Сміття з хати виносити нікому
01/23/2004 | Спостерігач
Сміття з хати виносити нікому
Повідомлення в теленовинах 21 січня про зустріч Л. Кучми із В. Ющенком нагадувало аналогічні в незабутній програмі „Время”, скажімо, часів радянсько-китайського конфлікту в районі далекого острова Даманський або з приводу тихої смерті пенсіонера союзного значення Микити Хрущова – коротко, сором’язливою скороговіркою і ніби між іншим. При цьому так і залишилося „за кадром” хто кого, власне, запросив до бесіди: чи то Кучма, а Ющенко з ним зустрівся, чи то Ющенко прийшов у приймальну, а Кучма його був змушений прийняти... Прес-служби обох високих сторін, а за ними слухняні ЗМІ, повідомили, що саме їхній „шеф” був ініціатором історичної зустрічі, що вже саме по собі викликає запитання. А телеглядачі були позбавлені задоволення ще раз подивитися на власного Президента, який „помолодів на 10-15 років”, та лідера опозиції, який, здається, „постарів” від війни із „вітряками”.
Такий спосіб подачі важливих новин стає досить сумнівною модою на „підневільному” телебаченні Вітчизни. Замруживши очі перед телеприймачем, миттєво відчуваєш себе у недалекі часи старого доброго „застою”.
Віктор Андрійович вийшов від президента іншим – принишклим, приборканим та покірнішим. Так, принаймні, можна було зрозуміти із теленовин, хоча в них лише й повідомлялося: „головною темою бесіди, що тривала більше години, було проведення конституційної реформи в країні”, та із його заяв пізніше, на прес-конференції. Про це ж, у принципі, говорили, не дивлячись в камеру, і „незалежні” журналісти на чолі з Володимиром Скачком, яким надав слово в „Подробностях” 22 січня ведучий Олександр Колодій.
Трішки пофантазувавши, можна здогадатися, що „оздоровлений” Леонід Данилович, дружньо, по-„южмашівські”, хляснувши Віктора Андрійовича по спині зі словами „Та що ти так вперся, Вітя!”, коротенько розповів йому про принади альпійського відпочинку. Мабуть, саме це означала повна трагічного пафосу фраза лідера опозиційного блоку про те, що „наша бесіда відбулася в конструктивному дусі”. Далі – іще карколомніше. Відповідаючи на цілком пряме запитання про те, чи говорили співрозмовники про третій президентський термін Л. Кучми та чи збирається діючий глава держави балотуватися на наступних виборах, В. Ющенко невпевнено відзначив: „Мені здається, що Кучма не буде балотуватися на третій термін”. Можна було б спитати у когось третього, але ж там нікого більше не було!
Здається, обом співрозмовникам не потрібен перекладач, не спромігся ж, сподіваємось, Президент за декілька тижнів перебування за кордоном забути рідну мову! „Наступні вибори президента України відбудуться в жовтні 2004 року. Вони будуть прямими та всенародними – про це сказав Президент в ході нашої бесіди”, – підвів підсумок загальновідомим Віктор Андрійович. То чого ж було зустрічатися?
Навіть найнедолугіший телеглядач добре розуміє, що Президент із лідером опозиції навряд чи обговорювали гранично утаємничені проблеми боєздатності нашої армії чи, скажімо, способи відшкодування американських боргів. Тим більше, що Україна, взагалі кажучи, не зобов’язана їх віддавати, доки їхній колорадський жук їсть нашу картоплю.
Залишається одне – сміття з хати домовилися не виносити.
Про це ж наголосив наступного дня і хрещений батько вітчизняної „азаровщини” (автор визначення явища – І. Богословська, див., наприклад, „Комсомольская правда” „Я ухожу, чтобы победить!” !”) на якійсь підозрілій нараді з підприємцями в Києві („Інтер”, „Подробности” 22 січня). Підозрілій – бо автор телерепортажу відзначив насамкінець, що насправді підприємці укладають угоди та ведуть переговори поза переповненою вщерть залою Будинку вчителя. Обіцявши підприємцям навести, нарешті, порядок з податками, перший віце-прем’єр неохоче прокоментував останні гучні урядові відставки саме з позицій „виносу сміття з хати”.
З цих же банальних причин, очевидно, делегація України не прийняла „офіційної” участі й у давоському форумі. Немає чого наше „сміття” виносити так далеко.
Тому нещирими видаються численні заклики прем’єр-міністра, який, відкриваючи перед телекамерами чергове засідання Кабміну, не втомлюється щоразу підкреслювати необхідність прозорості в діяльності влади. Насправді виявляється, що прозорість української влади – як діамант чистої води: дивишся на нього і нічого не бачиш, тільки блиск граней. А в середині „команди однодумців” йдуть справжнісінькі війни без жартів – з драматичними, аж до заломлювання рук, відставками, некомпетентністю, безпринципністю та звичним вже навішуванням „локшини” на вуха простих людей через ЗМІ. Навіщо, скажімо, не помічати тенденцій до подорожчання тих же підгузників чи памперсів, які вже давно перестали бути „предметами розкоші” (про що в уряді, виявляється, чомусь ніхто не здогадується), щоб потім героїчно робити подарунки молодим матерям?
Як показує чинна практика діяльності влади, навіть самі чиновники різних „верств” відчувають проблеми із отриманням необхідної інформації – „нижчі” від „верхніх”, „верхні” від „нижніх”, і по горизонталі. Особливо зараз, коли уряд є ніби коаліційним. Далеко не всі його члени мають між собою, як з’ясовується, достатньо дружні або просто нормальні ділові стосунки. Хоча б тому, що є членами різних партій, цілі яких різняться. Дуже схоже на те, що опозиція часто-густо починає „протестувати” лише внаслідок того, що не інформована про справжній зміст тих чи інших владних рішень. Підписаний документ про ЄЕП, наприклад, був від самого початку „запертий” для загального ознайомлення. Що ж казати про пересічного громадянина, який звертається письмово до органу влади і змушений чекати відповіді 30 днів, не маючи жодної гарантії, що те, що його цікавить, він отримає в повному обсязі.
Годі й казати про те, що довідатися про діяльність приватних або державних компаній в Україні неможливо навіть їхнім акціонерам.
Тому у нас будь-який закон – це не тільки законодавчий акт, але й 30–50 аркушів непоганого туалетного паперу.
Це, гадаю, наслідки хвороби. Зовні вона проявляється у неправді, яка є трьох видів: брехня, зухвала брехня та офіційна статистика. Хоча, звісно, не всім, хто уміє тримати язик за зубами, є що сказати. Але в Україні навіть таємним голосуванням можна виявити „нетаємну” дурість.
Цю хворобу, гадаю, було б дуже легко подолати з допомогою ЗМІ. Але, на жаль, це поки що неможливо.
А не виносячи довгий час із хати сміття, ми сильно ризикуємо з ним залишитися ще надовго...
Володимир Килинич, для “Телекритики”
Повідомлення в теленовинах 21 січня про зустріч Л. Кучми із В. Ющенком нагадувало аналогічні в незабутній програмі „Время”, скажімо, часів радянсько-китайського конфлікту в районі далекого острова Даманський або з приводу тихої смерті пенсіонера союзного значення Микити Хрущова – коротко, сором’язливою скороговіркою і ніби між іншим. При цьому так і залишилося „за кадром” хто кого, власне, запросив до бесіди: чи то Кучма, а Ющенко з ним зустрівся, чи то Ющенко прийшов у приймальну, а Кучма його був змушений прийняти... Прес-служби обох високих сторін, а за ними слухняні ЗМІ, повідомили, що саме їхній „шеф” був ініціатором історичної зустрічі, що вже саме по собі викликає запитання. А телеглядачі були позбавлені задоволення ще раз подивитися на власного Президента, який „помолодів на 10-15 років”, та лідера опозиції, який, здається, „постарів” від війни із „вітряками”.
Такий спосіб подачі важливих новин стає досить сумнівною модою на „підневільному” телебаченні Вітчизни. Замруживши очі перед телеприймачем, миттєво відчуваєш себе у недалекі часи старого доброго „застою”.
Віктор Андрійович вийшов від президента іншим – принишклим, приборканим та покірнішим. Так, принаймні, можна було зрозуміти із теленовин, хоча в них лише й повідомлялося: „головною темою бесіди, що тривала більше години, було проведення конституційної реформи в країні”, та із його заяв пізніше, на прес-конференції. Про це ж, у принципі, говорили, не дивлячись в камеру, і „незалежні” журналісти на чолі з Володимиром Скачком, яким надав слово в „Подробностях” 22 січня ведучий Олександр Колодій.
Трішки пофантазувавши, можна здогадатися, що „оздоровлений” Леонід Данилович, дружньо, по-„южмашівські”, хляснувши Віктора Андрійовича по спині зі словами „Та що ти так вперся, Вітя!”, коротенько розповів йому про принади альпійського відпочинку. Мабуть, саме це означала повна трагічного пафосу фраза лідера опозиційного блоку про те, що „наша бесіда відбулася в конструктивному дусі”. Далі – іще карколомніше. Відповідаючи на цілком пряме запитання про те, чи говорили співрозмовники про третій президентський термін Л. Кучми та чи збирається діючий глава держави балотуватися на наступних виборах, В. Ющенко невпевнено відзначив: „Мені здається, що Кучма не буде балотуватися на третій термін”. Можна було б спитати у когось третього, але ж там нікого більше не було!
Здається, обом співрозмовникам не потрібен перекладач, не спромігся ж, сподіваємось, Президент за декілька тижнів перебування за кордоном забути рідну мову! „Наступні вибори президента України відбудуться в жовтні 2004 року. Вони будуть прямими та всенародними – про це сказав Президент в ході нашої бесіди”, – підвів підсумок загальновідомим Віктор Андрійович. То чого ж було зустрічатися?
Навіть найнедолугіший телеглядач добре розуміє, що Президент із лідером опозиції навряд чи обговорювали гранично утаємничені проблеми боєздатності нашої армії чи, скажімо, способи відшкодування американських боргів. Тим більше, що Україна, взагалі кажучи, не зобов’язана їх віддавати, доки їхній колорадський жук їсть нашу картоплю.
Залишається одне – сміття з хати домовилися не виносити.
Про це ж наголосив наступного дня і хрещений батько вітчизняної „азаровщини” (автор визначення явища – І. Богословська, див., наприклад, „Комсомольская правда” „Я ухожу, чтобы победить!” !”) на якійсь підозрілій нараді з підприємцями в Києві („Інтер”, „Подробности” 22 січня). Підозрілій – бо автор телерепортажу відзначив насамкінець, що насправді підприємці укладають угоди та ведуть переговори поза переповненою вщерть залою Будинку вчителя. Обіцявши підприємцям навести, нарешті, порядок з податками, перший віце-прем’єр неохоче прокоментував останні гучні урядові відставки саме з позицій „виносу сміття з хати”.
З цих же банальних причин, очевидно, делегація України не прийняла „офіційної” участі й у давоському форумі. Немає чого наше „сміття” виносити так далеко.
Тому нещирими видаються численні заклики прем’єр-міністра, який, відкриваючи перед телекамерами чергове засідання Кабміну, не втомлюється щоразу підкреслювати необхідність прозорості в діяльності влади. Насправді виявляється, що прозорість української влади – як діамант чистої води: дивишся на нього і нічого не бачиш, тільки блиск граней. А в середині „команди однодумців” йдуть справжнісінькі війни без жартів – з драматичними, аж до заломлювання рук, відставками, некомпетентністю, безпринципністю та звичним вже навішуванням „локшини” на вуха простих людей через ЗМІ. Навіщо, скажімо, не помічати тенденцій до подорожчання тих же підгузників чи памперсів, які вже давно перестали бути „предметами розкоші” (про що в уряді, виявляється, чомусь ніхто не здогадується), щоб потім героїчно робити подарунки молодим матерям?
Як показує чинна практика діяльності влади, навіть самі чиновники різних „верств” відчувають проблеми із отриманням необхідної інформації – „нижчі” від „верхніх”, „верхні” від „нижніх”, і по горизонталі. Особливо зараз, коли уряд є ніби коаліційним. Далеко не всі його члени мають між собою, як з’ясовується, достатньо дружні або просто нормальні ділові стосунки. Хоча б тому, що є членами різних партій, цілі яких різняться. Дуже схоже на те, що опозиція часто-густо починає „протестувати” лише внаслідок того, що не інформована про справжній зміст тих чи інших владних рішень. Підписаний документ про ЄЕП, наприклад, був від самого початку „запертий” для загального ознайомлення. Що ж казати про пересічного громадянина, який звертається письмово до органу влади і змушений чекати відповіді 30 днів, не маючи жодної гарантії, що те, що його цікавить, він отримає в повному обсязі.
Годі й казати про те, що довідатися про діяльність приватних або державних компаній в Україні неможливо навіть їхнім акціонерам.
Тому у нас будь-який закон – це не тільки законодавчий акт, але й 30–50 аркушів непоганого туалетного паперу.
Це, гадаю, наслідки хвороби. Зовні вона проявляється у неправді, яка є трьох видів: брехня, зухвала брехня та офіційна статистика. Хоча, звісно, не всім, хто уміє тримати язик за зубами, є що сказати. Але в Україні навіть таємним голосуванням можна виявити „нетаємну” дурість.
Цю хворобу, гадаю, було б дуже легко подолати з допомогою ЗМІ. Але, на жаль, це поки що неможливо.
А не виносячи довгий час із хати сміття, ми сильно ризикуємо з ним залишитися ще надовго...
Володимир Килинич, для “Телекритики”