01/23/2004 | Василь ЯЩУК

Напередодні президентської виборчої кампанії на Березнівщині створено молодіжну організацію з дивакуватою і незвиклою для поліського вуха назвою „хіп-хоп лейбл „West Front”, яка вже навіть своєю назвою пропагує іноземну культуру. Під час реєстрації в юстиції назву довелося змінити на українську – „Західний Фронт”. Для чого і, головне, для кого влада відкриває цей західний фронт у колисці УПА, ми можемо тільки здогадуватися.

У зв’язку з цим найбільше дивує позиція деяких представників нового покоління, т.зв. молодої генерації, які сміливо і зухвало приписують себе до національно-патріотичного табору та називають себе демократами. Я маю на увазі голову провладної Березнівської районної молодіжної організації „Народно-Демократичної Ліги Молоді” – Андрощука Андрія, що, власне, і є натхненником новоствореного „фронту”. Свою „патріотичну” кар‘єру він розпочав досить давно. Коли був членом „Молодого Руху Рівненщини” на Березнівщині, доклав багато зусиль для „розбудови” цієї організації. Та напередодні минулих парламентських виборів, зрадивши побратимів, опинився у таборі НДП, у структурі, що повністю контролюється владою. Та й там шановний „дармократ” переслідував свої цілі і меркантильні інтереси. Відзначився тим, що відкрито проводив агітаційну роботу на підтримку кандидата в народні депутати України і нардепа попереднього скликання, олігарха, на той час представника ДемПУ – Олександра Данильчука.

Далі при створені Координаційної Ради Молодіжних Організацій Березнівщини (КРМОБ), яка виникла завдяки ініціативі та зусиллям саме представників патріотичного табору („Спілка Української Молоді”, „Молодий Рух Рівненщини” та інші організації) ця особа переслідувала і там корисливі цілі. Патріотичні організації, маючи своїх трьох депутатів районної ради і одного депутата міської ради, розпочали роботу над розробкою та впровадженням молодіжних проектів і програм. При цьому, намагаючись сконцентрувати та скоординувати діяльність всіх молодіжних структур Ради (на той час Рада налічувала шість районних молодіжних організацій) на вирішення соціальних проблем молоді. Через своє депутатське лобі намагалися проштовхнути цікаві молодіжні ініціативи та проекти, відстоюючи інтереси української молоді. Багато чого в цьому напрямку вдалося зробити, але значною мірою через дії шановного „дармократа” такі потрібні починання звелися нанівець.

Пізніше Андрощук, звинувачував мене та організацію в націоналістичних поглядах, ототожнював і порівнював ідеологію націоналізму з фашизмом, нацизмом. Вважаючи себе „патріотом України”, звинувачував нас, молодих націоналістів, у ворожому ставленні до інших національностей та інших культур. Забуваючи слова Т.Шевченка – „чужого навчайтесь, та свого не цурайтесь”, цей „патріот” через структуру НДЛМ, відкрито пропагує чужу для українського народу іноземного походження субкультуру – реп і рейв. Субкультура, яка несе не лише „танці на головах”, говоріння речитативом незрозумілих „пісень”, але й куріння „травки”, вживання легких наркотиків, брудну негритянську лайку, відповідний „тусовочний” сленг. Тим самим забруднює і так зрусифіковану та збіднену на щире українське слово свідомість молоді, збіднює нашу культуру, духовність.

Остання витівка Андрощука сталася нещодавно на Дорадчому Комітеті україно-канадського проекту „Молодь за здоров‘я-2”, що реалізовується у Березнівському районі. При захисті проекту „Спілки Української Молоді” і Молодіжного Націоналістичного Конгресу на проведення традиційної зимово-екстремальної історико-краєзнавчої мандрівки „Урай-2004”, що має пройти в Березнівському районі, шановний „дармократ” заявив, що він не буде підтримувати цей проект. Мотивуючи це тим, що „дані організації на своїх таборах пропагують ідеологію Спілки (читай патріотизм) та вчать молодь викрикувати: „Смерть москалям”. Чим викликав жваву полеміку щодо ідеології, а не обговорення самого проекту. Та переконливі факти і здоровий глузд перемогли, члени Комітету підтримали проект.

Ми хочемо такої України, яка була би маяком-дороговказом, яка б сяяла сама і освічувала дорогу іншим у непроглядній темряві, України „як небо ввишки, як земля вширшки”, але не України сірої й слабкої. Тому ми ставимо національне над особистим, майбутнє над сучасним, вічне над тимчасовим.

Ми, як народ, живемо і жити будемо вічно тому, що мільйони пішли на смерть в ім‘я честі, гідності й волі Нації. Своєю смертю вони дали життя нам. Ми пам‘ятаємо це. Ми віримо у свою святу мету, у свою велику Правду. Ми певні й свідомі свого високого призначення.