02/09/2004 | Олег Верник "Ліва ініціатива"

29-01-2004 о 11:06 Михайло Свистович під назвою "А сьогодні прочитав СДПУ-ошну "Нашу газету +", і серце зраділо" залишає своє повідомлення про те що Олег Верник його неприємно здивував. За текстом Свистовича:

"Ну і слова Верника підіграли цій пурзі: "Перспективы левого движения в Украине являются, безусловно, интересными и яркими. Здесь стоит выделить ряд аспектов. Многообещающими в контексте консолидации являются тенденции развития традиционных украинских левоцентристских сил - СДПУ (о), КПУ, СПУ, ПСПУ. Они уже давно не имеют между собой существенных программных отличий".

Я, Олег Верник, не ображаюсь на пана Свістовича, людину, безумовно, дуже заклопотану через справу боротьби однієї буржуазної камарільї проти іншої, але ж у мене до нього є єдине прохання: БУТИ УВАЖНИМ щодо того, що відбувається на власному форумі.

Ще 18 січня я вимушений був через непогоджене зі мною редагування тексту інтервью у "НГ+" залишити на форумі Майдану текст мого автентичного інтервью, де пану Свистовичу не буде суттєвих проблем помітити, що теза, яку він цитує мені не належіть!!!!!

Нижче ще раз розміщую автентичний текст для порівняльного аналізу з текстом "НГ+". До речі принаймні 5 матеріялів цього випуску "НГ+" особисто у мене викликали в цілому позитивне ставлення Жодна з існуючих "лівих" газет в Україні ("Товариш", "Досвітні огні", "Комуніст", Народна справедливість", "Сільскі вісті") вже дуже давно не вміщують лівих текстів... на відміну від "НГ+"


01-18-04 00:22

Автентичний текст інтервью "Нашій газеті+" від 16 січня №1-2.


У зв*язку з непередбаченими автором інтервью редакційними змінами авторського тексту, що суттєво вплинули на його політичний зміст, вимушений запропонувати автентичний варіант.

З повагою, Олег Верник "Ліва ініціатива"




Якими є перспективи лівого руху в Україні?


Безумовно цікавими та яскравими... На найближчу перспективу, на мою думку, слід виділити ряд аспектів, що, вочевидь, заслуговують на серйозний аналіз лівих аналітиків.
По перше, цікавими уявляються тенденції розвитку традиційних українських лівоцентристських сил – СДПУ(О), КПУ, СПУ, ПСПУ. Вони вже давно, практично, не мають між собою суттєвих програмових диференціацій, які б стосувалися поточної програми перехідних політичних та економічних дій. Різниця залишається суто в історичних блоках їх програмових документів та дуже віддалених за часом реалізації світоглядних орієнтирів, які, як правило, просто спрямовані на фіксацію певних секторів електоральної підтримки. Це зовсім не впливає на аналіз сутності цих політичних формацій, насамперед, через застосування класової марксистської соціологічної стратифікації. Саме через це, КПУ остаточно у найближчій перспективі має втратити монополію на електоральні симпатії пенсіонерів, саме через це СДПУ(О), активно застосовуючи сучасні PR-технології, посилює свій вплив на лівоцентристському фланзі українського політикуму, саме через це СПУ Олександра Мороза шукає себе політичних партнерів серед право-центристів “Нашої України” та БЮТ, саме через це вже вкрай маргіналізована ПСПУ позбавляється останніх ознак програмової “лівизни”, кидаючись в обійми російських ультраправих шовіністів з блоку “Родіна” та православної церкви Московського патріархату.
По друге, надзвичайно важливим за таких умов виглядає ретельний аналіз геополітичних орієнтирів українських лівоцентристів. Події навколо Тузли окреслили достатньо цікаву ситуацію, в якій, навіть, відверто проросійський моноліт верхівки КПУ захитався під тягарем розуміння агресивної імперіалістичної політики Москви щодо України. І хоча ця, блискучо розіграна російською та українською елітами вистава, сама по собі на варта серозної уваги, але ж деякі цікаві контексти цих подій вказують на конкретну и вкрай небезпечну тенденцію. Посилення впливів російського імперіалістичного капіталу в Україні є річчю об’єктивною, особливо враховуючи той значний відсоток української промисловості, що опинився у руках російських монополій за останній час, та результати останніх виборчих перегонів у Росії.
По третє, найбільш серйозно мою увагу зараз привертає ситуація на ліворадикальному фланзі. Маргіналізація пенсіонерських пост-сталіністських угруповань (на кшталт ВКПБ, СКУ, ПКБ(У) тощо), подолання верхівкою КПУ останніх спроб самостійництва колись її “лівого крила” ВСР, атомізація так званих “незалежних” та колись, справді, радикально налаштованих профспілок, на мою думку, об’єктивно сприяє появі в Україні якісно нового, класово орієнтованого, справді українського інтернаціоналістичного ліворадикального руху опору. Ця тенденція є вкрай прихованою, ця тенденція не лежить на поверхні так званої “великої” політики, але ж вона є. І дуже відрадним мені видається той факт, що Об’єднання “Ліва ініціатива” відіграє у цій тенденції надзвичайно важливу роль її організуючого й інтелектуального центру.

2. Які ліві ідеї, на Вашу думку, будуть домінувати в найближчому майбутньому?

Їх буде достатньо багато... Я б виділив серед них відносно нові для українського лівого дискурсу.
А) Антиглобалістська ідея. Це вже не просто якась абстрактна ліворадикальна мода. Це вже виклик часу. Українські ліві повинні відповісти на запит часу належними формами опору владі світових капіталістичних корпорацій. Відповідь українських лівих повинна полягати не в безглуздому відчайдушному захисті “вітчизняних” “товаровиробників” (читай – буржуа), а в розумінні необхідності інтернаціоналізації світового антиглобалістського руху опору світовій системі глобалізованого капіталу. Теза першого етапу розвитку глобальної резістенції “Іншій світ можливий!” має буде раз і назавжди замінена гаслом “Тільки соціалізм є справжньою альтернативою!”.
Б) Українська ідея. Прийшов час остаточно відмовитися від всіх буржуазних, націоналістичних чи відверто нацистських її трактувань. Прапор української ідеї – ідеї звільнення українських трудящих верств, й насамперед, пролетарів, тобто всіх осіб найманої праці, від усіх форм відчуження, пригнічення та репресії – раз і назавжди повинний перейти до лівих сил України. Боротьба зі всіма імперіалістичними зазіханнями на Україну – віднині повинна стати невід’ємним елементом програми сучасного українського лівого руху.
В) Ідея робітничої та профспілкової солідарності. В умовах украй малосильного та неорганізованого робітничого та профспілкового руху ліві партії та організації об’єктивно є поки відірваними від своєї традиційної соціальної бази – людей найманої праці. Жодна з традиційних лівих партій поки не має справді серйозних впливів на профспілковий та робітничий актив. У свою чергу профспілкові бонзи також є дуже відірваними від реальних потреб свого пересічного членства. Саме за таких умов в Україні відбуваються дуже незрозумілі для європейських лівих аналітиків речі – лідер так званих “офіційних” профспілок, об’єднаних у ФПУ, Олександр Стоян йде до українського парламенту під прапором право-ліберальної “Нашої України”, а його головний опонент, один з лідерів так званих “незалежних” профспілок Михайло Волинець йде під аналогічним право-популістським прапором БЮТ. Але ж з розвитком українського капіталізму периферійного зразку (а іншого й не може бути!) соціальний рух буде значно посилений. Саме тому майбутня трансформація лівої ідеології в Україні не може не захопити галузь репрезентації та справжнього захисту класових інтересів людей найманої праці.

3. Якими є точки дотику лівих сил в Україні?

На мою думку, це найбільш актуальне питання. Я не хочу і не маю підстав виступати у якості чергового мрійника-об’єднувача всіх лівих у єдиний кулак. Але ж надзвичайно важливою, на мою думку, зараз виступає стара теза нашого земляка Льва Троцького: “Йти окремо – бити разом!”. Перед лівими силами в Україні стоїть ціла купа актуальних задач поточного моменту, де об’єднаний лівий фронт є просто необхідним. Наближається прийняття парламентом нового КЗОПу. Проект, що запропонований урядом, є вкрай небезпечним для робітничого та профспілкового руху. Саме ліві сили можуть і повинні стати на заваді цього чергового наступу уряду на права профспілок. Проект пенсійної реформи – цей антилюдяний та вражаючий своєю відвертою цинічністю грабіж трудящого населення України потребує своєї негайної денонсації. І знов, саме ліві сили у змозі й повинні виступити на захист інтересів пересічних громадян. А ще попереду жахливий урядовий наступ на інтереси незаможних верств населення через прийняття нового Житлового кодексу... Як бачимо, ймовірних точок дотику лівих сил України надзвичайно багато. Було б тільки бажання та відверта щирість з їх боку...