Кумедні деталі зустрічі Кучми та Кваснєвського (/)
02/17/2004 | Franko
Звіряння годинників
Зустріч Кучми з Кваснєвським у Польщі журналісти назвали "звірянням годинників", хоча, що там звіряти, якщо за рівнем розвитку економіки, європейської і євроатлантичної інтеґрації Україна відстає від Польщі принаймні на десятиріччя. Обіймалися президенти доволі стримано. Якщо з Путіним Кучма обіймається "по-слов'янськи" тричі, а деколи навіть чмокається, то з Кваснєвським лише холодно притиснувся один раз "вушком до вушка", без жодних фамільярних поплескувань, як зазвичай. Чи це часом не нова симптоматика двосторонніх відносин, яка завуальовано проглядається крізь нашарування дипломатичного етикету?
Виголошуючи промови, обидва президенти виглядали досить кумедно: Кваснєвський за трибуною, прикрашеною величезним польським білим орлом і не меншим написом назви своєї держави, наш же, як сирітка, стояв за "голою" дерев'яною тумбою без жодних ознак "роду чи племені". Невже це теж сигнал: "Дикуне, знай своє місце?" Проте Кучма не розгубився і почав усіляко загравати з "без двох місяців Європою". Розхвалюючи свою політреформу, він не полінувався декілька разів повторити "і це, як у вас", "і ось це, як у вас", маючи на увазі повноваження парламенту і президента. Мовляв, і у нас все, як у людей. Але здається, поляки не йняли віри східному сусідові, особливо, коли, наголосивши, що він не такий, як інші, і не паплюжитиме рідної держави, почав звинувачувати "Нашу Україну" в антипольських діях.
Якщо Джангіров у "Проте" порівняв Ющенка, який скаржився у Брюсселі на Кучму, з Павликом Морозовим, то Кучма у Варшаві нагадував хуліганистого хлопчика, який виправдовувався перед сусідом, що вікно йому розбив не він, а цей поганий пацан Вітька. Коли Кучма доводив, що власне "нашоукраїнці" у Львівській міськраді перешкодили відкриттю польського меморіалу на Личакові, він раптом забув відкриттю чого. Після деякої паузи, ззаду йому підказали: "цвинтар". Оскільки Кучма забув таке слово, очевидно, довго буде жити. А взагалі, незважаючи на те, що кожний "прокол" Кучми мав би тішити українське серце, все ж було дуже соромно за цим усім спостерігати, соромно навіть перед поляками.
Ілько Лемко, Піступ
Зустріч Кучми з Кваснєвським у Польщі журналісти назвали "звірянням годинників", хоча, що там звіряти, якщо за рівнем розвитку економіки, європейської і євроатлантичної інтеґрації Україна відстає від Польщі принаймні на десятиріччя. Обіймалися президенти доволі стримано. Якщо з Путіним Кучма обіймається "по-слов'янськи" тричі, а деколи навіть чмокається, то з Кваснєвським лише холодно притиснувся один раз "вушком до вушка", без жодних фамільярних поплескувань, як зазвичай. Чи це часом не нова симптоматика двосторонніх відносин, яка завуальовано проглядається крізь нашарування дипломатичного етикету?
Виголошуючи промови, обидва президенти виглядали досить кумедно: Кваснєвський за трибуною, прикрашеною величезним польським білим орлом і не меншим написом назви своєї держави, наш же, як сирітка, стояв за "голою" дерев'яною тумбою без жодних ознак "роду чи племені". Невже це теж сигнал: "Дикуне, знай своє місце?" Проте Кучма не розгубився і почав усіляко загравати з "без двох місяців Європою". Розхвалюючи свою політреформу, він не полінувався декілька разів повторити "і це, як у вас", "і ось це, як у вас", маючи на увазі повноваження парламенту і президента. Мовляв, і у нас все, як у людей. Але здається, поляки не йняли віри східному сусідові, особливо, коли, наголосивши, що він не такий, як інші, і не паплюжитиме рідної держави, почав звинувачувати "Нашу Україну" в антипольських діях.
Якщо Джангіров у "Проте" порівняв Ющенка, який скаржився у Брюсселі на Кучму, з Павликом Морозовим, то Кучма у Варшаві нагадував хуліганистого хлопчика, який виправдовувався перед сусідом, що вікно йому розбив не він, а цей поганий пацан Вітька. Коли Кучма доводив, що власне "нашоукраїнці" у Львівській міськраді перешкодили відкриттю польського меморіалу на Личакові, він раптом забув відкриттю чого. Після деякої паузи, ззаду йому підказали: "цвинтар". Оскільки Кучма забув таке слово, очевидно, довго буде жити. А взагалі, незважаючи на те, що кожний "прокол" Кучми мав би тішити українське серце, все ж було дуже соромно за цим усім спостерігати, соромно навіть перед поляками.
Ілько Лемко, Піступ