01/27/2004 | Рубан Василь

Василь РУБАН

ПРОЩАННЯ В ПУЩІ ОЗЕРНІЙ
/Готична політична новела/

Складається так, що останнім часом у лісових кущах брати слов”яни почали вирішувати свої нагальні дерважотворчі питання. Десь так років зо 12-ьб тому у Пущі Бєловежській було створено незалежні держави з уламків СРСР, а оце недавно у нас в Україні у Пущі Озерній під Києвом сталося дві важливі для нашої поточної політики події.
29 жовтня 2003 року в Пущі Озерній Адміністрація Президента зробила спробу позбавити духовний центр України автономного статусу, зібрала збори письменників, котрі мали змістити з посади Голову Національної спілки письменників Володимира Яворівського. Цей захід виявився неправомірним, оскільки рішення про скликання З”їзду чи Конференції з правами З”їзду не приймалося на Раді НСПУ. Ці збори не були Конференцією ще й тому, що обласні організації не обирали і не присилали делегатів, а З”їздом це зібрання не назвеш хоча й тому, що там було присутніх менша ста письменників, в той час як НСПУ нараховує 1760 членів. Тобто ця справа була незаконною і брудною
25 листопада 2003 року в Пущі Озерній у цьому ж президентському санаторному комплексі депутатська „більшість” Верховної Ради, зігнана в одну купу Президентом і Азаровим, підписувала з Урядом нову Коаліційну угоду, аби таким чином ще одним переліком підписів прив”язати депутатів до злочину по препаруванню Конституції України напередодні президентських виборів. Бачачи, що вибори Президента у 2004 році таки відбудуться за попередньою процедурою, а прав нового Президента навряд чи вдасця урізати, Л.Кучма у напутній промові з досадою сказав: „Хай переможе сильніший” і непевним голосом додав, що ми, мовляв, до слабких не належим. Щоб ніхто не подумав, що під силою він розуміє недосяжний для жодного діючого нині в Україні політика рейтинг В.Ющенка. Ті, хто уважно, з тривогою в серці, слухали свого шефа, скоріше відчули, хоча не хотіли вірити, до Данилович прощається, його очі свідчили, що він вже не тут. Він їде в Баден-Баден, бо води України і лікарі вже йому не допомагають. Особливо трагічно Л.Кучма сприйняв смерть азербайджанського бая Алієва.
Власне, в Баден-Баден він мав летіти ще два дні тому, але Росія, затривожена тим, що втратить Кучму, захотіла аби він разом з російським Президентом Путіним ще політав на вертячках над Україною, бо активізувалась українська патріотично налаштована опозиція і американська дипломатія. Події з усуненням від влади Шеварднадзе в Грузії засвідчили, що після того, як Росія допомогла США знищити український ядерний


арсенал, американці вже не бояться на невидимому фронті зустрічатися віч-на-віч з російським ФСБ. Маючи невичерпний запас українських сержантів, американці можуть чужими руками тримати Росію у ведмежому закутку „Золотого кольца России”. Треба було ще Л.Кучмі повисити над головами „більшості”, аби вона підписала з Урядом угоду про політреформу, яку Кучмі втовкмачила в голову теж Росія, аби знищити в Україні сильну централізовану владу, на той випадок, якщо в крісло Президента України сяде вождь з українськими амбіціями і пріоритетами в голові і в серці. За цю політреформу президентові клеврети голосували руками, після чого їх звідтам вигнала повстала опозиція. Ідеологи Кучми не врахували, що їдучи в „Пущу Озерну” з Печерських пагорбів, вони стають в опозицію до блоку „Наша Україна”, поступаються територією. У тварин територія чітко означена запахом головного самця-хижака.
Але що робити, рішення їхати в Пущу Озерну , полишаючи на опозицію просторі зали в Верховній раді і в Кабміні, приймалося поспішно, Батьку треба їхати в Баден-Баден, а в нього за плечима вже вичерпаний ресурс перебування в кріслі Президента, два терміни відсидів, третього не дозволяє Конституція. Її треба змінити, хоча, як подумати, за плечима вже
66 років і зношене тіло. Влада Л.Кучмі вже не потрібна й задарма. Трохи бентежить доля набутого майна, численних резиденцій, але ж єдину внучку якось прогодує і зять Пінчук, з яким вона разом відкривали синагогу в Харкові, і якщо люди не брешуть, його статки оцінюються в мільярд зелених.
Їхати в Баден-Баден, хоча на носі президентська кампанія, тут залишається Янукович і не дуже слухняна братія, котра мирить між собою лише коли Батько поряд. Звичайно, до такої вершини, якої досяг Віктор Янукович, ординарні люди не досягають. Купити посаду Прем”єра в Україні може не кожен. Ходять чутки, що посади голів райдержадміністрацій і їх заступників, по вертикалі воно так і аж до Києва, мають чітко визначену ціну в умовних одиницях. Це вплив Азії, з якою межує Україна в усьому іншому вона європейська держава. Щоб зібрати гроші на підвищення, кожному підприємцю на території району доводиться цифра умовних одиниць, які він повинен покласти в конверт, вітаючи начальника з днем народження. Теж вплив Азії. Янукович власне нормально просидів у кріслі Прем”єра рік. На початку прокол з пальним, тоді рятували ситуацію, тоді з хлібом – рятують ситуацію, тоді з ліками – рятують ситуацію. Дійшло до того, що Батько вже сказав уголос, що Уряд спершу створює кризову ситуацію, а тоді з нею бореться. Можливо, це Л.Кучма сказав за звичкою міняти Прем”єра кожен рік, адже продавалася ця осада якраз на такий термін. До того ж незрозуміло чим керує Янукович, якщо правою рукою в Президента є Азаров, що посідає в Україні дві посади по спрямуванню фінансових потоків. Азарову навіть гуманітарна наука відома, рядком у бюджеті він призупинив дію Закону про пільги книговидавцям в Україні, за який націонал-демократи боролись


дванадцять років, який переборов у Верховній Раді „вето” Президента і який підписав сам Батько.
На початку були в Януковича й перемоги. Ходять чутки, що саме Янукович своїм кулаком уклав на підлогу В.Медведчука в передпокої Куминого кабінету і змусив Президента підписати указ про обмеження прав Глави Адміністрації. Саме за його правління не відбулося краху української економіки, як то було при Пустовойтенку. Хоча його вплив потім потонув у пухких килимах київських палаців. Тобто, він був і залишається сильною фігурою в українській політиці, але є політиком другого ешелону, бо вголос про політику йому краще не говорити, а мовчки її робити. Його пряма метафора про вживання памперсів для тих дорослих тьоть і дядь, які хочуть поборотися в демократичній Україні за пост Президента вкидає в прострацію. Такої простоти Київ, древня столиця князівських інтриг, не терпить, адже в пилюці килимів у Маріїнському палаці, відколи Київ знову став столицею незалежної держави, прокинулись привиди підступних, жорстоких, хитрих, облесливих, войовничих, розбещених розкошами і владою християнізованих князів і попів, які в боротьбі за владу пролили багато братньої крові, і які переселились на Печерські пагорби з Гори старого Києва, з руїн князівських палаців сплюндрованих татаро-монголами.
„На кого ж ти нас покидаєш, Батьку”, - волали очі Кучминих посіпак, коли він тис їм кожному руку, йдучи по півколу на сцені зали санаторного комплексу в Пущі Озерній, на тій сцені де рівно місяць тому самозвана Президія жменьки посередніх письменників оголосила себе Національною спілкою письменників і зараз судиться по всіх інстанціях київських судів за цю назву під патронатом відомого всім юриста. Саме посередність об”єднує ці дві групи українського політикуму, бо в письменницьких, як і в політичних колах, учасники гри знають точно хто серед них великий, хто визначний, а хто посередній чи бездарний. Хоча разом вони всі є політична еліта. Слово „батько”, між іншим, від того часу як в українському суспільстві чоловіки забрали владу у жінок /приблизно з третього тисячоліття до нової ери/ означає в Україні – вождя: князя, гетьмана, отамана. В той час як Янукович і Литвин підписували в Пущі Озерній Коаліційну угоду, втрачену ними територію у Верховній Раді посіли партії з блоку „Наша Україна”.
Одне слово, на зимові різдвяні канікули політичний спектр в Україні змішався. Настав маленький хаос внаслідок того, що чинний Президент порушив правила гри і є загроза, щоб цей хаос не перекинувся на всю Україну. Від цього програють всі, крім Кучми, бо він, заваривши цю кашу, поїхав у Баден-Баден. Олігархи і буржуа вступили у спілку з своїми антиподами-комуністами, в програмі яких експроріяція: грабуй награбоване, червоний терор проти багатих: чи не занудить від цього тих, хто вже набудував собі палаців, коли прийдеться за порадою П.Симоненка знищувати посаду Президента. Чи не стануть вони, поважні і шановані в україн6ській буржуазній державі люди знову пахолками червоної Москви? До того ж в складі блоку „Наша Україна” багато людей поміркованих, котрі не


сприймають інтегрального націоналізму. Сам же Медведчук, котрий по „державному” телеканалі прирівнював „нашизм” до „фашизму”
використовує Романа Коваля, відомого демагога на предмет українського націоналізму, для захоплення приміщення Спілки письменників.
Саме час, саме час панове, подумати, доки Кучма в Баден-Бадені, там де намагаються лікувати порушений обмін речовин, хто для вас кращий: демократичний Віктор Ющенко чи авторитарний Віктор Янукович. Під ким буде легше ходити, і головне з памперсом чи без памперса, аби не попсувати килим, коли новий батько Янукович викличе на розмову? А що в провладної „більшості” нема лідера першого ешелону, то це тому, що жодному з семи Прем”єрів яких мав Л.Кучма, він не дав повністю реалізуватись, боючись конкурента. Він сам хотів бути першорядним політиком, але залишиться в нашій пам”яті лише першорядним інтриганом, для якого власні малоінтелектні амбіції завжди були дорожчими за інтереси Держави Україна. Фактично ніякої політичної реформи не треба, бо за нашим законами Президент є і керівником Кабміну, хіба що наш Президент, завжди коментує невдачі Кабміну, ніби він посторонній спостерігач, складаючи вину за свої прорахунки на голову чергового Прем”єра, разом з тим не даючи йому свободи дій і посилаючи у відставку незалежно від того добрий він чи поганий, щоб знову виставити цю посаду на продаж.
Продовживши паралель у порівннні між письменниками і політиками, наголосимо, що політики за своєю масштабністю бувають першого ешелону, другого і третього. От з цієї позиції і глянемо, хто ж засвітився перед виборами Президента в позитиві, хто у вчорашніх, хто в неперебірливості способів боротьби за лаштунками. Наш чинний Президент, сердитий на український народ за те, що той викинув його з усіляких рейтингів на нульову чи мінусову позначку, пообіцяв народові „найбрудніші вибори за час незалежності”, нагадаємо лишень, що бруд у вибори завжди приносить партія влади, яка не хоче втрачати насиджених хлібних місць, бо вона ці вибори давно програла хоча б тому, що допустила подорожчання хліба на більш як сто відсотків. Тому то вона і заходилася нищити конституційні норми.
Як на наш погляд серед пропрезидентської команди зараз найбільш засвідченими є Тигіпко і Янукович, але це політики другого ешелону. Політики третього ешелону /в котрих ще є шанси розвинутись і до першого ешелону, але до наступних виборів /це Хорошковський, Зінченко, Андресюк, Губський, Грищенко. Політиком першого рангу в „більшості” міг би бути Павло Лазаренко, але Л.Кучма його знищив, а лідерів такого рівня нація виділяє зі свого середовища в обмеженій кількості навіть не в таких спустошених російськими репресіями і голодоморами державах як Україна. Що ж до опозиції, то тут політиком першого рангу є Віктор Ющенко, про що свідчить величезний розрив у рейтингу між ним і В.Януковичем, Ю.Тимошенко, П.Симоненком. Політиками другого ешелону в опозиції є

Ю.Тимошенко і Б.Тарасюк. Політиками третього ешелону є Павленко, Стецьків, Філенко, Матвієнко,Стретович, Костенко, Осташ.
Такі політикуи як Кучма, Марчук, Мороз є вчорашніми, а такі як Медведчук і Табачник є політиками з негативною енергетикою. Ніхто не каже, що таких не треба в політиці, але їх, по можливості, не треба показувати по телевізору, бо чорна жовч розлита в них на лиці.
Є ще й відверті вороги української державності посаджені Л.Кучмою на ключові позиції в українській державі: це Азаров. Єрмолов, Чечетор і звичайно П.Симоненко, котрий заробляє собі на хліб з маслом, торгуючи комуністичною ідеєю, розфасованою в Москві. Фактично Азаров і його команда в уряді є зараз правою рукою Л.Кучми і в той час як Л.Кучма задурює нас політ реформою, здає Україну в арену Росії на довготривалий термін, вирватись з якої Україні буде дуже дорого.
В той час, коли Л.Кучмі доля і Конституція вже не дають часу на великі перестановки-перетасовки і вередування, час згадати істину. яку вже озвучували з екранів телебачення такі політики як Тигипко, Волков, Тимошенко і навіть така лялька як Гавриш про те, що кандидатура Віктора Ющенка сприйнятна як для „більшості” так і для опозиції. За характером він ліберал. Банкіри, що входять в першу десятку світу не бувають націоналістами чи екстремістами, як в тому нас намагається переконати Медведчук і його „ліберали”, котрі не гребують екстремістськими методами, хоча б в епізоді із захоплення приміщення Національної спілки письменників бійцями спецназу з автоматами і чорних личинах. Більше того, В.Ющенко як вождь більш підходить для правого центру, аніж до правих крайніх, і з погляду людей налаштованих на відродження України екстремальнішими методами є фігурою перехідною.
Отож, як показує досвід російськиї дворян і українських письменників в минулому, здравниця Баден-Баден ще нікого не зробила безсмертним, вона як світський монастир, здатна лише заспокоїти земні пристрасті, а ви,
шановане панство Тигипко, Тимошенко, Янукович, Тарасюк, Хорошковський, Павленко, Зінченко, Стецьків, Андресюк. Філенко, Гупський, Матвієнко, Грищенко, Стретович Волков, Костенко, Осташ і інші, поговоріть між собою і зі своїми людьми, аби зберегти в Україні посаду сильного Президента і допоможіть аби її з мінімальною дозою політичного бруду посів Віктор Ющенко.
Вас не так багато, щоб не поміститись на українському політичному олімпі. Держава Україна повинна бути зручною для проживання для всіх своїх громадян, для тих, хто з неї живе і працює на благо українського народу. Навіть Тарас Шевченко вас просив: „Обінімітеся, брати мої, прошу вас, благаю”.


30 грудня 2003 року