Остання фаза реформи. Самознищення (/)
02/19/2004 | Shooter
Остання фаза реформи. Самознищення
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", для УП ,
Де як, а в Україні всі угоди укладаються лише для того, або їх порушувати. Закони, звісно, також, але угоди мають в цьому сенсі великі переваги.
Порушення законів – справа буденна й іноді небезпечна. А порушення угод – це свято кмітливості й винахідливості, торжество над партнерами-"лохами" й просто величезне самозадоволення.
Чим більше угод – тим більше адреналіну. Чим більше учасників і жертв цих угод – тим більше виграш організаторів. Особливо якщо "угодовці" назавжди залишаються в договірному полі, а справжні гравці – в правовому, або такому, яке примушують всіх решту вважати законним.
18 лютого вони "зформатувались". В центрі – "три товстуни" Янукович, Медведчук та Тігіпко як уособлення трьох наймогутніших кланів. Навколо них – чергова "широка коаліція демократичних сил" (не плутати з аналогічною назвою колишніх ініціатив "Нашої України") у вигляді лідерів партій та фракцій теперішньої більшості, разом із мажоритарниками.
За їхніми спинами – тонке, але міцне "кільце" лівих – СПУ та КПУ, що підпирають собою "конституційну угоду" про реформу.
Далі – "неохоплені" угодами, але в межах парламенту – "Наша Україна", БЮТ та окремо – Литвин. Далі всюди – збентежений і задурений неймовірними карколомними віражами свого політикуму народ-електорат. І над усім цим – Кучма, що нічого не підписував, ні за що відповідальності не брав, але все всім обіцяв...
От в цій "конфігурації" й має нібито вироблятися остаточний вигляд українського майбутнього. Одразу, мабуть, слід обмовитись: бажання деяких ентузіастів, відштовхуючись від цієї негарної картини, написати якийсь новий "проект України" буде стикатись з однією, але не другорядною проблемою.
Цей новий проект або одразу писатиметься за "старі" гроші, або має бути надалі "проданий" "старим" же грошам, що концентруються – з якого боку не глянь – всередині вже складеної "піраміди".
Ані нових російських, ані нових американських чи європейських "інвестицій" в якесь абсолютно нове бачення української перспективи очікувати не варто: всі вони вже в певній формі задіяні в проекті старому. Відтак максимум, на що доводиться розраховувати – що якась нова якість виплавиться в цьому котлі.
Але на нову якість ніщо не вказує. Точніше, новою якістю можна вважати створення механізму задля знищення проекту "реформа".
Так, лідер СПУ Мороз може пишатись, що таки загнав більшовиків у переговорний процес з такої бажаної йому реформи. Але ціна цих переговорів одразу вдарила по першопочатку ідеології зміни системи влади: виборчому законові.
Як вже відомо, "конституційну угоду" НЕ підписали "НУ" та БЮТ, а відтак – вони НЕ зобов'язалися голосувати за пропорційний закон. Натомість ця угода підписана мажоритарними фракціями із застереженнями, і саме щодо врахування їхніх "індивідуалістичних" інтересів у виборчому законі.
В іншому разі вони не дадуть голосів для реформи. А оскільки вже за наявності застережень мажорів під угодою поставили підписи й лідери КПУ та СПУ – то це означає, що вони погоджуються враховувати інтереси супротивників пропорційки. А ще не так давно вони били себе в груди: ніколи реформа не пройде без жорсткого пропорційного закону, бо це буде профанація...Ніколи не кажи "ніколи"? Але так вже покладено початок порушення щойно підписаної угоди.
Найлівішим подальше зречення чистої пропорційки вже компенсовано частинкою адмінресурсу: їм дісталися три місця в тому самому ЦВК, склад якого, за визначенням Мороза, нагадував йому прагнення Кучми до довічного правління.
Чи зменшаться перспективи Кучми в цьому сенсі лише через появу в Центрвиборчкомі одного соціаліста – питання риторичне. А от той факт, що склад ЦВК взагалі був затверджений ще до підписання "конституційної угоди", в якій є (була?) й вимога щодо пропорційного представництва цієї "лічильної комісії" – дуже яскравий.
Це – ще одне порушення нещодавніх обіцянок. Одразу за ним можна викреслювати намір відкоригувати сам закон про ЦВК – тепер це знадобиться лише через кілька років. Отже, зовсім не для виконання записаних пунктів ця угода підписувалась.
Мети було дві:
а) втягнути в угоду Ющенка з Тимошенко й на цьому закрити питання "легальності" реформи для ПАРЄ, та
б) поставити в позицію "буриданова віслюка" Януковича. Який в прагненні отримати більше влади розірвався б між перспективою стати "єдиним кандидатом" на президента та можливістю, не рухаючись із місця прем'єра, просто вхопити всі можливі повноваження.
Перше завдання так і не виконано: БЮТ та "НУ" легалізувати реформу відмовились. Тепер головним "легалізатором" залишається СПУ, яка собі вибору фактично не залишила: коли навіть КС не візьме на себе відповідальності за визнання легітимності попередніх голосувань конституційних змін – СПУ вже не зможе відступитися від "кругової поруки", в яку дала себе втягти разом із комуністами.
Що ж стосується Януковича, то тут справу остаточно запаморочити йому голову й врешті "кинути" за всіма "поняттями" перекладено додатково на іншу угоду – про "широку коаліцію".
Цей папірець в дуже розмитих формулюваннях натякає главі уряду, що його ніби не чіпатимуть аж до 2006 року, але гарантій жодних немає й бути не може.
З одного боку, до схвалення ще невідомих змін до Конституції ніхто не позбавив права Кучму змінити главу уряду, з іншого боку – попереду урядовий звіт, а після здійснення реформи – чергове переформування коаліції.
Крім того, Януковича спокушають вже до середини березня погодитись стати "єдиним" кандидатом в президенти, але без повноважень. При цьому відкладати своє рішення до початку офіційної виборчої кампанії йому не дозволять - тим більше, що так і не відомо досі, коли ця компанія може початися і чи почнеться взагалі.
Але важливо, щоб Янукович це рішення прийняв. І тоді автоматично (формально) виникне питання про наступного прем'єра від коаліції. Кого конкретно – це вже до майстрів кадрових прогнозувань. Але завдання остаточної "утилізації" Януковича майже виконано.
З тісних обіймів соратників по "широкій коаліції" та лівих йому вже не вирватись на стратегічний простір єдиної природної співпраці з конкурентами і водночас потенційними партнерами з блоку Ющенка.
Тепер доля Януковича – як і в кожного заручника: реалізовувати чужі цілі. Наразі – в ролі умовного лідера "широкої коаліції демсил" – розігрувати альтернативу Ющенкові, не дарма в останнього вкрадено, пардон, "перехоплено" навіть назву коаліції. Це теж певна форма "легалізації" процесів, що відбуваються навколо реформи – про європейське та американське око.
Найцікавіше ж тимчасом, що поза всіма угодами, окрім Ющенка й Тимошенко, залишились наразі дві посадові особи – Кучма й Литвин. Від них насправді залежить остаточне ухвалення та введення в дію і реформи, і всіх законів до неї, через комбінацію яких намагаються вирішити свої проблеми учасники угод.
Особливо цікава тут "стороння" позиція Литвина. Дійсно, в той час, як "угодовці" ніби ділять й переділяють всі важливі посади – він в цьому процесі участі не бере. Його вже просто не враховують чи просто апріорі залишили йому його посаду?
А це не має значення. Всі події, що розгортаються після 24 грудня, врешті-решт таки спрямовані на те, аби єдиний підпис Литвина під будь-якими рішеннями, схваленими всередині парламенту в будь-який спосіб, - дозволяли йому самому й тим, кому треба, вважати ці рішення законними.
До моменту, коли з КС вийде проект №4105 – в котлі двох угод перемелються на суцільне крошиво всі "системні" напрацювання їхніх авторів. І вже тоді Литвину залишиться провести одне-єдине голосування та поставити свій підпис під текстом, зміст якого може бути складений в останню мить.
Кількість голосів, до речі, також не обов'язково має дорівнювати 300. Адже гарантій з боку "НУ" та БЮТ щодо не блокування роботи парламенту також немає. Отже, модель здійснення процесу "голосування" від 24 грудня залишається в силі. Зміниться лише політичне та моральне обличчя тих, хто взяв на себе відповідальність за дві підписані 18 лютого угоди.
І зміниться не на краще, бо протягом ближчого часу вони мають порушити все, про що домовлялися й що нібито обіцяли суспільству. З цим вони прийдуть до остаточного голосування за реформу, і що б за текст після цього останнього "акту" в парламенті не підписав Литвин, оскаржувати його не зможе ніхто. Моральне право на апеляцію залишиться тільки в БЮТ та "Нашої України" – але ці апеляції підуть лише назовні, в широкий світ.
А останнє слово в Україні залишиться за Кучмою, якому буде не важко... накласти своє вето на повністю дискредитовану реформу.
І наразі немає жодної гарантії, що "цивілізований світ" не визнає за менше зло проект "Кучма-3" із збереженням всіх теперішніх повноважень президента – навзамін псевдореформи.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", для УП ,
Де як, а в Україні всі угоди укладаються лише для того, або їх порушувати. Закони, звісно, також, але угоди мають в цьому сенсі великі переваги.
Порушення законів – справа буденна й іноді небезпечна. А порушення угод – це свято кмітливості й винахідливості, торжество над партнерами-"лохами" й просто величезне самозадоволення.
Чим більше угод – тим більше адреналіну. Чим більше учасників і жертв цих угод – тим більше виграш організаторів. Особливо якщо "угодовці" назавжди залишаються в договірному полі, а справжні гравці – в правовому, або такому, яке примушують всіх решту вважати законним.
18 лютого вони "зформатувались". В центрі – "три товстуни" Янукович, Медведчук та Тігіпко як уособлення трьох наймогутніших кланів. Навколо них – чергова "широка коаліція демократичних сил" (не плутати з аналогічною назвою колишніх ініціатив "Нашої України") у вигляді лідерів партій та фракцій теперішньої більшості, разом із мажоритарниками.
За їхніми спинами – тонке, але міцне "кільце" лівих – СПУ та КПУ, що підпирають собою "конституційну угоду" про реформу.
Далі – "неохоплені" угодами, але в межах парламенту – "Наша Україна", БЮТ та окремо – Литвин. Далі всюди – збентежений і задурений неймовірними карколомними віражами свого політикуму народ-електорат. І над усім цим – Кучма, що нічого не підписував, ні за що відповідальності не брав, але все всім обіцяв...
От в цій "конфігурації" й має нібито вироблятися остаточний вигляд українського майбутнього. Одразу, мабуть, слід обмовитись: бажання деяких ентузіастів, відштовхуючись від цієї негарної картини, написати якийсь новий "проект України" буде стикатись з однією, але не другорядною проблемою.
Цей новий проект або одразу писатиметься за "старі" гроші, або має бути надалі "проданий" "старим" же грошам, що концентруються – з якого боку не глянь – всередині вже складеної "піраміди".
Ані нових російських, ані нових американських чи європейських "інвестицій" в якесь абсолютно нове бачення української перспективи очікувати не варто: всі вони вже в певній формі задіяні в проекті старому. Відтак максимум, на що доводиться розраховувати – що якась нова якість виплавиться в цьому котлі.
Але на нову якість ніщо не вказує. Точніше, новою якістю можна вважати створення механізму задля знищення проекту "реформа".
Так, лідер СПУ Мороз може пишатись, що таки загнав більшовиків у переговорний процес з такої бажаної йому реформи. Але ціна цих переговорів одразу вдарила по першопочатку ідеології зміни системи влади: виборчому законові.
Як вже відомо, "конституційну угоду" НЕ підписали "НУ" та БЮТ, а відтак – вони НЕ зобов'язалися голосувати за пропорційний закон. Натомість ця угода підписана мажоритарними фракціями із застереженнями, і саме щодо врахування їхніх "індивідуалістичних" інтересів у виборчому законі.
В іншому разі вони не дадуть голосів для реформи. А оскільки вже за наявності застережень мажорів під угодою поставили підписи й лідери КПУ та СПУ – то це означає, що вони погоджуються враховувати інтереси супротивників пропорційки. А ще не так давно вони били себе в груди: ніколи реформа не пройде без жорсткого пропорційного закону, бо це буде профанація...Ніколи не кажи "ніколи"? Але так вже покладено початок порушення щойно підписаної угоди.
Найлівішим подальше зречення чистої пропорційки вже компенсовано частинкою адмінресурсу: їм дісталися три місця в тому самому ЦВК, склад якого, за визначенням Мороза, нагадував йому прагнення Кучми до довічного правління.
Чи зменшаться перспективи Кучми в цьому сенсі лише через появу в Центрвиборчкомі одного соціаліста – питання риторичне. А от той факт, що склад ЦВК взагалі був затверджений ще до підписання "конституційної угоди", в якій є (була?) й вимога щодо пропорційного представництва цієї "лічильної комісії" – дуже яскравий.
Це – ще одне порушення нещодавніх обіцянок. Одразу за ним можна викреслювати намір відкоригувати сам закон про ЦВК – тепер це знадобиться лише через кілька років. Отже, зовсім не для виконання записаних пунктів ця угода підписувалась.
Мети було дві:
а) втягнути в угоду Ющенка з Тимошенко й на цьому закрити питання "легальності" реформи для ПАРЄ, та
б) поставити в позицію "буриданова віслюка" Януковича. Який в прагненні отримати більше влади розірвався б між перспективою стати "єдиним кандидатом" на президента та можливістю, не рухаючись із місця прем'єра, просто вхопити всі можливі повноваження.
Перше завдання так і не виконано: БЮТ та "НУ" легалізувати реформу відмовились. Тепер головним "легалізатором" залишається СПУ, яка собі вибору фактично не залишила: коли навіть КС не візьме на себе відповідальності за визнання легітимності попередніх голосувань конституційних змін – СПУ вже не зможе відступитися від "кругової поруки", в яку дала себе втягти разом із комуністами.
Що ж стосується Януковича, то тут справу остаточно запаморочити йому голову й врешті "кинути" за всіма "поняттями" перекладено додатково на іншу угоду – про "широку коаліцію".
Цей папірець в дуже розмитих формулюваннях натякає главі уряду, що його ніби не чіпатимуть аж до 2006 року, але гарантій жодних немає й бути не може.
З одного боку, до схвалення ще невідомих змін до Конституції ніхто не позбавив права Кучму змінити главу уряду, з іншого боку – попереду урядовий звіт, а після здійснення реформи – чергове переформування коаліції.
Крім того, Януковича спокушають вже до середини березня погодитись стати "єдиним" кандидатом в президенти, але без повноважень. При цьому відкладати своє рішення до початку офіційної виборчої кампанії йому не дозволять - тим більше, що так і не відомо досі, коли ця компанія може початися і чи почнеться взагалі.
Але важливо, щоб Янукович це рішення прийняв. І тоді автоматично (формально) виникне питання про наступного прем'єра від коаліції. Кого конкретно – це вже до майстрів кадрових прогнозувань. Але завдання остаточної "утилізації" Януковича майже виконано.
З тісних обіймів соратників по "широкій коаліції" та лівих йому вже не вирватись на стратегічний простір єдиної природної співпраці з конкурентами і водночас потенційними партнерами з блоку Ющенка.
Тепер доля Януковича – як і в кожного заручника: реалізовувати чужі цілі. Наразі – в ролі умовного лідера "широкої коаліції демсил" – розігрувати альтернативу Ющенкові, не дарма в останнього вкрадено, пардон, "перехоплено" навіть назву коаліції. Це теж певна форма "легалізації" процесів, що відбуваються навколо реформи – про європейське та американське око.
Найцікавіше ж тимчасом, що поза всіма угодами, окрім Ющенка й Тимошенко, залишились наразі дві посадові особи – Кучма й Литвин. Від них насправді залежить остаточне ухвалення та введення в дію і реформи, і всіх законів до неї, через комбінацію яких намагаються вирішити свої проблеми учасники угод.
Особливо цікава тут "стороння" позиція Литвина. Дійсно, в той час, як "угодовці" ніби ділять й переділяють всі важливі посади – він в цьому процесі участі не бере. Його вже просто не враховують чи просто апріорі залишили йому його посаду?
А це не має значення. Всі події, що розгортаються після 24 грудня, врешті-решт таки спрямовані на те, аби єдиний підпис Литвина під будь-якими рішеннями, схваленими всередині парламенту в будь-який спосіб, - дозволяли йому самому й тим, кому треба, вважати ці рішення законними.
До моменту, коли з КС вийде проект №4105 – в котлі двох угод перемелються на суцільне крошиво всі "системні" напрацювання їхніх авторів. І вже тоді Литвину залишиться провести одне-єдине голосування та поставити свій підпис під текстом, зміст якого може бути складений в останню мить.
Кількість голосів, до речі, також не обов'язково має дорівнювати 300. Адже гарантій з боку "НУ" та БЮТ щодо не блокування роботи парламенту також немає. Отже, модель здійснення процесу "голосування" від 24 грудня залишається в силі. Зміниться лише політичне та моральне обличчя тих, хто взяв на себе відповідальність за дві підписані 18 лютого угоди.
І зміниться не на краще, бо протягом ближчого часу вони мають порушити все, про що домовлялися й що нібито обіцяли суспільству. З цим вони прийдуть до остаточного голосування за реформу, і що б за текст після цього останнього "акту" в парламенті не підписав Литвин, оскаржувати його не зможе ніхто. Моральне право на апеляцію залишиться тільки в БЮТ та "Нашої України" – але ці апеляції підуть лише назовні, в широкий світ.
А останнє слово в Україні залишиться за Кучмою, якому буде не важко... накласти своє вето на повністю дискредитовану реформу.
І наразі немає жодної гарантії, що "цивілізований світ" не визнає за менше зло проект "Кучма-3" із збереженням всіх теперішніх повноважень президента – навзамін псевдореформи.