10 років тому Кучма заявив, що парламентсько-президентська...(/)
02/04/2004 | Shooter
10 років тому Кучма заявив, що парламентсько-президентська форма повністю довела неспроможність
Юрій Луканов, для УП , 4.02.2004, 17:29
Парламентсько-президентська форма правління Україною не подобалася Леонідові Кучмі дуже давно. Він про неї говорив майже як про дівку, котра не має шансів бути засватаною.
22 грудня 1994 року, виступаючи з парламентської трибуни, президент Кучма заявив, що парламентсько-президентська форма правління повністю довела свою неспроможність. Глава держави назвав помилкою, що Верховна Рада зразка 1991 року не спромоглася передати владу спочатку урядові, а потім і всенародно обраному президентові.
Промовець як негативний момент відзначив прагнення парламенту контролювати уряд. Він заявив, що парламент за своєю природою не може виконувати управлінські функції і сказав, що уряд не може ефективно працювати, бо він є "козачком двох панів".
І раптом президент Кучма каже сьогодні, що "дівка" не така вже й погана. Він розгорнув активну діяльність, аби показати потенційним женихам усі її чесноти. Та ще й намагається збільшити її посаг до пристойних розмірів. А саме – розширити повноваження парламенту.
Чого раптом бідна сиротинка у вигляді парламентсько-президентської форми правління розтопила лід на серці глави держави? Чому він змінив байдужість на щиру приязнь?
Пам`ятаєте, очолюваний Леонідом Кучмою уряд жартома називали урядом у декреті? Не тому, що якийсь збоченець його запліднив і відправив у декретну відпустку. А тому, що команда прем`єр-міністра Леоніда Кучми володіла надзвичайними повноваженнями: вона видавала спеціальні декрети, котрі мали силу законів. Фактично виконавча влада під його керівництвом отримала ще й законодавчі функції.
Леонід Кучма домігся цих повноважень 18 листопада 1992, буквально шокувавши парламентарів відвертим аналізом стану справ у країні. Фактично, вперше з вуст такого високого посадовця прозвучало, що в країні існує системна криза, яка охопила усі сфери суспільства.
Леонід Кучма заявив про наявність у країні потужних корумпованих кланів, котрі мають підтримку навіть у найвищих ешелонах влади. Він сказав, що з боку мафії політиці "вищих державних органів країни вже оголошено війну, і ми змушені цей виклик прийняти".
Промовець заявив, що "система надзвичайних заходів – єдиний варіант порятунку держави й суспільства". Звісна річ, для здійснення надзвичайних заходів необхідно було мати надзвичайні повноваження.
Леонід Кучма, певне, так налякав парламент, що 308 депутатів (конституційна більшість) проголосували "за" надання йому таких повноважень, і лише 18 - "проти".
Отож, вперше сівши у одне з найвищих владних крісел у країні, Леонід Кучма запам`ятався тим, що активно боровся за здобуття більших владних можливостей. Він їх здобув, але це не допомогло йому здійснити реформи в країні. Ідучи у відставку з посади прем`єра, він чесно визнав, що його уряд провалився.
За владу Кучма самовіддано бився і тоді, коли сів у найвище владне крісло в державі. Він натужив усі свої сили, аби зірвати ухвалення проекту закону, котрий передбачав відновлення в Україні вертикалі Рад народних депутатів.
Якщо врахувати, що вищезгаданий проект пройшов у парламенті перше читання, то можете уявити собі, скільки енергії довелося витратити молодому президентові, аби зупинити його подальший розгляд. Якби цього не вдалося зробити, то Кучма перетворився б у президента мало не з представницькими функціями.
Крім того, президент Кучма, будучи співголовою комісії з розробки Конституції, домігся винесення на розгляд такого проекту основного закону, проти якого голосував інший співголова – тодішній голова Верховної Ради Олександр Мороз.
Проти цього проекту висловилися представники геть усіх політичних сил України. Кожна з них мала свої претензії до проекту, але усіх їх об`єднувала критика надмірних повноважень президента й перетворення парламенту у декоративний орган влади із значним обмеженням можливостей місцевого самоврядування.
Конституційна комісія нібито виробила компромісний варіант проекту Конституції. Але президент Кучма наполегливо домагався ухвалення проекту основного закону, де для нього передбачалися безпрецедентні повноваження.
27 червня 1996 року він підписав Указ про конституційний референдум, який мав на меті підтримати той проект, котрому симпатизував Леонід Кучма. Крім того, президент докладав зусиль, аби в драматичну конституційну ніч з 27 на 28 червня 1996 року не було ухвалено узгоджений компромісний проект.
Про це свідчить той факт, що депутати, які – на порушення закону – працювали ще й у структурах виконавчої влади і, відповідно, були підпорядковані президенту, не з`явилися тої ночі на засідання парламенту. У парламенті називалася цифра, що таких сумісників налічується до сімдесяти осіб. Одначе зірвати ухвалення Конституції главі держави не вдалося.
Прикладів боротьби Леоніда Кучми за додаткові владні повноваження можна навести ще чимало. Він ніколи не відмовлявся від того, щоб прибрати до рук ще трохи владних можливостей. Він ніколи не висловлювався за парламентсько-президентську республіку.
Його раптова згода передати частину повноважень від президента до парламенту, природно, викликає підозру: чи не прагне він передати повноваження під самого себе? Власне, колишній голова Верховної Ради Іван Плющ вже висловив переконання, що Леонід Кучма знову хоче стати президентом, якого обирав би парламент.
Щоправда, після відомої резолюції ПАРЄ підконтрольні Кучмі політичні сили погодилися залишити процедуру обрання президента недоторканою.
Але питання про збільшення повноважень парламенту не знято з порядку денного. Якщо від парламенту залежатиме призначення глави уряду більше, ніж від президента, то нинішній глава держави через, як він сподівається, контрольований ним парламент, цілком може висунутися на посаду прем`єр-міністра.
Таке припущення вже висунула Юлія Тимошенко. Можна також припустити, що в цьому випадку президент виявиться декоративною фігурою при уряді.
Але за всіх розкладів не можна виключати, що Кучма не захоче зберегти за собою крісло глави держави. Ви скажете, що сам Леонід Кучма неодноразово заявляв, що він не збирається балотуватися на третій термін.
Але в нашій політиці обіцянки, зокрема, з вуст президента Кучми, виявляються таким цяцянками, що цілковито вірити може їм хіба що якийсь наївняк. Отож, якщо Леоніда Кучму дуже попросять трудові колективи, то хто зна, чи не прислухається він до голосу народу.
До речі, іще одна цікава деталь. В Конституції записано, що "одна й та сама особа не може бути президентом більше ніж два строки підряд". Зверніть увагу на слово "підряд".
Це означає, що з перервами одну й ту саму особу можуть обирати безкінечну кількість разів. Не думаєте ви, що Леонід Кучма, якщо не вдасться його "політична реформа" із збереженням за ним крісла, відпочине трохи в приватній резиденції, піднабереться трохи сил – і знову запрагне очолити український народ на шляху до ситого життя? Його владні амбіції дають підстави для таких неймовірних припущень.
Юрій Луканов, для УП , 4.02.2004, 17:29
Парламентсько-президентська форма правління Україною не подобалася Леонідові Кучмі дуже давно. Він про неї говорив майже як про дівку, котра не має шансів бути засватаною.
22 грудня 1994 року, виступаючи з парламентської трибуни, президент Кучма заявив, що парламентсько-президентська форма правління повністю довела свою неспроможність. Глава держави назвав помилкою, що Верховна Рада зразка 1991 року не спромоглася передати владу спочатку урядові, а потім і всенародно обраному президентові.
Промовець як негативний момент відзначив прагнення парламенту контролювати уряд. Він заявив, що парламент за своєю природою не може виконувати управлінські функції і сказав, що уряд не може ефективно працювати, бо він є "козачком двох панів".
І раптом президент Кучма каже сьогодні, що "дівка" не така вже й погана. Він розгорнув активну діяльність, аби показати потенційним женихам усі її чесноти. Та ще й намагається збільшити її посаг до пристойних розмірів. А саме – розширити повноваження парламенту.
Чого раптом бідна сиротинка у вигляді парламентсько-президентської форми правління розтопила лід на серці глави держави? Чому він змінив байдужість на щиру приязнь?
Пам`ятаєте, очолюваний Леонідом Кучмою уряд жартома називали урядом у декреті? Не тому, що якийсь збоченець його запліднив і відправив у декретну відпустку. А тому, що команда прем`єр-міністра Леоніда Кучми володіла надзвичайними повноваженнями: вона видавала спеціальні декрети, котрі мали силу законів. Фактично виконавча влада під його керівництвом отримала ще й законодавчі функції.
Леонід Кучма домігся цих повноважень 18 листопада 1992, буквально шокувавши парламентарів відвертим аналізом стану справ у країні. Фактично, вперше з вуст такого високого посадовця прозвучало, що в країні існує системна криза, яка охопила усі сфери суспільства.
Леонід Кучма заявив про наявність у країні потужних корумпованих кланів, котрі мають підтримку навіть у найвищих ешелонах влади. Він сказав, що з боку мафії політиці "вищих державних органів країни вже оголошено війну, і ми змушені цей виклик прийняти".
Промовець заявив, що "система надзвичайних заходів – єдиний варіант порятунку держави й суспільства". Звісна річ, для здійснення надзвичайних заходів необхідно було мати надзвичайні повноваження.
Леонід Кучма, певне, так налякав парламент, що 308 депутатів (конституційна більшість) проголосували "за" надання йому таких повноважень, і лише 18 - "проти".
Отож, вперше сівши у одне з найвищих владних крісел у країні, Леонід Кучма запам`ятався тим, що активно боровся за здобуття більших владних можливостей. Він їх здобув, але це не допомогло йому здійснити реформи в країні. Ідучи у відставку з посади прем`єра, він чесно визнав, що його уряд провалився.
За владу Кучма самовіддано бився і тоді, коли сів у найвище владне крісло в державі. Він натужив усі свої сили, аби зірвати ухвалення проекту закону, котрий передбачав відновлення в Україні вертикалі Рад народних депутатів.
Якщо врахувати, що вищезгаданий проект пройшов у парламенті перше читання, то можете уявити собі, скільки енергії довелося витратити молодому президентові, аби зупинити його подальший розгляд. Якби цього не вдалося зробити, то Кучма перетворився б у президента мало не з представницькими функціями.
Крім того, президент Кучма, будучи співголовою комісії з розробки Конституції, домігся винесення на розгляд такого проекту основного закону, проти якого голосував інший співголова – тодішній голова Верховної Ради Олександр Мороз.
Проти цього проекту висловилися представники геть усіх політичних сил України. Кожна з них мала свої претензії до проекту, але усіх їх об`єднувала критика надмірних повноважень президента й перетворення парламенту у декоративний орган влади із значним обмеженням можливостей місцевого самоврядування.
Конституційна комісія нібито виробила компромісний варіант проекту Конституції. Але президент Кучма наполегливо домагався ухвалення проекту основного закону, де для нього передбачалися безпрецедентні повноваження.
27 червня 1996 року він підписав Указ про конституційний референдум, який мав на меті підтримати той проект, котрому симпатизував Леонід Кучма. Крім того, президент докладав зусиль, аби в драматичну конституційну ніч з 27 на 28 червня 1996 року не було ухвалено узгоджений компромісний проект.
Про це свідчить той факт, що депутати, які – на порушення закону – працювали ще й у структурах виконавчої влади і, відповідно, були підпорядковані президенту, не з`явилися тої ночі на засідання парламенту. У парламенті називалася цифра, що таких сумісників налічується до сімдесяти осіб. Одначе зірвати ухвалення Конституції главі держави не вдалося.
Прикладів боротьби Леоніда Кучми за додаткові владні повноваження можна навести ще чимало. Він ніколи не відмовлявся від того, щоб прибрати до рук ще трохи владних можливостей. Він ніколи не висловлювався за парламентсько-президентську республіку.
Його раптова згода передати частину повноважень від президента до парламенту, природно, викликає підозру: чи не прагне він передати повноваження під самого себе? Власне, колишній голова Верховної Ради Іван Плющ вже висловив переконання, що Леонід Кучма знову хоче стати президентом, якого обирав би парламент.
Щоправда, після відомої резолюції ПАРЄ підконтрольні Кучмі політичні сили погодилися залишити процедуру обрання президента недоторканою.
Але питання про збільшення повноважень парламенту не знято з порядку денного. Якщо від парламенту залежатиме призначення глави уряду більше, ніж від президента, то нинішній глава держави через, як він сподівається, контрольований ним парламент, цілком може висунутися на посаду прем`єр-міністра.
Таке припущення вже висунула Юлія Тимошенко. Можна також припустити, що в цьому випадку президент виявиться декоративною фігурою при уряді.
Але за всіх розкладів не можна виключати, що Кучма не захоче зберегти за собою крісло глави держави. Ви скажете, що сам Леонід Кучма неодноразово заявляв, що він не збирається балотуватися на третій термін.
Але в нашій політиці обіцянки, зокрема, з вуст президента Кучми, виявляються таким цяцянками, що цілковито вірити може їм хіба що якийсь наївняк. Отож, якщо Леоніда Кучму дуже попросять трудові колективи, то хто зна, чи не прислухається він до голосу народу.
До речі, іще одна цікава деталь. В Конституції записано, що "одна й та сама особа не може бути президентом більше ніж два строки підряд". Зверніть увагу на слово "підряд".
Це означає, що з перервами одну й ту саму особу можуть обирати безкінечну кількість разів. Не думаєте ви, що Леонід Кучма, якщо не вдасться його "політична реформа" із збереженням за ним крісла, відпочине трохи в приватній резиденції, піднабереться трохи сил – і знову запрагне очолити український народ на шляху до ситого життя? Його владні амбіції дають підстави для таких неймовірних припущень.