02/07/2004 | Спостерігач

Сергій Головатий: Пара "Мороз-Медведчук" виявилася пліднішою і сильнішою, ніж пара "Ющенко-Кучма"

Леонід Амчук, УП , 7.02.2004, 14:50



Другий тиждень продовжується жити у коментарях тема жорсткої відповіді Ради Європи на політреформу в Україні. У п'ятницю президент Кучма на зустрічі з дипломатами знову підняв це питання. Тим самим показавши вагу цієї організації – за словами гаранта, це "шанована міжнародна інституція". Що аж ніяк не в'яжеться з грою PR-команди Медведчука, яка вже другий рік намагається применшити роль Ради Європи.

На думку Кучми, влада не змогла донести до ПАРЄ "справжній зміст запланованих змін до української Конституції", а доповідачкам Асамблеї "не вистачило часу ретельно вивчити це питання".

Однак наївним було б думати, що позиція Ради Європи виробляється тільки Северінсен і Вольвенд. З проблемами України у Страсбургу знайомі давно і свою політику формують, спираючись на різні джерела. Одним із них є український депутат Сергій Головатий, який уже дев'ять років працює в ПАРЄ.

У останній, січневій резолюції ПАРЄ не визнала голосування змін до Конституції "підняттям рук" від 24 грудня. Однак, на думку більшовиків, події 3 лютого є виконанням вимоги Ради Європи – голосування руками фактично підтверджене новим, через систему "Рада". Крім того, вилучена норма про вибори президента у парламенті і навіть врахована одна вимога Венеціанської комісії – про пожиттєве обрання суддів. І тепер у ПАРЄ не повинно бути претензій.

Будуть – обіцяє Головатий. У інтерв'ю "Українській правді" він пояснює, чому криза у відносинах з ПАРЄ може ще більше загостритися.


- Чи не вважаєте ви, що голосування 3 лютого у Верховній Раді є кроком назустріч резолюції ПАРЄ?

- Це є кроком назад. Якщо подивитися резолюцію ПАРЄ, то легко переконатися в тому, що Асамблея, будучи занепокоєною не в останню чергу змістом конституційних змін, наголошує на нелегітимності процесу, за допомогою якого вони вносяться.

Про це власне і зазначається у параграфі 1 резолюції ПАРЄ, де сказано, що в Україні "було ініційовано процедуру, яка не відповідає Регламенту Верховної Ради та статті 19 Конституції України".

Параграфи 1 та 18 резолюції ПАРЄ взаємопов’язані. Тому в п.18 зазначено, що застосовна 24 грудня 2003 року процедура голосування "шляхом підняття рук" у Верховній Раді "є порушенням зобов`язань України за статтею 3 Статуту Ради Європи".

Відтак – тут міститься попередження: "Якщо буде здійснено будь-які подальші спроби проштовхнути політичну реформу шляхом внесення змін до Конституції у спосіб, не передбачений нормами права, чи неконституційними засобами, то ... Асамблея може прийняти рішення поставити під питання повноваження української делегації ... і, як наслідок цього, може вирішити звернутися до Комітету міністрів з вимогою зупинити членство України в Раді Європи ...".

І от маємо: 3 лютого, вже після сесії ПАРЄ, процедура внесення змін до Конституції знову була грубо порушена!

- Тобто Ви вважаєте, що події 3 лютого будуть ще одним аргументом для яструбів з Ради Європи?

- Литвин, який несе повну відповідальність за нелегітимність ранкового засідання 3 лютого, яке було назване ним "позачергова сесія", а також ті, хто брав участь у цьому дійстві, не просто здійснили "спробу". Вони знову застосували неконституційний засіб, проти чого застерігала ПАРЄ.

Адже стаття 83 Конституції України чітко визначає можливості, процедуру і час скликання позачергової сесії. Така сесія може бути скликана лише в проміжках між черговими сесіями і лише із зазначенням порядку денного.

Станом на 10 годину ранку 3 лютого, коли народні депутати, відповідно до статті 83 Конституції, самі зійшлися на чергову сесію, мені як народному депутатові та усім моїм колегам із депутатськго корпусу нічого не було відомо ні про наявність вимоги 150 депутатів скликати позачергову сесію, ні про її порядок денний.

- До 3 лютого позачергова сесія скликалася лише одного разу – в 1996 році. Тоді що, кожному депутату висилалося запрошення?

- Звичайно. Тоді кожному депутатові була завчасно надіслана термінова урядова телеграма з повідомленням про скликання позачергової сесії, як того вимагають статті 2.3.1 та 2.3.2 Регламенту Верховної Ради.


НЕ МОЖЕ БУТИ ДВА ВІВТОРКИ В ОДИН ДЕНЬ

- Але що заважає скликати позачергову сесію в той самий день, коли починається чергова сесія?

- По-перше, цього не дозволяють робити статті 83 та 19 Конституції. Стаття 83 чітко визначає: кожного року в перший вівторок лютого починається чергова сесія, а не позачергова.

А стаття 19 передбачає: посадова особа (голова Верховної Ради) чи орган влади (Верховна Рада) може робити тільки те, що записано в Конституції та Регламенті.

В Конституції не записано, що позачергова сесія може бути скликана в той самий день, що й чергова. І такого бути не може, бо це абсурд! Не може бути позачерговий черговий вівторок. Не може бути два вівторки в один день.

Всі 24 години вівторка – з 00:00 годин до 24:00 годин – це вівторок! А 3 лютого – це перший вівторок лютого цього року, і тому цей відтинок часу і є саме тим днем, який Конституцією відведено для відкриття і проведення чергової сесії. Юрист, який поважає право, скаже вам це саме.

По-друге, цього не дозволяють зробити і положення статей 2.3.1 та 2.3.2 Регламенту. Вони передбачають, зокрема, що рішення про скликання позачергової сесії публікується (в газеті "Голос України") не пізніш як за три дні до її відкриття.

При цьому обов`язково мають бути зазначені питання, які пропонується винести на розгляд позачергової сесії; інформація про скликання позачергової сесії заздалегідь доводиться до відома кожного депутата. Усіх цих вимог не було дотримано Головою Верховної Ради стосовно ранкового засідання 3 лютого.

Але це ще тільки "квіточки". Головна пастка, в яку потрапив Литвин і всі, хто брав участь у нелегітимному дійстві під назвою "позачергова сесія", вносячи зміни до того акту від 24 грудня 2003 року (між іншим, легітимність якого Олександр Мороз не визнавав і 3 лютого), визначена Конституційним Судом.

КС у своєму рішенні від 17 жовтня 2000 року (справа № 1-6/2002) записав так: "Питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно".
0
- Але ж Литвин пояснив, що це не було ухвалення нового проекту змін до Конституції, а лише вилучення двох пунктів.

- У згаданому рішенні Конституційного Суду якраз і йдеться не про "ухвалення" чи "зміну" проектів законів, а про "розгляд і вирішення" "питання про внесення змін до Конституції", що має бути, як бачимо, лише на чергових сесіях.

Відчуваєте різницю?! І якщо навіть йдеться про вилучення якогось положення із проекту закону – це все одно є "питанням про внесення змін до Конституції", яке можна розглядати лише на черговій сесії Верховної Ради.

А "розгляд", окрім усього іншого, передбачає ще й обговорення, чого не було у Верховній Раді ні 24 грудня минулого року, ні 3 лютого цього року.

Отже, і цього разу ніхто не порадився з юристами. Знову пішли шляхом політичної кон’юнктури.

- Але якщо Конституційний Суд визнає голосування і 24 грудня, і 3 лютого законним, то тоді не буде діяти пересторога ПАРЄ стосовно цих двох подій? Адже резолюція ПАРЄ застерігає від "неконституційного" внесення змін до Основного закону, а сам КС назве його "конституційним".

- Я вже наголошував, що Конституційний Суд з приводу "чергових" чи "нечергових" сесій у питанні внесення змін до Конституції свою позицію вже зафіксував у власному ж рішенні.

Якщо Конституційний Суд тепер відмовиться від цієї позиції і в новому рішенні скаже, що питання про внесення змін до Конституції можна розглядати і на позачергових сесіях, то тоді виникне інша юридична ситуація.

Тоді вона дозволить Литвину ранком одного дня відкрити одну "позачергову" сесію (в такий спосіб, як він це зробив у вівторок 3 лютого), а вже по обіді відкрити нову "позачергову" сесію.

І таким чином змінити Конституцію впродовж одного дня. Проте судді Конституційного Суду напевне знають, навіщо передбачався саме такий захисний механізм внесення змін до Конституції у вигляді почерговості двох чергових сесій, виключаючи будь-яку можливість скликання для цієї мети позачергових сесій.

Тут слід бути вдячним Литвинові за те, що він наочно довів те, від чого власне і перестраховувалися при укладанні Конституції – зловживання інститутом позачергових сесій для одномоментної зміни Конституції.

Така зміна потребує особливого, підсиленого захисту розтягнутого в часі процесу внесення змін з метою забезпечення її сталості, що є неодмінним атрибутом сучасного європейського конституціоналізму.

А, повернувшись до подій 3 лютого, бачимо, що на момент вчинення Литвином дійства під назвою "позачергова сесія", на момент голосування прокучмівської більшості з комуністами та переважною частиною соціалістів позиція КС була такою, як це викладено у згаданому вище рішенні.

- Але якщо ви доб’єтеся анулювання голосування 3 лютого, то буде ще гірше: до законопроекту 4105 знову повернеться норма про вибори президента у Верховній Раді.

- Ні. Те, що сталося в парламенті 24 грудня 2003 року, власне і стало предметом позачергових дебатів у Страсбургу як відповідь на звернення лідерів "Нашої України", БЮТ та СПУ до президента ПАРЄ з проханням терміново розглянути питання про "конституційну кризу в Україні".

Отже, до 3 лютого три фракції не визнавали того, що події 24 грудня мали позитивні юридичні наслідки. ПАРЄ у своїй Резолюції 1364 (2004) погодилась з такою юридичною оцінкою "голосування шляхом підняття рук".


ІРЛАНДУЮ ПОЗБАВИЛИ ПРАВА ГОЛОСУ В ПАРЄ! ЦЕ ВІДПОВІДЬ НА БУЛЬКАННЯ МЗС

- Проте резолюція ПАРЄ, як на цьому наполягає постійний представник Кучми у Верховній Раді Задорожній, є "всього-на-всього рекомендацією".

- Задорожній дивує мене з фахової точки зору – як юрист, що закінчував відділення міжнародного права Київського університету. Такий речей може не знати Гавриш, який діє в стилі "сталінського права" за принципом "Лес рубят – щепки летят" (дивись кандидатську дисертацію Гавриша на тему: "Кримінальна відповідальність за незаконну порубку лісу").

Таких речей може не знати і Литвин, бо він є істориком. Але Задорожній мусів би все ж таки знати, що резолюції ПАРЄ носять не "рекомендаційний" характер, а є обов'язковими рішеннями для держав-членів і для Комітету міністрів Ради Європи.

Бо інакше не працюватиме механізм Ради Європи як міждержавної організації, що має власний Статут, і Статут якої є обов'язковим для держав-членів, а отже – і для України, бо він ратифікований Верховною Радою.

Тому нехай Задорожній загляне у статтю 9 Конституції, яка його навчить, що ратифіковані Верховною Радою міжнародні договори (чим у даному випадку є Статут Ради Європи) є обов`язковими не тільки для нашої держави як суб`єкта міжнародного права, а й для її органів, зокрема для Верховної Ради.

Статут Ради Європи передбачає існування Парламентської Асамблеї як органу, який уповноважений разом з Комітетом міністрів контролювати дотримання державою-членом зобов'язань, що випливають із Статуту Ради Європи.

Якщо ПАРЄ виявляє порушення Статуту Ради Європи, вона обговорює це питання, фіксує це в резолюції. І має право вимагати від держави-члена виправлення допущеного нею порушення (як сама держава вимагає від свого громадянина).

Якщо держава не виконує зобов'язань, то тоді Асамблея застосовує санкції по відношенню до національної парламентської делегації. Наступний (або одночасний) крок ПАРЄ - її звернення до Комітету міністрів Ради Європи з вимогою застосування санкцій уже ним: зупинення членства держави – як мінімум, і виключення держави з Ради Європи – як максимум.

Отакого характеру вимога міститься в документі, який називається "рекомендація" ПАРЄ, адресована Комітетові міністрів РЄ. Назва – "рекомендація", але її юридична сила – це вимога. Так само: "резолюція" – назва, а її юридична сила – в обов’язковості.

На цій сесії ПАРЄ позбавила парламентські делегації двох країн - Ірландії та Мальти - права голосу в Асамблеї. Бо Ірландія та Мальта порушили правила процедури ПАРЄ, які були ухвалені резолюцією ПАРЄ у вересні 2003 року і які вимагають того, щоб у складі національних делегацій були представники обох статей.

Ви уявіть собі! Ірландія сьогодні головує в Європейському Союзі, а її делегати не мають права голосу в Асамблеї Ради Європи! Це відповідь тим, хто базікає про "подвійні стандарти" відносно України.

Ірландську делегацію позбавили права голосу не у зв`язку з війною проти іншого народу (як це було у випадку з російською делегацією, коли Росія розв`язала і вела криваву бійню в Чечні), не за порушення Статуту Ради Європи. А всього-на-всього (за українськими мірками) за те, що... до делегації не включено жодної жінки-депутата!

Це – дійсно взірець відповіді на всі булькання МЗС і прокучмівських депутатів про подвійні стандарти! Якраз Україну і терплять в Раді Європи зі всіма порушеннями обіцянок, даних Кучмою, Марчуком і Морозом ще у 1995-му, зі всіма порушеннями обов`язків вже після 1995-го, бо хочуть, прагнуть і роблять все можливе для того, щоб Україна була в Європі.

- З іншого боку, зрозуміло, що Комітет міністрів Ради Європи не проголосує за виключення України – бо треба, щоб це підтримали всі держави-члени РЄ.

- Ми не будемо гадати і не це головне. Ніхто – ні в Страсбурзі, ні у Брюсселі - не ставить собі за мету, щоб Україна не була в Раді Європи. Але ті, хто 3 лютого організував у Верховній Раді так звану "позачергову сесію", хто цього разу вже натискав кнопки, а не "руки – вгору" – саме вони ведуть до того, що до України невдовзі можуть бути застосовані санкції.

Навіщо вони це роблять?! Ви запитайте у Литвина, чому він оголосив "позачергову сесію", не зареєструвавшись?

- Бо йому не дозволили, під час зіткнення під трибуною у нього забрали пульт для реєстрації і картку.

- Є юридичний факт: у електронній системі "Рада" зафіксовано, що на момент відкриття сесії та голосування депутат Литвин – "відсутній". Отже, юридично відсутній Литвин головував на дійстві, якому він свавільно присвоїв назву "позачергова сесія". Отже, саме він узяв на себе відповідальність за можливі санкції по відношенню до України.

- Тож ви думаєте, що у зв`язку з подіями 3 лютого ризик виключення України з Ради Європи підвищується?

- Проблема полягає в тому, що українські журналісти і політики саме так і думають: ми порушимо, а що нам буде? Вони не усвідомлюють політичної відповідальності, того, що вони підставляють державу, завдають шкоди її іміджу, порушуючи порядок.

Санкції мене цікавлять в останню чергу. А у першу чергу мене цікавить, як зробити так, щоб санкцій не було застосовано до України. Як зробити так, щоб примусити Литвина, Гавриша, Задорожнього, Симоненка та їхніх "сотоварищей" керуватися нормами Конституції та Регламенту?

Саме для того, щоб не поставало чергового разу українське питання в ПАРЄ. Як зробити так, щоб ці люди були європейцями? Чому Симоненко, вже стільки років будучи членом юридичного комітету в ПАРЄ, також заявляє, що резолюція ПАРЄ є "рекомендацією"?

Що, Симоненко є кращим юристом, ніж уся ПАРЄ чи її Секретаріат? Чи Раханський, який примудрився на слуханні українського питання голосувати двома картками і отримав (на ганьбу всій українській делегації) суворе попередження від президента Асамблеї пана Шідера?

У польському парламенті голосування двома картками – це кримінальна відповідальність! Мені розповідали польські колеги, що у них були такі випадки: щойно помічали, що якийсь депутат голосує і "за того парня" – одразу ж до сесійної зали увіходив прокурор.

- Чи реальне відкликання Северінсен і Вольвенд з посади доповідачів ПАРЄ?

- Пуп розв`яжеться. У того, хто це спробує зробити.

- Але як відбувається відкликання доповідачів за процедурою ПАРЄ?

- Це питання краще адресуйте заступнику голови української делегації в ПАРЄ Раханському. У нього ж напевно уже є план...

- Що думаєте з того приводу, що представник президента у Верховній Раді Задорожній назвав Северінсен і Вольвенд "двома божевільними дамами".

- Нарешті Задорожній виявив свою істинну сутність і показав своє справжнє обличчя. А за одним – це ще й повне відзеркалення обличчя президента Кучми... Спала полуда наносної та вдаваної чемності й вихованості.


ІДЕ ТРЕТЯ СПРОБА ЗАГНУЗДАТИ УКРАЇНУ ПІД РОСІЮ

- Президент часто звинувачує опозицію, що вона "виносить сміття з хати" і діє проти України на міжнародній арені. Що не хоче домовлятися в середині країни... Чому ви так робите?

- Видається, що раніше - історик Литвин, а сьогодні – юрист-початківець Медведчук так і не навчили Кучму урокам європейської історії. Свого часу один французький монарх, який назавжди залишився символом вершини абсолютизму, любив повторювати: "Держава – це Я!".

Його скинули, започаткувавши європейський конституціоналізм. А Кучма все ще залишається в тому середньовіччі згаданого Луї XІV. Кучма не навчений на те, що він не є держава, що він - слуга народу.

Тому критика членами ПАРЄ, українцями чи делегатами з інших країн, Кучми за авторитарні методи його правління, за масові порушення ним прав людини, за недотримання ним демократії, за нехтування ним верховенства права – це є відстоювання європейських цінностей, зафіксованих в установчих документах Ради Європи.

Ці цінності зараз автоматично переходять в Конституцію нової Європи, за якою житимуть старі й нові члени країни-члени Європейського Союзу, і за якою колись обов`язково житиме Україна.

А для декого відповім простіше – мовою вашого запитання. Винести сміття з хати – значить, жити в чистоті, а не в срачі, як до того звик Кучма.

- От скажіть, ви є делегатом в ПАРЄ впродовж третього скликання Верховної Ради...

- Я в ПАРЄ з 1995 року – з часу, коли Україна ще не була членом Ради Європи. Тоді я входив до Комітету країн-не членів Ради Європи. Починаючи з 1996-го року, я був у складі першої делегації, з 1998-го був членом вдруге, і з 2003 – це вже третє парламентське скликання, коли я входжу до складу делегації.

- І за ці три скликання ви можете навести приклад, коли інші депутати з іншої країни критикували свою державу в ПАРЄ?

- Головатий ніколи не критикував свою країну - Україну. І останнього разу я сказав: "Українці заслуговують на те, щоб бути разом з європейцями і жити за їхніми цінностями. Не треба залишати українців напризволяще, зґвалтованими жити в умовах азіатських стандартів, які виявляються в автократії, корупції, тотальному порушенні прав людини, правовій безвідповідальності".

- Але все таки, були випадки, коли інші делегації критикували президентів своїх держав?

- Так, були. Під час конституційної кризи в Молдові опозиція шукала захисту від авторитарного режиму кучминого друга - президента Лучинського.

Ліберал Ковальов, який завжди був і є противником геноцидної війни Росії в Чечні, найгостріше критикував дії Єльцина, Путіна. Те саме робив його колега по партії "Яблуко" Олександр Шишлов з Петербурга. Вони відстоювали у Страсбурзі можливості збереження в Росії плюралістичного парламентаризму.

А зараз в Росії немає повноцінної плюралістичної демократії, як того вимагають європейські стандарти. На сьогодні в російській Думі не представлений лібералізм, не представлені ті, хто сповідує європейські цінності.

Таке, між іншим, чекає Україну.

- Чому?

- Ось тут я хочу сказати головне: вся ця реформа, що відбувається зараз – це третя спроба після того, як попередні дві провалилися – загнуздати остаточно Україну під інтереси корумпованої імперіалістично-авторитарної влади в Росії.

Перша – невдала – спроба була в 1996 році. То був час, коли планувалося, щоб у таких країнах, як Білорусь, Казахстан, Україна та Росія встановилися авторитарні режими одноосібних президентів з кишеньковими двопалатними парламентами.

Робитися це мало шляхом розгону парламентів і розпуску конституційних судів та проведення всенародних референдумів з прийняття конституцій, внесених президентами.

В Білорусі цей проект спрацював блискавично, найуспішніше. Не менш успішно реалізовано його було і в Казахстані. Там – Лукашенко, а там – Назарбаєв спочатку розігнали неслухняні конституційні суди, а потім розігнали неслухняні однопалатні парламенти та винесли на всенародні референдуми власні авторитарні конституції.

Це дало можливість сформувати нові кишенькові двопалатні парламенти і кишенькові конституційні суди. У Росії це було зроблено Єльциним ще під час розстрілу Верховного Совєта в 1993 році.

В Україні цю модель спробували реалізувати у 1996 році, коли Кучма своїм указом виніс на референдум проект Конституції з двопалатним парламентом.

Верховна Рада в "конституційну ніч" під головуванням Мороза зірвала ці плани.

Через 4 роки – інша спроба реалізації цієї моделі для України: через всенародну ініціативу. Цього разу вирішили використати народ, як суб'єкт зміни української Конституції.

Народ таки "використали", і не було ніякої всенародної ініціативи. У цьому це нарешті зізнався Кучма у своєму виступі перед представниками дипломатичного корпусу 6 лютого нинішнього року, та ще й не приховуючи головної мети змін до Конституції – отримати додаткові права розпускати парламент.

І цій спробі було завдано нищівного удару. Частково в Конституційному Суді, який заборонив змінювати Конституцію шляхом референдуму. І великою мірою – завдяки Раді Європи, де так само відбулись гострі дебати і була прийнята гостра резолюція - з категоричними вимогами.

Все це разом з висновками Венеціанської комісії у 2000-му році відвернуло абсолютно реальну загрозу встановлення кучмівського авторитарного режиму в Україні.

Після двох невдалих нині розпочато третю спробу життєзабезпечення майбутнього для кучмівського владного клану. Ця спроба є невідступною для них. Її неуспіх означатиме їхній кінець. Для декого - фізичний.

Тепер вона здійснюється вже не через указ президента і не через всенародний референдум, а через парламент.

Це заходять вже з-поза "Бессарабських воріт" (гадаю, футболісти та їхні фани мене зрозуміють, до чого тут "інші ворота"). Невипадково. Бо у Верховній Раді вже є кучмівська більшість, до якої приєдналася російська п'ята колона – комуністи. Їхній ідеал – режим російського зразка у теперішньому вигляді.

- Але як може бути російська модель, якщо буде чисто пропорційний закон – і навпаки, парламент стане центром влади?

- Всі запевняють: ще до голосування змін до Конституції 300-ми голосами буде прийнято закон про пропорційні вибори до парламенту.

І це дійсно є елементом сценарію. За яким, тільки-но Литвин підписує закон про внесення змін до Конституції, у Верховній Раді легко знайдеться 226 голосів для того, щоб "піднятими руками" чи інакше, ніж дозволено, "проголосувати" за скасування закону про пропорційні вибори і відновити в Україні чисто мажоритарну систему виборів радянського зразка – із 450-ма мажоритарними округами.

Що це значить? Всі, хто має гроші і є лояльним кучмістом, ідуть на мажоритарні округи і легко потрапляють до Верховної Ради. Відповідно до "внеску" комуністів у завершальний етап конституційного процесу їм буде виділена квота, як у радянські часи виділялася для свинарок. Це вже є в Росії. Соціалісти, відпрацювавши, теж отримають свою квоту. Мабуть, ту найменшу квоту, яку мала в Совєтах радянська інтелігенція – "прослойка общества".

Яка ж перспектива для інших – тих, хто сьогодні в "Нашій Україні" чи БЮТ?.. "Все – в сад!" В садок Верховної Ради, що в городах Маріїнського палацу президента.

От вам і вся модель, призначення якої придумане не тут. Її ж модельєр сидить у Кучми на голові. Це – Медведчук. Повторюю: метою є – завадити Україні мати ліберальний режим, європейську демократію.

До речі, потрібно усвідомлювати, що демократія європейського зразка в Україні прямо загрожує авторитарному режимові Путіна. А вільна економіка України, і вільні зв'язки чесного капіталу українського є загрозою брудному кримінальному капіталові російському і його присутності в Україні.

- Вашу жахливу схему можна поламати, записавши в законі про чисто пропорційні вибори, що до нього заборонено вносити зміни протягом, припустимо, чотирьох років.

- Порядок, який запровадив Литвин, нічого не гарантує. Коли у Верховній Раді голосують "піднятими руками", не рахуючи, то можна "записати", що завгодно. Потім вам скажуть, що є підписи, які нікому не показують. І це оголошується "рішенням", яке підписується головою.

Жоден спікер до Литвина такого не дозволяв! Ні Івашко, ні Кравчук, на Плющ, ні Мороз, ні Ткаченко.

Тому я не бачу жодних гарантій запобігти тому, що є неймовірним, чого не можна передбачити. Я ніколи не міг передбачити, що у Верховній Раді могло відбутися те, що трапилося 24 грудня. Я не міг передбачити, що в день відкриття чергової сесії скажуть, що це позачергова сесія. Це не вкладається ні в логіку, ні в норми права, ні в Конституцію, ні в юридичні, політичні, моральні принципи, за якими живе Європа.

- Кажуть, що ми "молода демократія"...

- Ми вже 12 років намагаємося "подорослішати". Одначе, коли ми були "молодшими", у нас було більше демократії.


ОПОЗИЦІЯ МАЄ ОСТЕРІГАТИСЯ ФІБРОМІОМИ МАТКИ

- Після 3 лютого можна було б обрати іншу тактику. Після скасування норми про вибори президента у парламенті сказати, що це є перемогою опозиції.

- У фракції "Наша Україна" дехто так і каже – давайте будемо вдавати, що ми перемогли, адже буцімто відновили право народу безпосередньо обирати Президента. Відразу хотів би визначитись у поняттях. За моделлю Медведчка-Симоненка-Мороза "с барского плеча" дозволили народу обирати президента. Тільки президента-"ляльку". А собі ж взяли право призначати і обирати дійсну владу.

А тепер про вдавану радість окремих "нашоукраїнців". Тут у мене виникає певна асоціація з іншою "вдаваністю".

Початок ХХ століття... Про те, що дружина останнього цісаря Австро-Угорської імперії є безплідною від народження, знали придворні лікарі. Особиста, сімейна і державна біда – неможливість мати дитину і наступника престолу як домінанта психофізичного стану цесарівни – спричинила феномен гормональної реакції в її організмі, аналогічної тій, яка відбувається при нормальному заплідненні й вагітності.

У безплідної кесарівни почав рости живіт – у повній відповідності до норми. На дев`ятому місяці "вагітності" кесарівни безпорадні й збиті з пантелику придворні професори-лікарі запросили найавторитетнішого на той час в Європі акушера-гінеколога, київського професора Лур`є.

Його діагноз був простим, як вирок – ця вдавана вагітність є насправді фіброміомою матки (що, як відомо, є гормонозалежною пухлиною). "Гормональний вибух" стався внаслідок психопатії нав`язливого бажання кесарівни мати дитину.

Професор Лур`є в хірургічний спосіб (який відтоді отримав назву "кесаревий розтин") розрішив цю, на жаль, тільки вдавану вагітність.

Уся ця "конституційна реформа" і нібито поступки в ній комуно-більшовиків на користь опозиції для останньої, як і для України, є безплідними. Якщо ж надалі вдавати із себе якихось переможців, то народ так і не дочекається народження довгоочікуваної і такої бажаної демократії та добробуту.

До речі, про тих, хто намагається заколисати опозицію якимись "досягнутими перемогами" на кшталт всенародного обрання президента. Прислухайтеся, як ця "колискова" співзвучна заявам провідників більшості про те, що більшість поступилася опозиції.

Я переконаний, що ті ж самі "психотерапевти" опозиції радили Ющенкові йти до Кучми, напевне знаючи, що назавтра відбудеться зустріч, яку потрібно буде відмити - зустріч Мороза з Медведчуком...

Пара "Мороз-Медведчук" виявилася пліднішою і сильнішою, ніж пара "Ющенко-Кучма".

Дійсно, головному композитору-диригенту українського театру абсурду не відмовиш у талановитості. Так само за його партитурою розігрувалися скандали з цінами на хліб, податками на ліки, принизливим збільшенням пенсій.

Негативним героєм вже цієї вистави визначено прем`єра Януковича. А щоб у двох лідерів всеукраїнських рейтингів не було спокуси об`єктивно проаналізувати і збагнути, хто і що з ними робить і з якою метою, композитор примусив їх зіграти дуетом водевіль "Ющенко в Донецьку".

Часу на те, щоб озирнутися довкола себе, кинути оком – а хто ж біля тебе, все менше і менше. Може статися так, що озирнешся, а ти – один. І біля тебе – лише тазок, з великою фіброміомою замість дитини...

Доки заслані "композитором" (або, якщо хочете – "модельєром") в оточення двох претендентів козачки штовхають їх на знекровлення один одного, до вирішального виходу на головну сцену готують того, до кого призвичаює один бородатий чоловічок у програмі "Глоба – на замовлення", пророкуючи, що президентом стане "молодий", "симпатичний", "але невідомий".

Вгадайте: хто у нас і "молодий", і "симпатичний", і так само "головний банкір", і знаний на Заході, як "реформатор", і "не противний" Росії? Він – "чистенький", не бере участі в конституційних "екзерсізах", не пов`язаний із скандалами про хлібні ціни та ціни на памперси чи сміхотворну добавку до пенсії, друкує собі потихеньку новеньку гривню, на перший погляд, ненав`язливо з`являючись на телеекранах, і примовляє вже цілковито в стилі президентської кампанії: "Ми захистили гривню – захистимо і Вас!"

- Скажіть, а чи не зумовлена ваша така позиція в ПАРЄ особистим конфліктом з Кучмою, адже він звільнив вас з посади міністра юстиції в 1997.

- У мене немає особистого конфлікту з Кучмою. Забагато честі для Кучми, щоб ним визначалася моя позиція, як і позиція інших членів делегації в ПАРЄ. Розпочинаючи свій виступ там, я цитував відомого філософа Руссо: "Бідна та нація, що має за свого провідника вродженого ворога свободи, яку він мав би захищати"...

- Ще одне питання стосовно нещодавніх подій у Страсбургу. Ви можете роз'яснити, яка була мета приїзду туди Мельниченка?

- Він приїздив до Страсбурга, бо не надійшли поштою його документи до Європейського Суду з прав людини. Тому виникла потреба здати їх особисто.

- Коли будуть слухання по його справі в Європейському суді?

- Рішення в його справі буде ухвалюватися без публічних слухань, щоб не затягувати її якнайскоріше вирішення.

- І коли очікується вердикт?

- До середині цього року рішення буде.

- Останнє питання: під час президентських виборів-2004 де ви бачите своє місце – в якомусь штабі, будете когось підтримувати?

- Так, буду. Буду підтримувати того, хто встигне ще до президентських виборів довести, що він здатен швидко і дієво відірвати Україну від азіатського минулого і привести її в європейське майбутнє. Хто не допустить реверсу до євроазійства.

- Кого ви маєте на увазі?

- Ви чекаєте від мене конкретного прізвища? Тоді слід почекати, коли президентські вибори-2004 в Україні стануть реальними.