Володимир Вірчіс: новий кумир мільйонів чи “штучний” герой?
02/16/2004 | спортовець
Володимир Вірчіс: новий кумир мільйонів чи “штучний” герой?
Як сказав в одному із інтервью Володимир Вірчіс: “Я людина у боксі випадкова”. Подальші виступи спортсмена на професіональному ринзі повністю підтверджують ці слова.
Ганьба українського боксу.
Спробуємо проаналізувати кар’єру Вірчіса. Першим суперником боксера 24 серпня 1999 року став Андрій Олейнік, досвідчений боєць тайського боксу (чемпіон світу), кікбоксер, який вперше вийшов на профі ринг як раз проти такого ж “зеленого” суперника. Поєдинок у Сумах із підопічним Володимира Шевченка проходив за рівної боротьби, але перемогу, за суперечливого рішення суддів, віддали Вірчісові. Автор мав можливість подивитися цей двобій й залишає на совісті служників боксерської Феміди першу перемогу Володимира. Потому були поєдинки із такими же профі – початківцями, які здобули максимум по дві перемоги на ринзі й мали у графі “поразки” чи не більшу кількість очок. В його активі нокаути двох дебютантів - Сергія Іванця та Романа Капітоненка, двічі зіпсований настрій Олександра Мілейка (2-2-0), нокаутовані Руслан Курбанов (0-1-0) та Роман Томкачов (2-4-2).
Вперше із досвідченим суперником Вірчіс боксирував за два з половиною роки у поєдинку за звання Чемпіона України. Вже на 44 секунді першого раунду на “Турнірі братів Кличко” в Києві він нокаутував Юрія Єлістратова. До речі, дніпропетровець також “зірок із неба не хапав” і з 37 боїв майже половину програв (19-17-1). Свою перемогу він присвятив пам’яті першого менеджера – Ігоря Ткаченка (пам’ятаєте тренера баскетбольної команди “Тім-Скуф”, якого пов’язували із відомим у Києві злочинним угруповуванням і який залишив цей світ не з власної волі – його застрелили).
«А мне любое море по колено, а мне любые горы по плечо».
Потому наш герой вирішив підкорювати міжнародний Олімп. Суперником новоспеченого киянина став 32-річний уродженець Вашингтона Томас “Top Dawg” Вільямс (26-12, 17 нокаутів). За десять років проведених на професіональному ринзі нічим особливим боксер не виділився - стійкий “середнячок”, який боксом заробляє на життя. Про якість Томаса як боксера твердить той факт, що поєдинки він програвав, якщо не кращим, то гідним суперникам – Меріону Вілсону, Денеллу Ніколсону, Джо Руїзу, Ланцу Вітакеру, Обеду Салівану. 21 вересня 2001 року в столичному цирку Вірчіс відправив американського гостя в нокаут вже у першому раунді та здобув вакантний титул інтерконтинентального чемпіона за версією Міжнародної боксерської ради (IBC). Як на мене, доволі цікава версія, якщо пояс чемпіона в ній можна отримати за один бій на профі-ринзі.
До речі, за місяць після цього Вільямса запросив до свого табору Кличко-старший. Віталій готувався до поєдинка із Ларрі Дональдом, тому спарингувався по черзі із двома боксерами, одним з яких і став Томас.
Наступною “жертвою” Володимира став черговий дебютант – Ігор Петренко, нокаутований у другому раунді. Після Миколаєва наступний поєдинок Вірчіс провів у Харкові. Запросили “лягти” під українця білоруса Михайла Бекеш (6-9-0, 4 нокаути). Проте, менший на зріст майже на голову та легший за вагою, вихідець із вотчини “бацька Лукашенкі” виявився “міцним горішком”. Спостерігаючи за цим поєдинком майже біля самого рингу я здригався від витривалості мінчанина. Бекеш тримав удари такої потужності, що автора цих строк винесли б вже після перших “пострілів” “дерев’яного”, але потужного Вірчіса. Білорус впевнено тримався на ногах, іноді навіть контратакував. Харківська публіка захоплена силою волі “сябра” віддала йому свою прихильність й час від часу із Вірчіса починали просто глузувати та відверто підтримувати суперника. Все завершилося в 10 раунді. Людина зі “сталевими” нервами та силою волі – Бекеш залишив харківський цирк на ношах (потому йому робили трепанацію черепа), а Вірчіс, наче нокаутував Тайсона чи Холіфілда, радів своїй безглуздій та жорстокій перемозі.
Потому в кар’єрі Вірчіса були перемоги над Фарнатом Чаноуном (4-3-1) в німецькому Франкфурті, куди, даремно сподіваючись на контракт із “Універсумом”, їздив українець, а також нокаутовано чергового дебютанта Валерія Клименка.
Апофеоз клоунади.
“Розкрутці” Вірчіса певно позаздрили б іноземні промоутери – досвідчені Боб Арум чи Дон Кінг. Зорганізовані у вересні 2003-го та січні цього року два турніри в київському Палаці спорту варті аби потрапити до “кращих профанацій” в боксі. Як відомо, із джерел близьких до організаторів кожен із суддів отримав від промоутера Вірчіса “кругленьку” суму аби тільки “наші перемогли”. Наприклад, під нашого героя “ліг” Джуліус Френсіс (23-13-1), боксер якого у світі профі серйозно ніхто не сприймає (людина, яка заробляє на життя тим, що виконує вказівки менеджерів).
31 січня Вірчіс вийшов проти широко розрекламованого “німця” Балу Зауера. Останній, виявляється, німецьких коренів не має взагалі, народився в Дагестані, виступав в Чемпіонаті Росії, потому підписав контракт з “Універсумом”.
Постскриптум.
Промоутери Вірчіса й надалі робитимуть із нас “дурнів”, адже у надваговика вкладено величезні кошти. Скажімо, турнір в Палаці спорту коштує щонайменше 100 000 – 150 000 доларів (!). А за законами бізнесу, гроші треба повертати. Таланту у Вірчіса не має – на ринзі він мало рухається (“дерев’яний”), слабко підготовлений тактично, має реакцію шахиста.... Особливих вершин серед профі він досягне лише за однієї умови, коли в його господарів вистачить грошей й надалі купувати для нього пояси. Проте, як каже народна мудрість “Усе приховане коли-небудь стане видним”, тому “казка” про нового героя, непереможного Володю Вірчіса рано чи пізно завершиться шаленою ганьбою як для нього, так і його талановитого але затиснутого обставинами, тренера.
Як сказав в одному із інтервью Володимир Вірчіс: “Я людина у боксі випадкова”. Подальші виступи спортсмена на професіональному ринзі повністю підтверджують ці слова.
Ганьба українського боксу.
Спробуємо проаналізувати кар’єру Вірчіса. Першим суперником боксера 24 серпня 1999 року став Андрій Олейнік, досвідчений боєць тайського боксу (чемпіон світу), кікбоксер, який вперше вийшов на профі ринг як раз проти такого ж “зеленого” суперника. Поєдинок у Сумах із підопічним Володимира Шевченка проходив за рівної боротьби, але перемогу, за суперечливого рішення суддів, віддали Вірчісові. Автор мав можливість подивитися цей двобій й залишає на совісті служників боксерської Феміди першу перемогу Володимира. Потому були поєдинки із такими же профі – початківцями, які здобули максимум по дві перемоги на ринзі й мали у графі “поразки” чи не більшу кількість очок. В його активі нокаути двох дебютантів - Сергія Іванця та Романа Капітоненка, двічі зіпсований настрій Олександра Мілейка (2-2-0), нокаутовані Руслан Курбанов (0-1-0) та Роман Томкачов (2-4-2).
Вперше із досвідченим суперником Вірчіс боксирував за два з половиною роки у поєдинку за звання Чемпіона України. Вже на 44 секунді першого раунду на “Турнірі братів Кличко” в Києві він нокаутував Юрія Єлістратова. До речі, дніпропетровець також “зірок із неба не хапав” і з 37 боїв майже половину програв (19-17-1). Свою перемогу він присвятив пам’яті першого менеджера – Ігоря Ткаченка (пам’ятаєте тренера баскетбольної команди “Тім-Скуф”, якого пов’язували із відомим у Києві злочинним угруповуванням і який залишив цей світ не з власної волі – його застрелили).
«А мне любое море по колено, а мне любые горы по плечо».
Потому наш герой вирішив підкорювати міжнародний Олімп. Суперником новоспеченого киянина став 32-річний уродженець Вашингтона Томас “Top Dawg” Вільямс (26-12, 17 нокаутів). За десять років проведених на професіональному ринзі нічим особливим боксер не виділився - стійкий “середнячок”, який боксом заробляє на життя. Про якість Томаса як боксера твердить той факт, що поєдинки він програвав, якщо не кращим, то гідним суперникам – Меріону Вілсону, Денеллу Ніколсону, Джо Руїзу, Ланцу Вітакеру, Обеду Салівану. 21 вересня 2001 року в столичному цирку Вірчіс відправив американського гостя в нокаут вже у першому раунді та здобув вакантний титул інтерконтинентального чемпіона за версією Міжнародної боксерської ради (IBC). Як на мене, доволі цікава версія, якщо пояс чемпіона в ній можна отримати за один бій на профі-ринзі.
До речі, за місяць після цього Вільямса запросив до свого табору Кличко-старший. Віталій готувався до поєдинка із Ларрі Дональдом, тому спарингувався по черзі із двома боксерами, одним з яких і став Томас.
Наступною “жертвою” Володимира став черговий дебютант – Ігор Петренко, нокаутований у другому раунді. Після Миколаєва наступний поєдинок Вірчіс провів у Харкові. Запросили “лягти” під українця білоруса Михайла Бекеш (6-9-0, 4 нокаути). Проте, менший на зріст майже на голову та легший за вагою, вихідець із вотчини “бацька Лукашенкі” виявився “міцним горішком”. Спостерігаючи за цим поєдинком майже біля самого рингу я здригався від витривалості мінчанина. Бекеш тримав удари такої потужності, що автора цих строк винесли б вже після перших “пострілів” “дерев’яного”, але потужного Вірчіса. Білорус впевнено тримався на ногах, іноді навіть контратакував. Харківська публіка захоплена силою волі “сябра” віддала йому свою прихильність й час від часу із Вірчіса починали просто глузувати та відверто підтримувати суперника. Все завершилося в 10 раунді. Людина зі “сталевими” нервами та силою волі – Бекеш залишив харківський цирк на ношах (потому йому робили трепанацію черепа), а Вірчіс, наче нокаутував Тайсона чи Холіфілда, радів своїй безглуздій та жорстокій перемозі.
Потому в кар’єрі Вірчіса були перемоги над Фарнатом Чаноуном (4-3-1) в німецькому Франкфурті, куди, даремно сподіваючись на контракт із “Універсумом”, їздив українець, а також нокаутовано чергового дебютанта Валерія Клименка.
Апофеоз клоунади.
“Розкрутці” Вірчіса певно позаздрили б іноземні промоутери – досвідчені Боб Арум чи Дон Кінг. Зорганізовані у вересні 2003-го та січні цього року два турніри в київському Палаці спорту варті аби потрапити до “кращих профанацій” в боксі. Як відомо, із джерел близьких до організаторів кожен із суддів отримав від промоутера Вірчіса “кругленьку” суму аби тільки “наші перемогли”. Наприклад, під нашого героя “ліг” Джуліус Френсіс (23-13-1), боксер якого у світі профі серйозно ніхто не сприймає (людина, яка заробляє на життя тим, що виконує вказівки менеджерів).
31 січня Вірчіс вийшов проти широко розрекламованого “німця” Балу Зауера. Останній, виявляється, німецьких коренів не має взагалі, народився в Дагестані, виступав в Чемпіонаті Росії, потому підписав контракт з “Універсумом”.
Постскриптум.
Промоутери Вірчіса й надалі робитимуть із нас “дурнів”, адже у надваговика вкладено величезні кошти. Скажімо, турнір в Палаці спорту коштує щонайменше 100 000 – 150 000 доларів (!). А за законами бізнесу, гроші треба повертати. Таланту у Вірчіса не має – на ринзі він мало рухається (“дерев’яний”), слабко підготовлений тактично, має реакцію шахиста.... Особливих вершин серед профі він досягне лише за однієї умови, коли в його господарів вистачить грошей й надалі купувати для нього пояси. Проте, як каже народна мудрість “Усе приховане коли-небудь стане видним”, тому “казка” про нового героя, непереможного Володю Вірчіса рано чи пізно завершиться шаленою ганьбою як для нього, так і його талановитого але затиснутого обставинами, тренера.