ДОНБАСЬКЕ ВІДЛУННЯ ГАЛИЦЬКИХ БІД
01/17/2004 | Спостерігач
http://www.zn.kiev.ua/op/show/477/45266/
ДОНБАСЬКЕ ВІДЛУННЯ ГАЛИЦЬКИХ БІД
Олександр АРТЕМЕНКО
«Майже половина львів’ян задекларувала свою готовність до боротьби за самостійність Галичини в разі приєднання України до союзу з Росією.
На запитання «Якщо змоделювати ситуацію, за якої б Україна приєдналася до союзу Росії з Білоруссю, то як би з позиції галичанина ви діяли?» 46% львів’ян відповіли: «Боролись би за самостійну Галицьку державу».
Таку інформацію оприлюднила інтернет-газета «Українська правда» 12 січня нинішнього року. Можна навести безліч інших соціологічних опитувань, з яких випливає, що на сході України такі ж самі настрої, але з протилежним знаком. У цьому немає нічого дивного. Адже протистояння між Заходом та Сходом Європи триває впродовж століть, і Україна перебуває між цими двома полюсами. Відтак формувався й світогляд українців — залежно від того, до якого полюсу були ближчими.
Довкола цієї болючої теми точилася наша розмова з віце-президентом Українсько-американської координаційної ради Євгеном Стахівим — людиною, чий 85-літній життєвий досвід накопичувався в умовах боротьби з фашистськими окупантами, переслідуваннями за «антирадянщину», довгими роками вимушеної еміграції. І все це заради єдиної святої мети — незалежності України, добробуту і процвітання українського народу, що його він ніколи не ділив на «східняків» та «бандер».
— Пане Євгене, які чинники стали вирішальними у формуванні вашого світогляду?
— Хоча я походжу із західної частини української території, себто з Перемишля — стародавньої української землі, яка тепер належить Польщі, але під час війни два роки перебував на Донбасі — протилежному кінці України, де займався антифашистською підпільною діяльністю. Тоді про мене можна було говорити як про радикального українського націоналіста. Але на Донбасі, де панує зовсім інший дух, я позбувся свого радикалізму, навчившись, натомість, примиреності, толерантності, не властивих радикалам. Сталося це під впливом реалій: якщо хочеш жити й працювати нелегально, мусиш приноровитися до обставин. А я і мої приятелі за будь-яку ціну прагнули організувати антинімецьке підпілля. Тож перше, що нам сказали, — мусите викинути з голови всяку «донцовщину», всі її теорії. А друге — забути гасло «Україна для українців». Як не зробите цього, тоді маєте пояснити, чого прагнете, чого очікувати людям, які не є українцями.
Я й мої друзі пройшли нелегкий шлях від тоталітаризму, властивого радикальному націоналізму, до демократії із соціальним забарвленням; до усвідомлення, що треба будувати незалежну Україну, в якій усі, без огляду на національне походження, матимуть рівні права.
У тодішній комуністичній Україні діяли різноманітні соціальні програми — безплатна освіта, медичне обслуговування тощо. Звісно, це мало бути і в самостійній Україні, про яку ми мріяли. Чимало говорили про земельне питання, право вільного вибору селянином колективної, кооперативної чи одноосібної форми господарювання.
— Як би ви охарактеризували тодішнє ставлення до західноукраїнців на Донбасі?
— Пам’ятаю одну характерну розмову зі своїми донбаськими друзями, що тоді відбулася: «Послухай, — почув від них, — ми тобі кажемо щиро, що коли здобудемо незалежність для України, ми вас, галичан, до влади не пустимо».—«Це ж чому?» — здивувався я. «Та тому, що, хоча ви й добрі організатори — вмієте створювати дієздатне підпілля, і ми беззастережно вам довіряємо, Україна потребує широкого світогляду. Тоді як ваш — обмежений». Спершу така думка мене вкрай обурила. Лише з часом я дійшов висновку, що то було слушне зауваження. Ті люди передбачали нинішню ситуацію в Україні ще 60 років тому.
— У чому ж, на ваш погляд, вона полягає?
— Галичанам властиве застаріле, я б сказав, ортодоксальне мислення. Мені дуже прикро, що вони послухали тих, хто приїхав з-за кордону в 90-х роках.
Мушу сказати, що український національний визвольний рух зазнавав постійних еволюційних змін. Степан Бандера, який тривалий час перебував в ув’язненні, повернувшись до активної діяльності, був вкрай незадоволений ліберальними змінами всередині визвольного руху. Він повернув його назад — до донцовщини, монопартійності та особистої диктатури. І все це його послідовники стали прищеплювати галичанам у 90-х роках.
Галичани не можуть позбутися морального каліцтва бандерівщини, і це є їхнім нещастям зокрема й України в цілому. І хоча галицька еліта — вчені, письменство, інтелігенція — здебільшого притримується ліберальних поглядів, її голос заглушує купка невігласів, крикунів, горе-патріотів.
На Галичині завжди великий авторитет мали не так церкви, як митрополити. Згадаймо лише Шептицького, Сліпого. Нинішній митрополит Гузар — надзвичайно патріотичний ліберальний чоловік. Саме через це бандерівські послідовники намагаються принизити його вплив. Згадаймо події навколо польського цвинтаря у Львові, коли він зайняв ту ж саму позицію, що й Папа Римський, і закликав полюбовно залагодити українсько-польський конфлікт.
Надзвичайно здібним і авторитетним у західній області, на мій погляд, є історик Ярослав Грицак. Його книгу «Історія України» поляки переклали й видали своєю мовою. Через ліберальні погляди цю людину також намагаються заглушити. Можна навести чимало інших прикладів такої агресивності галицького націоналізму, або того, як нібито добрі наміри виявляються шкідливими для решти українців. Тим часом такі невиважені кроки у власних інтересах використовують відверті вороги української державності.
— Пане Євгене, яким стало ваше гасло після того, як ви свідомо відмовилися від гасла «Україна для українців»?
— «Усім жителям України — рівні права, без огляду на їхню національну приналежність».
Я завжди вважав і вважаю, що на Донбасі немає національного непорозуміння. Його жителі, хоча й говорять суржиком, чи то російською мовою, — лояльні громадяни України. Не треба їх підбурювати проти себе. А такі вчинки, як, наприклад, видання у тому краю КУНівської газети «Бандерівець», — це провокація, що має на меті активізувати антиукраїнські настрої.
Надто довго Україна потерпала від іноземних панувань. Проте замість того, щоб загоювати рани, завдані їй при цьому, нинішні можновладці цинічно роз’ятрюють їх, свідомо забиваючи клин між сходом і заходом за сумнозвісним принципом «розділяй і володарюй». Та чи докладає опозиція належних зусиль для того, щоб розтлумачити східним і західним українцям їхні спільні інтереси, вказати шляхи, які ведуть до їх досягнення? На жаль, і тут увага акцентується переважно на відмінностях, а не на схожості, скажімо, тих-таки галичан і донеччан.
Дуже жалкую, що всі 12 років незалежності України демократичні партії так мало приділяли уваги східним українським землям. Треба частіше виїздити з Києва не на Галичину, а в протилежному напрямку — на Донбас, до Дніпропетровська, Запоріжжя, Харкова.
— Згоден з вами, пане Євгене. Але ж ви знаєте, як зустріли лідерів «Нашої України» на чолі з Віктором Ющенком у Донецьку наприкінці жовтня минулого року…
— У зв‘язку з цим пригадую ще одну цікаву подробицю свого перебування на Донбасі. Там я намагався вчити людей українських національно-патріотичних пісень. Проте не досяг у цьому успіху. Натомість від пісні «Гуцулка Ксеня» всі були у захваті. То хіба так важливо — політична пісня чи лірична? Головне — що українська і її залюбки заспівали в російськомовному краї.
ДОНБАСЬКЕ ВІДЛУННЯ ГАЛИЦЬКИХ БІД
Олександр АРТЕМЕНКО
«Майже половина львів’ян задекларувала свою готовність до боротьби за самостійність Галичини в разі приєднання України до союзу з Росією.
На запитання «Якщо змоделювати ситуацію, за якої б Україна приєдналася до союзу Росії з Білоруссю, то як би з позиції галичанина ви діяли?» 46% львів’ян відповіли: «Боролись би за самостійну Галицьку державу».
Таку інформацію оприлюднила інтернет-газета «Українська правда» 12 січня нинішнього року. Можна навести безліч інших соціологічних опитувань, з яких випливає, що на сході України такі ж самі настрої, але з протилежним знаком. У цьому немає нічого дивного. Адже протистояння між Заходом та Сходом Європи триває впродовж століть, і Україна перебуває між цими двома полюсами. Відтак формувався й світогляд українців — залежно від того, до якого полюсу були ближчими.
Довкола цієї болючої теми точилася наша розмова з віце-президентом Українсько-американської координаційної ради Євгеном Стахівим — людиною, чий 85-літній життєвий досвід накопичувався в умовах боротьби з фашистськими окупантами, переслідуваннями за «антирадянщину», довгими роками вимушеної еміграції. І все це заради єдиної святої мети — незалежності України, добробуту і процвітання українського народу, що його він ніколи не ділив на «східняків» та «бандер».
— Пане Євгене, які чинники стали вирішальними у формуванні вашого світогляду?
— Хоча я походжу із західної частини української території, себто з Перемишля — стародавньої української землі, яка тепер належить Польщі, але під час війни два роки перебував на Донбасі — протилежному кінці України, де займався антифашистською підпільною діяльністю. Тоді про мене можна було говорити як про радикального українського націоналіста. Але на Донбасі, де панує зовсім інший дух, я позбувся свого радикалізму, навчившись, натомість, примиреності, толерантності, не властивих радикалам. Сталося це під впливом реалій: якщо хочеш жити й працювати нелегально, мусиш приноровитися до обставин. А я і мої приятелі за будь-яку ціну прагнули організувати антинімецьке підпілля. Тож перше, що нам сказали, — мусите викинути з голови всяку «донцовщину», всі її теорії. А друге — забути гасло «Україна для українців». Як не зробите цього, тоді маєте пояснити, чого прагнете, чого очікувати людям, які не є українцями.
Я й мої друзі пройшли нелегкий шлях від тоталітаризму, властивого радикальному націоналізму, до демократії із соціальним забарвленням; до усвідомлення, що треба будувати незалежну Україну, в якій усі, без огляду на національне походження, матимуть рівні права.
У тодішній комуністичній Україні діяли різноманітні соціальні програми — безплатна освіта, медичне обслуговування тощо. Звісно, це мало бути і в самостійній Україні, про яку ми мріяли. Чимало говорили про земельне питання, право вільного вибору селянином колективної, кооперативної чи одноосібної форми господарювання.
— Як би ви охарактеризували тодішнє ставлення до західноукраїнців на Донбасі?
— Пам’ятаю одну характерну розмову зі своїми донбаськими друзями, що тоді відбулася: «Послухай, — почув від них, — ми тобі кажемо щиро, що коли здобудемо незалежність для України, ми вас, галичан, до влади не пустимо».—«Це ж чому?» — здивувався я. «Та тому, що, хоча ви й добрі організатори — вмієте створювати дієздатне підпілля, і ми беззастережно вам довіряємо, Україна потребує широкого світогляду. Тоді як ваш — обмежений». Спершу така думка мене вкрай обурила. Лише з часом я дійшов висновку, що то було слушне зауваження. Ті люди передбачали нинішню ситуацію в Україні ще 60 років тому.
— У чому ж, на ваш погляд, вона полягає?
— Галичанам властиве застаріле, я б сказав, ортодоксальне мислення. Мені дуже прикро, що вони послухали тих, хто приїхав з-за кордону в 90-х роках.
Мушу сказати, що український національний визвольний рух зазнавав постійних еволюційних змін. Степан Бандера, який тривалий час перебував в ув’язненні, повернувшись до активної діяльності, був вкрай незадоволений ліберальними змінами всередині визвольного руху. Він повернув його назад — до донцовщини, монопартійності та особистої диктатури. І все це його послідовники стали прищеплювати галичанам у 90-х роках.
Галичани не можуть позбутися морального каліцтва бандерівщини, і це є їхнім нещастям зокрема й України в цілому. І хоча галицька еліта — вчені, письменство, інтелігенція — здебільшого притримується ліберальних поглядів, її голос заглушує купка невігласів, крикунів, горе-патріотів.
На Галичині завжди великий авторитет мали не так церкви, як митрополити. Згадаймо лише Шептицького, Сліпого. Нинішній митрополит Гузар — надзвичайно патріотичний ліберальний чоловік. Саме через це бандерівські послідовники намагаються принизити його вплив. Згадаймо події навколо польського цвинтаря у Львові, коли він зайняв ту ж саму позицію, що й Папа Римський, і закликав полюбовно залагодити українсько-польський конфлікт.
Надзвичайно здібним і авторитетним у західній області, на мій погляд, є історик Ярослав Грицак. Його книгу «Історія України» поляки переклали й видали своєю мовою. Через ліберальні погляди цю людину також намагаються заглушити. Можна навести чимало інших прикладів такої агресивності галицького націоналізму, або того, як нібито добрі наміри виявляються шкідливими для решти українців. Тим часом такі невиважені кроки у власних інтересах використовують відверті вороги української державності.
— Пане Євгене, яким стало ваше гасло після того, як ви свідомо відмовилися від гасла «Україна для українців»?
— «Усім жителям України — рівні права, без огляду на їхню національну приналежність».
Я завжди вважав і вважаю, що на Донбасі немає національного непорозуміння. Його жителі, хоча й говорять суржиком, чи то російською мовою, — лояльні громадяни України. Не треба їх підбурювати проти себе. А такі вчинки, як, наприклад, видання у тому краю КУНівської газети «Бандерівець», — це провокація, що має на меті активізувати антиукраїнські настрої.
Надто довго Україна потерпала від іноземних панувань. Проте замість того, щоб загоювати рани, завдані їй при цьому, нинішні можновладці цинічно роз’ятрюють їх, свідомо забиваючи клин між сходом і заходом за сумнозвісним принципом «розділяй і володарюй». Та чи докладає опозиція належних зусиль для того, щоб розтлумачити східним і західним українцям їхні спільні інтереси, вказати шляхи, які ведуть до їх досягнення? На жаль, і тут увага акцентується переважно на відмінностях, а не на схожості, скажімо, тих-таки галичан і донеччан.
Дуже жалкую, що всі 12 років незалежності України демократичні партії так мало приділяли уваги східним українським землям. Треба частіше виїздити з Києва не на Галичину, а в протилежному напрямку — на Донбас, до Дніпропетровська, Запоріжжя, Харкова.
— Згоден з вами, пане Євгене. Але ж ви знаєте, як зустріли лідерів «Нашої України» на чолі з Віктором Ющенком у Донецьку наприкінці жовтня минулого року…
— У зв‘язку з цим пригадую ще одну цікаву подробицю свого перебування на Донбасі. Там я намагався вчити людей українських національно-патріотичних пісень. Проте не досяг у цьому успіху. Натомість від пісні «Гуцулка Ксеня» всі були у захваті. То хіба так важливо — політична пісня чи лірична? Головне — що українська і її залюбки заспівали в російськомовному краї.
Відповіді
2004.01.17 | МК
На замітку демократам
"У тодішній комуністичній Україні діяли різноманітні соціальні програми — безплатна освіта, медичне обслуговування тощо. Звісно, це мало бути і в самостійній Україні, про яку ми мріяли. Чимало говорили про земельне питання, право вільного вибору селянином колективної, кооперативної чи одноосібної форми господарювання."Іще раз:
"У тодішній комуністичній Україні діяли різноманітні соціальні програми — безплатна освіта, медичне обслуговування тощо. Звісно, це мало бути і в самостійній Україні, про яку ми мріяли."
Іще повторити?
2004.01.17 | Боровик
Re: На замітку демократам
Треба це повторювати вчителям і лікарям, що отримують 200-300 гривень на місяць, бо освіта і медицина безкоштовні.Поки що в Україні є безкоштовна освіта і медицина для багатих і дуже багатих, а для бідних немає ні безкоштовної освіти ні безкоштовної медицини, а те що є не можна називати ні освітою ні медициною.
МК пише:
> "У тодішній комуністичній Україні діяли різноманітні соціальні програми — безплатна освіта, медичне обслуговування тощо. Звісно, це мало бути і в самостійній Україні, про яку ми мріяли. Чимало говорили про земельне питання, право вільного вибору селянином колективної, кооперативної чи одноосібної форми господарювання."
>
> Іще раз:
> "У тодішній комуністичній Україні діяли різноманітні соціальні програми — безплатна освіта, медичне обслуговування тощо. Звісно, це мало бути і в самостійній Україні, про яку ми мріяли."
>
> Іще повторити?
2004.01.17 | Боровик
Re: На замітку демократам
Середньостатистичний українець випиває трохи більше як 60 пляшок горілки за рік, тобто він пропиває кілька разів витрати на медицину (меншше ніж 2% від ВВП).Я думаю, що якщо опозиція запропонує навіть цей процент витрат на медицину замінити зайвою пляшкою горілки, то вона (опозиція) може знайти теплий відгук в серцях деяких прошарків співвітчизників.
2004.01.17 | МК
Що запропонує НУ нам відомо
Щоб багаті лікувалися за грошіА бідні погибали
Бо схема, яка дозволить багатим не сплачувати соцстрахвнески до спільного котла (з усім іншим населенням) означатиме, що цей котел просто переполовинять - вийнявши з нього найжирніші куски.
Більшість опиниться у розбитого корита, а меншість жируватиме у корита золотого - ось суть комерціалізації в соціальній сфері, освіті, медицині і т.п.
2004.01.17 | Боровик
Re: Що запропонує НУ нам відомо
Ага, Гебельс відпочиаває.Наприкінці 1991-го року я читав повідомлення в одній з місцевих газет регіону де Рухівцямии лякали дітей, так в тому повідомленні був текст: В снятиському районі Івано-Франківської області рухівці порізали дітей, а їх м*ясо порозвішували на деревах.
Через кілька років в газеті "Товариш" було написано, що програма Чорновола - зруйнувати дороги та будівлі, що були збудовані за часів СРСР, а те що було збудовано до СРСР треба буде зрівняти з землею, якщо по тому місці ходили піонери.
Таке саме про ваші пропозиції щодо програми НУ відносно медицини.
Чи не були би ви такими ласкавими і навести вибране з програми НУ, де йтиметься про те, що бідні мають погибати?
На захист НУ можу сказати, що Ющенко був колись прем*єром і навіть в сільських медпунктах пам*ятають фінансування до Ющенка, під час Ющенка і після Ющенка. До Ющенка рівень фінансування був на нульовому рівні, при тому, що кожен рік приймався бюджет з виділенням на медпункти грошей. Під час Ющенка медпункти були профінансовані на 100% у відповідності з бюджетом. після Ющенка - як Бог пошле.
***
Історія 6-ти річної давнини. З розповіді мого батька, що тоді був народним депутатом місцевої ради. На сесії іде обговорення бюджету на наступний рік. Обговорюється стаття бюджету щодо закупівлі перекису водню, зеленки, бинтів, йоду, аспірину, гірчичників та інших дешевих розхідних матеріалів для сільського медпункту. Зав*язується гостра дискусія відносно того, яку суму внести в бюджет - 200 гргивень чи 250... Дискусія тривала вже надто довго, але її перервав присутній сільський фельдшер, він просто сказав, що в минулі роки біджет був 150 гривень, потім 200, потім 250 і всі останні роки медпункт отримував рівно 0 (нуль), тому немає ніякого значення який бюджет приймуть зараз, бо він все одно не буде виконаний навіть на 1%. Це було до Ющенка.
МК пише:
> Щоб багаті лікувалися за гроші
> А бідні погибали
>
> Бо схема, яка дозволить багатим не сплачувати соцстрахвнески до спільного котла (з усім іншим населенням) означатиме, що цей котел просто переполовинять - вийнявши з нього найжирніші куски.
>
> Більшість опиниться у розбитого корита, а меншість жируватиме у корита золотого - ось суть комерціалізації в соціальній сфері, освіті, медицині і т.п.
2004.01.17 | МК
Ви сперечаєтеся не зі мною
По-перше, Ви взагалі чуєте лише себе.Розказуєте мені якісь байки, Ви думаєте я їх мало знаю?
Навіщо це?.. Хочете цілуватися з Ющенком, цілуйтеся з ним. За одно запитаєте - яким він бачить подальший розвиток медицини.
І що він Вам скаже?.. Він Вам розкаже про розбите і золоте корито, тільки іншими словами, щоб не злякати народ.
Здається, навіть, чи не Ви кілька тижнів тому казали тут, що мовляв, очевидно, заходи Ющенка будуть антисоціальними, але без них не обійтися і бла-бла бла.
Без них не обійтися, якщо стояти на антиукраїнських позиціях. А, якщо стояти на позиціях Української Ідеї, то повторюю слова чоловіка з ОУН:
"У тодішній комуністичній Україні діяли різноманітні соціальні програми — безплатна освіта, медичне обслуговування тощо. Звісно, це мало бути і в самостійній Україні, про яку ми мріяли."
Україна про яку мріяли всі - від Шевченка до Бандери - не була "капіталістичною". Це очевидний факт. І наведена цитата його підтверджує.
Ви ж хочете, щоб вона була антисоціально-капіталістичною.
Зрозумійте, Ви сперечаєтеся не зі мною. Ви сперечаєтеся з членом ОУН, якого я процитував, з Лесею Українкою і з Шевченком.
Хочете, - сперечайтесь далі.
ПС
Не забудьте поцілувати від мене свого кумира
2004.01.17 | Боровик
Re: Ви сперечаєтеся не зі мною
Самі цілуйте свого кумира, тільки вважайте, щоб те місце що ви цілуєте не виявилось задницею.2004.01.17 | МК
Немовлята гриль
Поки Ви важко і безуспішно думаєте що б це заперечити Шевченку, раджу Вам почитати ось цеНЕМОВЛЯТА ГРИЛЬ
Українці єдина в світі нація що прагне до знищення всіх українців.
Росіяни бачили нас як добру робочу силу, німці як надійну охорону, американці як можливий плацдарм, а британці як дивну екзотику. Тільки українці "бачать один одного виключно у труні". Можливо, це якесь рідкісне сексуальне збочення, або давня національна традиція.
Коли наші славетні гетьмани, побивши поляків, взялися правити українцями, одразу настала "Руїна". Хрещеного люду майже не було, а хто бажав лишатися живим, тікав до московського царства. Згодом завдяки іноземним окупаціям українці потроху розмножились. Наші громадяни були настільки обурені цим фактом, що злякали навіть мужнього Шевченко. Бідний поет сумно зазначив "гірше ляха свої діти", та нічого вдіяти не зміг. Як справжній патріот він теж любив Україну... без українців.
Прикопавши Тараса на Дніпровій кручі, ми довго чекали нагоди як помститись собі за присутність на білому світі. Коли прихильника українського розмноження - багатодітного царя Миколу - нарешті розстріляли наш народ хутко взявся до діла. За право нищити українців боролися десятки національних урядів та політичних течій. Кращі представники української інте볥енції робили все необхідне для розвитку антилюдських режимів. Коли багатомільйонна озброєна українська нація вже була готова прийняти криваву навалу більшовизму - триста "підступних" студентів хотіли завадити нашому щастю. Та їм це не вдалося. Небезпечних підлітків ми також прикопали на Дніпровій кручі і розпочали широкий наступ на українські людські ресурси.
Нам особливо поталанило коли московському грузину захотілося українського хліба. Наші рідні селяни з такою радістю показали комісарам де сусіди ховають зерно, що за короткий термін вимерло десять мільйонів. Однак досягти своєї мети нам так і не вдалося. Українці знов намагалися заводити дітей і псували своєю присутностю настрій українцям. Навіть підірваний Чорнобиль не поліпшив ситуації. Кривавий атилюдський червоний режим стояв на заваді українським національним інтересам.
Наша доля нас довго цуралась та нарешті ми взяли Україну під власний контроль. І настало свято "ізбієнія младєнцев"!
З перших днів встановлення української влади наше населення втратило бажання мати дітей. Десять років найкращі народні обранці та коханий уряд катували нас за класичними взірцями жорсткої порнографії. Нам зв'язували руки , затикали рота, били кийками, мочились нам на голову, топтали у багні, стригли наголо і смалили шкуру. Населення швидко змарніло, постаріло і вже почало вимирати. Затихли села та міста, не стало вагітних жінок, - куди не пійдеш, скрізь пустеля.
Начальство охопила радість! В столиці проводили військові паради, пускали феєрверки і розливали безкоштовне пиво всім, хто ще залишився живим. Та незважаючи на святковий настрій, українці вимирали надто повільно. Про стан цієї справи ми дізнавалися щодня по радіо, де кожен ранок починався страшними гіркими словами - "Ще не вмерла Україна".
Прігничені цією звісткою депутати, уряд та чиновники бігли на робочі місця, намагаючись що-небудь вдіяти. Здавалось, ще трохи зусиль і українців не стане зовсім. Та щоранку лунали сумні новини - "Ще не вмерла Україна".
Наша еліта впадала у відчай. Почалися суперечки і чвари. Кожен почав доводити, що тільки він знає, як ліпше нищити українців. Народ розгубився не знаючи кому ж довірити таку важливу справу. Політична криза затягнулася, спливав час і населення знов почало розмножуватись. Знову зявились вагітні жінки, загриміли дитячі коляски, пихато запищали немовлята.
Український уряд здригнувся від жаху. Найкращі державні аналітики бігали коридорами і сушили голову, як вийти з цієї ситуації. Раптом помітили, що любителі народжувати українських дітей дуже полюбляють памперси. Адже з пелюшками возитися тяжко, діти не сплять і нерви псуються задурно. Український уряд терміново розпочав каральну операцію. Кожен, хто бажає купити памперс, мусить сплатити величезний, принизливий податок. Щоб кожна несвідома "гадюка" пам'ятала - аборт зробити дешевше. А для свідомих бездітних громадян залишили дешеву горілку, цигарки та гральні автомати.
Щоб якось повсихали ті, хто вже народився, обклали податком дитяче харчування, а засоби проти вагітності роздаються майже безкоштовно.
Уряд як завжди повів себе нерішуче. Замість поголовної кастрації всього українського населення він нав'язує економічний геноцид.
Рано чи пізно ми знайдемо справжніх національних лідерів, які візьмуться за справу радикально. І одного разу по радіо весь світ почує приємну новину "Вже померла Україна, і слава і воля, бо нарешті українцям усміхнулась доля".
Густав Водічка
-------------------------------
ПС
Я знайшов цей текст тут: http://misto.tk/
МК
2004.01.21 | Михайло Свистович
Re: Ви сперечаєтеся не зі мною
МК пише:> По-перше, Ви взагалі чуєте лише себе.
> Розказуєте мені якісь байки
Байки розповідаєте саме Ви. Страшилки вигадуєте, фантазуєте.
> Навіщо це?.. Хочете цілуватися з Ющенком, цілуйтеся з ним.
Мені чомусь здається, що Боровик полюбляє більше цілуватися з жінками. А Ви б хотіли поцілуватися з Януковичем?
> За одно запитаєте - яким він бачить подальший розвиток медицини.
Ви вже питали?
>
> Здається, навіть, чи не Ви кілька тижнів тому казали тут, що мовляв, очевидно, заходи Ющенка будуть антисоціальними, але без них не обійтися і бла-бла бла.
Боровик - не Ющенко.
>
> Не забудьте поцілувати від мене свого кумира
В нього немає такої можливості, тому Ваше бажання виконане не буде.
2004.01.21 | Михайло Свистович
Re: Що запропонує НУ нам відомо
З того, що Ви тут написали, я бачу, що Вам нічого невідомо.МК пише:
> Щоб багаті лікувалися за гроші
> А бідні погибали
Такого НУ не збирається пропонувати.
>
> Бо схема, яка дозволить багатим не сплачувати соцстрахвнески до спільного котла (з усім іншим населенням) означатиме, що цей котел просто переполовинять - вийнявши з нього найжирніші куски.
В НУ не розглядається така схема.
Взагалі перед тим як щось проректи, Ви б краще вивчили питання, а не переконали інших у тому, в чому вже переконали себе, покладаючись виключно на свою інтуїцію.