03/01/2004 | Oglyadach

І це все про них



“Немає нічого таємного,

яке б не стало явним”


І
Мене попросили написати про це “серйозну” статтю. А що тут писати? Хто має очі – той бачить, хто має вуха – той чує. Але пересічна людина не наважується користуватись наданими їм Богом органами почуттів. Їй завжди здається, що чужі ліпші. Такою вже є наша природа.

Першого звати Діма. Сьогодні його обличчя “не злазить” з телеекрану. Додам: медведчуківсько – пінчуківського обрізаного телеекрану. А люди питають: “Що б це значило?” Та тільки те й значить, що приходить вам до голови і на язика. Нічого більше!

Люди питають: “...а звідки ви це знаєте?” Вони хочуть почути це від когось. Когось, хто знає більше за них. Який знає точно. Точно я знаю, що Дмитро Корчинський не тільки ніколи не був українським націоналістом, більше того: він ніколи не був українцем. Ви цього не знали? Дивно. Ну то я вам це повідомляю. Точно.

Маючи таке прізвище і матір-українку, за паспортом Корчинський є “росіянином”... Правда, цю графу вони скасували. То я тепер й не знаю хто він... Мені особисто в кінці 1998 року він сказав, що з буквочкою “у” треба кінчати. Я не зрозумів. То він пояснив. “Кінчати треба з українством!”. Це точно.

Натомість із ними в нього завжди були прекрасні стосунки. І з паном Брюховецьким, і з пані Скорик, і з паном Зісельсом, і з паном Гурвіцем... Ну тобто з усіма ними – це я знаю точно. Неодноразово сам був свідком їх приятельських теплих розмов... Ви це бажаєте почути? Ну то я вам це кажу. Точно.

Ви скажете, що це ще ні про що не свідчить. І я так вам скажу. Але ж ви мене не чуєте. У вас щось із слухом. Хіба не так? Ви ж не чуєте, що він кожного дня верзе. Так-так, я розумію, що ви слухаєте. Але факт: ви не чуєте! Бо який тоді сенс питати у мене мої коментарі?

Діма завжди був анархістом. Він навіть ніколи не приховував цього. Та хіба його в тому вина, що більшість з нас не розуміють різниці між анархізмом та націоналізмом? Це так коли на клітці з тигром написано “слон”...

Ви можете спитати нас (коли я вам роз‘яснив правду-матку), а що ж ми тоді робили поручі з ним. А кожний своє... Діма, як завжди і всюди вони роблять, - себе коханого, а ми Діму. Нещодавно, коли я написав про це, одна відома, патріотично налаштована особа сказала, що такого публікувати не можна. Бо “всі зрозуміють що ми всі, в тому числі і ви є дурні...” Я хотів спитати його, а що цього і досі ніхто не помітив? Це я про нас всіх...

Так, це правда. Але... не вся правда. Інакше б Діма не втік до своїх! (Про нашу частину правди читайте у “Скороченому курсі історії УНА-УНСО”). Вони вирішили, що без Діми з українським націоналізмом буде покінчено... А то й! Ну хто буде сприймати “конгресменів” як націоналістів?

Їм зараз потрібно, щоби націоналістом став Ющенко! Тому Діма й зайнявся тією справою, для якої він і був народжений, – каналізаційними трубами.

Ви цього не знаєте? Ви не знаєте про боротьбу Діми з Омельченком? Ви багато втратили! Приїжджайте до Києва і дізнаєтесь! Приїжджайте і дізнаєтесь! Точно.


ІІ

Що ж до іншого персонажу, який тривожить уми та душі львів’ян, то про нього і цього всього сказати не можна. Я до того, що не можна й досі зрозуміти: чи він їхній чи наш. Одне можна сказати точно: Андрій ще від часів Корчинського страждає блідою неміччю організаційної безпорадності. Ну тобто зовсім людина нічого організувати не може, крім власного відпочинку та полірування нігтів... Ну зовсім!

Ви спитаєте: як же так? Хто ж керував Львівською організацією всі ці роки? Хто завгодно: Вітович, Гринчук, Кашперський, Коломієць, Лупиніс, але ніколи нею не керував Андрій. Точніше, внаслідок його тимчасового керування львівська частина організації, в середині 90-х, ледве не припинила свого існування. Андрія було терміново відкликано до Києва. Там він вперше став особистим літописцем та продюсером Діми. Не те щоб такий був потрібен Корчинському. З цими функціями успішно справлялася і дружина останнього. Але Андрія було страшно залишати з людьми... От-от від його провідництва мав спалахнути бунт...

Чому ж тоді у 1999 він став Провідником Організації? Та він ніколи ним не був! Просто в той критичний момент Шкіль став Головою Проводу УНА-УНСО (а не Головою Організації!) завдяки своїй телегенічності. Інші члени Проводу пішли на такий крок, бо справедливо вважали, що через брак інтелекту та досить посередні риторичні здібності вони не зможуть гідно репрезентувати Організацію. Однак поміняти Голову Проводу вони мали право на будь-якому засіданні Виконавчого Комітету. Так у 2002 році і сталося. Андрій зробив вигляд, що він цього не помітив...

Я не буду в цій статті аналізувати причин, за яких Андрій пішов на співробітництво зі слідством (владою).

Також мені не хотілося б з‘ясовувати в світлі цих причин чому і головно як Андрій домігся депутатського мандату.

Не головним є й його підпорядкування людині, чиї українські корені, не кажу вже про переконання, є досить сумнівними. (Але для нас, для націоналістів, це важить).

Головне: члени Організації - впевнений, що це розуміє і Андрій, – ніколи не погодяться на його провідництво. Не сприймають люди Андрія – і все!

Розуміючи це, Тимошенко і не надала йому матеріальних засобів для розбудови Організації. Більше того – і це відомо переважній більшості членів Організації – саме після виходу з тюрми “провідника” матеріальна допомога тим, хто там залишився, була суттєво урізана...

Андрію не допоможе ні юридична реєстрація в Мін’юсті його громадської організації, ні депутатський мандат, ні перемога на виборах майбутнього Президента. І він розуміє це попри гарну (кажуть, погану) міну. Звідси і його намагання влаштувати своє ім‘я та життя. В тому, що вони менш значущі та огидні, ніж у Діми, не його вина.