02/14/2004 | ilia25

Навіщо владі політреформа?

Олександр Мороз в останньому інтерв"ю повторив дуже неоднозначну тезу, якою він пояснює свою підтримку реформи:
"Я з цього приводу вже давним-давно сказав: модель реформування одна, а цілі влади і опозиції протилежні."

Не треба пояснювати, що це твердження виглядає сумнівно. Юля Тимошенко кілька різів вімитила слабкість цього аргументу. Адже очевидно, що реформа не може одночасно зміцнити демократію, та послабити її. Отже, як розмірковує Юля, хтось повинен помилятись у своїй оцінці реформи -- або Мороз, або Медведчук. І Юля не те, щоб знає, але підсвідомо відчуває, що Медведчук помилятись не може

І тут я з нею мушу частково погодитись -- помиляється дійсно Мороз, але не в своїй оцінці наслідків реформи, а в свой оцінці цілей влади.

Реформа дійсно зміцнить демократію, і влада це розуміє -- якщо не свідомо, то на рівні інтуіції. Проблема влади у тому, що в неї немає іншого вибору. Для того, щоб зрозуміти чому, треба пригадати, як ми дійщли до такого життя.

Перші 6 років свого президентсва Леонід Кучма послідовно вирішував головне завдання -- концентрував всю владу в державі в своїх руках. Виходило це в нього дуже непогано -- вже на початку другого терміну система "керованої демократії" в Україні буда налагоджена і працювала чітко, як годинник. Імплементація квітневого референдуму, що мала зробити існування парламенту чистою формальністю, виглядала неминучою. Уряд Ющенка доживав останні дні. Наступник, у вигляді Юрія Кравченка теж уже був обраний.

Але всі ці плани було поламано в останні дні листопаду 2000-го року. Хоча владі тоді вдалося вижити (що само по собі було неабияким досягненням), головний її здобуток -- система керованої демократії -- був практично зруйнованим. Адже ця система -- на відміну від простої диктатури -- передбачає відсутність значної народної підтримки опозиції. Те, якими методами ця мета досягається -- це інша справа, на цю тему в бібліотеці Майдану є прекрасне дослідження Ярослава Підстригача:
http://maidan.org.ua/n/lib/1011885372

Але касетний скандал настільки дискредитував владу, що підтримка народна підтримка опозиції була забезпечена. В такій ситуації у влади залишалось два варіанти -- справжня диктатура, або справжня демократія.

Справжня диктатура є владі не по силам, але припущення, що вона може бути зацікавлена в демократії звучить дивно. Це, звіно, якщо не пригадати, що ж таке демократія по суті.

Демократія -- це система захисту слабких. Сильним вона не потрібна, їм потрібен закон джунглів -- бо саме він дозволить їм піднятись за рахунок слабких. Але в тому той справа, що після касетного скандалу влада втратила свою силу!..

Демократія потрібна владі, щоб захистись як від Ющенка, так і від нової хвилі бандитів (донецьких насамперед), що до свого часу мали коритись, але яких влада завжди тримала на віддалі.

Демократія, звісно, не дозволить тим, хто нині знаходиться при владі, зберегти її в тому ж обсязі, що й раніше -- але про це вже мова не йде. Вони радітимуть, якщо вона дозволить ним зберегти її хоч частково. Влада, точніше її кількість -- це єдине що їх завжди цікавило. Тому вони зажди обиратимуть той шлях, що принесе їм найбільше влади за даних обставин. І якщо це демократія -- то вони вмить перетворяться на її найпалкіших захисників.

Це, звісно, не означає, що вони не будуть вікористовувати всі ніявні в них засоби для захисту своїх інтересів, демократія, чи ні. Наприклад, доки в них залишиться можливість придушувати опозиційну пресу, чи влаштовувати наїзди до близьких до опозиції бізнесів, вони це будуть робити. Але при цьому вони усвідомлюють, що ці часи відходять у минуле, тому вони і намагаються зробити так, щоб якщо вони вже не зможуть скористатись "великою дубиною", то вона, принаймі не дістанеться їх ворогам.