Втілення рішення ПАРЕ по-українські.
02/03/2004 | Людмила Коваль
Як відомо, 29 січня 2004 року Парламентська Асамблея Ради Європи провела слухання і прийняла резолюцію № 1364 (2004) якою визнала наявність політичної кризи в Україні.
Наголосивши, що Україна добровільно прийняла зобов»язання, які випливають з її членства відповідно до Статусу Ради Європи, ПАРЕ висловила занепокоєння станом реформування інститутів влади в Україні і закликала всі відповідні органи влади України взяти до уваги всі рекомендації, зроблені до цього часу Венеціанською комісією, і продовжувати відкритий та ефективний діалог з Комісією з метою подальшого покращення законопроектів, що обговорюються.
Асамблея звернулася з терміновим закликом до політичних партій та блоків, парламентських фракцій та груп у Верховній Раді вирішити свої проблеми мирним шляхом через відкритий діалог та за повної поваги до парламентських правил і процедур.
Не відкладаючи справу у довгий ящик, українська сторона тут же узялася виконувати рекомендації ПАРЕ . У понеділок вона організувала «відкритий» діалог на Банковій між Медведчуком і Морозом під час якого Сан Санич, лопухнувшись черговий раз, знову заковтнув медведчуковий гачок аж по самісиньке вудилище.
Ех, Сан Санич, краще б Ви і цього разу у Трускавець з»їздили, як 23-24 грудня.
Хоча з другого боку Ви можете пишатися собою. Ви реалізували свою власну рожеву мрію про Україну як парламентську республіку. От тільки біда, Ваша мрія уся виваськана болотом Банківської і нам вона у такому вигляді даром нєнать.
Дякуючи Сан Саничу провладна парламентська більшість вже у вівторок зранку зробила значний поступ вперед і, реалізуючи рекомендації ПАРЕ про вирішення проблем мирним шляхом через відкритий діалог, провела позачергову парламентську сесію на який шляхом демократичного голосування (ми усі бачили цю демократію) вилучила з законопроекту змін до Конституції норму про обрання президента у Верховній Раді, а у другій половині дня успішно відкрила п»яту сесію Верховної Ради на якій з успіхом проголосувала відкладення обрання президента парламентом. Даєш зелене світло реформі!
На думку Литвина усі мають бути задоволені.
Та це ще не все. Виконувати рекомендації так виконувати.
У пункті 14 резолюції ПАРЕ Асамблея закликала президента України невідкладно подати до парламенту пропозиції щодо кандидатів на посади членів Центральної виборчої комісії, які є вакантними з моменту завершення повноважень попередніх посадовців.
Ну треба так треба. Невідкладно так тевідкладно. 2 лютого 2004 року президент Кучма вніс до парламенту подання, в якому пропонує призначити нових членів ЦВК. Він навіть врахував, ну майже врахував, побажання опозиції про те, щоб у ЦВК були пропорційно представлені різні політичні сили. Згідно Кучмівського подання до ЦВК увійдуть люди СДПУ(о), КПУ, Литвина і донецьких, а найбільші шанси очолити ЦВК, на думку секретаря Комітету виборців України Олександра Черненка, має такий добре відомий нам «достойник» як Сергій Ківалов. Хто забувся що це за птаха най почитає про нього на першій сторінці Майдану, або в УП.
Зрештою, хоч пан Ківалов і мерза, то не має суттєвого значення. Після сьогоднішнього голосуванні у ВР йому навіть не доведеться на посаді голови ЦВК сильно “ізголяться” при підрахунку голосів на президентських виборах 2004 року. Адже його господарям непотрібна посада недієздатного президента (саме таким він буде по прийнятті реформи ). То най си нарід вибирає хоч Ющенка, а хоч Тимошенко. Влада-то буде реально зосереджена у руках прем”єра і парламенту. Зовні – це дуже європейська модель. От з понеділка її узявся впроваджувати у Грузії Саакашвілі. От тільки собі він залишив міцні владні повноваження, бо як сам пояснює, народ його вибрав, щоб реформувати Грузію і він не має наміру з ніким ділити свою владу.
Повертаючись до наших баранів, скажу:
“Учіться, панове, у влади паскудити дух закону”.
Як бачимо, наша влада досить р»яно узялася виконувати рекомендації ПАРЕ, але робить це по-українськи. Її дії тільки формально підпорядковані літері резолюції і не мають нічого спільного з її духом. У пунктах 4-6 резолюції ПАРЕ читаємо:
«4. Природа реформ, а також обрана система правління є внутрішньою справою будь-якої суверенної держави, але лише доти, доки реформи проводяться з належною повагою до основного закону країни.
5. У цьому відношенні Асамблея повторює, що чинна з 1996 року Конституція є головним внутрішнім правовим інструментом, на підставі якого країна може розбудовувати справжню демократію, та наполягає на суворому дотриманні її положень, зокрема в частині внесення змін до Конституції, якими не були б їхня необхідність та доречність.
6. У контексті цього Асамблея переконана, що будь-яке рішення про зміну конституційних правил щодо виборів напередодні проведення президентських виборів, ймовірно, є упередженим та суперечливим, і тому вважає поточні дебати з приводу конституційної реформи украй недоречними».