03/12/2004 | Олег ТУМАНОВСЬКИЙ

Цьогорічні вшанування пам’яті Тараса Шевченка - «Тарасова свіча», які за традицією вже не перший рік проводяться у Рівному національно-демократичними силами, зібрали біля підніжжя монумента Великому Кобзареві в обласному центрі чимало люду, серед якого - народні депутати України Василь Червоній та Сергій Олексіюк, голова фракції “Наша Україна” в облраді Мирослав Семанів, голови обласних партійних організацій національно-демократичного спрямування, депутати Рівнеради від Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», представники громадськості. Шанувальники Поетового слова, незважаючи на погоду - лютував пронизливий вітер - поспішали того вівторкового вечора до майдану Незалежності, аби скласти шану Прометею української нації, послухати виступи рівненських митців, присвячені 190-й річниці від Дня народження Тараса Шевченка.

Втім, «Тарасова свіча» - подія не лише в мистецькому, але й у політичному житті міста, адже так само традиційно вже 19 років на мітингу широкі кола громадськості не лише вшановують Поета, але й немовби поглядають на сьогодення крізь призму його творчої спадщини. А це, насамперед, означає претензії, які ми, нащадки славного козацького роду, маємо до нині чинної влади, яка ось уже майже дванадцять років поспіль неспроможна не лише створити гідний імідж Самостійної Української Держави на міжнародній арені, а й забезпечити хоча б більш-менш прийнятне життя її громадян.

Ось тому нинішня влада і ставиться прохолодно до відзначення Шевченківських днів. Часом навіть з подання високих кабінетів «запускаються» буцімто роздуми посадових осіб, що сяка-така-перетака опозиція скористалася світлим іменем Кобзаря, аби здобути певні політичні дивіденди й гарантувати собі сходження на владний Олімп. Хоча, здається, давно слід було вже усвідомити, що Тарас Шевченко - це головним чином символ нашої волелюбної й працездатної нації, який сам ніколи не лишався осторонь політичної боротьби. Тільки жив Великий Кобзар у таких умовах, що головною його зброєю у цій боротьбі було Слово.

Так чи інакше, але перші особи влади вже не перший рік поспіль уникають брати участь у проведенні Шевченкових днів як на рівні міста, так і на рівні області в цілому. Приміром, в урочистому засіданні у приміщенні обласного музично-драматичного театру участі голова Рівненської облдержадміністрації Микола Сорока не брав, відрядивши до зали «повноважним представником» одного зі своїх заступників. Те ж саме сталося і з Віктором Чайкою - міський голова Рівного замість себе відрядив до мікрофону на майдані Незалежності свою заступницю з гуманітарних питань Світлану Богатирчук-Кривко, якій і було надане слово ведучим мітингу, головою обласного відділення Національної спілки письменників України Степаном Бабієм.
Рівно о шостій вечора розпочалася панахида, яку очолив митрополит Рівненський і Острозький Даниїл у співслужінні з іншими священиками Української Православної Церкви Київського Патріархату, який звернувся до присутніх зі словом про Великого Кобзаря, наголосивши на велетенській ролі Шевченка в духовному й культурному розвитку української нації. Виступали перед присутніми голова Рівненської обласної «Просвіти» Іван Кузьмюк, який скористався можливістю нагадати учасникам мітингу про Тарасову церкву на Чернечій горі у Каневі, для спорудження якої нині проводиться всенародний збір коштів; письменник Віктор Мазаний розповів про пам’ятники Великому Кобзареві, які постали з волі наших земляків у далекій Канаді. Читав «І мертвим, і живим...» Шевченка заслужений артист України Олексій Заворотній, твори на Тарасові вірші виконали широко знані не лише на теренах Рівненщини, а й далеко за її межами хори «Верес» та «Горинь», хор семінаристів під керівництвом Неоніли Чобич-Швець. Своїм кобзарським мистецтвом чарував присутніх викладач Рівненського музичного училища Назар Волощук, і чарівні звуки бандури стали тим містком, що немовби поєднав часи Тараса Шевченка з нашим сьогоденням...

Саме цьому зв’язку поколінь і присвятив свій виступ керівник представництва Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» на Рівненщині, голова обласної організації Української Народної Партії, народний депутат України Василь Червоній.

- Майже через 100 років після того, як прийшов у світ Великий Кобзар, - говорив В.Червоній, - на нашій землі народився ще один патріот, названий Тарасом на честь Українського Прометея, з яким народився в один день. Це - звитяжець, який усе своє життя присвятив боротьбі з польськими, німецькими й більшовицькими окупантами, Тарас Бульба (Боровець). Хіба це не є символічним, що герой, який носив ім’я Поета, підхопив і прапор національно-визвольної боротьби за волю України, співцем якої був Тарас Шевченко, і гідно проніс його через усе життя? Якби Тарасові Шевченку судилося народитися пізніше, то в буремні двадцяті, він, поза сумнівом, був би одним з козаків Армії Української Народної Республіки або став би одним із повстанців УПА, що відвойовували самостійність України у сорокові-п’ятдесяті роки минулого століття...

Коли ж над головами присутніх урочисто розлилася пісня «Реве та стогне Дніпр широкий...», у пітьмі, що опустилася на центральний майдан Рівного, живим сонцем засяяли вогники пам’ятних свічок, що їх принесли з собою люди, і в кожному з них билося нескорене Поетове серце...