MOD
02/06/2004 | Спостерігач
Петро Писарчук та Йосип Вінський. Про союзників та попутників, «День», 06.02.2004
Головною подією поточного парламентського тижня стало голосування за внесення змін до попередньо схваленого «більшовиками» 24 грудня минулого року законопроекту про політреформу № 4105, зокрема за вилучення з нього норми про вибори президента України в Верховній Раді. 304 депутатські голоси на підтримку такого рішення стали можливі завдяки позиції фракції Соцпартії, яка перейшла в цьому питанні на сторону більшості та комуністів, які ще раніше приєдналися до неї. Тим самим соціалісти ще раз довели, що нинішня опозиція, незалежно від конфігурації («четвірка», «трійка», «двійка»), — річ, м’яко кажучи, ситуативна. А буквально учора прихильники обрання «сильного президента» на чолі з найрейтинговішим опозиціонером зазнали знакової втрати, — народний депутат Олександр Омельченко (син голови столичної міськадміністрації) припинив ч ленство у фракції «Наша Україна» в зв’язку зі вступом до неї народного депутата Леоніда Черновецького, який давно конфліктує з мером столиці. «Конфлікт» цей виник не вчора. Нагадаємо, що свого часу О. Омельченко-молодший був єдиним «нашоукраїнцем», який проголосував за затвердження на посту прем’єра Віктора Януковича. За своє інакомислення він тоді мало не поплатився членством у фракції «НУ», — але ж не поплатився. Тому сьогоднішній вихід О. Омельченка з «НУ» — симптом для бізнес-сектора «НУ» певною мірою тривожний. «День» пропонує два погляди та два прогнози ситуації в парламенті — члена фракції СДПУ(О) Петра ПИСАРЧУКА та соціаліста Йосипа ВІНСЬКОГО.
Петро ПИСАРЧУК
«Пік спротиву політреформі пройшов»
— Вилучення кількох спірних питань із попередньо схваленого законопроекту про внесення змін у Конституцію дало можливість вперше документально зафіксувати число прихильників політичної реформи. Вона перевищує три сотні депутатів. Водночас це рішення, ухвалене в ході короткої позачергової сесії, привело до миттєвого розблокування роботи парламенту. Чи можна вважати, що політичній реформі нарешті загорілося «зелене світло»?
— Так, я думаю, тепер є всі підстави говорити, що політична реформа в Україні відбудеться, й обов’язково — до президентських виборів. На це вказує новий розклад сил між прихильниками та противниками її проведення. Пік спротиву політреформі пройшов.
— Поправки, внесені в законопроект «Медведчука-Симоненка», другорядними не назвеш. Чого варта сама відмова від ідеї обрання президента в парламенті, на якій ще зовсім недавно наполягала парламентська більшість і яку багато аналітиків вважали чи не головною метою більшості. То ж чи є тепер сенс у провладних сил підтримувати і далі цю реформу?
— Норма про вибори президента в парламенті не була для нас принциповою. Принциповим є досягнення оптимального балансу гілок влади, створення умов для їхньої ефективної роботи. Запровадження ж виборів глави держави в парламенті могло б створити додаткові проблеми. Скажемо відверто — в нас ще нема та найближчим часом навряд чи буде парламент, якому можна довірити подібну функцію. Згадаймо, скільки часу ми спікера обирали, хоча для цього досить 226-ти голосів. А для обрання президента треба було б набирати всі 300 — на що перетворилися б ці вибори? Хоча ідея в принципі непогана, можливо, через 20-30 років до неї слід повернутися.
— У чому, по-вашому, секрет украй емоційної реакції представників фракцій «Наша Україна» та БЮТ на ухвалене в ході позачергової сесії рішення?
— Секрет у тому, що це голосування поламало всі плани ющенківського оточення щодо майбутніх посад. Ясна річ, що в них поміж собою вже розписано, хто має стати главою Адміністрації Президента, хто — міністром, хто — губернатором. Але якщо будуть прийняті подібні зміни в Конституцію, привабливість найвищого поста різко зменшується. Губернаторів, наприклад, буде призначати не президент, а прем’єр-міністр. Виходить, Ющенко буде вже не той президент. Він утрачає серйозний вплив на бізнес, на основні грошові потоки. От у цьому і є весь сенс такої боротьби представників блоку Ющенка проти політичної реформи. Я не бачу в їхній позиції здорової логіки, а бачу лише розгубленість, страх того, що влада, на яку вони вже націлилися, витікає «крізь пальці»: вони набудували планів, як перемагають на виборах, беруть реванш, влаштовують великий переділ... А це все раптом ламається.
А взагалі тактику силових дій, яку останнім часом частенько практикує в сесійній залі наша опозиція, я б назвав суспільно небезпечним явищем. Коли у Верховній Раді депутати дозволяють собі ламати мікрофони, стрибати по трибуні, грубо зневажати спікера, кидаючи в нього сміття чи обливаючи водою, то ясна річ, що прихильники тих депутатів поводитимуться аналогічним чином. Сьогодні є велика загроза, щоб ця поведінка парламентарів не перекинулась у вуличні дії. На жаль, приклади вже є. Буквально днями невідомі здійснили підпал вікна моєї громадської приймальні в окрузі.
— Ви гадаєте, це пов’язано з політикою?
— Зараз триває слідство, і я не хочу робити жодних випереджаючих заяв щодо авторства. Але те, що це політика, в мене немає сумнівів. Основна біда наших націонал-демократів — у тому, що вони в політичних опонентах бачать ворогів. Цей принцип вони унаслідували від більшовиків-ленінців — не тих комуністів, що були в 70—80-х роках минулого століття, а саме від більшовиків зразка 1917 року.
— Зібрання конституційної більшості прихильників політичної реформи на сьогодні стало можливим завдяки залученню представників лівої опозиції — комуністів та соціалістів. Наскільки надійними союзниками провладної коаліції вони можуть бути, коли справа дійде до голосування змін до Конституції в остаточному прийнятті?
— Зрозуміло, що стратегічні завдання тих же комуністів зовсім інші, ніж у більшості, й вони самі цього не приховують. Комуністи бачать політреформу як перший крок на шляху повернення до старої системи влади — «власти совєтов», як вони кажуть. Отже, рано чи пізно на цьому шляху ми розійдемося, й тут нема ніякої трагедії. У тактичному ж плані ми союзники надовго, оскільки зараз у парламенті вимальовується лівоцентристська більшість.
— Але комуністи та соціалісти відверто шантажують більшість пропорційним законом, перспективи ухвалення якого досить туманні...
— Так, цю проблему ще належить розв’язати. Я особисто переконаний, що пропорційні вибори завчасні для України — до цього не готові ні парламент, ні суспільство. Можна зрозуміти позицію комуністів: вони не звикли робити конкретні справи, їм люди не довіряють, отже, шансів перемогти в мажоритарних округах у них майже нема.
— Які можуть бути варіанти розв’язання проблеми, пов’язаної з пропорційним законом? Постійний представник Президента в парламенті Олександр Задорожній днями назвав компромісним варіантом зниження прохідного бар’єру до 1%. Ви як мажоритарник готові підтримати подібний закон?
— Ні, і я переконаний, що такого закону наш парламент ніколи не ухвалить. Ми не можемо нормально порозумітися в парламенті, маючи там представників всього шести політичних передвиборчих об’єднань. А що буде, коли їх прийде кільканадцять? Створити коаліцію в 226 голосів стане просто нереально. Скоріше, може пройти система, де 75% депутатів — «списочники» і 25% — мажоритарники. Хоча як мажоритарник я відчуваю, що в мене вже й так занадто великий округ, збільшувати його ще вдвічі — значить, повністю відривати депутата від виборця.
— Отже, рецепту, як вирішити проблему з «пропорційкою», на сьогодні нема...
— Нема. Ця проблема буде наступною. Ми направили законопроект, але це не значить, що він у цілому буде підтриманий усім залом в остаточному прийнятті. Сподіваюся, вже не буде блокування, а відбудеться постатейне голосування. Щось будемо приймати, щось — видозмінювати, а від чогось доведеться відмовлятися.
Йосип ВІНСЬКИЙ
«У пана Ющенка поки що слабкі нерви»
— Взявши участь у голосуванні за внесення змін до схваленого 24 грудня минулого року законопроекту з політреформи, ваша фракція наразилася на різку критику з боку партнерів по опозиції, зокрема лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка. Останній у емоційному інтерв’ю журналістам фактично звинуватив СПУ в потуранні «збереженню режиму». Які ваші контраргументи?
— Можу сказати тільки одне: очевидно, в пана Ющенко поки що слабкі нерви.
— Щодо аргументів, якими влада переконувала соціалістів приєднатися до голосування, в ЗМІ висловлюються різні версії. Якими ж були ці аргументи насправді?
— Давайте говорити так, як воно було, а не так, як хтось придумує. Ми говорили про те, що для нас принципово, щоб вибори президента були всенародними. Це наша позиція. І ми змусили парламентську більшість нашу позицію підтримати. Ми говорили, що треба провести позачергову сесію. Ми змусили більшість піти на позачергову сесію. Отже, треба поміняти контекст у розмові. Маючи всього 20 депутатів у Верховній Раді, ми домоглися того, що мало не три сотні парламентарів пішли на наші умови. Хай ті «розумники», що здогадки висловлюють, покажуть приклад, коли хтось інший добивався таких результатів. Як ми їх домоглися, це інша справа.
— А як, до речі?
— Нашою політичною позицією. І головою.
— Як ви взагалі можете прокоментувати позицію «Нашої України» та БЮТ, виявлену в ході позачергової сесії Верховної Ради?
— «Наша Україна» та БЮТ хочуть провести реформу після виборів президента. А ми хочемо до виборів. І це є наша ідеологічна розбіжність на сьогоднішній день. І саме цим викликані ті протиріччя, які є в опозиції щодо голосування з політичної реформи.
— Які перспективи взаємодії опозиції? Чи є тепер «трійка»? Яка взагалі тепер структура опозиції — дві «двійки» тощо?
— «Двійок» нема. Є опозиція, яка організаційно не оформлена й ніколи не була такою. Усі наші дії — це предмет компромісу та домовленості з кожного конкретного тактичного чи стратегічного питання. Нас об’єднають президентські вибори. А раз будуть вибори, намагатимемося, щоб опозиція на них перемогла. А для цього треба, щоб був єдиний кандидат від опозиційної «четвірки». У цьому полягає позиція нашої партії. А якщо хтось із партнерів розколе «четвірку» на виборах президента, ми будемо до нього ставити політичні запитання.
— Якими ви бачите подальші дії з політреформи?
— Процедуру ми вже обговорювали: по-перше, має бути укладена політична угода, про яку ми домовилися ще перед голосуванням. Поки що текст її не допрацьований, але загальний контекст фактично узгоджений. Там має бути сказано й про пропорційні вибори до Верховної Ради, й про пропорційний елемент виборів у місцеві органи влади, й про ситуацію із ЦВК, і щодо призначення виборів президента України на 31 жовтня 2004 року, й про багато інших речей, які стосуються забезпечення політичної складової президентських виборів та зміни системи влади. Якщо ці пропозиції будуть реалізовані, в нашої партії нема ніяких застережень голосувати проти політреформи. Зараз я бачу, що практично всі моменти можуть бути вирішені і є десь 310 голосів за те, щоб ці зміни до Конституції провести.
— Як вирішити проблему пропорційних виборів? Ви вірите в те, що мажоритарники підтримають цей закон?
— Вірю.
— Як же їх заохотити?
— А куди вони дінуться?
— Узагалі-то багато з них обіцяють відстоювати «інтереси виборців» до останнього...
— Вони казали, що реформи не треба, ще рік тому. А тепер змінили свої погляди. Є механізм, як дуже «дохідливо» їм можна пояснити, що це в їхніх інтересах.
— Для вас прийнятний варіант зі зниженням прохідного відсотка до одиниці?
— Ні, це для нас неприйнятно.
— Чи готові соціалісти взагалі до обговорення різних варіантів пропорційного закону?
— Для нас є непорушна основа варіанту пропорційного закону Рудьковського-Ключковського. Там важливі не лише проценти, а й виборча технологія, процедури. Якщо з прохідного бар’єру будуть дебати, ми готові на певні компроміси, але вони будуть незначні. Наприклад, знизити до 3%.
— Чи можна сьогодні сказати, що роботу Верховної Ради розблоковано остаточно?
— Я вважаю, що так ставити питання не можна. Не було блокування роботи Верховної Ради. Було блокування конкретного рішення та конкретних дій більшості, які були брутальними й вели до нелегітимного прийняття змін до Конституції. Те, що ми зробили на позачерговій сесії, додає легітимності, але не до кінця, я скажу відверто. Тому що 24 грудня відбулося брутальне порушення регламенту, і я й сьогодні не визнаю того голосування як легітимного.
— Але тепер соціалісти теж взяли на себе відповідальність за те рішення?
— Так, заради змісту ми взяли на себе відповідальність, пішли на компроміс із форми. Те, що відбулася позачергова сесія, пройшло голосування картками в залі, була дотримана процедура голосування — чітка, легітимна — говорить про те, що ми взяли курс на легітимізацію цього рішення. Одна із наших цілей була така: надати легітимного характеру змінам до Конституції. Бо нелегітимний характер змін ставив під сумнів їх узагалі — поміняється влада, і вже скажуть, що все це не дійсне, все має бути по-старому. А цього допустити не можна. Ми мусимо вийти на рішення, яке було би сприйняте населенням, а також міжнародними інституціями.
Володимир СОНЮК, «День»
Головною подією поточного парламентського тижня стало голосування за внесення змін до попередньо схваленого «більшовиками» 24 грудня минулого року законопроекту про політреформу № 4105, зокрема за вилучення з нього норми про вибори президента України в Верховній Раді. 304 депутатські голоси на підтримку такого рішення стали можливі завдяки позиції фракції Соцпартії, яка перейшла в цьому питанні на сторону більшості та комуністів, які ще раніше приєдналися до неї. Тим самим соціалісти ще раз довели, що нинішня опозиція, незалежно від конфігурації («четвірка», «трійка», «двійка»), — річ, м’яко кажучи, ситуативна. А буквально учора прихильники обрання «сильного президента» на чолі з найрейтинговішим опозиціонером зазнали знакової втрати, — народний депутат Олександр Омельченко (син голови столичної міськадміністрації) припинив ч ленство у фракції «Наша Україна» в зв’язку зі вступом до неї народного депутата Леоніда Черновецького, який давно конфліктує з мером столиці. «Конфлікт» цей виник не вчора. Нагадаємо, що свого часу О. Омельченко-молодший був єдиним «нашоукраїнцем», який проголосував за затвердження на посту прем’єра Віктора Януковича. За своє інакомислення він тоді мало не поплатився членством у фракції «НУ», — але ж не поплатився. Тому сьогоднішній вихід О. Омельченка з «НУ» — симптом для бізнес-сектора «НУ» певною мірою тривожний. «День» пропонує два погляди та два прогнози ситуації в парламенті — члена фракції СДПУ(О) Петра ПИСАРЧУКА та соціаліста Йосипа ВІНСЬКОГО.
Петро ПИСАРЧУК
«Пік спротиву політреформі пройшов»
— Вилучення кількох спірних питань із попередньо схваленого законопроекту про внесення змін у Конституцію дало можливість вперше документально зафіксувати число прихильників політичної реформи. Вона перевищує три сотні депутатів. Водночас це рішення, ухвалене в ході короткої позачергової сесії, привело до миттєвого розблокування роботи парламенту. Чи можна вважати, що політичній реформі нарешті загорілося «зелене світло»?
— Так, я думаю, тепер є всі підстави говорити, що політична реформа в Україні відбудеться, й обов’язково — до президентських виборів. На це вказує новий розклад сил між прихильниками та противниками її проведення. Пік спротиву політреформі пройшов.
— Поправки, внесені в законопроект «Медведчука-Симоненка», другорядними не назвеш. Чого варта сама відмова від ідеї обрання президента в парламенті, на якій ще зовсім недавно наполягала парламентська більшість і яку багато аналітиків вважали чи не головною метою більшості. То ж чи є тепер сенс у провладних сил підтримувати і далі цю реформу?
— Норма про вибори президента в парламенті не була для нас принциповою. Принциповим є досягнення оптимального балансу гілок влади, створення умов для їхньої ефективної роботи. Запровадження ж виборів глави держави в парламенті могло б створити додаткові проблеми. Скажемо відверто — в нас ще нема та найближчим часом навряд чи буде парламент, якому можна довірити подібну функцію. Згадаймо, скільки часу ми спікера обирали, хоча для цього досить 226-ти голосів. А для обрання президента треба було б набирати всі 300 — на що перетворилися б ці вибори? Хоча ідея в принципі непогана, можливо, через 20-30 років до неї слід повернутися.
— У чому, по-вашому, секрет украй емоційної реакції представників фракцій «Наша Україна» та БЮТ на ухвалене в ході позачергової сесії рішення?
— Секрет у тому, що це голосування поламало всі плани ющенківського оточення щодо майбутніх посад. Ясна річ, що в них поміж собою вже розписано, хто має стати главою Адміністрації Президента, хто — міністром, хто — губернатором. Але якщо будуть прийняті подібні зміни в Конституцію, привабливість найвищого поста різко зменшується. Губернаторів, наприклад, буде призначати не президент, а прем’єр-міністр. Виходить, Ющенко буде вже не той президент. Він утрачає серйозний вплив на бізнес, на основні грошові потоки. От у цьому і є весь сенс такої боротьби представників блоку Ющенка проти політичної реформи. Я не бачу в їхній позиції здорової логіки, а бачу лише розгубленість, страх того, що влада, на яку вони вже націлилися, витікає «крізь пальці»: вони набудували планів, як перемагають на виборах, беруть реванш, влаштовують великий переділ... А це все раптом ламається.
А взагалі тактику силових дій, яку останнім часом частенько практикує в сесійній залі наша опозиція, я б назвав суспільно небезпечним явищем. Коли у Верховній Раді депутати дозволяють собі ламати мікрофони, стрибати по трибуні, грубо зневажати спікера, кидаючи в нього сміття чи обливаючи водою, то ясна річ, що прихильники тих депутатів поводитимуться аналогічним чином. Сьогодні є велика загроза, щоб ця поведінка парламентарів не перекинулась у вуличні дії. На жаль, приклади вже є. Буквально днями невідомі здійснили підпал вікна моєї громадської приймальні в окрузі.
— Ви гадаєте, це пов’язано з політикою?
— Зараз триває слідство, і я не хочу робити жодних випереджаючих заяв щодо авторства. Але те, що це політика, в мене немає сумнівів. Основна біда наших націонал-демократів — у тому, що вони в політичних опонентах бачать ворогів. Цей принцип вони унаслідували від більшовиків-ленінців — не тих комуністів, що були в 70—80-х роках минулого століття, а саме від більшовиків зразка 1917 року.
— Зібрання конституційної більшості прихильників політичної реформи на сьогодні стало можливим завдяки залученню представників лівої опозиції — комуністів та соціалістів. Наскільки надійними союзниками провладної коаліції вони можуть бути, коли справа дійде до голосування змін до Конституції в остаточному прийнятті?
— Зрозуміло, що стратегічні завдання тих же комуністів зовсім інші, ніж у більшості, й вони самі цього не приховують. Комуністи бачать політреформу як перший крок на шляху повернення до старої системи влади — «власти совєтов», як вони кажуть. Отже, рано чи пізно на цьому шляху ми розійдемося, й тут нема ніякої трагедії. У тактичному ж плані ми союзники надовго, оскільки зараз у парламенті вимальовується лівоцентристська більшість.
— Але комуністи та соціалісти відверто шантажують більшість пропорційним законом, перспективи ухвалення якого досить туманні...
— Так, цю проблему ще належить розв’язати. Я особисто переконаний, що пропорційні вибори завчасні для України — до цього не готові ні парламент, ні суспільство. Можна зрозуміти позицію комуністів: вони не звикли робити конкретні справи, їм люди не довіряють, отже, шансів перемогти в мажоритарних округах у них майже нема.
— Які можуть бути варіанти розв’язання проблеми, пов’язаної з пропорційним законом? Постійний представник Президента в парламенті Олександр Задорожній днями назвав компромісним варіантом зниження прохідного бар’єру до 1%. Ви як мажоритарник готові підтримати подібний закон?
— Ні, і я переконаний, що такого закону наш парламент ніколи не ухвалить. Ми не можемо нормально порозумітися в парламенті, маючи там представників всього шести політичних передвиборчих об’єднань. А що буде, коли їх прийде кільканадцять? Створити коаліцію в 226 голосів стане просто нереально. Скоріше, може пройти система, де 75% депутатів — «списочники» і 25% — мажоритарники. Хоча як мажоритарник я відчуваю, що в мене вже й так занадто великий округ, збільшувати його ще вдвічі — значить, повністю відривати депутата від виборця.
— Отже, рецепту, як вирішити проблему з «пропорційкою», на сьогодні нема...
— Нема. Ця проблема буде наступною. Ми направили законопроект, але це не значить, що він у цілому буде підтриманий усім залом в остаточному прийнятті. Сподіваюся, вже не буде блокування, а відбудеться постатейне голосування. Щось будемо приймати, щось — видозмінювати, а від чогось доведеться відмовлятися.
Йосип ВІНСЬКИЙ
«У пана Ющенка поки що слабкі нерви»
— Взявши участь у голосуванні за внесення змін до схваленого 24 грудня минулого року законопроекту з політреформи, ваша фракція наразилася на різку критику з боку партнерів по опозиції, зокрема лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка. Останній у емоційному інтерв’ю журналістам фактично звинуватив СПУ в потуранні «збереженню режиму». Які ваші контраргументи?
— Можу сказати тільки одне: очевидно, в пана Ющенко поки що слабкі нерви.
— Щодо аргументів, якими влада переконувала соціалістів приєднатися до голосування, в ЗМІ висловлюються різні версії. Якими ж були ці аргументи насправді?
— Давайте говорити так, як воно було, а не так, як хтось придумує. Ми говорили про те, що для нас принципово, щоб вибори президента були всенародними. Це наша позиція. І ми змусили парламентську більшість нашу позицію підтримати. Ми говорили, що треба провести позачергову сесію. Ми змусили більшість піти на позачергову сесію. Отже, треба поміняти контекст у розмові. Маючи всього 20 депутатів у Верховній Раді, ми домоглися того, що мало не три сотні парламентарів пішли на наші умови. Хай ті «розумники», що здогадки висловлюють, покажуть приклад, коли хтось інший добивався таких результатів. Як ми їх домоглися, це інша справа.
— А як, до речі?
— Нашою політичною позицією. І головою.
— Як ви взагалі можете прокоментувати позицію «Нашої України» та БЮТ, виявлену в ході позачергової сесії Верховної Ради?
— «Наша Україна» та БЮТ хочуть провести реформу після виборів президента. А ми хочемо до виборів. І це є наша ідеологічна розбіжність на сьогоднішній день. І саме цим викликані ті протиріччя, які є в опозиції щодо голосування з політичної реформи.
— Які перспективи взаємодії опозиції? Чи є тепер «трійка»? Яка взагалі тепер структура опозиції — дві «двійки» тощо?
— «Двійок» нема. Є опозиція, яка організаційно не оформлена й ніколи не була такою. Усі наші дії — це предмет компромісу та домовленості з кожного конкретного тактичного чи стратегічного питання. Нас об’єднають президентські вибори. А раз будуть вибори, намагатимемося, щоб опозиція на них перемогла. А для цього треба, щоб був єдиний кандидат від опозиційної «четвірки». У цьому полягає позиція нашої партії. А якщо хтось із партнерів розколе «четвірку» на виборах президента, ми будемо до нього ставити політичні запитання.
— Якими ви бачите подальші дії з політреформи?
— Процедуру ми вже обговорювали: по-перше, має бути укладена політична угода, про яку ми домовилися ще перед голосуванням. Поки що текст її не допрацьований, але загальний контекст фактично узгоджений. Там має бути сказано й про пропорційні вибори до Верховної Ради, й про пропорційний елемент виборів у місцеві органи влади, й про ситуацію із ЦВК, і щодо призначення виборів президента України на 31 жовтня 2004 року, й про багато інших речей, які стосуються забезпечення політичної складової президентських виборів та зміни системи влади. Якщо ці пропозиції будуть реалізовані, в нашої партії нема ніяких застережень голосувати проти політреформи. Зараз я бачу, що практично всі моменти можуть бути вирішені і є десь 310 голосів за те, щоб ці зміни до Конституції провести.
— Як вирішити проблему пропорційних виборів? Ви вірите в те, що мажоритарники підтримають цей закон?
— Вірю.
— Як же їх заохотити?
— А куди вони дінуться?
— Узагалі-то багато з них обіцяють відстоювати «інтереси виборців» до останнього...
— Вони казали, що реформи не треба, ще рік тому. А тепер змінили свої погляди. Є механізм, як дуже «дохідливо» їм можна пояснити, що це в їхніх інтересах.
— Для вас прийнятний варіант зі зниженням прохідного відсотка до одиниці?
— Ні, це для нас неприйнятно.
— Чи готові соціалісти взагалі до обговорення різних варіантів пропорційного закону?
— Для нас є непорушна основа варіанту пропорційного закону Рудьковського-Ключковського. Там важливі не лише проценти, а й виборча технологія, процедури. Якщо з прохідного бар’єру будуть дебати, ми готові на певні компроміси, але вони будуть незначні. Наприклад, знизити до 3%.
— Чи можна сьогодні сказати, що роботу Верховної Ради розблоковано остаточно?
— Я вважаю, що так ставити питання не можна. Не було блокування роботи Верховної Ради. Було блокування конкретного рішення та конкретних дій більшості, які були брутальними й вели до нелегітимного прийняття змін до Конституції. Те, що ми зробили на позачерговій сесії, додає легітимності, але не до кінця, я скажу відверто. Тому що 24 грудня відбулося брутальне порушення регламенту, і я й сьогодні не визнаю того голосування як легітимного.
— Але тепер соціалісти теж взяли на себе відповідальність за те рішення?
— Так, заради змісту ми взяли на себе відповідальність, пішли на компроміс із форми. Те, що відбулася позачергова сесія, пройшло голосування картками в залі, була дотримана процедура голосування — чітка, легітимна — говорить про те, що ми взяли курс на легітимізацію цього рішення. Одна із наших цілей була така: надати легітимного характеру змінам до Конституції. Бо нелегітимний характер змін ставив під сумнів їх узагалі — поміняється влада, і вже скажуть, що все це не дійсне, все має бути по-старому. А цього допустити не можна. Ми мусимо вийти на рішення, яке було би сприйняте населенням, а також міжнародними інституціями.
Володимир СОНЮК, «День»