До питання тактики напередодні президентських виборів.
03/05/2004 | Максим’як
До питання тактики напередодні президентських виборів.
Існує дві відмінні перспективи. (Я описав одну з них у “Теоретичній версії поразки Віктора Ющенка: режим діє на випередження”).
1. Вибори, якщо повноваження майбутнього президента обмежені.
2. Вибори, якщо повноваження майбутнього президента залишені без змін.
Я проаналізував тільки першу перспективу. Переконаний, що жодних суттєвих відхилень від намальованої схеми не повинно бути.
За другу перспективу, взагалі не варто говорити, там треба говорити про війну і смерть. Все залежить від того, чи Ющенко захоче боротися не на життя, а на смерть. Це у прямому розумінні слова, а не у вигляді якогось жертвоприношення чи мучеництва.
Підозріваю, що багато політиків змішують дві ситуації. У першій ситуації, як відзначають деякі експерти, взагалі можуть відбутися відносно чисті і демократичні вибори, оскільки майбутній президент матиме під дотичним контролем тільки армію (яка живе своїм життям), СБУ, як вже активно перебудовують і напихають новими кадрами (на всі питання відповідатимуть не знаємо, бо нас тут раніше не було), дипкорпусом, який має мінімальний вплив на внутрішню політику. Всі офіційні зустрічі на високому рівні буде на себе перетягувати голова уряду, йому навіть проголосують і віддадуть кучмині дачі. Решта повноважень президента, які не суть так важливі, режим і ліві будуть блокувати у Верховній Раді.
Одним словом, ясно. Лема тут проста:
“Міра протистояння режиму до Ющенка залежить від міри поноважень, якими він мав би бути наділений, після обрання президентом”.
Друга лема:
“Режим влади демократичним шляхом не віддасть”.
Тобто, Ющенко може стати президентом із такими повноваженнями, як у Кучми зараз, тільки тоді, коли силою забере владу. У іншому випадку Ющенко владу отримає за залишковим принципом, як зараз отримав у Верховній Раді (комітети).
Особисто вважаю, що краще Ющенко президент із обрізаними повноваженнями, ніж грузинсько-гаїтянський розвиток подій. Хто може гарантувати, що Кучма із Медведчуком не запросять у Київ російських десантників? Президентська влада у демократа може дати еволюційний шлях всьому суспільству до демократії.
***
Ставка на те, що може Ющенку принести більше втрат (я кажу про СПУ та КПУ), ніж набутків, могла би бути на “любителя”, коли б не розходилося сильно у тій президентській посаді. Цілеспрямована праця на об’єнання опозиції могла би мати зміст, коли б ставилося питання про усунення режиму шляхом масових заворушень. У цьому випадку зростає значимість того фактору, який саме політичний спектр представляють сили, які хочуть повалити режим. У іншому випадку такі зусилля називатимуться просто заколот. Тому, Ющенко намагався і буде намагатися утримувати певну лояльність у стосунках із комуністами і соціалістами. (Але варто добре при цьому зважати на психологію Ющенка і на його принципи – зрад він не прощає, але він не мстить і досить ефективно завуальовує своєю дипломатичною поведінкою ставлення до зрадника (брехуна, несерйозного, безвідповідального іт.д.)).
Якщо Ющенко не планує війни із режимом, то того рівня стосунків із соціалістами, який є зараз, достатньо. Зараз нашоукраїнцям і бютівцям доцільно діяти у двох напрямках, щоб збільшити рейтинг:
1. Зайнятися “неораною цілиною” – півднем і сходом, там де можна наростити кількість своїх прихильників. Решта території є фактично твердо електорально поділена і там, ті соціалісти, які мають намір голосувати за Ющенка, вони і так проголосують і жодні заклики Мороза чи Симоненка суттєво ситуації не покращать. Є звичайно певний потенціал серед тих, які не визначилися, таких завжди біля 20 відсотків до самих виборів. Але це загальна праця із електоратом, яка не потребує обов’язкового об’єднання із СПУ.
2. Робити дуже сильні радикальні публічні кроки. Наприклад, оголосити масове голодування у Верховній Раді, з приводу переслідування ЗМІ та журналістів. Потрібні стресові заходи, як для самих депутатів, так і щоб ця стресовість передалася суспільству. Головне, щоб особисто у цих заходах приймав участь Ющенко. Тут не зривається робота Верховної Ради, але такий вчинок приверне увагу всього суспільства до проблеми і, зрештою, можна буде і добитися конкретних результатів. Масові демонстрації і мітинги потрібні українському суспільству, вони єднають народ. Але, зрозуміло, вони повинні проводитися, не з метою захоплення пошти, адміністрації та мостів через Дніпро. Всі опитування свідчать про високий рівень невдоволеності електорату нинішньою владою. Бракує тільки початкового моменту, щоб та кількість перейшла у якість і вся маса невдоволених змінила пасивний стан на активний.
Отже, лема третя:
“Міра пасивності народу залежить від міри пасивності лідерів”.
***
Стосовно рейтингів і кому які, то найкращі дані дає для цього Гриценко. Там матеріалу для побудови різних аналітичних висновків є дуже багато. Очевидно, що інститут очолюваний Гриценком зробить опитування, аналогічне січневому, у квітні або травні 2004. Подібні дослідження він подавав і у грудні 2001 року. З травня 2004 року можна вже на результати опитувань не реагувати. Якщо тривалість передвиборчої кампанії скоротять до трьох місяців, то буде ще пару місяців для остаточних висновків.
Існує дві відмінні перспективи. (Я описав одну з них у “Теоретичній версії поразки Віктора Ющенка: режим діє на випередження”).
1. Вибори, якщо повноваження майбутнього президента обмежені.
2. Вибори, якщо повноваження майбутнього президента залишені без змін.
Я проаналізував тільки першу перспективу. Переконаний, що жодних суттєвих відхилень від намальованої схеми не повинно бути.
За другу перспективу, взагалі не варто говорити, там треба говорити про війну і смерть. Все залежить від того, чи Ющенко захоче боротися не на життя, а на смерть. Це у прямому розумінні слова, а не у вигляді якогось жертвоприношення чи мучеництва.
Підозріваю, що багато політиків змішують дві ситуації. У першій ситуації, як відзначають деякі експерти, взагалі можуть відбутися відносно чисті і демократичні вибори, оскільки майбутній президент матиме під дотичним контролем тільки армію (яка живе своїм життям), СБУ, як вже активно перебудовують і напихають новими кадрами (на всі питання відповідатимуть не знаємо, бо нас тут раніше не було), дипкорпусом, який має мінімальний вплив на внутрішню політику. Всі офіційні зустрічі на високому рівні буде на себе перетягувати голова уряду, йому навіть проголосують і віддадуть кучмині дачі. Решта повноважень президента, які не суть так важливі, режим і ліві будуть блокувати у Верховній Раді.
Одним словом, ясно. Лема тут проста:
“Міра протистояння режиму до Ющенка залежить від міри поноважень, якими він мав би бути наділений, після обрання президентом”.
Друга лема:
“Режим влади демократичним шляхом не віддасть”.
Тобто, Ющенко може стати президентом із такими повноваженнями, як у Кучми зараз, тільки тоді, коли силою забере владу. У іншому випадку Ющенко владу отримає за залишковим принципом, як зараз отримав у Верховній Раді (комітети).
Особисто вважаю, що краще Ющенко президент із обрізаними повноваженнями, ніж грузинсько-гаїтянський розвиток подій. Хто може гарантувати, що Кучма із Медведчуком не запросять у Київ російських десантників? Президентська влада у демократа може дати еволюційний шлях всьому суспільству до демократії.
***
Ставка на те, що може Ющенку принести більше втрат (я кажу про СПУ та КПУ), ніж набутків, могла би бути на “любителя”, коли б не розходилося сильно у тій президентській посаді. Цілеспрямована праця на об’єнання опозиції могла би мати зміст, коли б ставилося питання про усунення режиму шляхом масових заворушень. У цьому випадку зростає значимість того фактору, який саме політичний спектр представляють сили, які хочуть повалити режим. У іншому випадку такі зусилля називатимуться просто заколот. Тому, Ющенко намагався і буде намагатися утримувати певну лояльність у стосунках із комуністами і соціалістами. (Але варто добре при цьому зважати на психологію Ющенка і на його принципи – зрад він не прощає, але він не мстить і досить ефективно завуальовує своєю дипломатичною поведінкою ставлення до зрадника (брехуна, несерйозного, безвідповідального іт.д.)).
Якщо Ющенко не планує війни із режимом, то того рівня стосунків із соціалістами, який є зараз, достатньо. Зараз нашоукраїнцям і бютівцям доцільно діяти у двох напрямках, щоб збільшити рейтинг:
1. Зайнятися “неораною цілиною” – півднем і сходом, там де можна наростити кількість своїх прихильників. Решта території є фактично твердо електорально поділена і там, ті соціалісти, які мають намір голосувати за Ющенка, вони і так проголосують і жодні заклики Мороза чи Симоненка суттєво ситуації не покращать. Є звичайно певний потенціал серед тих, які не визначилися, таких завжди біля 20 відсотків до самих виборів. Але це загальна праця із електоратом, яка не потребує обов’язкового об’єднання із СПУ.
2. Робити дуже сильні радикальні публічні кроки. Наприклад, оголосити масове голодування у Верховній Раді, з приводу переслідування ЗМІ та журналістів. Потрібні стресові заходи, як для самих депутатів, так і щоб ця стресовість передалася суспільству. Головне, щоб особисто у цих заходах приймав участь Ющенко. Тут не зривається робота Верховної Ради, але такий вчинок приверне увагу всього суспільства до проблеми і, зрештою, можна буде і добитися конкретних результатів. Масові демонстрації і мітинги потрібні українському суспільству, вони єднають народ. Але, зрозуміло, вони повинні проводитися, не з метою захоплення пошти, адміністрації та мостів через Дніпро. Всі опитування свідчать про високий рівень невдоволеності електорату нинішньою владою. Бракує тільки початкового моменту, щоб та кількість перейшла у якість і вся маса невдоволених змінила пасивний стан на активний.
Отже, лема третя:
“Міра пасивності народу залежить від міри пасивності лідерів”.
***
Стосовно рейтингів і кому які, то найкращі дані дає для цього Гриценко. Там матеріалу для побудови різних аналітичних висновків є дуже багато. Очевидно, що інститут очолюваний Гриценком зробить опитування, аналогічне січневому, у квітні або травні 2004. Подібні дослідження він подавав і у грудні 2001 року. З травня 2004 року можна вже на результати опитувань не реагувати. Якщо тривалість передвиборчої кампанії скоротять до трьох місяців, то буде ще пару місяців для остаточних висновків.