У СЕВАСТОПОЛІ НОВИЙ КОЛЧAК?
03/12/2004 | Андрій Мирко
У СЕВАСТОПОЛІ НОВИЙ КОЛЧAК?
Здається, в Україні вже почали забувати про роль Чорноморського флоту Росії у спробах анексії українського острова Тузла. Отож, командувач ЧФ вирішив нагадати, для чого Росія утримує бухти й території у Криму. Свій виступ 23 лютого на урочистих зборах з нагоди т.зв. дня захисника вітчизни адмірал В. Масорін склав на основі листа... адмірала Колчака військовому міністру імперії від 16 березня 1917 року:
„Пользуясь случаем сообщаю Вам, что на Черноморском флоте до сего дня не произошло никаких событий, нарушающих обычную жизнь флота, его подготовку и оперативную деятельность. Мне удалось сохранить доверие ... городского населения».
А далі додав, що одним із головних завдань сучасного Чорноморського флоту є збереження довіри до його вітчизни ветеранів та населення Севастополя. Тобто «охрана южных рубежей СНД» тепер із площини військової перейшла в ідеологічну. Але ветерани разом з трудовим населенням Севастополя не хочуть йти керівним ідеологічним курсом, накресленим у штабі ЧФ. Свідченням того був виступ на тих же зборах ветерана війни, Героя Pадянського Союзу генерал-майора у відставці Віктора Калядіна, який заявив у відповідь російському адміралу, що ветерани вважають Колчака катом і, щоб більше ніколи не повторився 1917 рік, вони вимагають зміцнення національних Збройних сил України.
Крім того, газета «Флот України» напередодні цього „свята" оприлюднила ідеологічні устремління чорноморців. Найпопулярнішими на Чорноморському флоті, виявляється, є політичні сили й рухи РФ, які сплять і бачать Україну своєю губернією. Саме за ці сили чорноморці й голосували на виборах до Думи. А ми з ними, ставить резонно питання «Флот України», ходимо в одному строю!
Все це: виступ героя-ветерана, публікація у «Флоті України», а також жвавий інтерес присутніх на зборах до візиту головнокомандувача ВМС до США, викликало неприховану злобу новітнього Колчака. «Вот вам! Вот вам» - тикав у повітря дулі на банкеті увечері того ж дня російський адмірал у присутності цілої групи українських офіцерів і російського консула в Криму. І ніякої поваги командувача п'ятої російської флотилії до головнокомандувача виду Збройних сил незалежної України на її ж землі! Ці дулі - ото і є плата нашій державі й нашому народу за оренду бухт, за збитки, що несе Україна від тієї оренди.
Адмірала Колчака, як відомо, матроси вигнали з Севастополя, а більшовики пустили його тіло під лід сибірської річки. За спробу „сохранить доверие" імперії. А як закінчить адмірал Масорін?
Андрій Мирко
Держава і Нація,
№9
Здається, в Україні вже почали забувати про роль Чорноморського флоту Росії у спробах анексії українського острова Тузла. Отож, командувач ЧФ вирішив нагадати, для чого Росія утримує бухти й території у Криму. Свій виступ 23 лютого на урочистих зборах з нагоди т.зв. дня захисника вітчизни адмірал В. Масорін склав на основі листа... адмірала Колчака військовому міністру імперії від 16 березня 1917 року:
„Пользуясь случаем сообщаю Вам, что на Черноморском флоте до сего дня не произошло никаких событий, нарушающих обычную жизнь флота, его подготовку и оперативную деятельность. Мне удалось сохранить доверие ... городского населения».
А далі додав, що одним із головних завдань сучасного Чорноморського флоту є збереження довіри до його вітчизни ветеранів та населення Севастополя. Тобто «охрана южных рубежей СНД» тепер із площини військової перейшла в ідеологічну. Але ветерани разом з трудовим населенням Севастополя не хочуть йти керівним ідеологічним курсом, накресленим у штабі ЧФ. Свідченням того був виступ на тих же зборах ветерана війни, Героя Pадянського Союзу генерал-майора у відставці Віктора Калядіна, який заявив у відповідь російському адміралу, що ветерани вважають Колчака катом і, щоб більше ніколи не повторився 1917 рік, вони вимагають зміцнення національних Збройних сил України.
Крім того, газета «Флот України» напередодні цього „свята" оприлюднила ідеологічні устремління чорноморців. Найпопулярнішими на Чорноморському флоті, виявляється, є політичні сили й рухи РФ, які сплять і бачать Україну своєю губернією. Саме за ці сили чорноморці й голосували на виборах до Думи. А ми з ними, ставить резонно питання «Флот України», ходимо в одному строю!
Все це: виступ героя-ветерана, публікація у «Флоті України», а також жвавий інтерес присутніх на зборах до візиту головнокомандувача ВМС до США, викликало неприховану злобу новітнього Колчака. «Вот вам! Вот вам» - тикав у повітря дулі на банкеті увечері того ж дня російський адмірал у присутності цілої групи українських офіцерів і російського консула в Криму. І ніякої поваги командувача п'ятої російської флотилії до головнокомандувача виду Збройних сил незалежної України на її ж землі! Ці дулі - ото і є плата нашій державі й нашому народу за оренду бухт, за збитки, що несе Україна від тієї оренди.
Адмірала Колчака, як відомо, матроси вигнали з Севастополя, а більшовики пустили його тіло під лід сибірської річки. За спробу „сохранить доверие" імперії. А як закінчить адмірал Масорін?
Андрій Мирко
Держава і Нація,
№9
Відповіді
2004.03.12 | Тульский пряник
"Збытки" в цифрах
Андрій Мирко пише:> ... ото і є плата нашій державі й нашому народу за оренду бухт, за збитки, що несе Україна від тієї оренди.
Видимо г-н Мирко плохо знаком с цифрами, раз утверждает о "збытках". Во-первых, бюджет ЧФ – 190 млн. долл., бюджет города – 50 млн. долл. Бюджет ВМС Украины 1,4 млн. долл. Из бюджета российского ЧФ 48% Россия отчисляет в бюджет города – это и подоходные налоги, и социальные налоги и т.д. Это 23 тыс. рабочих мест для граждан Украины, работающих на Черноморском флоте. И зарплата в три раза выше, чем на других предприятиях города.
Наличие черноморского флота в Севастополе – это благо для города.
2004.03.12 | У-у-у!
Re: "Збытки" в цифрах
ТЕЛЯТНИКОВА. Наличие черноморского флота в Севастополе - это благо. Во-первых, бюджет ЧФ - 190 млн. долл., бюджет города - 50 млн. долл. Бюджет ВМС Украины 1,4 млн. долл. Из бюджета российского ЧФ 48% Россия отчисляет в бюджет города - это и подоходные налоги, и социальные налоги и т.д. Это 23 тыс. рабочих мест для граждан Украины, работающих на Черноморском флоте. И зарплата в три раза выше, чем на других предприятиях города.http://maidan.org.ua/n/rus/1078912118
звідки в Тулі папуги? своїх думочок не маєш? хоч одну маненьку, хай і тупеньку.
цитувати тєлятнікову - це взагалі - вершина падіння в яму.
2004.03.15 | Тульский пряник
Re: А по поводу цифр сказать и нечего.
У-у-у! пише:> звідки в Тулі папуги? своїх думочок не маєш? хоч одну маненьку, хай і тупеньку.
>
> цитувати тєлятнікову - це взагалі - вершина падіння в яму.
Я так понял, У-у-у, что по поводу цифр сказать нечего.
Ну что ж для расширения Вашего кругозора о том, какой вклад делает Россия в Крыму приведу интревью мэра г. Москвы:
Вопрос: Юрий Михайлович, мы знаем о помощи, которую Москва оказывает Черноморскому флоту, Севастополю, это недавно отмечал Министр обороны России Сергей Иванов. Почему Москва помогает флоту?
Лужков: Юг нашей страны это очень сложная часть территории Российской Федерации с точки зрения обеспечения там геополитического, геостратегического и военного равновесия. Если бы мы потеряли Черноморский флот, то это равновесие было бы радикально нарушено. Москва, москвичи решили помочь Черноморскому флоту. Эта помощь была многосторонней, многогранной, многоаспектной. Я думаю, что имею основания сказать, что Москва в тот период, по крайней мере, спасла Черноморский флот.
Вопрос: Юрий Михайлович, можно ли считать, что создание Черноморского филиала МГУ – это часть помощи, которую Москва оказывает флоту.
Лужков: Этот вопрос безусловно нужно рассматривать с точки зрения самой возможности обучения и получения высшего образования на русском языке и жителями Крыма, и других жителей Украины. Учиться на русском языке туда приезжают из Грузии, Молдавии. Все это уже сегодняшние возможности филиала МГУ в Севастополе. Я хотел бы сказать, что все в нашем мире изменчиво, меняются государства, границы государств. Возникают новые государства, а в стабильном, по крайней мере в течение тысячелетий, остаются Церковь и Университет. Так что то, что мы создали в Севастополе вместе с Московским Государственным Университетом – это на века.
Вопрос: Может ли, по Вашему мнению Юрий Михайлович, Черноморский флот существовать вне Севастополя.
Лужков: В1783 году Севастополь был выбран Екатериной Великой как город, в котором должен размещаться российский флот для защиты границ Российской Империи, Российского государства. Севастополь, с точки зрения удобства является, пожалуй, одним из лучших в мире мест для размещения кораблей, для размещения военно-морского флота, плюс мощнейший исторический аспект, который никто не имеет право забыть, отвергнуть, отменить или приказать забыть – все это говорит в пользу того, что Севастополь всегда должен оставаться военно-морской базой Российской Федерации.
2004.03.13 | Нехай
Re: "Збытки" в цифрах
Цікаво, а ніхто ще не порахував, які були б "Збытки" від розквартирування америкашок чи інших западенців в Севастополі чи взагалі по Україні? Чи не могли б вони тут конкурувати з москалями?2004.03.13 | У-у-у!
Re: "Збытки" в цифрах
так тута одні прибутки були б. по-перше, гроші надходили б регулярно, по-друге, значно більше, по-третє, не губилися б по дорозі, по-четверте, америкоси поважали б українські закони, по-пяте, не займалися б ідеологічною роботою - зараз в типографії "Флага Родины" друкується КІЛЬКА ДЕСЯТКІВ ВОРОЖИХ газет, які набиті антиукраїнськими статтями, по-шосте - безпечніше було б явно, по-сьоме, не було б розграбування майна....ну може вистачить... а може, хтось додасть.
2004.03.14 | Len
Re: Точно !
у автора " америкоси поважали б українські закони".Что точно то точно. Свидетели тому жители японских островов Рюкю: Окинава и других. Знает ли автор сколько несовершенолетних девушек изнасиловали америкосы ??
2004.03.14 | У-у-у!
Re: Точно !
о! а скількох моряків заразила повія серед росіян - може вам відомо?це тут троха ні до чого, ці ваші статеві натяки. це трохи інше і тягне тему вбік. далі підуть образи і тема зійде на пси - це відомі способи.
2004.03.14 | Len
Re: Опять !
Вельмишановный пан УУУ! Когда у человека голова на плечах то он отвечает на вопрос. А когда на плечах еще одна ж... , то он не отвечает а издает непонятные звуки.Напомню нашу дискуссию.
Вы сказали что америкосы будути уважать украинские законы. Я Вам привел по теме пример Окинавы, как там америкосы уважают местные законы. Вам крыть нечем! Вы почему то сблеяли про какую-то проститутку которая заразила моряков??? К чему это??? Я понимаю что Вы недостаточно осведомлены. Поэтому сообщаю Вам что нет в мире более наглых и презирающих местных аборигенов чем военнослужащие американских баз. Об этом Вам расскажут от Аляски до Окинавы местные жители. Пока. Больше я с Вами не дискутирую.
2004.03.16 | У-у-у!
Re: Опять !
Леновібільше всього обурює в сучасній ідеологічно-пропагандистській роботи нейролінгвіністичне програмування людей. ось кажуть, Ющенко прийде до влади - начувайтесь, він буде вести себе ще гірше, ніж ми! то ви просто мавпуєте цей спосіб і погрожуєте тим, чого в принципі не може бути. це є досить маніпулятивний спосіб ведення дискусії. я його називаю так. і сподіваюсь, що від цього він стане безсильним.
2004.03.12 | Len
Re: на Майдане новый мыслитель!
Вельмишановное панство ! На майдане появился новый свидомый. Некий пан Андрей Мирко. Как у всякого демента набор стандартных глупостей.Вся статья какой- то компот из белых и красных. Имя Колчака присобачено к Черноморскому флоту Рф. Недовольство прокоммунистически настроеного бывшего советского генерала Калядина адмиралом Колчаком выдается за мнение населения Севастополя. Много откровенной брехни : "роль Чорноморського флоту Росії у спробах анексії українського острова Тузла. ".
Много примитивной глупости типа: " політичні сили й рухи РФ, які сплять і бачать Україну своєю губернією.".
Украина никогда не была губернией России. Она представляла несколько губерний в составе русско-украинской империи. Да и в Рф сейчас нет НИ ОДНОЙ ГУБЕРНИИ и никто и не собирается делать это исключение для Украины. Глупостей столько что не стоит их и комментировать. Остановлюсь подробно только на одной: "бачать Україну своєю губернією".
Мыслитель Андрей Мирко не понимает что Украина имеет ВВП ( валовый внутренний продукт) примерно 15% от российского. Для сравнения напомню за 4 года президентства Путина ВВП РФ вырос примерно на 30%.
Т.е за первый срок Путина экономическая мощь России выросла на ДВЕ УКРАИНЫ. И это без навешивания на шею 13 миллионов пенсионеров Украины и миллионов чиновников и бюджетников. Путин выдвинул амбициозную идею удвоить ВВП за 10 лет. Т.е прибавить к России ШЕСТЬ Украин. Возможно за 10 лет не удастся. Может за 15. Это уже без сомнения. Вот так . Шесть Украин. Конечно Украина тоже не будет стоять на месте. Тоже возможно удвоить свой ВВП . Дай Бог удвоить ! Т.е Россия увеличит свой экономический потенциал не на 6 а на ТРИ Украины образца 2015 года. И не надо России скандалить с национал-дементами и объяснять им что интеграция с РФ ( экономическая и политическая, вплоть до создания нового единого государства типа США или ЕС) в интересах украинского народа. А интересные для России экономические объекты могут быть куплены, как например НПЗ.
С уважением Len Кобелюха 12 марта 2004 года. г. Киев
2004.03.12 | У-у-у!
Re: на Майдане новый мыслитель!
Росія - це сировинний придаток Европи. тут нічого навіть теревенити щодо цього. відстала економіка. зрозуміло, що Україна в цій ситуації прикріпленою до воза Москви нічого не виграє, а лише програє.Росія - це сировинний придаток Европи. я сказав.
або
Dixi
2004.03.12 | Len
Re: Думать будем ???? Пан УУ!
Прочитай внимательно о чем я написал. Попробуй орпровергнуть. Если мозгов хватит. А не блей что в голову попадёт.2004.03.12 | васяня
... на Майдане новый мыслитель- LEN Кобель-Ухо !
Извините за каламбур, но !Объясните, я так понял, что вы здесь - старожил. То есть , вы полагаете, что другим мыслителям , кроме вас и вам подобных старых мыслителей , вход на сайт запрещен ??? Или как ??
Потом, что такое за слово "демент" ? Это хорошее слово или плохое ???
Это от имени "Дементий" или что ?:??? Если это слово хорошее, то ладно, а если плохое , то зачем же вы, старый мыслитель, так запросто оскорбляете нового мыслителя ??? что он вам плохого сделал ?? или это у вас старческое ??
Потом насчет прироста в России ... Россия на два года раньше начала приватизацию, получила на два года раньше западные кредиты. Кроме того, не отдала Украине долг ( накопления граждан Украины в Ощадбанке). Естественно, что и улучшения в экономике в Росии начались раньше. И , кроме того, сейчас , благодаря улучшениям в своей экономике, Росиия давит улучшения в Украине, ведет интриганскую политику, скупает украинские предприятия.... Вы меня извините, но Россия в Украине просто занимается глобальным экономическим бандитизмом. Да вы и сами пишете о покупке россиянами НПЗ, т.е. про тоже, что и я , но другими словами.
И у вас еще поднимается язык расхваливать Россию и ее "достижения".
2004.03.13 | У-у-у!
Re: ... на Майдане новый мыслитель- LEN Кобель-Ухо !
не вітаю того, хто виставив оцінки, як і того, хто вважає тему дурницею. більше того, навіть сумно. аж за край.2004.03.14 | Len
Re: Уйдем с базара , шановная пани!
Вельмишановная пани Васяня. Ввиде исключения , учитывая что Вы принадлежите к прекрасной половине человества, я прощаю Вам приемы женщин-крестьянок приехавших на базар. Вы коверкаете мой ник, наверно считаете это большим умственным достижением. Это прием часто применяется при конфликтах базарных торговок. Я имею ввиду коверканье имени или фамилии и информация не имеющая отношения к теме конфликта.И немножко по Вашему сообщению.
У Вас "Потом, что такое за слово "демент" ? Это хорошее слово или плохое ???".
Я много раз объяснял это слово. Сейчас я стеснен во времени. Поэтому советую обратиться к энциклопедиям и посмотреть термин "деменция".
И наконец у Вас "Потом насчет прироста в России ... Россия на два года раньше начала приватизацию, получила на два года раньше западные кредиты. Кроме того, не отдала Украине долг ( накопления граждан Украины в Ощадбанке). Естественно, что и улучшения в экономике в Росии начались раньше. И , кроме того, сейчас , благодаря улучшениям в своей экономике, Росиия давит улучшения в Украине, ведет интриганскую политику, скупает украинские предприятия.... Вы меня извините, но Россия в Украине просто занимается глобальным экономическим бандитизмом. Да вы и сами пишете о покупке россиянами НПЗ, т.е. про тоже, что и я , но другими словами.
И у вас еще поднимается язык расхваливать Россию и ее "достижения".".
Вы каким местом читали мой постинг?????????????????
О чем была там дискуссия??????????????????????????????
Мой оппонент применил стандартный национал-дементный штамп о том что Россия спит и видит присоединить Украину к России. Я его высмеял указавши что ни какого резона присоединять Украину для России нет, потому что в этом случае ея экономическая мощь вырастет на 15% . А за 4 года Путина она выросла примерно на 30%.
Вопросы : как росла, по каким причинам, мною не затрагивались и никакого отношения к теме они не имеют. Даже если бы Вы и были правы ну и что из этого????
Я неоднократно приводил доводы что если даже Украина пожелает добровольно вступить в РФ( что допускается законами России) , то власть в РФ не настолько глупа чтобы присобачить к себе даже добровольно всего 15% от своей экономики и при этом получить 13 миллионов пенсионеров. Эти 15% прибавки у России и так будут через 2-3 года и БЕЗ Украины. Вот о чем был мой постинг ! Т.е каждые 2-3 года Россия будет прибавлять к своей экономической мощи примерно Украину - без пыли и шума. Неужели так трудно прочитать и подумать? Я понимаю что Вы женщина, много домашних забот, проблемы с детьми. Но подумать над прочитанным надо !! Причем Ваша информация до моего постинга???????????
На сим остаюсь истинным почитателем Вашего творчества и с нетерпением жду Ваших дальнейших сообщений. Ваш поклонник В.В.Кобелюха. г.Киев. 13 марта 2004 года от Рождества Христова
2004.03.15 | Riesenschnauzer
Re: на Майдане новый мыслитель!
Можно несколько подробнее о "российско-украинской империи"?ТОгда слово "УКраина" только в украинских песнях бытовало и в несильно распространенной благодаря политике властей украинской литературе. В русской (читай российской) употреблялось слово "Малороссия".
А империя как была русско-татарской так и осталась...
2004.03.15 | Len
Re: Можно!
Вельмишановный пан Ризеншнауцер.У Вас "ТОгда слово "УКраина" только в украинских песнях бытовало и в несильно распространенной благодаря политике властей украинской литературе."
Вы не правы. Слово "украйна" часто встречалась в литературе многих народа в том числе и русского. Часто в множественном числе. Были всевозможные "украйны". Я сам был свидетелем , как на свадьбе в алтайском селе крестьянки-староверки выводили на несколько голосов народную песню: "Как во сибирской во украйне". По отношению к Малороссии оно часто употребляется, например, у Пушкина.( помните из Полтавы: "Тиха украинская ночь\ Прозрачно небо\ звезды блещут") Наверно, это классик украинской литературы. Слово Малороссия происходит от термина Малая Русь. Этот термин литовского происхождения и являлся частью титула сначала литовских князей а потом уже значительно ( на три века позже) вошел в титул русского царя при Алексее Михайловиче. Слово "Малая" не являлось геометрическим термином и не было пренебрежительным. Кстати в то время многие слова имели немножко другой смысл. Например, "рухлядь" - это мех, "самодержавие"- независимость, самостийность. В своё время был "малый Новгород" ( сам Новгород) и Великий Новгород ( город с владениями вплоть до земли Обдорской ( на реке Обь)). Потом правда значения изменились.
Практически до 70 годов 19века название "Украина" не применялось в Галиции , как восточной так и западной. Вспомните название первой украинской газеты в Галиции( середина 19века) "Русское слово". Вспомните название первой политической организации украинцев в Галиции "Головна русська Рада". итд.
И наконец у Вас "империя как была русско-татарской так и осталась..."
Прочитав последнее я призадумался примерно в таком плане: опоннент несостоялен, примитивен и нелеп. Выдает примитивные штампы. Отвечать или нет? Но так как я впервые вижу подобный ник : Ризеншнауцер и хотя есть подозрения о Вашем предыдущем нике на Майдане , и думаю что Вы и сменили его зная что я о Вас думаю и естественно поэтому отвечать не буду, тем не менее отвечу на Вашу нелепицу.
1) к сожалению в России сейчас никакой империи нет, пока. Но законы истории ея восстановят и довольно скоро.
2) В истории человечества ни одна Империя не была еще создана ОДНИМ народом. Римская империя была : Римско-греческой. Два этноса составляли большую часть элиты, а именно последнее и говорит об Империи. Великобритания - была англо-шотландской империей. Именно англичане и шотландцы и составляли костяк элиты. Не буду говорить об Австро-Венгерской Империи , в мою пользу говорит само название. Резюме: все империи были двухэтническим. За "браком" времени остановлюсь на этих четырех примерах. Хотя и мог бы привести еще пару десятков примеров и не одного против. Российская империя создана двумя частями русского народа : русскими и украинцами. Вклад последних в создание империи не меньше вклада русских. Это всегда чувствовалось на протяжении Истории. Например, руссофоб и антисоветчик Субтельный прямо пишет о патриотическом подьеме во время Отечественной Войны 1812 года( Первой Отечественной). Много свидетельств о том что творилось в Киеве в начале сентября 1914 года ( начало Второй Отечественной): массовый париотический подьем. Пан Петлюра добровольно пошел журналистом в Доблестную Императорскую Армию и писал замечательные статьи : " За веру, царя и Отечество". !941 год увидел миллионы украинцев в Красной Армии и только несколько тысяч бандеровских и мельниковких холуёв в различных немецких формированиях.
Резюме? Российская империя создавалась украинским народом и защищалась им многократно. Что касается упомянутых Вами татар , то и они активно участвовали в создании Империи. Например, надо учесть тюркское ( татарское) происхождение казачества. А проще тот факт, что казачество есть осколок Золотой Орды. Живой осколок. Как русское так и малороссийское. От них кстати и происходит флаг УНР , жовто-блакитный( желтый вверху, голубой внизу). Флаг Батыя. Подобные цвета в флаге другого государства титульный народ которого называет себя "казаками". Хотя нужно отметить что гетман Скоропадский ( апрель 1918 года) перевернул батыевский флаг верх ногами: желтая стала внизу , а голубая ( переделанная в синию ) стала внизу.
На сим остаюсь истинным почитателем Вашего творчества и с нетерпением жду Ваших дальнейших сообщений. В.В.Кобелюха. г.Киев. 15 марта 2004 года от Рождества Христова
2004.03.16 | Предсказамус
Да Вы логик, Лен ;))))
> Отвечать или нет? Но так как я впервые вижу подобный ник : Ризеншнауцер и хотя есть подозрения о Вашем предыдущем нике на Майдане , и думаю что Вы и сменили его зная что я о Вас думаю и естественно поэтому отвечать не буду, тем не менее отвечу на Вашу нелепицу."Вы сказали что едите в Одессу, чтоб я подумал, что вы не едете о Одессу, но вы же едите именно в Одессу, так зачем вы мне так нагло врете?".
2004.03.16 | Ilya Buchelnikov
Re: Можно!
Хе-хе.. ПРедметом Вы владеете несколько однобоко, хотя и основательно.Рассказали мне зачем-то прописные истины, причем о какой-то окраине сообщили. И ни разу не упомянуто слово "Украина" именно так, с большой буквы. И у Пушкина "укрАинская" ночь, а не "украИнская", но это все детали.
ТО, что украинцы составляли немалую часть населения РОссийской империи это и космополитическому ежу понятно, но вот такого понятия тогда не было. Малороссы. А этимологию понятия "Малороссия" или та самая Русь "Малыя", которой государь российский, я сам могу изложить. Правда без ссылок на источники, поскольку интересовался предметом не с целью написания диссертации. Насче же понятия "Украина" - то это не окраина, как принято считать кацапско-москальскими прихлебателями, а местность, со всех сторон окруженная чужими, надел.
Теперь насчет "русско-украинской империи". Этот "термин" - Ваше изобретение?
Сразу же в таком случае оговорюсь насчет "татар". Так во времена Империи называли всех мусульман: калмыки, киргизы, башкиры, эвенки, аварцы, ингуши, черкессы,чеченцы и прочие кавказцы (кроме грузин и других христиан, не цепляетесь, перечислять не буду) - все назывались татарами. Вспомните хотя бы "Кавказского пленника".
Из этих народов, из знати, понятное дело, немало личностей служило при дворе и входило в элиту империи. Следующий немалый кус элиты составляли "немцы" - обрусевшие и не совсем потомки иностранцев или же наследники дворянских родов, служившие РОссийскому престолу.
Выходцы из Малороссии считались русскими, за исключением козаков, коих так и именовали. Их же называли "хохлами". И, как бы сейчас сказали "этнических украинцев" на службе государевой было немало. В силу цивилизованности и православия.
ВЫ, кажется обмолвились про несколько губерний. Это были губернии Российской империи, расположенные в исторической местности с названием Малороссия.
Слово "украинцы" тогда, кроме как в народном творчестве самих украинцев вообще не употреблялось.
Насчет флага Батыя, то тут тоже можно поспорить кто кому что дал. Батый или Батыю. Все чаще начинает звучать мнение, что татар с монголами всего-лишь нанимали князья для разборок с оппонентами. Так что Батый запросто мог носить цвета нанимателя. Что касается цветов флага, то тут все более чем логично - желтая пшеница внизу и голубое небо - вверху. Обратный вариант - это солнце над водой - два символа жизни тоже вполне логичен. Если следовать той же логике, то вряд ли Батый, переворачивал бы наоборот, казалось ему более близкое - небо над степью, к примеру. ТО есть те же цвета - желтый снизу, голубой - сверху.
Козаки, как обломок Золотой Орды... Да, многое сходно с укладом тюркского войска, включая атрибуты. Возможно, Запорожская Сечь пошла от наемного отряда тех же татар, постепенно превратившись в интернациональный лагерь "диких гусей", основным условием пребывания в котором было православие.
Но, с другой стороны - козаки могли все это просто-напросто позаимствовать у постояного противника - татар и турок. Как к примеру кубанские казаки (потомки запорожцев, между прочим) позаимствовали у горцев черкесски, шашки и папахи.
Я вот только не уловлю предмета нашей беседы. Я возразил термину "русско-украинская империя", а ВЫ обратились в какой-то исторический экскурс.
2004.03.16 | Ilya Buchelnikov
Re: Можно!
Хех.. НИк не сменил на родной...Так что Ваши сомнения небось развеялись
2004.03.17 | композитор
Len, а ви К & M знаєте ?
Len, а ви К & M знаєте ?Бо десь я вже про українсько-російську імперію читав...
2004.03.13 | DevRand
до учасника, який ставив оцінки у цій гілці
я офіційно вас попереджую, що якщо ви і надалі будете ставити невмотивовані негативні оцінки (це було помітно ще до цієї гілки ) хорошим дописам (наприклад одній нашій учасниці з жіночим ніком, ви зрозумієте про кого я), і навпаки збільшувати оцінки явному агітпропу , то станете першою людиною, у якого відберуть права на рейтингування.До всіх інших, хто має право оцінювати - успішна робота системи залежить *виключно* від вашої активності. Так що, будь ласка, проявляйте її, вмикнувши порог "-1"
2004.03.13 | Винстон_Пух
Конкретный ответ реального пацана - гуд бай, Майдан
http://www.maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_about&trs=-1&site=maidan&expnd=none2004.03.14 | технолог
Re: до учасника, який ставив оцінки у цій гілці
Хоч я і не той "учасник", але в мене виникає питання:"І ЄТІ ЛЮДІ ЗАПРЄЩАЮТ МНЕ КОВИРЯТЬСЯ В НОСУ???"...
Про що ж може йтися, якщо вже навіть з приводу оцінок адмінгрупа вже робить зауваження???
Я вже не хочу повертатися до того, що введена система оцінок безмежно далека від вільного спілкування, навіть від християнських принципів, за якими неможливо оцінювати інших людей...
Але дойти до того, що відверто декларувати відверте стеження за дописувачами - то чим відрізняються адміни від СЛАВНОГО КГБ ???
ДАЛЄКО ПОЙДЄТЄ, ТОВАРІЩІ!!!
І це сайт громадянського спротиву...
2004.03.14 | DevRand
здрасьтє, приїхали
по суті - прохання перенести дискусію щодо переваг/недоліків рейтингової системи на форум "про майдан".я писав про мета-модерацію (модерацію модераторів) ще на стадії розробки і трохи, гм, здивований такою вашою реакцією. Природньо, адмінгрупа має можливість побачити хто ставив оцінки повідомленню протягом останнього тижня. Так само, як витерти будь який допис або заборонити доступ на форум для визначеного IP.
І ще раз стосовно системи рейтингів: існує загальне правило - чим більше людей оцінює - тим меньше потреби адмінгрупі втручатись у цей процес.
2004.03.15 | технолог
Re: здрасьтє, приїхали - По суті, таки приєхалі...
DevRand пише:> по суті - прохання перенести дискусію щодо переваг/недоліків рейтингової системи на форум "про майдан".
>
> я писав про мета-модерацію (модерацію модераторів) ще на стадії розробки і трохи, гм, здивований такою вашою реакцією. Природньо, адмінгрупа має можливість побачити хто ставив оцінки повідомленню протягом останнього тижня. Так само, як витерти будь який допис або заборонити доступ на форум для визначеного IP.
>
> І ще раз стосовно системи рейтингів: існує загальне правило - чим більше людей оцінює - тим меньше потреби адмінгрупі втручатись у цей процес.
А як ще можна розцінити таку заяву адміна (бо наче модератори тут не декларувались):
"я офіційно вас попереджую, що якщо ви і надалі будете ставити невмотивовані негативні оцінки (це було помітно ще до цієї гілки ) хорошим дописам (наприклад одній нашій учасниці з жіночим ніком, ви зрозумієте про кого я), і навпаки збільшувати оцінки явному агітпропу , то станете першою людиною, у якого відберуть права на рейтингування."
Чому думка адміна про вмотивованість оцінки, яка беззастережно з самого початку введення мотивувалась як абсолютно суб'єктивна (проти чого протестували багато дописувачів, і не самі найпоганіші взагалі покинули Майдан), тепер є переважаючою?
Чи це не початок формування вільного "єдіномислія"???
То чим тоді Майдан буде відрізнятись від сайтів та телеканалів, які працюють за темниками?
Хіба що тим, що темники будуть формувати інші особи...
Загралися хлопці!!!
Одна з аксіом теорії комунікації каже про те, що спосіб комунікації самовідтворюється. А для того, щоб його змінити, потрібна цілеспрямована діяльність.
Поки що ви відтворюєте той спосіб комунікації, який є у бандитьській країні, яка поки ще має назву Україна...
І відтворюєте не гірше, ніж ті, хто при владі...
2004.03.15 | DevRand
спробуємо ще раз:
ІМХО, не варто ваше особисте несприйняття системи рейтингів обгрунтовувати теоріями про тоталітаризм на "Майдані".замініть "модератори" в моєму попередньому дописі на "ті хто ставлять оцінки" і перечитайте знову. Я вже все написав.
стосовно мого попередження - перепрошую, але воно стосувалося не вас.
Ще раз хотів би підкреслити: краще, коли інші учасники які можуть ставити оцінки, активніше їх ставили самі, так щоби адмінгрупі взагалі не потрібно було втручатися.
2004.03.15 | технолог
Re: спробуємо ще раз: Ну давайте ще раз: (+)
DevRand пише:> 13-03-2004 11:00, DevRand
до учасника, який ставив оцінки у цій гілці
Версія до друку // Відповісти // Тема повністю // Редагувати // Стерти // переглядів: 89 // URL: http://maidan.org.ua/n/free/1079168417
я офіційно вас попереджую, що якщо ви і надалі будете ставити невмотивовані негативні оцінки (це було помітно ще до цієї гілки ) хорошим дописам (наприклад одній нашій учасниці з жіночим ніком, ви зрозумієте про кого я), і навпаки збільшувати оцінки явному агітпропу , то станете першою людиною, у якого відберуть права на рейтингування.
До всіх інших, хто має право оцінювати - успішна робота системи залежить *виключно* від вашої активності. Так що, будь ласка, проявляйте її, вмикнувши порог "-1"
> Re: до учасника, який ставив оцінки у цій гілці
Версія до друку // Відповісти // Тема повністю // Редагувати // Стерти // переглядів: 33 // URL: http://maidan.org.ua/n/free/1079291150
Хоч я і не той "учасник", але в мене виникає питання:
"І ЄТІ ЛЮДІ ЗАПРЄЩАЮТ МНЕ КОВИРЯТЬСЯ В НОСУ???"...
Про що ж може йтися, якщо вже навіть з приводу оцінок адмінгрупа вже робить зауваження???
Я вже не хочу повертатися до того, що введена система оцінок безмежно далека від вільного спілкування, навіть від християнських принципів, за якими неможливо оцінювати інших людей...
Але дойти до того, що відверто декларувати відверте стеження за дописувачами - то чим відрізняються адміни від СЛАВНОГО КГБ ???
ДАЛЄКО ПОЙДЄТЄ, ТОВАРІЩІ!!!
І це сайт громадянського спротиву...
>DevRand пише:
> по суті - прохання перенести дискусію щодо переваг/недоліків рейтингової системи на форум "про майдан".
>
> я писав про мета-модерацію (модерацію модераторів) ще на стадії розробки і трохи, гм, здивований такою вашою реакцією. Природньо, адмінгрупа має можливість побачити хто ставив оцінки повідомленню протягом останнього тижня. Так само, як витерти будь який допис або заборонити доступ на форум для визначеного IP.
>
> І ще раз стосовно системи рейтингів: існує загальне правило - чим більше людей оцінює - тим меньше потреби адмінгрупі втручатись у цей процес.
А як ще можна розцінити таку заяву адміна (бо наче модератори тут не декларувались):
"я офіційно вас попереджую, що якщо ви і надалі будете ставити невмотивовані негативні оцінки (це було помітно ще до цієї гілки ) хорошим дописам (наприклад одній нашій учасниці з жіночим ніком, ви зрозумієте про кого я), і навпаки збільшувати оцінки явному агітпропу , то станете першою людиною, у якого відберуть права на рейтингування."
Чому думка адміна про вмотивованість оцінки, яка беззастережно з самого початку введення мотивувалась як абсолютно суб'єктивна (проти чого протестували багато дописувачів, і не самі найпоганіші взагалі покинули Майдан), тепер є переважаючою?
Чи це не початок формування вільного "єдіномислія"???
То чим тоді Майдан буде відрізнятись від сайтів та телеканалів, які працюють за темниками?
Хіба що тим, що темники будуть формувати інші особи...
Загралися хлопці!!!
Одна з аксіом теорії комунікації каже про те, що спосіб комунікації самовідтворюється. А для того, щоб його змінити, потрібна цілеспрямована діяльність.
Поки що ви відтворюєте той спосіб комунікації, який є у бандитьській країні, яка поки ще має назву Україна...
І відтворюєте не гірше, ніж ті, хто при владі...
А тепер по суті останнього месаджу:
>ІМХО, не варто ваше особисте несприйняття системи рейтингів обгрунтовувати теоріями про тоталітаризм на "Майдані".
>
Я нічого не обгрунтовую, тільки констатую те, що бачу, нижче шановний адмін сам ілюструє те, що відбувається...
> замініть "модератори" в моєму попередньому дописі на "ті хто ставлять оцінки" і перечитайте знову. Я вже все написав.
Я нічого не можу міняти, тому що як чукча, що бачу, те й читаю...
Таки написано "модератори"... Я сьогодні ввечері спробував назвати 600-й "мерс" "запорожцем", так водій чомусь, м'яко кажучи, дуже образився...
>
> стосовно мого попередження - перепрошую, але воно стосувалося не вас.
Ая з самого початку не сприймав на свій рахунок, але це не значить, що не мушу відреагувати на таку ситуацію...
Може і в цьому є свобода слова, за яку боролися днями???
>
> Ще раз хотів би підкреслити: краще, коли інші учасники які можуть ставити оцінки, активніше їх ставили самі, так щоби адмінгрупі взагалі не потрібно було втручатися.
Ще раз підкреслюю - ви ввели найгіршу систему просто тому, що вона суб'єктивна і не має визначених критеріїв оцінювання саме з цієї причини (і не може мати) і навіть цією системою намагаєтесь керувати...
> Поки що ви відтворюєте той спосіб комунікації, який є у бандитській країні, яка поки ще має назву Україна...
І відтворюєте не гірше, ніж ті, хто при владі...
2004.03.16 | DevRand
я зрозумів. дякую. більше питань немає (-)
2004.03.16 | технолог
Re: я зрозумів. дякую. більше питань немає (-) Прошу (-)
2004.03.17 | стаття з www.krytyka.kiev.ua
для Лeна та іншик хто говорить про російсько-украінську імпeрію
Тері Мартин
Про кожного з нас думає Сталін...
Переклав з англійської Микола Климчук.
Маючи на меті з’ясувати значення нових документів для формування наших уявлень про голодомор 1932–1933 років та його зв’язок із терором в Україні 1932–1934 років і національною політикою совєтського центру, я побудую цей виступ дещо нетрадиційно: спершу наведу свої твердження про тогочасні події в Україні, які я зробив років із шість тому, а тоді перегляну їх, беручи до уваги новий корпус документів, що стали відтоді доступні. Це, зокрема, особисті папери Лазаря Кагановича, Вячеслава Молотова та Іосіфа Сталіна, а також кілька звітів-донесень, що, на мою думку, вплинули на хід думок Сталіна влітку 1932 року. Сподіваюся, такий спосіб дозволить не лише подати мою останню інтерпретацію тих переломних подій в українській і совєтській історії, а й показати нинішню роль розсекречування в розвитку історичної арґументації.
Говорячи про терор в Україні 1932–1934 років, я звернув би увагу принаймні на чотири його аспекти. Перший, звісно ж, – масовий голод: від нього та від спричинених ним хвороб в Україні померло від 4 до 5 мільйонів людей, переважно (хоча й не тільки) селян. Другий – примус, пов’язаний із хлібозаготовчою кампанією, аж до санкціонованих державою фізичного насильства, арештів, покарань і масових депортацій, що мав на меті забрати в села весь урожай зернових. Третій – постанова Політбюра від 14 грудня 1932 року, що критикувала перебіг українізації в Україні та на Північному Кавказі й убачала в перегинах цієї політики причину кризи поточних хлібозаготівель. Четвертий – досі недостатньо осмислена масова кампанія 1933–1934 років, розпочата з огляду на грудневу постанову й спрямована зокрема проти «галицьких» еміґрантів, сільської інтеліґенції (особливо вчителів і аґрономів, як комуністів, так і некомуністів), міської української інтеліґенції (знову ж таки, і некомуністичної, й української націонал-комуністичної), польської та німецької інтеліґенції. Я намагаюся пояснити, як ми від кризи хлібозаготівель улітку 1932 року переходимо до антиукраїнізаторської постанови 14 грудня і подальшого терору в Україні 1933–1934 років. Іншими словами, як і коли голод 1932–1933 років став національним.
Очевидно, не треба нагадувати про кількість дискусій навколо ролі національного фактора, передусім українського, в голодоморі 1933 року. За прикметним винятком Роберта Конквеста, учасників цих дискусій можна загалом поділити за академічною спеціялізацією. Українські фахівці, обізнані насамперед у національному питанні, звертали увагу на політичний терор 1933 року в Україні і цілком логічно розглядали голодомор як елемент політичної атаки. Натомість фахівці російські, компетентні насамперед в аґрарній політиці, інтерпретували голодомор винятково як останню битву в намаганнях держави колективізувати совєтське селянство і були схильні зовсім не помічати антиукраїнського політичного терору 1933 року. Я далекий від думки, що в таких суперечках істина неодмінно лежить десь посередині. Але в цьому випадку це саме так.
Моя інтерпретація базуватиметься головно на детальному аналізі совєтської національної політики. Це зовсім не означає, що я вважаю її вирішальним чинником у поясненні голоду. Навпаки, я цілком згідний з типовим «селянським» розумінням голодомору, яке коротко підсумую: голодомор був кульмінацією п’ятирічного наступу на селянство; його безпосередніми причинами були колективізація та розкуркулення, що забрали в села найкращих господарів і здеморалізували тих, хто вцілів; а також надзвичайно високі плани поставок та експорту зерна в 1930–1932 роках. Вони спричинили нестачу коней, насіння і найбільше – продовольчих запасів. Унаслідок цього навесні 1932 року дуже зменшилися посівні площі, а врожай зле доглянули й зібрали. Радше це, а не погана погода, призвело до неврожаю 1932 року. Уряд, патологічно підозріливий до селянства, не визнав неврожаю і, як і раніше, експортував зерно і встановлював недосяжно високі плани постачань хліба. Селяни, своєю чергою, робили все можливе – від збройного опору до невиходу на роботу й приховування збіжжя, – щоби залишити в селах якомога більше хліба. Режим трактував їхні дії як саботаж і прагнув придушити селянський опір раз і назавжди, примусово встановлюючи високі норми хлібозаготівель. Влада мала силу чинити так, і в результаті в сільських хліборобських районах Совєтського Союзу почався масовий голод.
Такий погляд коректний, але неповний, бо зовсім не надає самостійного значення національній політиці: мовляв, українські селяни потерпали більше від російських тому тільки, що Україна була одним із головних хліборобських районів Совєтського Союзу, а терор в Україні 1933 року не був причиново пов’язаний з голодом. Думаю, така модель арґументації більше не спрацьовує. Мені здається, що в грудні 1932 року совєтське керівництво виснувало «національне» пояснення хлібозаготовчої кризи, за яким звинувачувало український націоналізм селян і керівництва в опорі хлібозаготівлям. Таке пояснення, відтак, призвело до антиукраїнського терору 1933 року, котрий, своєю чергою, загострював ситуацію з голодом на етнічних українських територіях. У цій інтерпретації національний чинник не був головним серед безпосередніх витоків голодомору, а радше сам постав як результат кризи, спричиненої голодом. Хоч там що, його поява справила незалежний вплив на подальші події голодомору.
Моя арґументація найближча до однієї з позицій, властивої деяким захисникам «національної» інтерпретації голодомору. Йдеться про тлумачення терору в Україні 1933 року як наслідку гніву центру на український уряд за опір у виконанні норм хлібозаготівель. Така арґументація спричиняє дві проблеми. Перша: немає доказів, що опір виконанню планів, який чинило керівництво, був в Україні рішучіший, ніж у російських реґіонах. Фактично за намагання зменшити норми найбільше перепало від центру Північному Кавказу. Друга: ця арґументація застосовує нехитру бінарну опозицію Україна – Москва/Росія, яка насправді заважає зрозуміти політику, що призвела до голоду. Насправді у період між 1923 і 1933 роками не можна ототожнити центральний уряд та російські інтереси. Натомість діяли тристоронні стосунки між Україною та РСФСР, – нерідко конфліктні, – і центральним совєтським урядом, що виступав як порівняно неупереджений арбітр. Центральний уряд виводив свою «національну» інтерпретацію кризи хлібозаготівель 1932 року саме з міжреспубліканського російсько-українського конфлікту.
Цей конфлікт розгортався навколо мовного та політичного статусу великої восьмимільйонної української діяспори в РСФСР. Першими його виявами були суперечки про кордон. За совєтською практикою кордони між республіками встановлювали за етнографічними межами; проте між Україною та РСФСР вони були дуже непевні й суперечливі. Сільські реґіони з більшістю українського населення простягалися далеко вглиб РСФСР, а російські міські реґіони утворювали острівці в українському Донбасі. Як наслідок, у 1924 році північнокавказький реґіон РСФСР висунув претензії на заселену переважно росіянами територію навколо горезвісного міста Шахти, а Україна відповіла контрпретензією на південні райони Курщини і Вороніжчини, де жили переважно українці. Прикордонні суперечки точилися сімнадцять місяців. Обидві сторони настійливо зверталися до центрального союзного уряду й активно шукали підтримки серед місцевого населення. Зрештою, в жовтні 1925 року центральний уряд ухвалив рішення, яке зовсім розчарувало українців. Вимоги Північного Кавказу майже повністю задовільнили, тоді як Україна отримала менш як половину території, на яку претендувала. Наступний перепис населення 1926 року посилив невдоволення українців, бо виявилося, що якби кордон провели за чіткими етнографічними критеріями, Україна мала б отримати від РСФСР територію з населенням близько п’яти мільйонів осіб.
На неприхильне рішення центру українське керівництво відповіло з несподіваним роздратуванням. Воно вдалося до подвійної стратегії. По-перше, не визнало жовтневе рішення 1925 року остаточним, знов і знов порушуючи питання про кордон. Договір про кордон було навіть публічно опротестовано в українській пресі. Українські лідери раз у раз зверталися до центральної влади, щоби поновити переговори про кордон. Під час милостивої зустрічі Сталіна з українськими письменниками в лютому 1929 року один з українських комуністичних лідерів Андрій Хвиля навіть поставив Сталінові це запитання в присутності безпартійних. Сталін одразу не відкинув ідеї переглянути кордон, але висловив занепокоєність роздратуванням росіян під час раніших передач територій РСФСР неросійським республікам.
Іншою ознакою суперечностей були вимоги надати російським українцям статус повноцінної національної меншини. Це означало створити в РСФСР українські національні міські та сільські ради, де всі адміністративні, освітні й культурні інституції офіційно вели би справи українською мовою. У 1926 році після певних підштовхувань з боку центру в Україні було сформовано російські національні ради. Тоді Україна наполягла, і знову публічно, щоби російським українцям надали такий самий статус. У 1927 році центральна українська газета «Вісті ВУЦВК» надрукувала буквально десятки статтей, перейнятих стурбованістю проблемами українців у РСФСР:
Ми, мешканці УСРР, цікавимось, як живуть українці поза Україною. Не байдуже для нас, як живеться українцям західньої України, не байдуже, в яких умовах доводиться жити українцям, що еміґрували до Америки. Так само цікавимось ми і тим, як живуть українці, розсіяні колоніями по ріжних місцевостях Радянського Союзу. («Вісті ВУЦВК», 13.04.1924)$
Цей братерський інтерес давав усе більше плодів. І українські державні органи, й газети відзначали збільшення кількости скарг від російських українців на погане ставлення до них на національному ґрунті, а також прохань прислати вчителів і літературу. До певної міри, російські українці вважали Українську ССР культурним і політичним покровителем.
Подвійна стратегія України поставила сусідні російські території у вкрай незручне становище. Якби вони визнали українську меншість і сформували українські національні ради, це злеґітимізувало би претензії України на їхню територію. А якби українців проіґнорували, росіянам закинули б неналежне ставлення до них, що стало б арґументом за приєднання до України. На практиці російські сусіди України перешкоджали формуванню українських рад і дуже обурювалися, що українці втручаються в їхні справи. Найвищим градус обурення був у Кубані, де перетиналися українське і казацьке питання. Кубанські посадовці стверджували, що, етнічно будучи українцями, кубанські казаки сприймуть українізацію як політичну поступку і насміляться відновлювати свою місцеву дореволюційну політичну гегемонію.
Політичні баталії з приводу українізації в РСФСР вирували з 1925 до 1931 року, ведучи до цілковитої перемоги українізаторів. На 1931 рік по всій території Російської Федерації існувало понад сотню українських національних районів, кілька тисяч сільрад, тисячі початкових, сотні середніх шкіл, десятки технікумів, театрів, музеїв тощо. Цю політичну перемогу забезпечила підтримка центрального совєтського уряду, який рішуче став на бік України супроти значного опору реґіонів РСФСР. Україна не обмежувалася політичним лобіюванням, а ще й активно підтримувала впровадження українізації в РСФСР, створивши програми шефської підтримки етнічно українських реґіонів РСФСР. Наркомат освіти направив тисячі вчителів, щоб укомплектувати україномовні школи в цих реґіонах.
Отож у роки, що безпосередньо передували голодові, Україна й прикордонні області РСФСР втяглися в жорстку боротьбу за контроль над територією і статус українців у РСФСР. У цих суперечках центральний совєтський уряд грав роль арбітра, загалом підтримуючи РСФСР проти територіяльних претензій України та Україну в питаннях українізації в РСФСР. Хоча рішеннями центру були невдоволені обидві сторони, росіяни відчували більшу скривдженість, бо вони зовсім не визнавали за Україною права втручатися у свої внутрішні справи. Характерний приклад – Кубань, де росіяни, що контролювали місцеві партосередки, обурено реаґували на будь-які заходи на користь кубанських казаків – етнічних українців. Ця прихована українсько-російська міжусобиця вибухне восени 1932 року, коли нові обставини змусять центр облишити нейтралітет і остаточно підтримати РСФСР. Причиною зміни ставлення центру було зростання його підозр щодо потенційної нелояльности українців.
Така зміна сталася не через внутрішні суперечки, а радше була побічним продуктом совєтських зовнішньополітичних абміцій. У 1920-х роках совєтська зовнішня політика сподівалася пропаґандистських вигод від прикордонних етнічних зв’язків. Увесь західний кордон Совєтського Союзу проходив через етнографічні території фінів, білорусів, українців і румунів, і підкреслено добра політика щодо цих національностей у Совєтському Союзі мала привабити їхніх етнічних братів у Польщі, Фінляндії та Румунії. В газеті «Вісті ВУЦВК» 17 квітня 1924 року цю думку висловлено так:
Колись Галичина була «П’ємонтом» української культури.
І коли українська культура задушується в «культурній», «европейській» Польщі, її осередок природно перенісся до СРСР.
Скориставшись улюбленою метафорою українців, я називатиму цю загальну совєтську стратегію «п’ємонтським принципом».
«П’ємонтський принцип» передбачає ревізію кордонів уздовж етнічних ліній. У грудні 1924 року Комінтерн офіційно закликав до майбутнього об’єднання всіх питомо українських і білоруських районів у Польщі, Чехословаччині й Румунії з Українською та Білоруською ССР. Цей етнографічний принцип позначився також на перегляді внутрішніх кордонів СССР. У 1924 і 1926 роках, наприклад, Білорусі віддали всі заселені білорусами суміжні територїі РСФСР. Це зроблено явно з огляду на зовнішньополітичне завдання приєднати польських білорусів. «П’ємонтський принцип», отже, працював в обох напрямках. Якщо називати окупованими польські землі, де жила білоруська більшість, то те саме можна сказати й про заселені білорусами землі в РСФСР. Природно, Україна також скористалася з цієї інтернаціональної риторики у спробах отримати деякі землі РСФСР. Микола Скрипник навіть промовисто звернувся до Комінтерну, щоб мати змогу застосувати грудневу резолюцію 1924 року про східноевропейські кордони до внутрішнього українсько-російського кордону. Отже, зовнішньополітичні амбіції та внутрішньополітичні дебати тісно переплелися. «П’ємонтський принцип» став важливою зброєю в подальших суперечках з РСФСР.
Проте наступні події поступово підважили віру совєтського керівництва в «п’ємонтський принцип». Найпершою з них була справа Шумського. У квітні 1926 року Шумський, тоді нарком освіти, напався на першого секретаря компартії України Лазаря Кагановича за невдачі в рішучому впровадженні совєтської політики українізації. Після тривалої кулуарної боротьби за владу Шумського у травні 1927 року офіційно звинуватили в українському націоналізмі й вислали до провінційного російського містечка.
Такі історії були звичні для всіх совєтських національних республік у 1920-х роках, і справа Шумського не мала б хоч трохи помітного політичного значення, але далися взнаки зовнішньополітичні амбіції, пов’язані з «п’ємонтським принципом». Раніше, прагнучи зіграти на національних почуттях українського населення Польщі, совєтське керівництво схвалило створення незалежної Комуністичної партії Західної України. Тепер ця стратегія дала неочікуваний результат: керівництво КПЗУ одностайно виступило на захист Шумського й засудило Кагановича. Зрозуміло, виникла бурхлива полеміка між братніми українськими партіями, яка, врешті-решт, закінчилася відлученням усього керівництва КПЗУ від лона Комінтерну. Це була виняткова й безпрецендентна проблема для комінтернівського руху, а відтак і для совєтської зовнішньої політики.
Втім, може, вона стурбувала б совєтських лідерів менше, якби сталася не в розпал воєнного психозу 1927 року. Совєтське керівництво сприйняло переворот маршала Пілсудського у травні 1926 року як початок атаки світового імперіялізму на Совєтський Союз. Пілсудський, захопивши владу, почав здійснювати давно заявлений намір поліпшити стосунки з українським населенням Польщі. В цих заходах вбачалася загрозлива спроба «міжнародного й особливо англійського імперіялізму <...> разом із польським фашизмом <...> перетворити Західну Україну на плацдарм для атаки на Радянську Україну», а у відступництві лідерів КПЗУ – частина цього зловісного сценарію. Хтось із українських комуністичних лідерів стривожено зауважив, що «через хитру політику Пілсудського» Західну Україну перетворюють на «П’ємонт, щоби привабити незадоволені елементи в [совєтській] Україні». Інакше кажучи, козир ліг суперникові. «П’ємонтський принцип» тепер використовували проти совєтської України.
Справа Шумського, відтак, означила початок, коли совєтське керівництво стало серйозно перейматися тим, що міжкордонні етнічні зв’язки швидше стають загрозою, ніж відкривають можливості. Другий момент пов’язано з кампанією колективізації сільського господарства в 1929 році. Майже в усіх неросійських реґіонах Совєтського Союзу опір колективізації був набагато більшим. Статистика з центрального архіву КўБ відкриває, що масові заколоти й убивства комуністичних функціонерів у східних національних реґіонах траплялися вдвічі-втричі частіше, хоча там колективізацію впроваджували куди менш аґресивно. Специфічний спосіб опору колективізації виник серед дрібніших національних меншин на заході Совєтського Союзу: масова еміґрація. Німці, поляки, фіни, латвійці, греки, естонці, литовці, чехи, болгари – всі зверталися до своїх посольств і відкрито заявляли про своє право залишити Совєтський Союз. Це вельми шкодило совєтському урядові. Найбільшим клопотом для країни рад був ряд демонстративних масових процесій до польського кордону, в яких узяли участь до двох тисяч польських селян, щоби висловити своє право на еміґрацію. Ці еміґраційні рухи болюче поставили совєтське керівництво перед поразкою «п’ємонтського принципу». Західні національні меншини Совєтського Союзу мали слугувати привабливими комуністичними прикладами для своїх етнічних братів за кордоном. Замість того їх самих притягували відповідні «батьківщини» і вони зрікалися совєтської в дуже дошкульній формі.
Зрештою, у вирішальному місяці березні 1930 року, коли спротив колективізації сягнув найвищої точки, українське селянство чинило найвідчайдушніший опір. З 6528 масових селянських заворушень, що їх зафіксувало ОўПУ того місяця, 2945 (45,1%) сталися в Україні. Ба більше, вони зосереджувалися на правобережній Україні вздовж «тонкого» кордону Совєтського Союзу з Польщею. У цих прикордонних районах березневі виступи охопили понад 100 тисяч осіб. Політбюро всерйоз розглядало ймовірність польського збройного вторгнення і після того, як виступи було придушено, наказало депортувати населення з цих районів. Березневі заворушення 1930 року, здавалося, підтвердили думку, яку Каганович висловив уже в березні 1928 року, коли совєтський наступ на селянство тільки починався: мовляв, «кампанія хлібозаготівель призвела до зростання шовінізму», чути балачки, що це «Москва забирає хліб і цукор», і цей шовінізм походить «не лише згори» (від інтеліґенції), «а й знизу» (від селян). Інтеліґенція порушила питання про (колоніяльне правління) Москви, а тепер його поширюють куркулі.
Колективізація, отже, помітно посилила сумніви центру щодо політичної благонадійности неросійських окраїн. Однак на той час ці дедалі більші побоювання ще не оприявнилися. Вони не вели до змін у політиці. Фактично, офіційною реакцією на неросійський спротив колективізації було розширення поля діяльности національних інституцій, щоби подолати опір. В Україні проти комуністичних радикалів, які закликали згорнути українізацію, виступив особисто Сталін. Не далі як у жовтні 1932 року «Правда» надрукувала статтю з критикою керівництва Північного Кавказу за не надто рішуче провадження українізації.
Криза хлібозаготівель 1932 року вивела ці приховані побоювання на поверхню у драматичній формі. Криза хлібозаготівель найбільше загострилася в останні місяці 1932 року. 22 жовтня Політбюро обговорило неспроможність України та Північного Кавказу виконати норми, й відрядило Молотова й Кагановича відповідно на Україну та Північний Кавказ «збільшити заготівлю зерна». Каганович прибув туди наприкінці жовтня і влаштував хвилю терору, відому як «Кубанська справа». Головною мішенню терору було північнокавказьке селянство взагалі й кубанське казацтво зокрема. Каганович наставляв місцевих посадовців «зверски драться и выполнить план». Найбільш «зверским» заходом було занесення станиць, які з планом не впоралися, на «чорну дошку»; в цьому разі всьому місту загрожувала депортація. Врешті-решт населення трьох кубанських казацьких містечок – десятки тисяч мешканців – було депортовано на крайню Північ. На додачу до цих депортацій під час зернозаготовчої кампанії ОҐПУ заарештувало ще 16 тисяч північнокавказьких селян. Молотов створив подібне, хоч і не таке жорстоке, царство терору в Україні.
Каганович і Молотов повернулися до Москви наприкінці листопада. Невдовзі після їхнього повернення Політбюро зібралося і видало секретну постанову про заготівлю зерна в Україні та на Північному Кавказі. Постанова 14 грудня 1932 року сформулювала «національне» пояснення кризи хлібозаготівель. Україну та Північний Кавказ виділили окремо й поставили їм на карб утрату пильности, через що «куркулі, колишні офіцери, петлюрівці, прибічники Кубанської ради тощо зуміли проникнути в колгоспи в ролі голів чи впливових членів правління, рахівників, комірників, бриґадирів біля молотарки і т.д.». Крім того, втрата пильности уможливила діяльність тих, про кого постанова каже: «найлютішими ворогами партії, робітничого класу та колгоспного селянства є саботажники хлібозаготівель із партквитком у кишені». І в Україні, і на Північному Кавказі у втраті пильности Політбюро звинувачувало політику українізації:
ЦК та СНК відзначають, що замість правильного більшовицького проведення національної політики в деяких районах України українізація проводилася механічно, без огляду на конкретні особливості кожного району, без ретельного добору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазно націоналістичним елементам, петлюрівцям тощо створення своїх леґальних прикриттів, своїх контрреволюційних осередків та організацій.
Вердикт українізації на Північному Кавказі був іще жорсткіший:
Особливо ЦК і СНК вказують Північно-Кавказькому крайкомові та крайвиконкомові, що легковажна, не згідна з культурними інтересами населення, не більшовицька «українізація» майже половини районів Північного Кавказу за цілковитої відсутності контролю за українізацією школи та друку з боку крайових органів, дала леґальну форму ворогам Совєтської влади для організації опору заходам і завданням совєтської влади з боку куркулів, рееміґрантів-казаків, учасників Кубанської ради тощо.
Коротше кажучи, криза хлібозаготівель була результатом підступів зрадників у совєтському й партійному апараті, а отримати посади ці зрадники змогли завдяки політиці українізації. Наступного дня друга постанова Політбюра згорнула українізацію в усій РСФСР. Отже, ці дві постанови представляли «національне» пояснення кризи хлібозаготівель.
Наявні свідчення підтверджують таку їх інтерпретацію. Молотов і Каганович під час своїх поїздок півднем України і Кубанню спостерігали сильне незадоволення українізацією з боку місцевих комуністів і чули твердження, що вона сприяє опору українського селянства та кубанських казаків реквізиціям зерна. Зокрема, Кагановичу доводилося вислуховувати невдоволення керівництва Північного Кавказу роллю України в підтримці українізації в РСФСР. Ми вже зауважували, що стурбованість щодо невдоволення росіян Сталін висловив під час зустрічі з українськими письменниками в лютому 1929 року. Опір неросіян колективізації зробив «національну» інтерпретацію хлібозаготовчої кризи 1932 року вірогіднішою, а невдоволення росіян актуальнішим. Мало того, від часу справи Шумського зросли підозри совєтського керівництва, що українізація приводила республіканських комуністів до націоналістичного ухилу та спротиву вимогам центру. Враховуючи ці настрої, не дивно, що центр сприйняв одночасний зрив хлібозаготівель в Україні і на Північному Кавказі, зокрема в заселеній українцями Кубані, як доказ націоналістичного опору з обох сторін: і селянства, і націонал-комуністів. Український чинник, відтак, дав зручне пояснення двох найпроблемніших для совєтського керівництва хліборобських районів: України та Північного Кавказу.
***
Такими мені здавалися речі десь навесні 1997 року. А влітку я мав нагоду переглянути щойно розсекречені особисті папери Лазаря Кагановича. Серед них був «щоденник», що його вів особистий секретар Кагановича, – записи його промов, розмов і спостережень під час листопадової поїздки на Північний Кавказ 1932 року. Природно, мені дуже хотілося знайти підтвердження своїй гіпотезі, що місцеві північнокавказькі посадовці пояснювали свої проблеми на Кубані українізацією. Я таки знайшов цей зв’язок, але вказали на нього не місцеві посадовці, а радше Каганович у зверненні до Північнокавказького партійного бюра, яке він зробив, щойно прибувши: «Поза сумнівом, серед тих, хто прибуває з України, були організовані групи, що ведуть [контрреволюційну] роботу, особливо на Кубані, де говорять українською мовою». Пізніше під час поїздки Каганович повторив цю думку: «У деяких кубанських колгоспах ми викрили петлюрівських аґентів, які приїхали на Кубань цієї весни... Місцеві кадри недостатньо уваги приділили [їхній] шкідницькій роботі, хоча ми добре знаємо про зв’язки між кубанськими контрреволюціонерами й українськими петлюрівцями, а також про їхні ймовірні зв’язки з польською розвідкою, оскільки петлюрівці тісно співпрацюють із поляками». Словом, гіпотетичну лінію між кризою хлібозаготівель на Кубані й українським чинником, а також дальший зв’язок із зовнішньополітичними питаннями, пов’язаними з «п’ємонтським принципом», було підтверджено. Проте припущення, що першими цю думку висловили місцеві північнокавказькі посадовці, не підтвердилося. «Національна» інтерпретація передувала листопадовій поїздці 1932 року.
Завдяки нещодавно розсекреченим (і тепер опублікованим) листам, що їх Сталін написав Кагановичу в червні-вересні 1932 року під час щорічної відпустки в Сочі, ми можемо говорити про розвиток думок, якими Сталін ділився лише з найближчим колом у Політбюрі. Ці листи відкривають, що «національна» інтерпретація з’явилася вже влітку і її автор – і в цьому немає нічого дивного – Сталін. 2 червня він написав різкого листа Кагановичу й Молотову про помилки українського керівництва:
Зверніть серйозну увагу на Україну. Чубар через свою гнилу й опортуністичну натуру і Косіор своєю гнилою дипломатією (з ЦК ВКП) і злочинно легковажним ставленням до справ повністю руйнують Україну. Ці товариші не можуть керувати сьогоднішньою Україною... У мене складається враження (можливо, навіть упевненість), що ми муситимемо усунути і Чубаря, й Косіора з України. Можливо, я помиляюся. Але перевірте цю можливість.
10 червня Чубар і Петровський обоє написали листи Сталінові, благаючи зменшити для України норму хлібозаготівель, щоб уникнути жорстокого голоду. Чубар був обережний і дипломатичний, Петровський – емоційний і робив закиди. Відповідь Сталіна Кагановичу від 15 червня була передбачувана:
Мені не сподобались листи Чубаря і Петровського. Один займається «самокритикою», щоб знову отримати від Москви ще кілька мільйонів кілограмів хліба, інший грає святого, вдаючи з себе жертву «директив ЦК ВКП», щоб зменшити план хлібозаготівель. Я думаю, ми дали Україні більше, ніж належить. Давати більше недоцільно...
За інструкцією Сталіна Молотов і Каганович, відвідавши українську партійну конференцію на початку липня, з його дозволу процитували у своїх промовах деякі трохи менш убивчі рядки. Молотов доповів, що ситуація в українському керівництві «сприятливіша», ніж вони сподівалися, що, очевидно, заспокоїло Сталіна, який 25 липня дозволив зменшити норми для України, зауваживши, що його попередні заперечення були лише тактикою, щоб уникнути «повної деморалізації й так здеморалізованих українців».
Однак лише кілька тижнів по тому, 11 серпня, Сталін ще роздратованіше накинувся на українське керівництво:
Головна справа тепер – Україна. Справи в Україні жахливі. Жахливі у партії. Кажуть, що у двох українських областях (здається, Київській і Дніпропетровській) десь у 50 райкомах велися розмови проти плану хлібозаготівель, що його вважають за нереальний. В інших райкомах, схоже, справи не кращі. Що це таке? Це не партія, а парламент, карикатура на парламент. <...> Вони жахливі в совєтських органах. Чубар не керівник. Жахливі в ўПУ. Реденс не може очолювати боротьбу з контрреволюцією в такій великій і особливій республіці як Україна.
Якщо ми нині не спробуємо виправити ситуацію в Україні, ми можемо втратити Україну. Пам’ятайте, що Пілсудський не дрімає і його аґенти в Україні у кілька разів сильніші, ніж думають Реденс чи Косіор. Пам’ятайте, що в українській компартії (500 тисяч членів, ха-ха) немало (так, немало) гнилих елементів, свідомих чи несвідомих петлюрівців, а також прямих аґентів Пілсудського. Як тільки справи стануть гіршими, ці елементи не зволікатимуть відкрити фронт проти партії в середині партії (і поза нею). Найгірше, що українці просто не бачать цієї небезпеки.
Так іти справи не можуть. Ми повинні:
а) Усунути Косіора з України і замінити його Кагановичем <...>.
б) Одразу після цього направити Баліцького в Україну головою ўПУ... залишивши його заступником голови ОўПУ і призначити Реденса заступником Баліцького.
в) Через кілька місяців замінити Чубаря іншим товаришем, можливо, Гриньком або кимсь схожим, і призначити Чубаря заступником Молотова у Москві (Косіор може бути одним з секретарів ЦК ВКП(б))
2. Поставити перед собою завдання швидко перетворити Україну на справжню фортецю СССР, справді зразкову республіку. Ми не пожаліємо засобів на цю справу.
Без цих і подібних заходів (ідеологічної та політичної роботи в Україні, насамперед у ключових районах і т.д.), повторюю, ми можемо втратити Україну...
Ці зауваження віщували щось більше, ніж попередні нападки Сталіна, оскільки саму Україну він тепер виокремлював як «унікальну» національну республіку, де партія просякнута українськими націоналістами, які сприяють поточним планам Пілсудського використати український націоналізм, щоб відірвати Україну. Отже, вже в серпні 1932 року Сталін сформулював добру частину «національної» інтерпретації голоду, – ту частину, яка пов’язувала глибину хлібозаготовчої кризи в Україні з українським національним питанням, особливо з загрозою, що Пілсудський ним скористається.
Що ж скоїлося між 25 липня і 11 серпня, що так жорстоко налаштувало Сталіна проти України й української компартії? Здається, ми можемо здогадатися. Архіви й українського, й російського КўБ зберегли два звіти українського ўПУ про, як вони це називали, «факти правоопортуністських настроїв й опору хлібозаготівлям із боку членів партії та комсомолу під час хлібозаготовчої кампанії». Їх датовано 22 серпня і 20 листопада 1932 року. Обидва є самим тільки переліком «фактів», тобто випадків, коли члени партії або районний чи сільський актив неґативно відгукуються про хлібозаготовчу кампанію. Жодних коментарів ОўПУ немає. Ці донесення незвичайні й унікальні. Я не знаю інших прикладів донесень таємної служби про членів партії, хоча, очевидно, їх немало і вони, напевне, досі зберігаються в центральному архіві КўБ. Шістдесят п’ять сторінок донесення від 20 листопада просто розширюють 19 сторінок донесення від 22 серпня. Воно повторює всі «факти» першого і додає «факти», які сталися між 22 серпня і 20 листопада. Перелік відкрито на початку серпня, коли місцеві партійці отримали зменшений, але все одно величезний план постачань зерна, що його затвердив Сталін 25 липня. Очевидно, було багато інших редакцій цих донесень. Одну з раніших версій, думаю, Сталін прочитав 11 серпня або за день-два перед тим, і це спровокувало його різкий лист Кагановичеві.
Дозвольте ще раз процитувати початок цього листа: «Головна справа тепер – Україна. Справи в Україні жахливі. Жахливі у партії. Кажуть, що у двох українських областях (здається, Київській і Дніпропетровській) десь у 50 райкомах велися розмови проти плану хлібозаготівель, що його вважають за нереальний. В інших райкомах, схоже, справи не кращі». Коли я вперше читав Сталінового листа, ці слова спантеличили мене. У 1926 році ще було можливо, щоб 50 райкомів відкрито виступили проти починань центру, хоча це був би великий скандал із серйозними наслідками; в 1932 році це вже було немислимо. Тепер, очевидно, Сталін використав приватні розмови райкомівців, і пишучи «кажуть», мав на увазі ўПУ. Обидва донесення ўПУ починає типова статистика. У них зазначено, в скількох райкомах кожної области України сталися неґативні «факти». Донесення від 22 серпня повідомляє в такому порядку: 16 неґативних випадків у Дніпропетровській області, 19 – у Київській, 15 – у Харківській, 9 – у Вінницькій і 14 – в Одеській, всього 73. Це тісно перегукується зі словами Сталіна й згадкою про дві області; і хоча його «десь у 50» лише для Київщини та Дніпропетровщини завелике як на 11 серпня, він, очевидно, відштовхується від оцінкової кількости.
Якщо мої міркування правильні й Сталін читав або отримав усний підсумок ранішої редакції донесення від 22 серпня, то ось перші шість думок, які він побачив:
1. «Я не змирюся з цим планом [хлібозаготівель]. Я не хочу приймати цей план. Я не виконаю цей план хлібозаготівель» [заявивши це, людина поклала партквиток на стіл і вийшла з кімнати].
2. «Буде важко боротися за виконання цього плану хлібозаготівель, але я знаю, як подолати ці труднощі – я відправлю в райком свій партквиток і тоді буду вільний».
3. «Рішення 3-ї партконференції приведуть нас до ситуації, яку ми мали минулого року [тобто голоду]. Коли повідомимо план людям, вони втратять всяке бажання працювати в колгоспі. Колгоспники, поза сумнівом, якщо не дати достатньої кількости хліба, розбіжаться навсібіч».
4. «Ми не приймемо план хлібозаготівель, оскільки в теперішньому вигляді його неможливо виконати. А знову змушувати людей голодувати – це злочин. Мені краще здати партквиток, ніж обманом прирікати колгоспників голодувати».
5. «Досить, що ми голодували торік; цього року ми не віддамо нашого хліба».
6. «Цей план прирікає мене. Я попрошу партосередок звільнити мене з роботи, бо інакше мене невдовзі виключать із партії за те, що я не впорався зі своєю роботою і не виконав партійне завдання».
Ці вислови мають непідробні ознаки автентичности. Вони ставлять місцевих керівників перед дилемою: голодування земляків, нерідко родичів, або виключення з партії, яке під час кризи було рівнозначне смертельному вирокові. В донесенні з 22 листопада подібних цитат сотні. Там немає нічого, що окреслювало би конфлікт між Москвою і чиїмось селом чи районом в українських національних поняттях. Проте Сталін одразу сприйняв їхній «опір» саме так і вбачав його корені у впливі петлюрівців і Пілсудського. Це дає нам рідкісну змогу простежити логіку думок Сталіна.
Його лист від 11 серпня вже містить складник «національної» інтепретації голодомору, – складник, що пов’язує хлібозаготовчу кризу з українським націоналізмом в Україні. Ще не було пов’язано кризу на Кубані й Північному Кавказі з українським чинником. Лише через два тижні перший секретар компартії на Північному Кавказі Боріс Шеболдаєв також попросить зменшити план, давши Сталіну привід накинутися на нього в листі до Кагановича й наказати «Правді» «висварити керівництво Північного Кавказу за погану роботу з хлібозаготівель». Утім, уже в листі від 18 червня Сталін заторкнув питання української «зарази», поскаржившися, що «кількасот тисяч українських колгоспників уже розбіглися по всій европейській території СССР і деморалізують наші колгоспи своїми скаргами й скигленням». Як ми вже зазначали, на час приїзду Кагановича на Кубань ці втікачі обернуться на «петлюрівських аґентів, які приїхали на Кубань [з України] цієї весни... [з] їхніми ймовірними зв’язками з польською розвідкою».
Цей «змовницький» погляд на втечі голодного селянства в пошуках хліба повторився в телеграмі від 22 січня 1933 року, яку за підписами Молотова і Сталіна було розіслано сімом південним республіканським і обласним партійним комітетам. Від часу відкриття архівів у 1991 році історики постійно шукали постанову, котра наказувала закрити український кордон у розпал голоду, постанову, яка підтвердила б численні свідчення вцілілих очевидців. Схоже, що постанови Політбюра не було, – лише ця телеграма-циркуляр від 22 січня:
ЦК ВКП(б) і СНК отримали інформацію, що на Кубані та на Україні почалися масові походи селян «по хліб» у Білорусію та Центрально-Чорноземний район, Поволжя, західні та Московську області. ЦК ВКП(б) і СНК не сумніваються, що ці виходи селян, як вихід з України минулого року, були зорганізовані ворогами совєтської влади, есерами й аґентами Польщі з метою аґітації «через селянство» в північних районах СССР проти колгоспів і совєтської влади в цілому. Минулого року партійні, радянські та чекістські органи України були захоплені зненацька цими контрреволюційними підступами ворогів совєтської влади. Цього року ми не можемо допустити повторення минулорічних помилок.
Перше. ЦК ВКП(б) і СНК наказують партійним, совєтським органам та ОўПУ на Північному Кавказі не допустити масового виходу селян із Північного Кавказу в інші області або проникнення на Північний Кавказ з України.
Друге. ЦК ВКП(б) і СНК наказують партійним і радянським органам, а також Баліцькому й Реденсу не допустити масового виходу селян з України в інші області або проникнення в Україну з Північного Кавказу.
Третє. ЦК ВКП(б) і СНК наказують ОўПУ Білорусії, Центрально-Чорноземного району, Центральних областей, Поволжя, західних і Московської областей негайно арештовувати всіх «селян» з України чи Північного Кавказу, що пробралися на північ і, після виокремлення контрреволюційних елементів, повертати решту на місце постійного мешкання.
Четверте. ЦК ВКП(б) і СНК наказують ОўПУ видати аналогічний наказ органам ОўПУ на транспорті.
Отже, рішення закрити кордони України справді існувало; пов’язане з «національною» інтерпретацією, воно також стосувалося Північного Кавказу (з особливим наголосом на Кубані) і було обґрунтоване «змовницьким контрреволюційним» поглядом на українську міґрацію.
Я закінчу шістьма короткими висновками. Перший прозвучить із гіркою очевидністю, але його треба сказати: Совєтський Союз був диктатурою, або точніше – тиранією. Щоб зрозуміти «національне» пояснення голоду, ми мусимо враховувати логіку думок Сталіна. По-друге, Сталін уважав себе теоретиком у національному питанні чи, як його назвав один більшовик у 1923 році, «майстром національного питання». Він провів відпустку 1928 року, коли щойно розпочав далекосяжну трансформацію всієї країни, над роботою, яка пояснювала наслідки цієї трансформації для національного будівництва в СССР, замовивши своєму секретареві й отримавши десятки книжок. Тож не дивно, що Сталін мав свою особливу «національну» інтерпретацію голоду 1932–1933 років.
По-третє, те, як Сталін використовував інформацію ҐПУ в серпні 1932 року, виявляє важливі моменти в його ставленні до неї. Там, де її вплив може бути документально підтверджено, як у серпні 1932 року, Сталін тлумачив цю інформацію настільки умоглядно, що вплив фактів, про які йому доповіли, можна описати як украй опосередкований. По-четверте, нові документи поглиблюють мої початкові твердження про вирішальну роль зовнішньополітичних намірів, пов’язаних із «п’ємонтським принципом» у розвитку «національної» інтерпретації голоду, й не дивно, що речі, пов’язані з Польщею та Західною Україною, відіграли центральну роль у логіці Сталінових міркувань.
По-п’яте, розпачливі втечі українців у пошуках хліба, схоже, ще більше важили для виникнення «національної» інтерпретації голоду, ніж я раніше думав, а незадоволення місцевих російських посадовців українізацією на Північному Кавказі відіграло роль набагато меншу. І нарешті, шосте: я тримався би своєї початкової інтерпретації ролі українського чинника в голодоморі 1933 року. Він не був прямою, безпосередньою причиною голодомору, а постав швидше як важливий чинник під час хлібозаготовчої кризи влітку й восени 1932 року і призвів до посилення терору голодом в Україні та на Північному Кавказі, а також наголошено антиукраїнського національного терору 1933–1934 років і корінного перегляду тогочасної політики українізації.
2004.03.17 | Andrij
Свідчення геноциду в Україні та українських етнічних теренах
стаття з www.krytyka.kiev.ua пише:> ЦК ВКП(б) і СНК отримали інформацію, що на Кубані та на Україні почалися масові походи селян «по хліб» у Білорусію та Центрально-Чорноземний район, Поволжя, західні та Московську області. ЦК ВКП(б) і СНК не сумніваються, що ці виходи селян, як вихід з України минулого року, були зорганізовані ворогами совєтської влади, есерами й аґентами Польщі з метою аґітації «через селянство» в північних районах СССР проти колгоспів і совєтської влади в цілому. Минулого року партійні, радянські та чекістські органи України були захоплені зненацька цими контрреволюційними підступами ворогів совєтської влади. Цього року ми не можемо допустити повторення минулорічних помилок.
>
> Перше. ЦК ВКП(б) і СНК наказують партійним, совєтським органам та ОўПУ на Північному Кавказі не допустити масового виходу селян із Північного Кавказу в інші області або проникнення на Північний Кавказ з України.
>
> Друге. ЦК ВКП(б) і СНК наказують партійним і радянським органам, а також Баліцькому й Реденсу не допустити масового виходу селян з України в інші області або проникнення в Україну з Північного Кавказу.
>
> Третє. ЦК ВКП(б) і СНК наказують ОўПУ Білорусії, Центрально-Чорноземного району, Центральних областей, Поволжя, західних і Московської областей негайно арештовувати всіх «селян» з України чи Північного Кавказу, що пробралися на північ і, після виокремлення контрреволюційних елементів, повертати решту на місце постійного мешкання.
>
> Четверте. ЦК ВКП(б) і СНК наказують ОўПУ видати аналогічний наказ органам ОўПУ на транспорті.