03/01/2004 | S@nya

Способи політичного безсмертя Олександра Мороза
Олеся Яхно, «Главред» - 01/03/04

(Користуючись нагодою, хочу порекламувати свій оновлений сайт http://www.skazka.ukrbiz.net)


Люди хочуть стати хазяїнами майбутнього лише для того, щоб змінити минуле, говорив чеський письменник Мілан Кундера. Багато в чому цей вислів стосується Олександра Мороза. Лідер СПУ, якому 29 лютого виповнилося 60 років, як і Леонід Кучма – по-справжньому трагічні фігури в українській політиці. Дії цих політиків у майбутньому в першу чергу будуть обумовлені їхнім минулим.


Голосування СПУ за політреформу 3 лютого стало для багатьох несподіванкою, принаймні, з погляду політичної ситуації. Утім, СПУ нас здивувала не вперше. Згадайте голосування щодо програми уряду, коли соціалісти віддали свої голоси Януковичу нібито в обмін на підтримку закону про вибори на пропорційній основі.

За і проти кого грає Олександр Мороз?
За себе. Тому що облаштовує політичне майбутнє своєї партії. І проти всіх. Тому що не хоче посилення ні тих, хто зараз при владі, ні тих, хто незабаром до неї потрапить. Чи грає? Грає. Тому що спочатку переграв опозицію, зараз переграє владу.

Мотиви? Їх кілька. Двічі кандидат у президенти і двічі третій (у 1994 році він був третім після Кравчука і Кучми, одержавши 13,33 %; у 1999 – теж третім, після Кучми і Симоненка, з результатом 11,3 %), Олександр Мороз втомився від поразок. У 1996 році два головних гравці в конституційному процесі – Президент Кучма і спікер Мороз – були упевнені в тому, що кожен з них обіграв іншого. Кучма думав, що він «обдурив» Мороза (створивши Конституцію під себе), а Мороз – Кучму (сподіваючись, що стане майбутнім президентом). Не від одного політика ми чули, що з Мороза «знущалися», використовували під час касетного скандалу (питання в тому, хто використовував?). Загалом, Мороз став справжнім опозиціонером не стільки стосовно системи з головною діючою особою Кучмою, скільки до Кучми, який створив цю систему. Це перший, особистісний мотив.

Другий мотив - партійний. Він полягає в тому, що крім правильно обраних союзників і правильно поставлених вимог в обмін на підтримку на президентських виборах у 2004 році, СПУ стикнеться з питанням внутрішньої організації і розвитку партії. На сьогодні в партії є два напрямки: консервативний і новаторський. Груп впливу усередині фракції – ще більше.

І, нарешті, третій – загальнополітичний мотив. Політреформа в політичному процесі є в першу чергу інструментом досягнення суто особистих цілей декількох політиків (пропорційні вибори, оформлення парламентсько-урядової коаліції на законодавчому рівні, тобто, сама реформа – це побічний результат, тому політики так легко і відмовляються від, здавалося б, принципових речей). Різних цілей, у тому числі і серед пропрезидентських сил. Тому позиція учасників політреформи і має вигляд, як «хто кого переграє»: влада опозицію, опозиція влада, одна частина влади іншу частину влади і так далі. Відповідно, і голосування СПУ 3 лютого трактувалося в такому ж ключі: на чиїй стороні грає Мороз?

Секрет військового мистецтва, як відомо, у тому, щоб бути сильнішим в потрібний момент у потрібному місці. Олександра Мороза недооцінили – і політичні союзники, і політичні опоненти. Чому він переграв опозицію – зрозуміло. Принципова позиція Мороза – скоротити повноваження президента (хто б ним не став) законодавчо до президентських виборів – цілком логічна. З погляду СПУ. Мороз розуміє, що не стане президентом. У цьому сенсі Олександр Олександрович «зрадив» саму ідею президентства, щоб наступний президент (хто б ним не став) більше не «знущався» з нього. Прикриваючись політреформою, Олександр Олександрович просто вирішує проблеми партії. Тому підтримку Морозом політреформи 3 лютого не можна вважати компромісом СПУ з більшістю. Голосування 3 лютого, скоріше, можна назвати технологічним компромісом.

Чому владу – теж зрозуміло. З тієї ж причини, що й опозицію. Навіщо Морозу, щоб ті ж люди, що сьогодні при владі, у ній же залишилися, з тими ж важелями впливу тільки на іншій посаді – прем'єр-міністра, наприклад? Грубо кажучи, центр влади просто перенесли б з Банкової на Грушевського.

Мороз ламає політреформу
Днями, лідер СПУ сказав про дві речі. По-перше, що він не виключає введення нових норм Конституції з 2006 року. А по-друге, виступив за законодавче забезпечення обрання глав обласних держадміністрацій, що, на його думку, треба установити до остаточного внесення змін до Конституції. За словами Мороза, голосування щодо остаточного внесення змін до Конституції можливе тільки після введення виборності губернаторів і прийняття закону про вибори на пропорційній основі.

І в першому, і в другому випадках політреформа для її ініціаторів втрачає своє значення. Перший варіант навіть нема рації обговорювати – і так зрозуміло, він буде свідчити про її провал як політінструменту для досягнення своїх цілей. У випадку ж другого – політреформа набуває трохи іншого розвитку. Одною цією пропозицією міняється логіка перерозподілу влади. Правляча група, що погодилася на пропорційну систему в обмін на скорочення президентських повноважень (опозиція навпаки), навряд чи готова втратити контроль над владою в регіонах, а отже, багато в чому і над виборами-2006. До речі, пропозицією Мороза можуть скористатися як «відмазкою» від голосування інші політичні сили з більшості. «Трудова Україна» уже заявила про те, що виступає за комплексне внесення змін до Конституції і проведення адмінреформи і реформи місцевого самоврядування.

Якщо в 2002 році Медведчук перехопив ініціативу з політреформи в Ющенка, то тепер - Мороз у есдеків. Але справа в тому, що після приєднання до процесу політреформи нових учасників вона може набути зовсім іншого, непрогнозованого для її ініціаторів розвитку. Парадокс, але Олександр Мороз, що проголосував 3 лютого за політреформу, насправді її «ламає». У фільмі «ДМБ» є чудовий жарт. Один солдат запитує іншого: «Ты суслика видишь?» Відповідь: «Нет. А ты?». «Я тоже нет. Но он же есть». Так і з політреформою. Вона як замок на піску. Поки її показують і обговорюють по телевізору – політреформа є. Тільки якийсь політик (у даному випадку Мороз) зробить лопаткою маленький підкоп, замок зникає.

В інтерв'ю «ДТ» соціаліст Юрій Луценко сказав, що «бажання Ющенка залишитися чистим (не брати участі в ініціативах більшості з політреформи – прим. Ред.) зрозуміло, але навряд чи можна цього домогтися, перебруднивши інших». Отже, можна. Мороз коригує політреформу, при цьому побічно допомагаючи Ющенку – норма про всенародні вибори залишилася, тепер СПУ буде робити все, щоб уряд формувала не нинішня влада. У той час як «НУ» це складно зробити – після реакції ПАРЄ приєднання до реформи фактично девальвує цю реакцію. Тому лідер «НУ», швидше за все, буде пропонувати різного роду альтернативні проекти, щоб не втратити нішу реформатора, не вступаючи в які-небудь компроміси (принаймні, привселюдно) з нинішньою владою.

Способи політичного безсмертя Мороза
Ближче до виборів стає зрозуміло, що єдиного кандидата не буде ні від влади, ні від опозиції. Оскільки більшість політичних сил не грають у президентські вибори. Зате вони готуються до 2006 року. І якщо 2002 рік був лише підготовкою до 2004, то 2004 для багатьох політиків стане підготовкою до 2006.

Лідер СПУ сказав, що у випадку політреформи не виключає своєї участі в президентських виборах. Це дозволяє говорити, що Мороз скоріше все-таки піде на вибори, ніж не піде. Але не тому, що політреформа може зірватися. А тому, що під політреформою кожен розуміє свою реформу. І це надає право кожному політику потім сказати: а я не зовсім таку політреформу хотів (або – не всі мої пропозиції були прийняті).

Мороз просто не може не піти на вибори. У 2004 році закінчується ціла епоха для багатьох політиків. Епоха, у якій сформувався Олександр Мороз як політик. Олександр Олександрович розуміє, що, працюючи на виборчу кампанію Ющенка, його політична сила може зникнути, розчинившись в «НУ». «Прекрасно розумію емоції Віктора Андрійовича, розділяю його переживання, однак переконаний, що порятунок «Нашої України» від репресій не входить в обов'язки Соцпартії. Тим більше – ціною відмовлення від реформи, проведення якої було чи не головною задачею, що стояла перед нашою організацією довгі роки. Жертвувати цим заради збереження цілісності лав «Нашої України»? Це вже не політика», - зазначив у згаданому інтерв'ю Луценко.

Очевидно, що лідер СПУ буде відбирати голоси і в комуністів, і в ющенківців. У кого більше – ще питання. Це буде залежати від того, наскільки він повірить (за допомогою певних політичних сил) у те, що він дійсно має шанси перемогти, і що його підтримують вся Україна, Росія і США.

Чи буде Мороз брати участь у створенні лівоцентристської коаліції після виборів? Навряд чи. Звичайно, ця ідея дуже подобається есдекам – вони не проти об'єднати свої медійні і фінансові ресурси, партійні з погляду організації ресурси КПУ та імідж морального політика від СПУ. Можливо, СДПУ(о) дійсно намагається вибудувати лівоцентристську коаліцію, демонструючи, з одного боку, що у випадку програшу вони не мають наміру їхати з країни і готові працювати в опозиції. З іншого боку – намір створити коаліцію пов’язаний з побоюваннями (і небезпідставними), що в майбутньому есдеки опиняться на лаві «відповідальних» у гордій самітності. Водночас у КПУ і СПУ немає таких проблем. Є, звичайно, інші. У КПУ, наприклад, хоч і повільно, але стабільно падає рейтинг. У СПУ – він не збільшується. По-друге, об'єднання тільки одних КПУ і СПУ – уже досить болюча тема.

http://www.glavred.info/ukr/
Олеся Яхно, «Главред» - 01/03/04