Нація, держава і їхнє ставлення до відбору і спадковості.
01/31/2004 | Святослав Лютий
Нація, держава і їхнє ставлення до відбору і спадковості.
Факт спадковості, тобто факт того, що задатки предків передаються нащадкам, не зможе заперечувати ніхто. Це знали й наші далекі предки, але переконаність в силі спадковості була послаблена в результаті вторгнення в Європу східних ідеологій, з упором на роздвоєння душі і тіла. Розвинулась думка, що спадковість впливає тільки на фізичну, але не на духовну сферу. Наша мета збігається з метою будь-якого здорового народу – піднесення людини, притому людини, яка являє собою єдність душі й тіла. Йдеться про те, що би дати нашій Нації зразок для відбору: людину українського типу з фізичними і психічними якостями, гідними спадкування. Нація може утриматись на певній висоті або досягнути її, якщо вона відчуває тягу до цього зразка. Такий зразок для відбору вважають своєю метою тваринники. І ми не можемо соромитись того факту, що для людей дієві ті самі закони життя, що й для тварин.
Недостатня увага багатьох освічених людей до питань відбору, наприклад, при виборі дружини, або при вирішуванні скільки мати дітей виражається поетичним висловом Ніцше з його книги „Так казав Заратустра”: „Гідним здавався мені цей чоловік і зрілим для сенсу Землі; але коли я побачив його дружину, Земля здалась мені божевільнею”. Ніцше, до речі, помітив той факт, що освічені жінки краще вибирають, ніж освічені чоловіки і уникають шлюбів з чоловіками нижче себе в сенсі, звичайно, спадкових задатків, а не багатства чи набутих знань. Адже інколи набуте обманним шляхом видається за вроджене. Розпізнати в людині або в родині набуте і відгородити його від вродженого і спадкового, звертати увагу на факти спадковості – от чого ми бажаємо молодим людям, якщо вони хочуть вступити в шлюб відповідно до законів життя.
В XVII і XVIII віках визрівали ті ідеї, які призвели до французької революції, ідеї т.зв. „Просвітництва”, ідеї рівності всіх людей, ідеї школи, всезагальної освіти, розповсюдження якої ніби то мало зробити людство шляхетним, причому шляхом збільшення числа навчальних закладів і розповсюдження знань в т.ч. серед неповноцінних та слабоумних. Ці ідеї затвердились сьогодні. Але витрата державних коштів на спадково-неповноцінних лише знижуватиме рівень освіти Нації доти, доки вони розмножуються і псують спадковість інших, здорових людей. Зменшення їхньої плодючості дозволить звільнити великі кошти для субсидій на дітей малозабезпечених сімей з доброю спадковістю, на допомогу повноцінним молодим сім’ям.
Ідеї рівності призвели до зникнення тяги до народного ідеалу шляхетної, прекрасної і сильної людини, тобто прагнення піднятись над дійсністю до загальновизнаної мети. На цьому ґрунті розвивався ідейний світ марксистського соціалізму і демократичного буржуазного лібералізму, а також біологічна теорія ламаркізму – вчення про вирішальне значення середовища. Але дослідження Дарвіна, Гальтона, і особливо Менделя спростували безмежний на той час ламаркізм і дали підґрунтя для розвитку євгеніки. Для наших національних і державних цілей головним залишається шлях Дарвіна, тобто відбір або усунення: хай буде багато дітей у спадково повноцінних людей, і якомога менше, або зовсім не буде у неповноцінних. Різноманітні види соціальної допомоги не пов’язані з досягненням цієї мети будуть тільки збільшувати зло і будуть сприяти розмноженню родів, які врешті-решт стануть таким вантажем для держави, що вона впаде під їхньою вагою. Треба пам’ятати: якщо не вжити відповідних заходів щодо збільшення народжуваності, збереження і покращання спадковості нації, то наша нація припинить своє існування фізично. В буржуазному суспільстві дитина є небажаним явищем, капіталізм виховує в людях негативне ставлення до дітей, адже іще до її народження у батьків виникають питання економічного характеру. Наша держава створить всі умови для підвищення народжуваності, впровадить заохочування для молодих людей. Разом із тим зауважимо, що ми розуміємо народ якісно, а не лише кількісно, тому необхідно сполучати демографічні і євгенічні заходи.
Серед державних засобів впливу корисним може бути сполучення соціальної допомоги і стерилізації. Також в державі, яка прагне справжнього оздоровлення не може бути необмеженого права на шлюб і розмноження. Передусім не можна брати шлюбу спадково неповноцінним людям (люди зі спадковими хворобами) – вони повинні залишатись самотніми або брати шлюб лише з такими як вони і не мати дітей, проте можливим є виховання прийнятої повноцінної дитини. Люди, у яких є невеликі спадкові недоліки, не мають через це вважати себе спадково-неповноцінними і зрікатись продовження свого роду. Заборона на шлюб має розповсюджуватись на особисто-неповноцінних людей, антисуспільні елементи, венеричних хворих, людей з сексуальними розладами, істеричних, нестерпних, надто чутливих людей тощо. Окрім того існує черга людей до яких треба ставитись з обережністю: це вилікувані венеретики, хворі рахітом, люди з важкими порушеннями обміну речовин, обмежені або глупуваті люди, феміністки, шахраї, мужеподібні жінки, духовно і душевно хворі, егоцентричні люди тощо. Але заборона шлюбів сьогодні, коли є засоби для стерилізації та запобігання вагітності, має більше значення для охорони здоров’я ніж відбору. Держава не буде мати нічого проти бездітних шлюбів двох спадково-неповноцінних, але держава мусить навчити молодь правильному подружньому вибору, і молодь сама повинна піклуватись про те, щоби віднині дівчата не виходили заміж, а хлопці не одружувались з дівчатами, які є нижчими за них – я маю на увазі шлюби з людьми із спадково-неповноцінних сімей. Такі шлюби мають вважатись ганебними.
Згадаємо, до речі, що “спадково-неповноцінні” в багатьох випадках – це не лише неповноцінні взагалі, але й неповноцінні як індивідууми, а також антисуспільні елементи. Серед спадково-неповноцінних можна знайти багато “недолюдей”, тобто спадково неповноцінних людей, які відкидають всі цінності і підривають нашу цивілізацію. В Україні такі люди часто є апологетами ідей про те, що української нації не існує; про те, що наша країна має бути окраїною сусідніх держав; про те, що собача мова краще солов’їної тощо. З іншого боку, ми не маємо подвійних стандартів і в багатьох випадках люди, що мають велику цінність як індивідууми, можуть бути неповноцінними як носії спадковості. Тобто необхідно розрізняти цінність людини як індивідуума і як носія спадковості. Подібним чином можна визначити і расову цінність людини. Український народ складається з кількох споріднених рас, і розмноження та змішування на нашій землі представників далеких для нас рас є шкідливим, тому як змішування далеких рас породжує дисгармонію і суперечливість психічних властивостей та інші психічні розлади. Разом із тим представник будь-якої раси, який має для нас велику цінність як індивідуум, не повинен обмежуватись в решті прав.
Необхідним є пробудження в нашому народі свідомості, орієнтованої на еліту, „кращих людей”, яка має проявлятись не лише в образі життя окремого українця, але й при виборі подружніх пар. Нашими гаслами можуть стати слова спартанського царя Леоніда: „Хай сильні одружуються і народжують сильних!”, а також слова Ювенала: “В здоровому тілі – здоровий дух”. В зв’язку з цим, треба зауважити, що всупереч сучасній манії освіти для українського народу буде значно краще, якщо спадково здорові дівчата обиратимуть відповідних чоловіків і побачать свої спадкові задатки в купі своїх дітей, ніж якщо вони, лише розвиваючи свої власні таланти помруть бездітними. Останнє наша держава може побажати лише спадково-неповноцінним. В будь-якому випадку держава, яка прагне справжнього оздоровлення, не обмежується оздоровленням та освітою окремих людей, а буде звертати увагу всіх громадян на спадкові цінності і вчити їх просіювати, виходячи з впевненості в доцільності ідеї відбору.
Кожна держава для свого збереження і зміцнення має спиратись на досить широку верству людей із спадковими якостями підвищеної цінності, верству з якої виникає еліта. І сучасна псевдоеліта (“знать”, “олігархія”), що панує завдяки награбованому багатству, не гратиме ролі в нашій державі. Саме від “природжених” людей – вождів - залежить існування і розвиток держави. Необхідною є ідея еліти взагалі, ідея панування найздатніших, найшляхетніших. Але ця ідея не має обмежуватись окремими особами, вона має розповсюджуватись на предків і на нащадків. Адже при формуванні провідної верстви, держава не може розраховувати на випадковість, на те що з’являться повноцінні люди від “вдалого” сполучення задатків не дуже повноцінних предків – відповідно й імовірний успіх буде випадковим. Індивідуальний підйом на вищий рівень є можливим, але найбільшою є імовірність того, що рівень нащадків знову впаде. Отже держава мусить створити порівняно широкий і надійний шар сімей з високоякісними спадковими задатками, від якого можна очікувати появи таких самих нащадків не в окремих випадках, а як правило. Стимул такого розвитку – це правильний вибір подружніх пар. Сьогодні це робиться несвідомо, але молодь повинна вважати це своїм свідомим завданням. Кожен мусить прагнути цього ідеалу, кожен мусить прагнути піднесення сім’ї й вивести таких дітей і онуків, які будуть гідними зарахування до еліти української нації.
Ідея “кращих людей” та ідея відбору повинна бути життєвою позицією не лише окремих людей, які прагнуть піднесення, не лише вищої верстви, але в перспективі бути засвоєною всім народом. І для того, щоб ці ідеї дійшли до самих низів, приклад має бути поданим згори – від людей з найвищою освітою. Коли у цих верствах затвердиться мислення, засноване на законах життя, аристократичне мислення, буде поширюватися нова шляхетність, то, як засвідчує історичний досвід, цей приклад буде впливати на увесь народ. Ця шляхетність може засновуватись не на багатстві чи лише на здобутих знаннях, а й на вроджених якостях. Коріння справжньої еліти вроджені, а псевдоеліта охоче пишається багатствами. „Лише людина великої біологічної потенції може бути великим формотворцем” – писав з цього приводу Дмитро Донцов.
Завданням держави є не тільки створити нову аристократію, але й захистити цю верству від вимирання. З давніх часів генофонд і культура нашого народу зберігалася і розвивалася в селі, розуміння життя в еліти також було сільським, так само як і в аристократії великих держав древності. Опорою українського національного руху завжди було село, в містах відбувалось виродження, духовна і расова асиміляція українців. Українська держава буде здоровою спираючись на спадковий фонд шляхетного, в сенсі спадковості, селянства. Це означає і те, що настає час українській нації здобути міста. “Українська хліборобська нація відірвана від землі колективізацією під пануванням чужого міста мусить наново здобути землю, очистити від чужого расового, московського й жидівського елементу, упромисловити Україну та здобути українські міста. Українське селянство спролетаризоване та сколективізоване мусить оновитися й оформитися як окрема суспільна верства, резервуар сил українського народу й мусить стати корінем і зрубом, з якого виростуть паростки українського робітництва, міщанства й інтелігенції” (Дмитро Мирон). Обов’язком держави, яка прагне оздоровлення, є забезпечення повноцінних осілих сімей спадковими маєтками, але подібна допомога можлива і в містах. Державні дотації взагалі повинні бути пов’язані з підвищенням народжуваності (наприклад допомога повноцінним молодим сім’ям), правильним вибором подружньої пари, зниженням плодючості неповноцінних - тепер держава повинна піклуватись про бідні сім’ї з високоякісним спадковим фондом. Талановиті керівники часто помирають бездітними, або мають мало дітей, тому необхідним є забезпечення продовження спадково-якісних родів – забезпечення їх невідчужуваними і неподільними земельними маєтками. І в разі смерті в містах окремих представників роду, що не мають дітей – рід продовжить своє існування. В перспективі ми бачимо відродження українського селянства як необхідність, але не ідеалізуємо його і добре знаємо, що великі частини селянства в окремих місцевостях не здатні втілити в життя викладені вище ідеї, зокрема в деяких місцевостях спостерігається виїзд найкращих селянських родин у великі міста. Саме тому, нашим завданням є відродження українського села - воно може бути джерелом шляхетної крові, а шляхетну кров, яка в великій мірі зумовлює шляхетний дух, людина ніколи не має як особистість, а лише як нащадок і як потенційний пращур. Важливим є те, щоб молоді спеціалісти їхали жити і створювати сім’ї в селі. Але здійснити все це в повній мірі можливо тільки за підтримки держави.
Про стан, потенціал і завдання української нації та держави в цій площині писав Дмитро Мирон: “Українська нація, щоби опанувати хаос на Сході Європи, та принести новий український лад народам і расам московської імперії, мусить творити здоровий і сильний, одноцілий організм під оглядом психічним, біологічним і суспільно-політичним. Український нарід виказав не лише великі скарби духа, але також величезну біологічну силу, здоров`я, плодючість й живучість. Красі та плодючості української землі відповідає краса та плодючість української раси. Мимо страшних лихоліть і довгого поневолення український нарід не лише не затратив своїх сил, але зумів здобути розвитком своїх біологічних енергій та завзятої праці степи, береги Чорного Моря і досягнути до Кавказу й до Каспійського Моря, посуваючись дальше на схід. Ми мусимо змагати до оздоровлення та зміцнення біологічних сил української нації та дальшого формування української раси при помочі таких засобів:
1. сили й здоров`я української родини;
2. чистоти обичаїв і моралі, відповідної постановки і чистоти сексуальних справ проти вільної любові;
3. виховання сильних характерів, сильної волі й духа;
4. мілітарного й фізичного виховання;
5. охорони та плекання здоров`я народу, народної гігієни та суспільних подруж, боротьбою з хворобами, алкоголізмом, проституцією і т.п.;
6. опікою над матір`ю, дитиною і відповідного виховання молоді;
7. охорони праці і будови нового суспільного ладу, щоби усунути капіталістичний визиск і соціал-комуністичну нужду;
8. піднесення культурно-цивілізаційного рівня;
9. піднесення і розвиток господарського життя, добробуту народу та справедливого розподілу матеріальних дібр;
10. прив`язання до землі та природи”.
При такому погляді на речі, “нашим” інтелектуалам треба переглянути своє розуміння “освіти”. Нам потрібна така освіта, яка виражається в підвищеній увазі до законів життя, до добра всієї української нації. На закінчення варто подати слова видатного ідеолога українського націоналізму Юрія Липи:
“Тільки доцільність фізичного збереження раси може бути підставою для розуміння державності”.
Україна понад усе!
Святослав Лютий
Факт спадковості, тобто факт того, що задатки предків передаються нащадкам, не зможе заперечувати ніхто. Це знали й наші далекі предки, але переконаність в силі спадковості була послаблена в результаті вторгнення в Європу східних ідеологій, з упором на роздвоєння душі і тіла. Розвинулась думка, що спадковість впливає тільки на фізичну, але не на духовну сферу. Наша мета збігається з метою будь-якого здорового народу – піднесення людини, притому людини, яка являє собою єдність душі й тіла. Йдеться про те, що би дати нашій Нації зразок для відбору: людину українського типу з фізичними і психічними якостями, гідними спадкування. Нація може утриматись на певній висоті або досягнути її, якщо вона відчуває тягу до цього зразка. Такий зразок для відбору вважають своєю метою тваринники. І ми не можемо соромитись того факту, що для людей дієві ті самі закони життя, що й для тварин.
Недостатня увага багатьох освічених людей до питань відбору, наприклад, при виборі дружини, або при вирішуванні скільки мати дітей виражається поетичним висловом Ніцше з його книги „Так казав Заратустра”: „Гідним здавався мені цей чоловік і зрілим для сенсу Землі; але коли я побачив його дружину, Земля здалась мені божевільнею”. Ніцше, до речі, помітив той факт, що освічені жінки краще вибирають, ніж освічені чоловіки і уникають шлюбів з чоловіками нижче себе в сенсі, звичайно, спадкових задатків, а не багатства чи набутих знань. Адже інколи набуте обманним шляхом видається за вроджене. Розпізнати в людині або в родині набуте і відгородити його від вродженого і спадкового, звертати увагу на факти спадковості – от чого ми бажаємо молодим людям, якщо вони хочуть вступити в шлюб відповідно до законів життя.
В XVII і XVIII віках визрівали ті ідеї, які призвели до французької революції, ідеї т.зв. „Просвітництва”, ідеї рівності всіх людей, ідеї школи, всезагальної освіти, розповсюдження якої ніби то мало зробити людство шляхетним, причому шляхом збільшення числа навчальних закладів і розповсюдження знань в т.ч. серед неповноцінних та слабоумних. Ці ідеї затвердились сьогодні. Але витрата державних коштів на спадково-неповноцінних лише знижуватиме рівень освіти Нації доти, доки вони розмножуються і псують спадковість інших, здорових людей. Зменшення їхньої плодючості дозволить звільнити великі кошти для субсидій на дітей малозабезпечених сімей з доброю спадковістю, на допомогу повноцінним молодим сім’ям.
Ідеї рівності призвели до зникнення тяги до народного ідеалу шляхетної, прекрасної і сильної людини, тобто прагнення піднятись над дійсністю до загальновизнаної мети. На цьому ґрунті розвивався ідейний світ марксистського соціалізму і демократичного буржуазного лібералізму, а також біологічна теорія ламаркізму – вчення про вирішальне значення середовища. Але дослідження Дарвіна, Гальтона, і особливо Менделя спростували безмежний на той час ламаркізм і дали підґрунтя для розвитку євгеніки. Для наших національних і державних цілей головним залишається шлях Дарвіна, тобто відбір або усунення: хай буде багато дітей у спадково повноцінних людей, і якомога менше, або зовсім не буде у неповноцінних. Різноманітні види соціальної допомоги не пов’язані з досягненням цієї мети будуть тільки збільшувати зло і будуть сприяти розмноженню родів, які врешті-решт стануть таким вантажем для держави, що вона впаде під їхньою вагою. Треба пам’ятати: якщо не вжити відповідних заходів щодо збільшення народжуваності, збереження і покращання спадковості нації, то наша нація припинить своє існування фізично. В буржуазному суспільстві дитина є небажаним явищем, капіталізм виховує в людях негативне ставлення до дітей, адже іще до її народження у батьків виникають питання економічного характеру. Наша держава створить всі умови для підвищення народжуваності, впровадить заохочування для молодих людей. Разом із тим зауважимо, що ми розуміємо народ якісно, а не лише кількісно, тому необхідно сполучати демографічні і євгенічні заходи.
Серед державних засобів впливу корисним може бути сполучення соціальної допомоги і стерилізації. Також в державі, яка прагне справжнього оздоровлення не може бути необмеженого права на шлюб і розмноження. Передусім не можна брати шлюбу спадково неповноцінним людям (люди зі спадковими хворобами) – вони повинні залишатись самотніми або брати шлюб лише з такими як вони і не мати дітей, проте можливим є виховання прийнятої повноцінної дитини. Люди, у яких є невеликі спадкові недоліки, не мають через це вважати себе спадково-неповноцінними і зрікатись продовження свого роду. Заборона на шлюб має розповсюджуватись на особисто-неповноцінних людей, антисуспільні елементи, венеричних хворих, людей з сексуальними розладами, істеричних, нестерпних, надто чутливих людей тощо. Окрім того існує черга людей до яких треба ставитись з обережністю: це вилікувані венеретики, хворі рахітом, люди з важкими порушеннями обміну речовин, обмежені або глупуваті люди, феміністки, шахраї, мужеподібні жінки, духовно і душевно хворі, егоцентричні люди тощо. Але заборона шлюбів сьогодні, коли є засоби для стерилізації та запобігання вагітності, має більше значення для охорони здоров’я ніж відбору. Держава не буде мати нічого проти бездітних шлюбів двох спадково-неповноцінних, але держава мусить навчити молодь правильному подружньому вибору, і молодь сама повинна піклуватись про те, щоби віднині дівчата не виходили заміж, а хлопці не одружувались з дівчатами, які є нижчими за них – я маю на увазі шлюби з людьми із спадково-неповноцінних сімей. Такі шлюби мають вважатись ганебними.
Згадаємо, до речі, що “спадково-неповноцінні” в багатьох випадках – це не лише неповноцінні взагалі, але й неповноцінні як індивідууми, а також антисуспільні елементи. Серед спадково-неповноцінних можна знайти багато “недолюдей”, тобто спадково неповноцінних людей, які відкидають всі цінності і підривають нашу цивілізацію. В Україні такі люди часто є апологетами ідей про те, що української нації не існує; про те, що наша країна має бути окраїною сусідніх держав; про те, що собача мова краще солов’їної тощо. З іншого боку, ми не маємо подвійних стандартів і в багатьох випадках люди, що мають велику цінність як індивідууми, можуть бути неповноцінними як носії спадковості. Тобто необхідно розрізняти цінність людини як індивідуума і як носія спадковості. Подібним чином можна визначити і расову цінність людини. Український народ складається з кількох споріднених рас, і розмноження та змішування на нашій землі представників далеких для нас рас є шкідливим, тому як змішування далеких рас породжує дисгармонію і суперечливість психічних властивостей та інші психічні розлади. Разом із тим представник будь-якої раси, який має для нас велику цінність як індивідуум, не повинен обмежуватись в решті прав.
Необхідним є пробудження в нашому народі свідомості, орієнтованої на еліту, „кращих людей”, яка має проявлятись не лише в образі життя окремого українця, але й при виборі подружніх пар. Нашими гаслами можуть стати слова спартанського царя Леоніда: „Хай сильні одружуються і народжують сильних!”, а також слова Ювенала: “В здоровому тілі – здоровий дух”. В зв’язку з цим, треба зауважити, що всупереч сучасній манії освіти для українського народу буде значно краще, якщо спадково здорові дівчата обиратимуть відповідних чоловіків і побачать свої спадкові задатки в купі своїх дітей, ніж якщо вони, лише розвиваючи свої власні таланти помруть бездітними. Останнє наша держава може побажати лише спадково-неповноцінним. В будь-якому випадку держава, яка прагне справжнього оздоровлення, не обмежується оздоровленням та освітою окремих людей, а буде звертати увагу всіх громадян на спадкові цінності і вчити їх просіювати, виходячи з впевненості в доцільності ідеї відбору.
Кожна держава для свого збереження і зміцнення має спиратись на досить широку верству людей із спадковими якостями підвищеної цінності, верству з якої виникає еліта. І сучасна псевдоеліта (“знать”, “олігархія”), що панує завдяки награбованому багатству, не гратиме ролі в нашій державі. Саме від “природжених” людей – вождів - залежить існування і розвиток держави. Необхідною є ідея еліти взагалі, ідея панування найздатніших, найшляхетніших. Але ця ідея не має обмежуватись окремими особами, вона має розповсюджуватись на предків і на нащадків. Адже при формуванні провідної верстви, держава не може розраховувати на випадковість, на те що з’являться повноцінні люди від “вдалого” сполучення задатків не дуже повноцінних предків – відповідно й імовірний успіх буде випадковим. Індивідуальний підйом на вищий рівень є можливим, але найбільшою є імовірність того, що рівень нащадків знову впаде. Отже держава мусить створити порівняно широкий і надійний шар сімей з високоякісними спадковими задатками, від якого можна очікувати появи таких самих нащадків не в окремих випадках, а як правило. Стимул такого розвитку – це правильний вибір подружніх пар. Сьогодні це робиться несвідомо, але молодь повинна вважати це своїм свідомим завданням. Кожен мусить прагнути цього ідеалу, кожен мусить прагнути піднесення сім’ї й вивести таких дітей і онуків, які будуть гідними зарахування до еліти української нації.
Ідея “кращих людей” та ідея відбору повинна бути життєвою позицією не лише окремих людей, які прагнуть піднесення, не лише вищої верстви, але в перспективі бути засвоєною всім народом. І для того, щоб ці ідеї дійшли до самих низів, приклад має бути поданим згори – від людей з найвищою освітою. Коли у цих верствах затвердиться мислення, засноване на законах життя, аристократичне мислення, буде поширюватися нова шляхетність, то, як засвідчує історичний досвід, цей приклад буде впливати на увесь народ. Ця шляхетність може засновуватись не на багатстві чи лише на здобутих знаннях, а й на вроджених якостях. Коріння справжньої еліти вроджені, а псевдоеліта охоче пишається багатствами. „Лише людина великої біологічної потенції може бути великим формотворцем” – писав з цього приводу Дмитро Донцов.
Завданням держави є не тільки створити нову аристократію, але й захистити цю верству від вимирання. З давніх часів генофонд і культура нашого народу зберігалася і розвивалася в селі, розуміння життя в еліти також було сільським, так само як і в аристократії великих держав древності. Опорою українського національного руху завжди було село, в містах відбувалось виродження, духовна і расова асиміляція українців. Українська держава буде здоровою спираючись на спадковий фонд шляхетного, в сенсі спадковості, селянства. Це означає і те, що настає час українській нації здобути міста. “Українська хліборобська нація відірвана від землі колективізацією під пануванням чужого міста мусить наново здобути землю, очистити від чужого расового, московського й жидівського елементу, упромисловити Україну та здобути українські міста. Українське селянство спролетаризоване та сколективізоване мусить оновитися й оформитися як окрема суспільна верства, резервуар сил українського народу й мусить стати корінем і зрубом, з якого виростуть паростки українського робітництва, міщанства й інтелігенції” (Дмитро Мирон). Обов’язком держави, яка прагне оздоровлення, є забезпечення повноцінних осілих сімей спадковими маєтками, але подібна допомога можлива і в містах. Державні дотації взагалі повинні бути пов’язані з підвищенням народжуваності (наприклад допомога повноцінним молодим сім’ям), правильним вибором подружньої пари, зниженням плодючості неповноцінних - тепер держава повинна піклуватись про бідні сім’ї з високоякісним спадковим фондом. Талановиті керівники часто помирають бездітними, або мають мало дітей, тому необхідним є забезпечення продовження спадково-якісних родів – забезпечення їх невідчужуваними і неподільними земельними маєтками. І в разі смерті в містах окремих представників роду, що не мають дітей – рід продовжить своє існування. В перспективі ми бачимо відродження українського селянства як необхідність, але не ідеалізуємо його і добре знаємо, що великі частини селянства в окремих місцевостях не здатні втілити в життя викладені вище ідеї, зокрема в деяких місцевостях спостерігається виїзд найкращих селянських родин у великі міста. Саме тому, нашим завданням є відродження українського села - воно може бути джерелом шляхетної крові, а шляхетну кров, яка в великій мірі зумовлює шляхетний дух, людина ніколи не має як особистість, а лише як нащадок і як потенційний пращур. Важливим є те, щоб молоді спеціалісти їхали жити і створювати сім’ї в селі. Але здійснити все це в повній мірі можливо тільки за підтримки держави.
Про стан, потенціал і завдання української нації та держави в цій площині писав Дмитро Мирон: “Українська нація, щоби опанувати хаос на Сході Європи, та принести новий український лад народам і расам московської імперії, мусить творити здоровий і сильний, одноцілий організм під оглядом психічним, біологічним і суспільно-політичним. Український нарід виказав не лише великі скарби духа, але також величезну біологічну силу, здоров`я, плодючість й живучість. Красі та плодючості української землі відповідає краса та плодючість української раси. Мимо страшних лихоліть і довгого поневолення український нарід не лише не затратив своїх сил, але зумів здобути розвитком своїх біологічних енергій та завзятої праці степи, береги Чорного Моря і досягнути до Кавказу й до Каспійського Моря, посуваючись дальше на схід. Ми мусимо змагати до оздоровлення та зміцнення біологічних сил української нації та дальшого формування української раси при помочі таких засобів:
1. сили й здоров`я української родини;
2. чистоти обичаїв і моралі, відповідної постановки і чистоти сексуальних справ проти вільної любові;
3. виховання сильних характерів, сильної волі й духа;
4. мілітарного й фізичного виховання;
5. охорони та плекання здоров`я народу, народної гігієни та суспільних подруж, боротьбою з хворобами, алкоголізмом, проституцією і т.п.;
6. опікою над матір`ю, дитиною і відповідного виховання молоді;
7. охорони праці і будови нового суспільного ладу, щоби усунути капіталістичний визиск і соціал-комуністичну нужду;
8. піднесення культурно-цивілізаційного рівня;
9. піднесення і розвиток господарського життя, добробуту народу та справедливого розподілу матеріальних дібр;
10. прив`язання до землі та природи”.
При такому погляді на речі, “нашим” інтелектуалам треба переглянути своє розуміння “освіти”. Нам потрібна така освіта, яка виражається в підвищеній увазі до законів життя, до добра всієї української нації. На закінчення варто подати слова видатного ідеолога українського націоналізму Юрія Липи:
“Тільки доцільність фізичного збереження раси може бути підставою для розуміння державності”.
Україна понад усе!
Святослав Лютий
Відповіді
2004.01.31 | Максим’як
Re: Нація, держава і їхнє ставлення до відбору і спадковості.
Я з великою цікавістю прочитав цю статтю, хоч не побачив у ній таких висновків, які б мені хотілося побачити чи які б на мою думку мали бути. Очевидно, причиною цього є ряд хибних позицій чи неточностей, на які Святослав Лютий спирається у своїх логічних висновках.Через суміш корисного і некорисного, мені навіть важко дати детальний коментар до всього змісту, але є моменти, на які варто вказати.
1. Почну з того, що мало-хто наважується заперечувати спадковість, але ніхто досі не зміг доказати можливіть добору у нації через штучне регулювання спадкових ознак. Німецькі ідеологи так і не змогли нічого доказати, хоч вже ніколи такого фантастично величезного об’єму інформації, як вони перетрісли, ніхто не буде мати у свому розпорядженні. На антропології чи євгеніці можна було б поставити крапку, бо нічого крім фізичних (зовнішніх) ознак спадковості не вдається узагальнити. Ті спадкові хвороби, як спадкові дефекти зору, мови, діабет іт.д. не є загрозою для суспільства. Більш небезпечними є психічні спадкові хвороби, особливо скриті, як шизофринія, наприклад. Суспільство без будь-яких теорій давно вже навчилося відкидати осіб, які народилися із видимими дефектами, які перешкоджають повноцінному розвитку сім’ї.
2. Проблема деградації нації, очевидно, прихована у сучасних індустріальних умовах життя людини. Нація потребує багатодітних сімей, саме там відбувається головний відбір. Скажемо так, якщо в вас десять дітей, що шанс, що одна дитина успадкує від роду найраще зростає на порядок. Більше того, така дитина може “витягнути” і решту дітей сім’ї до певного рівня вибраності. Це не правда, що у розвинутих західних державах не люблять дітей, люблять і люблять дуже, але умови у які поставлені батьки, не дають їм можливість витрачати час на дітей. Варто звернути увагу, що дуже багаті, мають більше, ніж трьох дітей, бо жінка тільки родить, а слуги переймають на себе всю іншу працю з “вирощування” дитини. Європеєць із середнім достатком, боїться втратити темп у житті, якщо буде мати багато дітей. Він неминуче втратить висококваліфіковану працю, бо не буде себе повністю посвячувати кар’єрі. Дітей потрібно виховувати. Три дитини – це 7-12 років життя, якщо десять років не займатися зосереджено у своїй професійній галузі, то краще вже щось спочатку нове починати.
3. Природній відбір є, як і спадковість, і його теж ніхто не зміг досі заперечити. Отже, ми маємо шукати оптимальне між спадковість і природнім відбором. Ще раз наголошу, що найпростіше мати у сім’ї до десятка дітей, тоді і спадковість повинна максимально себе проявити і природній відбір також.
4. Тепер, мабуть, головне. Українська нація чи сучасний український народ не є суммішшю рас! Сучасні генетичні дослідження вже це доказали. Понад 50 відсотків сучасних українських громадян мають спільні маркери у генетичному коді (бінарні маркери нерекомбінованих У-хромосом – це виявлені вченими незмінні, фіксовані ділянки у генетичному коді). З сучасних досліджень вчених-генетиків світу випливає, що сучасний українець незмінно належить до однієї і тої ж раси протягом 10-12 тисяч років, більше того, ця раса стала основою формування популяцій людини майже у всій Європі. Тільки поляки мають у своїх генетичних кодах такий високий відсоток маркеру, який нині прив’язується до перших предків білої раси на Землі. Всі інші європейські народи чи нації уже є у значно більшій мірі популяціями, які утворилися від змішання різних рас. Взагалі, це зовсім окрема тема, але все, що я написав вище – є правдою, що інакше потрібно поставити під сумнів працю десятків генетиків світу протягом останніх 7-10 років.
Отже, краще, ніж в української нації із “расовістю”, вже не може бути ні у кого у цьому світі і тут займатися штучним добором було б зовсім безглуздо.
5. Останнє, що можна сказати, що ні буржуазне, ні комуністичне, ані ще яксь інше суспільство не формує вибраність особи – особистість формує сім’я. Яблуко від яблуні далеко не падає. Від суспільства (держави) потрібна свобода, справедливість і рівність (я кажу про права громадянина), але одна тільки свобода (рівність, справедливість) є умовою НЕДОСТАТНЬОЮ, але це є умова НЕОБХІДНА. Ті випадки, коли серед дітей рабів і кріпаків народжувалися генії і вожді націй слід віднести до винятків.
2004.01.31 | Ігор Немашкало
Хотів закинути, що ми сьогодні про жидів обговорюємо
Аж ні! Є! Про жидівський елемент. Тоді добре.2004.02.01 | tmp
обыкновенный фашизм (-)
2004.02.01 | Максим’як
Re: Якщо відрізатимуть я..я за недоречне вживання слова фашизм,
то це буде навіть дуже гуманно!З вашої короткої репліки видно, що у вас справді є підстави для страху, позбутися чоловічих атрибутів.
2004.02.01 | 123
Сподіваюсь, пане Максим*як, Ви просто неуважно читали...(-)
2004.02.01 | 123
Україна понад усе??? Тоді і Кучмаїна має бути ок!!!???
Те, що пропонується - це вкрай тоталітарна Україна. Набагато тоталітарніша за Кучмаїну. Я таку не хочу.Це йде теорія. Ну добре.
> Недостатня увага багатьох освічених людей до питань відбору, наприклад, при виборі дружини, або при вирішуванні скільки мати дітей виражається поетичним висловом Ніцше з його книги „Так казав Заратустра”: „Гідним здавався мені цей чоловік і зрілим для сенсу Землі; але коли я побачив його дружину, Земля здалась мені божевільнею”. Ніцше, до речі, помітив той факт, що освічені жінки краще вибирають, ніж освічені чоловіки і уникають шлюбів з чоловіками нижче себе в сенсі, звичайно, спадкових задатків, а не багатства чи набутих знань. Адже інколи набуте обманним шляхом видається за вроджене. Розпізнати в людині або в родині набуте і відгородити його від вродженого і спадкового, звертати увагу на факти спадковості – от чого ми бажаємо молодим людям, якщо вони хочуть вступити в шлюб відповідно до законів життя.
"Ми бажаємо молодим людям". Ну, побажали. Нічого страшного. Але що далі, в реалі? Чи обмежимось на практиці побажаннями?
> Серед державних засобів впливу корисним може бути сполучення соціальної допомоги і стерилізації. Також в державі, яка прагне справжнього оздоровлення не може бути необмеженого права на шлюб і розмноження. Передусім не можна брати шлюбу спадково неповноцінним людям (люди зі спадковими хворобами) – вони повинні залишатись самотніми або брати шлюб лише з такими як вони і не мати дітей, проте можливим є виховання прийнятої повноцінної дитини. Люди, у яких є невеликі спадкові недоліки, не мають через це вважати себе спадково-неповноцінними і зрікатись продовження свого роду. Заборона на шлюб має розповсюджуватись на особисто-неповноцінних людей, антисуспільні елементи, венеричних хворих, людей з сексуальними розладами, істеричних, нестерпних, надто чутливих людей тощо. Окрім того існує черга людей до яких треба ставитись з обережністю: це вилікувані венеретики, хворі рахітом, люди з важкими порушеннями обміну речовин, обмежені або глупуваті люди, феміністки, шахраї, мужеподібні жінки, духовно і душевно хворі, егоцентричні люди тощо. Але заборона шлюбів сьогодні, коли є засоби для стерилізації та запобігання вагітності, має більше значення для охорони здоров’я ніж відбору. Держава не буде мати нічого проти бездітних шлюбів двох спадково-неповноцінних, але держава мусить навчити молодь правильному подружньому вибору, і молодь сама повинна піклуватись про те, щоби віднині дівчата не виходили заміж, а хлопці не одружувались з дівчатами, які є нижчими за них – я маю на увазі шлюби з людьми із спадково-неповноцінних сімей. Такі шлюби мають вважатись ганебними.
Ось що на практиці. Запаречуємо право на шлюб. Стерилізація як державний засіб впливу. Визнали якись люті розумники Васю "неправильним" -- стерелізували. Непогано.
> Згадаємо, до речі, що “спадково-неповноцінні” в багатьох випадках – це не лише неповноцінні взагалі, але й неповноцінні як індивідууми, а також антисуспільні елементи. Серед спадково-неповноцінних можна знайти багато “недолюдей”, тобто спадково неповноцінних людей, які відкидають всі цінності і підривають нашу цивілізацію. В Україні такі люди часто є апологетами ідей про те, що української нації не існує; про те, що наша країна має бути окраїною сусідніх держав; про те, що собача мова краще солов’їної тощо. З іншого боку, ми не маємо подвійних стандартів і в багатьох випадках люди, що мають велику цінність як індивідууми, можуть бути неповноцінними як носії спадковості. Тобто необхідно розрізняти цінність людини як індивідуума і як носія спадковості. Подібним чином можна визначити і расову цінність людини. Український народ складається з кількох споріднених рас, і розмноження та змішування на нашій землі представників далеких для нас рас є шкідливим, тому як змішування далеких рас породжує дисгармонію і суперечливість психічних властивостей та інші психічні розлади. Разом із тим представник будь-якої раси, який має для нас велику цінність як індивідуум, не повинен обмежуватись в решті прав.
Обмеження прав громадян за расовою ознаку (зокрема, права на шлюб і право на дитину), а також і іншими ознаками -- зокрема, ідеологічними, зовнішніми.
> При такому погляді на речі, “нашим” інтелектуалам треба переглянути своє розуміння “освіти”. Нам потрібна така освіта, яка виражається в підвищеній увазі до законів життя, до добра всієї української нації. На закінчення варто подати слова видатного ідеолога українського націоналізму Юрія Липи:
>
> “Тільки доцільність фізичного збереження раси може бути підставою для розуміння державності”.
При всій повазі до видатного ідеолога, мушу сказати, що зрозуміти зміст цих слів мені не вдалося. Доцільність може бути підставою для розуміння.... Такі вислови мені нагадують, перепрошую, військову кафедру університету, де я свого часу навчався.
> Україна понад усе!
Тобто якщо б Кучма увів обмеження права на шлюб і на дітей -- все було б горазд, і нема проблеми що вибори вільні відмінили?
Не можу не погодитись з tmp -- втілена на практиці, така держава буде звичайною фашистською державою. Де людей ранжують у правах за расою, ідеологією, зовнішністю і примусово каструють через неподібність до типу, який подобається лютим-вождям.
2004.02.01 | Максим’як
Re:Або Ви має проблеми з власною неповноцінністю і боїтеся стере
стерелізації, або Ви не розумієте, що таке фашизм.Тому, я би дуже просив спочатку дати ОЗНАЧЕННЯ ФАШИЗМУ. Власне чи з підручника - це не має значення.
2004.02.01 | Ігор Немашкало
Махровий фашизм
Означення у початковому дописі. Чудовий зразок суміші євгеніки та патологічного фашизму. До музею! А я дурний, розумів фашизм як опір середнього та дрібного підприємництва.2004.02.01 | українець
Re:ГММММ!!!!Гидко читати навіть.
Немає нічого мерзеннішого в світі ,як твердження "зверхності" одних людей над іншими, а особисто я не визнаю й зверхності людини над тваринним світом .Для мене перша ознака людськості це відношення до слабкіших від себе-допомога,увага,готовність наступити на свої інтереси заради іншого меншого,слабшого,не такого.Підтримуючих ці ідеї, хочу спитать- і як вам зараз живеться,бо ж часи на Вкраїні зараз ваші-виживають"сільнейшіє".
Добавлю : завжди давив і давить буду осіб,які,використовуючи збіг обставин,намагаються загнати людей в ярмо,якими б ідеями вони не прик
ривалися.
БУДДА вчив любити все живе,а також не відповідати добром на зло,бо не буде чим відповідати на добро.
2004.02.02 | Максим’як
Re: Я зрозумів, що у вас проблеми із розуміння власної репліки
Оскільки мовчите і не даєте хоча б якого-небудь примітивного означення до вжитого слова "фашизм".Не хвилюйтеся, це нормально. Принаймі у колишніх Совєтах це було нормою: "говоріть партія, а подразумєвать Лєнін".
Це навіть корисно, бо ось пан Немешкало чесно признався, що був дурний і зразу помудрішав прочитавши дописи вище: "А я дурний, розумів фашизм як опір середнього та дрібного підприємництва".
Більше того, для нього фашизм був як процес опору у середньому і дрібному підприємництві! (От справді, що є таке фашизм для пана 123).
Тепер, коли опір середнього та дрібного підприємництва злучити якось із євгенікою та кастрацією, то це у нього вмомент перетворюється у "махровий фашизм".
Головне хлопці завчасно не панікувати.
2004.02.02 | Тестер
Re: Це треба стільки наговорити
Читайте Шопенгауера, Ніцше, Оруела...Але що цікаво. Хто буде провадити такий відбір.
У нашому суспільстві і так присутня кастовість.
Каста чиновників і їхні спадкоємці.
Адвокати, судді, міліція, спецслужби.
Так звана політична еліта, злодії-олігархи.
Тепер питання. Чи може лейтенант Петренко стати генералом?
Відповідь. Ні не може, бо в генерала Гнучкошиєнка є син - лейтенант.
Будьте здорові!
2004.02.02 | КП8416
Привабливо, як і всяка утопія, але провокаційно.
Неповноцінних можна елімінувати, але їх частка популяції все одно лишатиметься приблизно 5 відсотків. Хоч сказись. Можна здійснювати штучний добір - але в результаті буде всього 5 відсотків фізично (чи там інтелектуально) бездоганних. Звісно, популяція в Україні запущена до безобразія, і йдуть страшенні зсуви в бік дебілізації і дегенерації, тож певні медико-санітарні заходи у вигляді обмеження права на народження для деяких категорій (тих, наприклад, що сидять у переходах з вічно сонними дітьми) робити начебто треба... Але - спочатку треба здійснити в суспільстві революцію. Під революцією розумію таку суспільну зміну, яка різко призводить до поліпшення. З іншого боку, природа мудра, вона сама все регулює. Думаєте, спроста ниньки так зросла кількість гомосексуалістів? Неспроста. Це свідчить про перенаселення планети. Про занадто добре життя, коли їжа стала смачна й поживна, коли бракує в ній грубих, волокнистих складових, які подразнюють кишківник, у тім його ректальну частину. Якщо ж ректуму бракує адекватних фізіологічних подразнень, то голубим хочеться подразнити його пенісом... Коли життя погіршає, коли основою раціону стане брюква й капуста - не до содомії буде дегенеративній складовій популяції.А щодо провокативності - невчасна подача. Тут з євреями ніяк не розберемося, а хтось послужливо підкидає дровець у ватру - ось які ці українці фашики, мовляв.