На схід від Одеру. The Wall Street Journal Europe.
02/16/2004 | СЕМЕН
Владімір Сокор, The Wall Street Journal Europe , 16.02.2004, 12:18
На схід від Одеру
У своєму посланні минулого місяця президент США Джордж Буш знайшов правильний баланс між стратегічними інтересами і поширенням демократії як головними рушійними силами зовнішньої політики США. Хоча ці напрями в політиці США часто вважалися такими, що суперечать один одному, зараз можна довести, що вони є взаємопідсилюючими факторами в просуванні безпеки США та євроатлантичної спільноти.
Це можна побачити на прикладі лібералізації колишніх комуністичних країн Європи, десять з яких найближчим часом будуть запрошені до повноправного членства у НАТО і ЄС.
Але найближчі місяці також несуть небезпеку затвердження сірої зони в Європі. На Україну, Білорусь і Молдову чекають вибори, які або підштовхнуть ці країни ближче до Європи, або виштовхнуть їх у авторитаризм під контролем Росії.
Вздовж України, Молдови і Білорусі пролягає новий кордон безпеки і свободи між Євроатлантичним світом і 60 мільйонами їх мешканців.
Ця тема обговорювалася на конференції "Майбутнє демократії за межами Балтії", яка нещодавно відбулася у латвійській столиці. Це була спроба збільшити увагу Заходу до цієї проблеми, а також спроба проаналізувати відповідальність, з якою Польща і балтійські країни домагаються поширення демократії та безпеки на євроатлантичному просторі.
Відродження автократизму в Росії має небезпечний, надмірний вплив на Україну, Білорусь та Молдову - нових безпосередніх сусідів розширеного Заходу. Кремль спирається на недемократичних лідерів у цих державах та корумповану клієнтуру для того, щоб витягти ці країни геть з Європи, до сфери політичного, економічного, військового впливу Росії.
Тим часом розширення ЄС і НАТО зупинилося на кордонах України, Білорусії та Молдови, і цим країнам не пропонується реальна перспектива інтеграції до західних структур у найближчому майбутньому.
Таким чином, починається перехідний період, що характеризується стратегічною непевністю в цьому величезному регіоні Європи. Існує загроза появи нової "червоної лінії" в Європі вздовж східних кордонів балтійських країн і західних кордонів Білорусі, України та Молдови. Відома у історії та геополітиці як Балто-Понтійський перешийок, ця лінія розлому часто перетиналася арміями вторгнення в минулому.
Зараз демократичні норми та інституції повинні перейти через Балто-Понтійський перешийок до Білорусі, України та Молдови.
Безпосереднє завдання для цих країн – близько пов'язане з виборами, які наближаються – почати рухатися дорогою, що веде до Європи, до якої ці країни і належать. Без них європейська демократія та єдність, так само як і євроатлантична безпека, будуть залишатися жахливо неповними. І може статися, що ми знову змушені будемо постати перед складною проблемою безпеки, пов'язаною з історичною лінією поділу на Захід та Схід.
Демократизація – це дуже ефективний засіб просувати західні інтереси в Білорусі, Україні та Молдові, так само як і відповісти на європейські устремління мешканців цих країн.
США розвивають подвійну концепцію демократизації та змін режиму як керівний принцип власної політики в країнах, де демократія піддається репресіям, а євроатлантичні інтереси опиняються у небезпеці. Проте ЄС потрібні демократичні, орієнтовані на Європу, заможні сусіди в найближчому оточенні.
Зміни режимів у Сербії та Грузії створили міжнародні прецеденти, але вони не мають застосуватися як моделі для наслідування в Україні, Білорусі та Молдові. У цих трьох країнах демократизація та зміна режиму мирним шляхом є цілком реальними.
Західні організації, які займаються поширенням демократії, стали законними гравцями у внутрішній політиці цих трьох країн, оскільки внутрішні умови в них досягли необхідного рівня.
Щоправда, Кремль та місцеві представники влади намагаються переконатися, що достатньо сильно підтасували карти проти демократичних сил цих країн. Такі сили обмежені у доступі до медіа, відбуваються утиски свободи зібрань, судова система використовується як політична маріонетка, а виборчі комісії складаються з представників влади.
Тому допомога Заходу повинна відповідати рівню представлення демократичних сил у політиці. Така допомога має надаватися чесно, з благородною метою, на конкретні місії. Крім того, надаючи таку допомогу, не треба керуватися старими догматами про поділ сфер впливу в світі.
В Білорусі, де править останній тиран Європи, п'ять готових до боротьби партій сформували виборчий блок "5 плюс", до якого приєдналася велика кількість політичних і соціальних груп з тим, щоб боротися на парламентських виборах зі спільною програмою і єдиним списком кандидатів.
Опитування населення, які заслуговують на довіру, свідчать, що більшість виборців готові до зміни режиму в Білорусі.
В Україні на президентських виборах подає надії Віктор Ющенко – лідер демократичного, західноорієнтованого об'єднання "Наша Україна". Ющенко – лідер від широкої коаліції, він випереджає претендентів від олігархічних або владних сил за всіма опитуваннями. Ось причина, чому влада зараз намагається змінити Конституцію шляхами, що можуть зруйнувати волю народу до зміни режиму.
Найгірша ситуація - в Молдові, якою править стара Комуністична партія. Це єдина партія, яка на пострадянському просторі повернулася до влади. В Молдові демократична опозиція ще не потрапила на екрани західних радарів.
Попри суворий тиск комуністів, який чимдалі стає сильнішим, молдавські демократичні партії зберігають певний потенціал для активних політичних дій. Останнім часом підтримка Комуністичної партії складає 50,7% на виборах. Але вони би отримали 71% місць у парламенті – через те, що в Молдові існує пропорційна система виборів, яка, як можна припустити, працює проти розрізнених антикомуністичних і некомуністичних партій. Вони могли б виграти вибори в лютому 2005, якщо б забезпечили єдність і отримали відповідну західну допомогу, обумовлену такою єдністю.
Ці три раунди виборів мали б розглядатися не тільки як внутрішні події цих держав, але і як міжнародні події. Як заявив американський сенатор Джон Маккейн білоруським і українським демократам на конференції в Ризі: "З нашими європейськими союзниками, включно з тими, хто пам'ятає, чим є життя за Залізною завісою, ми можемо допомогти створити рівне для всіх поле політичної діяльності, надати вам ресурси для існування і організації, для підтримки вільних мас-медіа, які інакше не існували б, а також надати моральну підтримку у вашій боротьбі за національну незалежність в якості складових вільної і безпечної Європи".
Автор: Володимир Сокор, старший аналітик вашингтонського Інституту провідних стратегій та політичних досліджень, для The Wall Street Journal Europe
На схід від Одеру
У своєму посланні минулого місяця президент США Джордж Буш знайшов правильний баланс між стратегічними інтересами і поширенням демократії як головними рушійними силами зовнішньої політики США. Хоча ці напрями в політиці США часто вважалися такими, що суперечать один одному, зараз можна довести, що вони є взаємопідсилюючими факторами в просуванні безпеки США та євроатлантичної спільноти.
Це можна побачити на прикладі лібералізації колишніх комуністичних країн Європи, десять з яких найближчим часом будуть запрошені до повноправного членства у НАТО і ЄС.
Але найближчі місяці також несуть небезпеку затвердження сірої зони в Європі. На Україну, Білорусь і Молдову чекають вибори, які або підштовхнуть ці країни ближче до Європи, або виштовхнуть їх у авторитаризм під контролем Росії.
Вздовж України, Молдови і Білорусі пролягає новий кордон безпеки і свободи між Євроатлантичним світом і 60 мільйонами їх мешканців.
Ця тема обговорювалася на конференції "Майбутнє демократії за межами Балтії", яка нещодавно відбулася у латвійській столиці. Це була спроба збільшити увагу Заходу до цієї проблеми, а також спроба проаналізувати відповідальність, з якою Польща і балтійські країни домагаються поширення демократії та безпеки на євроатлантичному просторі.
Відродження автократизму в Росії має небезпечний, надмірний вплив на Україну, Білорусь та Молдову - нових безпосередніх сусідів розширеного Заходу. Кремль спирається на недемократичних лідерів у цих державах та корумповану клієнтуру для того, щоб витягти ці країни геть з Європи, до сфери політичного, економічного, військового впливу Росії.
Тим часом розширення ЄС і НАТО зупинилося на кордонах України, Білорусії та Молдови, і цим країнам не пропонується реальна перспектива інтеграції до західних структур у найближчому майбутньому.
Таким чином, починається перехідний період, що характеризується стратегічною непевністю в цьому величезному регіоні Європи. Існує загроза появи нової "червоної лінії" в Європі вздовж східних кордонів балтійських країн і західних кордонів Білорусі, України та Молдови. Відома у історії та геополітиці як Балто-Понтійський перешийок, ця лінія розлому часто перетиналася арміями вторгнення в минулому.
Зараз демократичні норми та інституції повинні перейти через Балто-Понтійський перешийок до Білорусі, України та Молдови.
Безпосереднє завдання для цих країн – близько пов'язане з виборами, які наближаються – почати рухатися дорогою, що веде до Європи, до якої ці країни і належать. Без них європейська демократія та єдність, так само як і євроатлантична безпека, будуть залишатися жахливо неповними. І може статися, що ми знову змушені будемо постати перед складною проблемою безпеки, пов'язаною з історичною лінією поділу на Захід та Схід.
Демократизація – це дуже ефективний засіб просувати західні інтереси в Білорусі, Україні та Молдові, так само як і відповісти на європейські устремління мешканців цих країн.
США розвивають подвійну концепцію демократизації та змін режиму як керівний принцип власної політики в країнах, де демократія піддається репресіям, а євроатлантичні інтереси опиняються у небезпеці. Проте ЄС потрібні демократичні, орієнтовані на Європу, заможні сусіди в найближчому оточенні.
Зміни режимів у Сербії та Грузії створили міжнародні прецеденти, але вони не мають застосуватися як моделі для наслідування в Україні, Білорусі та Молдові. У цих трьох країнах демократизація та зміна режиму мирним шляхом є цілком реальними.
Західні організації, які займаються поширенням демократії, стали законними гравцями у внутрішній політиці цих трьох країн, оскільки внутрішні умови в них досягли необхідного рівня.
Щоправда, Кремль та місцеві представники влади намагаються переконатися, що достатньо сильно підтасували карти проти демократичних сил цих країн. Такі сили обмежені у доступі до медіа, відбуваються утиски свободи зібрань, судова система використовується як політична маріонетка, а виборчі комісії складаються з представників влади.
Тому допомога Заходу повинна відповідати рівню представлення демократичних сил у політиці. Така допомога має надаватися чесно, з благородною метою, на конкретні місії. Крім того, надаючи таку допомогу, не треба керуватися старими догматами про поділ сфер впливу в світі.
В Білорусі, де править останній тиран Європи, п'ять готових до боротьби партій сформували виборчий блок "5 плюс", до якого приєдналася велика кількість політичних і соціальних груп з тим, щоб боротися на парламентських виборах зі спільною програмою і єдиним списком кандидатів.
Опитування населення, які заслуговують на довіру, свідчать, що більшість виборців готові до зміни режиму в Білорусі.
В Україні на президентських виборах подає надії Віктор Ющенко – лідер демократичного, західноорієнтованого об'єднання "Наша Україна". Ющенко – лідер від широкої коаліції, він випереджає претендентів від олігархічних або владних сил за всіма опитуваннями. Ось причина, чому влада зараз намагається змінити Конституцію шляхами, що можуть зруйнувати волю народу до зміни режиму.
Найгірша ситуація - в Молдові, якою править стара Комуністична партія. Це єдина партія, яка на пострадянському просторі повернулася до влади. В Молдові демократична опозиція ще не потрапила на екрани західних радарів.
Попри суворий тиск комуністів, який чимдалі стає сильнішим, молдавські демократичні партії зберігають певний потенціал для активних політичних дій. Останнім часом підтримка Комуністичної партії складає 50,7% на виборах. Але вони би отримали 71% місць у парламенті – через те, що в Молдові існує пропорційна система виборів, яка, як можна припустити, працює проти розрізнених антикомуністичних і некомуністичних партій. Вони могли б виграти вибори в лютому 2005, якщо б забезпечили єдність і отримали відповідну західну допомогу, обумовлену такою єдністю.
Ці три раунди виборів мали б розглядатися не тільки як внутрішні події цих держав, але і як міжнародні події. Як заявив американський сенатор Джон Маккейн білоруським і українським демократам на конференції в Ризі: "З нашими європейськими союзниками, включно з тими, хто пам'ятає, чим є життя за Залізною завісою, ми можемо допомогти створити рівне для всіх поле політичної діяльності, надати вам ресурси для існування і організації, для підтримки вільних мас-медіа, які інакше не існували б, а також надати моральну підтримку у вашій боротьбі за національну незалежність в якості складових вільної і безпечної Європи".
Автор: Володимир Сокор, старший аналітик вашингтонського Інституту провідних стратегій та політичних досліджень, для The Wall Street Journal Europe