02/19/2004 | vmo

ОЛЕСЬ ДОНІЙ ОБМАТЮКАВ КИЇВ – ЗА ЦЕ ЗВІЛЬНИЛИ РОСТИСЛАВА КАРАНДЄЄВА ?!

У 2003 році Всеукраїнське молодіжне об’єднання “Молодь - надія України” вимагало звільнення з посади начальника Управління по зв`язках з громадськістю та ЗМІ депутата Київради Ростислава Карандєєва. За інформацією аналітиків організації саме пан Карандєєв є автором практики підготовки щось подібного до “темників” від КМДА для муніципальних ЗМІ. Саме з подачі співробітників управління “столичної цензури” підконтрольні київській владі газети “Хрещатик”, “Столиця”, “Вечірній Київ” та ТРК “Київ” не доносили до киян правдиву інформацію про події в Києві та “не помічали” багатолюдні мітинги протесту біля стін КМДА.
Минулого тижня Ростислава Карандєєва було звільнено з займаної посади. Хоча офіційні особи не коментують це звільнення, деякі співробітники КМДА проговорилися, що причиною звільнення став скандал з одним з багатьох проектів, на які управління “зливало” бюджетні кошти. У черговому номері маловідомого громадськості журналу “Молода Україна”, шеф-редактором якого є колега Карандєєва по партії “Молода Україна” Олесь Доній з’явився “опус”, який редакція припартійного журналу, що видається за кошти міського бюджету вважає за шедевр. І хоча подібна творчість набула широкого поширення в журналі, тільки у січні заступник “градоначальника” Іван Фоменко нарешті побачив на що йдуть кошти київського бюджету. Він начебто “шокований” і поспішив показати уривок з журналу Олександру Омельченко. ВМО “Молодь-надія України” без купюр подає уривок з журналу “Молода Україна” і висловлює рішучий протест проти подібних псевдо літературних експериментів.
Голова ВМО “Молодь – надія України”, кандидат на посаду Київського міського голови у 2002 році Вадим Гладчук вимагає від правоохоронних органів розібратися яким чином при відсутності коштів на захист малозабезпечених верств гроші київської громади йдуть до кишень спритних ділків від політики.
УРИВОК З ЖУРНАЛУ “МОЛОДА УКРАЇНА”( #4 , Жовтень 2003 )
“Кий. Щек, Хорив. І сестра їхня. Либлядь. Насправді вона була нідерландською повією. З целюлітом, у чорній білизні. Садистка. І задистка. Слониха святого Фоми Аквінського. Вони всі мали її. А потім Кий (немитий блакитноокий супермен, у шкіряних штанях з металевими прикрасами. Прима без фільтру, одноразові станки, гудок футбольного вболівальника. Пронизливі сизі очі. Володіє іржавим мечем і «розочками»), Щек (бородатий мужчина, легенькі набряки під очима, вічнозелене сприйняття, пухнасті вії, легенькі запори час від часу) і Хорив (напружений отрок із лесбійськими повадками, легеньким пушком над губою, вибритими бровами й лобком, чемпіон вільного стилю, тричі Герой Радянського Союзу, винахідник продовгуватого стилю в онанізмі). Того дня, пливучи в рибальському надувному човнику, заморилися вельми. І вийшли вони на берег крутий, поставили рогача і в закіптюженому казанку приготували смачнющу бурду. Поївши, злягалися. Либлядь брала в рота в кожного по черзі. Але не ковтала. Тримала за щоками. А потім, коли всі брати відстрілялися, із словами «да буде Град» виплюнула те місиво на пісок. І не знала вона, що на тому ж таки місці триста років тому відбулося: ішов апостол Андрій. Осінь була, золоті дерева золотом відбивалися у Великій річці. Ішов Андрій, і стало сумно йому вельми. Аж дивиться: стоїть розливайка. Він туди. Там йому сто грам у пластиковому стаканчику. Стоять ханиги і пиздять. Він до них, і давай про Спасителя. Вони слухають. І підливають. Він чує, щось не те — і знову їм про Спасителя. А вони ще підливають. Він став сизим і недобрим. Тоді вивели його звідси, попередньо відібравши гроші, проїзний квиток і телефонну картку. І вийшов він на Берег, настругав там і сказав: «Да буде Град».Ще сто років після смерті Либляді (народжуючи мінотавра, порвала матку — кровотеча і пиздець), причвалав туди скажений собака. Це був вождь племені єбиконем, котре примандрувало з азійських степів. На собаку його перетворили фашистські експериментатори, намагаючись виростити унікального шпигуна, а остаточно оформив його герр Оппенгеймер. Він постояв, хижо всміхнувся, побризкав слиною місце сперми і блювотини і зі словами «да буде Град» подох нахер.І скупчився всесвіт, і в конаннях болісних породив Град, тричі прошений. І проростали Лаври, Софії, Севастопольські площі, Індустріальні мости, фунікулер, наступна станція — пасажири, будьте взаємоввічливі, усе те росло, як на дріжджах, скидаючи з себе непотрібні цурпалки оборонних частоколів і древлянських послів, кипіло і вирувало, і чекало свого Бога, Керівника, Програміста. І покинуте під пальмою дитя призначене було Творцем на посаду Київського Завідуючого (Санич), і взялося ревно за виконання обов’язків.Але зараз в Санича вихідний”.