я так розумію, вони мають на увазі ірландську гельську) і шотландською гельською. Українською немає. Це так, до слова. Також до слова: я колись теж трохи вчила шотландську гельську, але недовго і зараз пам'ятаю тільки як буде "Хочу віскі"
А ще хочу нагадати, що була колись така мертва мова - іврит. БУЛА мертва.
Україну "ірландизувати" не треба. Пані Кононенко трохи плутається в спрямованості історичних процесів. Так, дійсно, слухаючи пісню Fire on Babylon Шинейд О'Коннор (англ. мовою) - то дійсно написано як про Україну і Росію, тільки топоніми підставляй, а все інше - тютелька в тютельку. Але я маю певну надію, що в нас після трьохсот років "ірландизації" все-таки почався зворотній процес. Коли я пішла в другий клас і у нас почалися уроки української мови, я в сльозах прийшла додому і сказала матері, що українську мову вчити не буду, бо я росіянка. Їй довелося показати мені моє свідоцтво про народження, де було написано "батько - українець, мати - українка". Через більше як десять років, знаходячись влітку у США того року, коли було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО (про цю подію я дізналася від американця-спецслужбіста і зі своїх почуттів в той момент зрозуміла, що емігрувати ніколи не зможу), так от того літа я полаялася по-чорному з одним росіянином, після того зачинилася в своїй кімнаті, вмикнула одну укр. співачку (не скажу яку, бо якщо тут трапиться декілька з тих, кого я називаю псевдоінтелігентами, мене засміють, але колись один журнал про цю співачку сказав, що вона одна зробила для української мови стільки, скільки не зробили всі Драчі і Чорноволи разом узяті) і ридала так, як, по словам нобелівського лауреата Сола Беллоу, тільки жінка, яка вірить у гріх, може плакати. Бо я тоді вперше на реальному міжособистісному рівні стикнулася з тим, що в України є ворог. Ридала, слухаючи музику, тому що вперше відчула, що є люди, які хочуть, щоб цього не було. Щоб була максимум Вєрка Сєрдючка. Ридала, тому що була далеко і не знала, в яку країну я повернуся.
Тому я зі свого прикладу можу сказати, що вже давно іде процес ДЕірландизації. Мені сподобалася "Імітація" Є. Кононенко. Стаття дійсно є так - нотатками по дорозі із Айови в Малоросію, нічого не проблематизує. Є. Кононенко як письменник має право писати що їй в голову взбреде, якщо воно матиме літературну цінність ("Імітація" має, ця стаття - ні). Але розміщувати цю статтю на "Майдані", який себе позиціонує як пульс громадянського спротиву - це протиприродньо. Давайте замість думати, як продовжити процес деірландизації, займемося культурологічним самошкодуванням, від якого опустяться руки, і тоді ірландизація почнеться знову...
Тільки тому, що хотіла це висловити, не написала в заголовку УВМОД-оффтопік.
Роману Шарпу. З Вашим дописом повністю згідна. От тільки Ви дарма визвірилися на постмодернізм. Я його розумію трохи по-іншому, і в такому - моєму - розумінні він би Вам неодмінно сподобався. Не зважайте на тих, хто з зазнайства називає себе постмодерністом. До цього треба дорости. А вони поки що не доросли.
2004.01.10 | Роман ShaRP
Re:
magda пише:> З Вашим дописом повністю згідна. От тільки Ви дарма визвірилися на постмодернізм.
Мммм ... в мене дуже специфічні стосунки з тими, хто вважає себе прихильниками цього стилю тут (не рахуючи хіба Вас). Інколи це переходить у досить жорсткі форми.
> Я його розумію трохи по-іншому, і в такому - моєму - розумінні він би Вам неодмінно сподобався.
Цікаво. Але мабуть Ви таки мене ідеалізуєте. Як я колись казав, я не поганий і не хороший, я всякий. В мене таке відчуття, що, попри ... деякі емоції
> Не зважайте на тих, хто з зазнайства називає себе постмодерністом. До цього треба дорости. А вони поки що не доросли.
Тут я людина багато в чому простодушна. Доки я не отримую доказів протилежного, я намагаюся вірити, або хоча б нейтрально ставитися до того, що люди про себе кажуть... В даному випадку я повірив, що вони постмодерністи. Їх так називав цілий шабаш *місцевих*. Купився. Ну і щоб не зайвий раз позлити шабаш
Такі у нас на форумах розваги, одні тягають сюди погані статті, бо на їх думку вони добрі, а я читаю їх, бачу, що вони погані, ну і пишу, що вони погані, не забуваючи при цьому певними діями скомпенсувати собі витрачений на читання цього час.
А ще писали - нема за що вибачатися. Не може такого бути.
2004.01.10 | magda
Re:
Роман ShaRP пише:> magda пише:
> > З Вашим дописом повністю згідна. От тільки Ви дарма визвірилися на постмодернізм.
> ... мабуть Ви таки мене ідеалізуєте. ... попри ... деякі емоції
Емоцій ніяких, Романе. Чесно. Окрім тих, що мають місце бути у повсякденні у спілкуванні з нормальними людьми. Я з усіма так. Так що не я Вас ідеалізую, а Ви себе трохи переоцінюєте
>Як я колись казав, я не поганий і не хороший, я всякий. .... В мене таке відчуття, що......ми дуже різні люди, і хоча щось спільне в нас є, смаки різні.
Обожнюю різних людей і вважаю, що це основна їхня позитивна риса - те, що вони різні. Безумовно, смаки різні. У всіх і завжди.
> ... В даному випадку я повірив, що вони постмодерністи. Їх так називав цілий шабаш *місцевих*. Купився.
Вони не постмодерністи. Вони недопостмодерністи. А Ірванець, якого тут стаття висить, але яку я навіть не читала, бо не знаю, як скомпенсувати собі витрачений на це час (може, порадите), просто заробітчанин і "подмастерье" від мистецтва. Чого тільки варта передрана якась книжка у Татьяни Толстої? І об'ява на сніданку з 1+1, що з огляду на російський досвід, коли співали пісеньку "Хочу такого, как Путин", він напише пісню "Мамо, я Віктора люблю". Воно настільки вбоге, що не має навіть доступу до елітних кіл, і політтехнологами вочевидь аж ніяк не запитаний, інакше не опускався би до того, щоб робити собі рекламу на телебаченні, користуючись випадком. Справжні постмодерністи - майстри слова. Ірванець відноситься до постмодернізму так, як лубкове мистецтво до Поля Гогена. Щодо Андруховича Ви не праві, його література дійсно хороший постмодернізм. Якщо в ній є щось незадовільне, так то тому, що вона виростає з оточуючої нас - саме нас, українців - реальності. А я хоч і киянка, але ЯКЩО в западенців виявиться БІЛЬШЕ хисту захиститися від наступу медведчукізму, ніж у нашої наявної сумської та дніпропетровської еліти, я до них емігрую. Але в них того хисту МЕНШЕ. Тому вони можуть скільки завгодно про сепаратизм мявкати, це не більше ніж wishful thinking.
> Такі у нас на форумах розваги, одні тягають сюди погані статті, бо на їх думку вони добрі, а я читаю їх, бачу, що вони погані, ну і пишу, що вони погані, не забуваючи при цьому певними діями скомпенсувати собі витрачений на читання цього час.
А як Ви компенсуєте?
> А ще писали - нема за що вибачатися. Не може такого бути.
Та скажіть вже нарешті, за що Вам вибачатися.
2004.01.11 | Мертві Бджоли Загудуть
Постмодернізм, Ірванець і Кононенко. Та чєбурашкі на Майдані
Шановна Магдо,Безперечно, ані Сашко Ірванець, ані Євгенія Кононенко своєю творчістю не мають до літературного постмодернізму НІЯКОГО відношення. Деякі дописувачі на цьому форумі є виключно доПИСУВАЧАМИ, а ніяк НЕ ЧИТАЧАМИ. Тому вони НІКОЛИ НЕ ЧИТАЛИ ані Чрванця, ані Кононенко, проте мають чітку позицію й вважають за потрібне критикувати, чи пак оббріхувати.
Яскравим представником отих невігласів є Герман DuMB, чи Воланд SoNY, чи Роман AiWA, чи щось-там ShaRP. Він вибудовує свої знання сучасної української літератури тим, що читає російськомовні переклади англомовних фантастів, які пишуть для дітей і підлітків... Про це він сам якось писав дуже давно.
Отож, для тих інтелектуально вбогих чєбурашків на Майдані головне - оббріхування й обливання своїм україножерним лайном БУДЬ-ЯКИХ інтелектуальних проявів українського. Українське у їхній хворобливо москвофільній і москвоцентричній уяві ототожнюєься з такими незрозумілими для них мудрагельними словами як постмодернізм, сепаратизм, сіонізм, антисемітизм, нацизм, неофашизм, тощо.
magda пише:
>Ірванець відноситься до постмодернізму так, як лубкове мистецтво до Поля Гогена. Щодо Андруховича Ви не праві, його література дійсно хороший постмодернізм.
2004.01.11 | Роман ShaRP
Що, нема в крані води? Значить випив Роман ShaRP!
Мертві Бджоли Загудуть пише:> Шановна Магдо,
> Безперечно, ані Сашко Ірванець, ані Євгенія Кононенко своєю творчістю не мають до літературного постмодернізму НІЯКОГО відношення. Деякі дописувачі на цьому форумі є виключно доПИСУВАЧАМИ, а ніяк НЕ ЧИТАЧАМИ. Тому вони НІКОЛИ НЕ ЧИТАЛИ ані Чрванця, ані Кононенко, проте мають чітку позицію й вважають за потрібне критикувати, чи пак оббріхувати.
Само бреше.
(тут є цікава точка зору, що перш ніж критикувати статтю Андруховича чи Ірванця я мушу прочитати усе, що вони написали, від першої до останньої сторінки)
> Яскравим представником отих невігласів є Герман DuMB, чи Воланд SoNY, чи Роман AiWA, чи щось-там ShaRP. Він вибудовує свої знання сучасної української літератури тим, що читає російськомовні переклади англомовних фантастів, які пишуть для дітей і підлітків... Про це він сам якось писав дуже давно.
Я ще не пошивався в такі круті літературознавці. Я стверджував таке: 1) "скуштувавши" фрагмент тексту або фільму, чи послухавши думку про нього людини, якій я довіряю, я можу з певним відсотком впевненості судити, яке воно та потрібно чи не потрібно мені це читати. 2) Андрухович, Ірванець і Забужко працюють не в тому літературному напрямку, який мене цікавить. Трохи докладніше я напишу про це в іншій гілці. 3) щоб оцінити статтю, не потрібно перечитувати всю творчість. Навіть хороший письменник може написати погану статтю, а хороший журналіст - погану книгу.
> Отож, для тих інтелектуально вбогих чєбурашків на Майдані головне - оббріхування й обливання своїм україножерним лайном БУДЬ-ЯКИХ інтелектуальних проявів українського.
Брехняяяаааа.
> Українське у їхній хворобливо москвофільній і москвоцентричній уяві ототожнюєься з такими незрозумілими для них мудрагельними словами як постмодернізм, сепаратизм, сіонізм, антисемітизм, нацизм, неофашизм, тощо.
Ще одна брехняяаа.
По приколу, накидаю трохи спростувань
http://maidan.org.ua/n/culture/1073788863
http://maidan.org.ua/n/mova/992956187
http://www.brama.com/survey/messages/20885.html (джерело http://maidan.org.ua/n/arch/1033966745)
http://maidan.org.ua/n/arch/1045767381
http://rosava.com.ua/pres2.html
2004.01.11 | Роман ShaRP
Re:
magda пише:> Роман ShaRP пише:
> > magda пише:
> > > З Вашим дописом повністю згідна. От тільки Ви дарма визвірилися на постмодернізм.
> > ... мабуть Ви таки мене ідеалізуєте. ... попри ... деякі емоції
> Емоцій ніяких, Романе. Чесно. Окрім тих, що мають місце бути у повсякденні у спілкуванні з нормальними людьми. Я з усіма так. Так що не я Вас ідеалізую, а Ви себе трохи переоцінюєте
Упс. Я писав про свої емоції
Проте ... то Ви, а не я сказали, що "у Вашому розумінні постмодернізм мені неодмінно сподобався б". От в цьому, як на мене, і полягала "ідеалізація мене". Не думаю, що мені-реальному щось мусить "неодмінно сподобатися". Навпаки, зазвичай я все критикую, а "найвищий бал" у мене "сам не написав би ліпше". Ото таке.
> >Як я колись казав, я не поганий і не хороший, я всякий. .... В мене таке відчуття, що......ми дуже різні люди, і хоча щось спільне в нас є, смаки різні.
> Обожнюю різних людей і вважаю, що це основна їхня позитивна риса - те, що вони різні. Безумовно, смаки різні. У всіх і завжди.
Ммммм а отут я радикально не погоджуся, хіба що визначення буде зроблене по повній тотожності множин смаків/уподобань. Чим більш ми будем прискіпливі до смаків, більше вдаватися в деталі, тим більш вони будуть відрізнятися, звичайно. Але якщо ми "опустимо планку", знизимо точність порівняння, то побачимо, що існують групих "схожих/подібних смаків", і що між смаками існує кореляція. Вже існують побудовані на цьому системи, вони у якийсь спосіб виловлюють цю кореляцію, а потім по вказаним людиною її вподобанням видають інші твори, що їй можуть сподобатися, я стикався з реально працюючою такою системою, IQRATE
> > ... В даному випадку я повірив, що вони постмодерністи. Їх так називав цілий шабаш *місцевих*. Купився.
> Вони не постмодерністи. Вони недопостмодерністи. А Ірванець, якого тут стаття висить, але яку я навіть не читала, бо не знаю, як скомпенсувати собі витрачений на це час (може, порадите)
Хіба що, від противного. Практично все, що він там пише, не відповідає дійсності. Але якщо Ви таки й без того обізнані з реальним станом речей, а Ви таку обізнаність вже виказали, то крім, в кращому випадку, гімнастики для брів та збільшення очей ця стаття не може дати Вам нічого корисного. А, ще можете її почитати якщо збиратиметеся когось побити. Може дати потрібний настрій.
> , просто заробітчанин і "подмастерье" від мистецтва.
Ну, "все профессии нужны, все профессии важны". Але статті писати треба вміти, особливо опозиційні, вони просто таки мусять бути кращими.
> Чого тільки варта передрана якась книжка у Татьяни Толстої? І об'ява на сніданку з 1+1, що з огляду на російський досвід, коли співали пісеньку "Хочу такого, как Путин", він напише пісню "Мамо, я Віктора люблю".
А раптом вийде? Чи Ви прихильниця точки зору, що пародії - суто радянське явище? Я сам трохи пародіст, але мій улюблений пародіст навряд чи говорить радянською-російською мовою, тому що це американський еврей 'Wierd Al' Yankovic.
> Воно настільки вбоге, що не має навіть доступу до елітних кіл, і політтехнологами вочевидь аж ніяк не запитаний, інакше не опускався би до того, щоб робити собі рекламу на телебаченні, користуючись випадком.
Вірю. Шкода, що навіть у Інтернеті йому ліньки докладніше пошаритися, адже доступ туди йому ніби не закривали. Це, мабуть, вже клініка.
> Справжні постмодерністи - майстри слова. Ірванець відноситься до постмодернізму так, як лубкове мистецтво до Поля Гогена. Щодо Андруховича Ви не праві, його література дійсно хороший постмодернізм. Якщо в ній є щось незадовільне, так то тому, що вона виростає з оточуючої нас - саме нас, українців - реальності.
Розумієте ... от зайшли Ви, припустимо, до "Квадрату" (я там нечасто буваю, прото це одне з місць "широкого профілю"), до чого Вас потягне?
Когось до вітрин з коштовностями та прикрасами, а мене, скоріше, до ножів та пістолетів. Отак і з "майстрами слова". Мене цікавить не лише слово, а й ідеї-задуми-цікаві_концепції, що за ним стоять. Можете порадити майстра слова, не бідного на суспільно-політичні, або, ще краще, практичні ідеї? ("Вічну палю" Україна-Росія, пліз, не пропонувати).
Офтопік: Найкращий подарунок
Ось ще цікавий малюнок, Захищай свої права, це твоє право (ну типу того, не підібрав кращої назви): http://firearmsrights.com/pics/defenseforce.gif
Що ти робитимеш:http://firearmsrights.com/pics/warsaw1943.gif
Взагалі, класна галерея http://firearmsrights.com/pi.html
Деякі сайти примушують дивитися на Америку інакше, аніж на неї зазвичай дивляться ...
> А я хоч і киянка, але ЯКЩО в западенців виявиться БІЛЬШЕ хисту захиститися від наступу медведчукізму, ніж у нашої наявної сумської та дніпропетровської еліти, я до них емігрую.
Мммм ... я погано уживаюся з западенцями (є винятки, але їх небагато). Не знаю, куди я емігрував би, аби була така можливість ... до Америки жінка не хоче.
> Але в них того хисту МЕНШЕ. Тому вони можуть скільки завгодно про сепаратизм мявкати, це не більше ніж wishful thinking.
Чорт його зна ... чого тільки не натворять гарячі западенські хлопці, випивши, а випить вони можуть, як "народ приємний і гостинний", оййойой
> > Такі у нас на форумах розваги, одні тягають сюди погані статті, бо на їх думку вони добрі, а я читаю їх, бачу, що вони погані, ну і пишу, що вони погані, не забуваючи при цьому певними діями скомпенсувати собі витрачений на читання цього час.
> А як Ви компенсуєте?
Мабуть, просто стібаюся. В кожного свої розваги. Хтось дивиться ДБ (дулебачення), я зазвичай розважаюся на форумах.
> > А ще писали - нема за що вибачатися. Не може такого бути.
> Та скажіть вже нарешті, за що Вам вибачатися.
За те, що я анархіст, космополіт і цинік, і колись це обов*язково випливе, якщо ще не виплило. Я занадто добре знаю себе, тому й кажу про себе погане. ©волоцюга Роман ShaRP
2004.01.09 | Лисий
Літопис визвольних змагань (шляхами ІРА) :)
BELFAST BRIGADEThe Premier sent the feelers out
To shoot the people down.
He thought the I.R.A. were dead
In dear Old Belfast town,
But when he got to Belfast
He was seriously delayed
By the Fighting First Battalion
Of the Belfast Brigade.
Chorus:
Glory! Glory! to Old Ireland,
Glory! Glory! to this island,
Glory to the memory of the men who fought and fell,
"No Surrender" is the war cry
Of the Belfast Brigade.
Now the soldiers came from Hollywood
Equipped with English guns,
They have men by the thousand
And ammunition by the ton,
But when they got to Belfast
They were seriously delayed,
By the rifles and revolvers
Of the Belfast Brigade.
Chorus
We have no ammunition
Or no armoured tanks to show
But we're ready to defend ourselves
No matter where we go
We're out for our Republic
And to hell with every State!
Here goes the 2nd Battalion
of the Belfast brigade.
Chorus.
Come all ye gallant Irishmen
And join the I.R.A.!
We'll strike a blow for freedom
When there comes our certain day.
You know our countries history
And the sacrifice it made
Come join the 3rd Battalion
of the Belfast Brigade.
A-a-argh!!!
2004.01.11 | Русин
В Чорне море, кров Дніпром тече....
В Чорне море кров Дніпром тече (двічі).Там Січ наша ,гей гоп там Січ наша,там Січ наша на москаля йде..... .В нас також є душевні пісні.