01/20/2004 | Спостерігач

Леонід Парфьонов уже зовсім не Леонід Парфьонов

Найзворушливіший момент в історії з річницею Переяславської ради полягає в тому, що рішення про відзначення цієї “вікопомної для народів-братів” дати було ухвалене на урядовому рівні тільки в Україні, Кремль цю дату проігнорував. Втім, засоби масової інформації східного сусіда були дуже незадоволені, мовляв, не так святкуєте, без належного заповзяття. Минулої неділі російське телебачення переймалося саме цією проблемою у двосторонніх стосунках.
Після перегляду репортажів на цю тему, показаних російськими НТВ і РТР, саме собою виникає припущення, що робила все це одна і та ж особа, тільки замаскувалася вона під різними прізвищами. В обох репортажах присутня теза про український народ, котрий спить і бачить, як би оце повернутися в обійми старшого брата. Але на перешкоді щирим устремлінням стоять політики-націоналісти, котрі носять вуса і вишиванки. В одному випадку це Андрій Шкіль, а в іншому – Тарас Чорновіл. Зате тверезомислячий політик, котрий вважає, що Україна без Росії не проживе, в обох репортажах один і той самий – інтернаціоналіст Леонід Грач, котрий свого часу пропонував у парламенті випити на Тузлі шампанського разом з росіянами. Одна й та сама вчителька переяславської школи присутня в обох сюжетах. Вона запитує в учнів, хто такий Богдан Хмельницький. І сумлінний учень відповідає їй, що Богдан Хмельницький – це великий політичний діяч, велич якого полягає в тому, що він приєднав Україну до Росії.
Коротше, народ хоче, а політики не дають. І жодним словом не згадали про те, як нинішні історики, в тому числі і російські, оцінюють події 350-річної давнини. Жодної спроби осмислити, чому військовий договір, яких Богдан Хмельницький понапідписував чимало, раптом став визначальною історичною подією саме в радянський період. Кажучи про сучасне прагнення злитися з росіянами в братніх обіймах, російські репортери чомусь не згадали, що після Тузли українці значно прохолодніше почали ставитися до обіймів “старшого брата”. Замість аналізу і постановки проблеми – пропаганда і підтримання потрібних російському істеблішментові міфів.
Особливо прикро було все це спостерігати на НТВ у виконанні Леоніда Парфьонова. Того самого Парфьонова, який зробив свого часу чудові цикли про історію Радянського Союзу, який зробив документальні фільми про те, як знімалися “Сімнадцять миттєвостей весни” і “Місце зустрічі змінити не можна”. Він відзначався іронічністю, критичністю й інтелігентністю. Сьогодні він продовжує вести передачу “Намедни” на НТВ, але від неї, як і від нього самого, залишилася сама лише назва.
На фоні таких матеріалів нам не доведеться довго чекати заяв кандидатів у російські президенти про необхідність подати руку допомоги потерпаючому братньому народові. А хтось, можливо, заявить, що треба, аби російський солдат омив свої чоботи у водах Дніпра. І подібні заяви російські телевізійники підкріплять Леонідом Грачем, який скаже, що із задоволенням випив би пляшчинку шампанського разом з російським вояком.
Юрій Луканов, для “Телекритики”