Джеймс МЕЙС :Трагедія, що назріває
02/24/2004 | ВІЙ
Трагедія, що назріває
Проф. Джеймс МЕЙС,
«День»№32 24.02.2004
Зверніть увагу на ситуацію, що назріває в українському селі, де ще проживає чверть населення країни. Незабаром люди, які обробляють найкращі сільськогосподарські угіддя у світі і які не мають ні грошей, ні влади, отримають сумнівне право продавати цю землю тим, хто має й те, й інше. Покупці, а не продавці, захищені від будь-яких іноземних покупців, які запропонують настільки високу ціну, що продавці могли б отримати щось на кшталт відповідної компенсації за землю. Водночас у рік президентських виборів уряд оголосив, що цінам на хліб не дозволять зрости, тим самим посилюючи тиск на тих, хто не має за що жити, але має що продати, зокрема землю, на якій росте пшениця, що буде згодом продана за безцінь. Що станеться далі? Не треба бути доктором наук, щоб передбачити, що може трапитись.
Більш привабливі сільські дівчата дванадцяти-п’ятнадцяти років завжди зможуть знайти собі місце на ринку білих рабів у Туреччині або деінде, де їх перепродаватимуть знову й знову. Їхні брати, які не мають грошей і позбавлені переваги зростання в містах, можуть, у свою чергу, продати свої послуги охоронців або поліцаїв і стати на захист від тих, кому пощастило менше й хто змушений виживати крадіжками. Як наслідок, одна половина чоловічого населення сіл буде найнята для переслідування другої половини. У цей час їхні батьки блукатимуть у пошуках паперових коробок, газет і пляшок з-під пива, щоб обміняти їх на шматок хліба, як це зараз роблять пенсіонери в містах. Невже це соціальна справедливість?
Покійному тестю автора цих рядків вдавалось робити мільйонерів з колгоспів Галичини, де земля не настільки родюча, як на більшості території України, й робив він це без особливої освіти за плечима. Звичайно, він не міг збагнути, що для більшості голів колгоспів ця посада була нерозривно пов’язана з крадіжками. І хтось завжди приходив після нього і протягом декількох місяців розтринькував гроші, які йому вдалось накопичити. Одного разу йому навіть запропонували стати Героєм Соціалістичної Праці в обмін на дві свиноматки. Він відмовився й став пенсіонером буквально наступного дня.
Селяни, які, по суті, перетворились на рабів згідно із сталінською версією соціальної справедливості, залишились ні з чим. А тепер, здається, їх готують до виселення із землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт з цього приводу? Давати людям без грошей і влади сумнівне право продавати свою землю тим, хто має і те, й друге, без надання якомога більшої підтримки тим, хто намагається спробувати свої сили в приватному землегосподарстві незалежно від клептократів, якими є голови колишніх колгоспів і які продовжують диктувати свої правила в більшості сіл, є неправильним. Однією з відносних переваг України в цьому світі є її родюча земля. Нехай цю землю обробляють ті, хто робив це з діда-прадіда, й ця країна нагодує багатьох у цьому світі на користь усіх, хто тут живе. Нехай ті, хто зробив собі кар’єру, експлуатуючи хліборобів, поїдуть в Туреччину або деінде й продають себе за стільки, скільки вони варті. Я гадаю, не багато.
Проф. Джеймс МЕЙС,
«День»№32 24.02.2004
Зверніть увагу на ситуацію, що назріває в українському селі, де ще проживає чверть населення країни. Незабаром люди, які обробляють найкращі сільськогосподарські угіддя у світі і які не мають ні грошей, ні влади, отримають сумнівне право продавати цю землю тим, хто має й те, й інше. Покупці, а не продавці, захищені від будь-яких іноземних покупців, які запропонують настільки високу ціну, що продавці могли б отримати щось на кшталт відповідної компенсації за землю. Водночас у рік президентських виборів уряд оголосив, що цінам на хліб не дозволять зрости, тим самим посилюючи тиск на тих, хто не має за що жити, але має що продати, зокрема землю, на якій росте пшениця, що буде згодом продана за безцінь. Що станеться далі? Не треба бути доктором наук, щоб передбачити, що може трапитись.
Більш привабливі сільські дівчата дванадцяти-п’ятнадцяти років завжди зможуть знайти собі місце на ринку білих рабів у Туреччині або деінде, де їх перепродаватимуть знову й знову. Їхні брати, які не мають грошей і позбавлені переваги зростання в містах, можуть, у свою чергу, продати свої послуги охоронців або поліцаїв і стати на захист від тих, кому пощастило менше й хто змушений виживати крадіжками. Як наслідок, одна половина чоловічого населення сіл буде найнята для переслідування другої половини. У цей час їхні батьки блукатимуть у пошуках паперових коробок, газет і пляшок з-під пива, щоб обміняти їх на шматок хліба, як це зараз роблять пенсіонери в містах. Невже це соціальна справедливість?
Покійному тестю автора цих рядків вдавалось робити мільйонерів з колгоспів Галичини, де земля не настільки родюча, як на більшості території України, й робив він це без особливої освіти за плечима. Звичайно, він не міг збагнути, що для більшості голів колгоспів ця посада була нерозривно пов’язана з крадіжками. І хтось завжди приходив після нього і протягом декількох місяців розтринькував гроші, які йому вдалось накопичити. Одного разу йому навіть запропонували стати Героєм Соціалістичної Праці в обмін на дві свиноматки. Він відмовився й став пенсіонером буквально наступного дня.
Селяни, які, по суті, перетворились на рабів згідно із сталінською версією соціальної справедливості, залишились ні з чим. А тепер, здається, їх готують до виселення із землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт з цього приводу? Давати людям без грошей і влади сумнівне право продавати свою землю тим, хто має і те, й друге, без надання якомога більшої підтримки тим, хто намагається спробувати свої сили в приватному землегосподарстві незалежно від клептократів, якими є голови колишніх колгоспів і які продовжують диктувати свої правила в більшості сіл, є неправильним. Однією з відносних переваг України в цьому світі є її родюча земля. Нехай цю землю обробляють ті, хто робив це з діда-прадіда, й ця країна нагодує багатьох у цьому світі на користь усіх, хто тут живе. Нехай ті, хто зробив собі кар’єру, експлуатуючи хліборобів, поїдуть в Туреччину або деінде й продають себе за стільки, скільки вони варті. Я гадаю, не багато.