03/14/2004 | СЕМЕН

Каштани від грантоїдів

11.03.04, 10:43 | Володимир Скачко
Джерело: Версии.com


Перед тим, як іти на "революцію", затіяну 9 березня цього року професійними "борцями за свободу слова" в Україні, я вагався довго. Всередині боролися між собою елементарна відраза до легко прогнозованого фарсу, бридливість та професійний борг - бачити самому, щоб точніше про те, що трапилося, судити... (описувати, коментувати, інформувати тощо, але не агітувати і не пропагувати перемогу на президентських виборах Віктора Ющенка за американські гроші - це так, легке нагадування тим, хто хоче пам'ятати про призначення журналістики - Авт.). Похід від пам'ятника Богдану Хмельницькому до монумента Тарасу Шевченкові себе виправдав повністю, тому що підтвердив і без того відоме - у Києві почали каламутити "каштанову революцію". Бо гроші на це пішли...

Тим, хто не в курсі або призабув, нагадую суть зазначеної революції. Про неї мальовничо говорить редакційний коментар "The Wall Street Journal Europe" за 12 лютого 2004 року: "Після безкровної грудневої "оксамитної революції" у Грузії (вона ж - "революція троянд". - Авт.) можна сподіватися, що тепер надійшла черга "каштанового варіанту" в Києві (у покритій листям українській столиці вони розквітають щовесни). Україна має чудовий шанс повторити грузинський успіх народної демократії, але за умови, що Захід і демократична українська опозиція правильно розіграють свої карти" (тут і далі виділене мною - Авт.). А щоб це відбулося, газетка радить: "Опозиція в Україні має домогтися більшого успіху, організувати акції протесту. Водночас Захід міг би рішучіше тиснути на Київ. Рада Європи зробила крок допомоги, перешкодивши Кучмі, засудивши його конституційну поправку (конституційну реформу - Авт.). Тепер має бути напружене голосування в парламенті. Євросоюзу треба активніше проводити політику батога і пряника, щоб реально змінити ситуацію в Україні..."...

Всі потенційні "каштанові революціонери", як ви розумієте, застигли в низькому старті і з розкритими гаманцями, оскільки такі серйозні справи на порожні шлунки і зі спорожненою калиткою не робляться. І "три зелених свистки" - мовляв, давайте, хлопчики, ату їх, ату - трохи пізніше, подала екс-держсекретар США Мадлен Олбрайт. У своїй статті "Як допомогти Україні проголосувати", надрукованій у The New York Times і, зрозуміло, оперативно і з мобілізаційними цілями "передертій" в українських опо-ЗМІ, ця чергова відставна "залізна леді" дикого Заходу пише (цитую особливо цінні обрані місця): "Шлях, який вибере Україна, має величезну важливість для Сполучених Штатів...

...Сполучені Штати не зацікавлені в перемозі будь-якого конкретного кандидата в Україні, але наші ставки в цій грі високі...

...Так що ж мають робити Сполучені Штати, щоб підтримати демократію в Україні?... Для початку - висловитися начистоту. Президент Буш і посадові особи його кабінету мають наполягти на вільних і чесних виборах, і вони мають це зробити скоріше. Брудні технології можуть зумовити результат цих виборів задовго до голосування.

...Вищі посадові особи мають відвідати Україну, будуть і інші можливості, коли лідери великої вісімки, Євросоюзу та НАТО зустрінуться в червні цього року. Просування демократії на Близькому Сході вже включено до порядку денного адміністрації Буша. Збереження демократії в Україні також має бути одним із пріоритетів.

По-друге, треба збільшити підтримку незалежних засобів масової інформації і громадянського суспільства. Це вимагатиме значних фінансових уливань, а також з боку демократичних сусідів України, які можуть підтримати незалежні медіа та фінансувати організації для мобілізації виборця і моніторингу кампанії.

Третє: приєднатися до наших європейських партнерів у пошуках альтернативних сценаріїв для України. Вільні і справедливі вибори, чим би вони не закінчилися, мають привести до торговельних і візових компромісів з боку Європейського Союзу та конкретного плану отримання членства в ЄС, зростання військового співробітництва з НАТО, і підтримки членства у Світовій Організації Торгівлі...".

Це, як ви, напевно, розумієте, "пряник": якщо оберете (на чесних виборах) потрібного нам кандидата (ім'я його нам не важливе, але воно має бути винятково "Віктор Ющенко", тому що це наша "висока ставка"), то отримаєте і гроші, і допомогу при вступі до ЄС, СОТ і НАТО. А ось і "батіг" від Олбрайт із тієї ж статті. Поважна залізна дама з прямотою металевого брухту пише: "Якщо ж вибори будуть нечесними, керівництво України має знати, що вступ у західні інститути сповільниться, і що їхні власні банківські рахунки та привілейовані візи їм не гарантовані. Як і у випадку, якщо партія Кучми стане перекроювати Конституцію на свою користь".

І ви відчуваєте, що не тільки турботою про українську демократію у вигляді "чистих президентських виборів" стурбована колись могутня відставниця. Їй виборів уже мало, для неї важливо, щоб і конституційна реформа, яка обмежує повноваження Президента, не пройшла. Тому що навіщо США, які виклали гроші, потрібний Ющенко з обрізаними повноваженнями - адже він буде змушений погоджувати свої кроки з Урядом і Парламентом, коли почне "відбивати" вкладення. І справді: кому потрібна така неповноцінна маріонетка в Америці, якщо її такою і в Україні всі олігархи з "Нашої України", які теж зробили "великі ставки" на Ющенка, бачити не хочуть...

Але оскільки сигнал про те, що "бабло" у вигляді грантів "на демократію" рине потоками, було подано, наші "каштанові" й вибігли на вулицю. Блага справа, 190-річчя з дня народження Тараса Шевченка підвалила, а Президент Кучма відбув до Брунею з Таїландом. Коротше, кіт - з хати, миші - у танок. Під барабанний бій і "розмаїття" усіляких прапорів. Але ось під пам'ятником Кобзарю знову проблема: начебто б домовилися про єдиного кандидата, визначили, що їм буде Ющенко, і навіть Юлія Тимошенко з цим погодилася, а тут Олександр Мороз, як завжди, різко відчув прихильність до "партійних постулатів СПУ" і виступив за завершення конституційної реформи. Тобто, як ви розумієте, фактично за обрізання американської маріонетки, яка приносить "бабло", і яка - це Мороз чудово розуміє - може і не перемогти. Загалом, кінцівка була зім'ята: Ющенко і Тимошенко пішли, схоже, готувати відомості на отримання винагороди "за початок каштанової революції", а Мороз... Ну а що, Сан Санич? Йому потрібно думати, як зробити так, щоб влада його не "кинула" і конституційну реформу до кінця довела, тому що варіант "Кучма-3", тобто балотування на третій-другий термін нинішнього Президента - це далеко не фікція. І перемогти він може, і повноваження в нього у випадку провалу реформи залишаться сьогоднішніми. Мало що Леонід Данилович казав, начебто не хоче балотуватися. А якщо народ попросить? Народу ж не відмовиш...

І найцікавіше - заворушилися і ЗМІ-грантоїди: адже їх теж мадам Олбрайт прямим текстом згадала і грантів пообіцяла. А головне - приклад Грузії перед очима стоїть. Там телекомпанія "Руставі-2", яка співає осанну опозиції і майбутньому президенту Михаїлу Саакашвілі, на революційних вулицях буквально Клондайк доларовий накопала. Ось українські здобувачі грантів і пішли попереду колони "старших товаришів", вибачте, панів під гаслом "Волю слову!". Про те, як це виглядало збоку, я краще помовчу...

Тільки ось невдача - мало їх було. Набагато менше навіть тих, хто прийшов, як і я, на цю справу подивитися і попрацювати. А чому? А чорт його знає. Про те, чому мене в тих неструнких лавах не було, можу сказати точно:

а) у чистоту помислів організаторів акції - захистити свободу слова - не вірю;

б) бути масовкою для реалізації чиїхось меркантильних бізнес-планів збагачення на "революції" не хочу;

в) у революційних шоу по залученню коштів у країну за рахунок приниження її за ленінським принципом "виступимо за поразку свого уряду" брати участь не бажаю.

Не виключено, що і багато інших журналістів так думають. Чому? Теж відповіді однозначної немає. Але один з варіантів пояснення все-таки, так би мовити, на поверхні. Організаторів акції вже давно підводять три неприємних, але дуже тісно переплетених і взаємодоповнюючих один одного явища - узурпація, монополізація та спекуляція стосовно того, чим вони нібито займаються. Тобто щодо захисту свободи слова.

Згадайте, як кілька років тому, коли спецоперація по зміні української влади тільки починалася і під цю справу пішли значні суми, нинішні організатори акції "Волю слову!" схопилися за ідею мертвою хваткою і фактично узурпували та монополізували ідею захисту свободи слова. Багато хто, в основному рядові журналісти, які справді знемагають від усіляких проявів цензури і відомчо-партійного контролю, в ідею повірили. Брали участь у заходах, голосували за створення "етичної комісії" і "незалежної профспілки" і багатьох інших подібних структур, підписували всілякі "листи протесту" і відозви. Але ті ж рядові "підписанти" на всіляких зборах могли стати свідками того, як жорстко ті самі люди "обиралися" і протаскувалися на всі керівні посади в структурах "борців". Як ті самі особи стали "візитними картками" руху, які роз'їхалися як по регіонах, так і по всяких закордонах, несучи туди "правду про утиски свободи слова" та "переслідування опозиції". Всі вони і зараз сидять на насиджених місцях. А на поверхню від їх "сидіння" тільки періодично спливають або такі ось акції, як 9 березня (це коли потрібно про себе нагадати і нові гранти "зрубати" за вже наїждженою адресою), або скандали, густо приправлені образою на те, що хтось когось обійшов при поділі чергових подачок.

А ще гірше буває, коли спливає відхід цих "гранд-борців" від ними ж об'їжджених ідей і проголошених декларацій та завдань. Як у недавньому випадку з одним донецьким журналістом, якого "замочили" в одному відомому київському "свободословолюбному" тижневику, а всі навколо заговорили про те, що зробили це за гроші, видані "замовниками" керівникам цього медіа. І "мочили" саме "свого", тобто скривдженого владою. Згаданого журналіста тільки ледачий прокурор в Україні не намагався притягти до відповідальності. І його (журналіста, у розумінні) грантоїди мали б захищати (за це їм і платять гроші, якщо судити зі слів Олбрайт). Але вийшло навпаки - спробували "домочити" контрольною статтею по іміджу. Як так? Та тому що цей нещасливий "колега" кілька місяців тому привселюдно засумнівався в порядності головного редактора цього грантоїдсько-борцовського ЗМІ...

...І скільки таких прикладів можна навести - не порахуєш. Усе це не може не лякати рядових журналістів, але вони мають бути готові до того, що від них знову попросять нові підписи під новими відозвами і "листами протесту". Без цих підписів складно відзвітуватися про "зроблену роботу" і прикрити "відкати" заокеанським грантодавцям. Утім, зараз розжарення політичних пристрастей підсилюється, вибори наближаються, а виходить, і "бухгалтерія" буде спрощена через "масштаби задач", і опинатися з усякими там відмазками не доведеться...

Справедливості заради слід зазначити: українська влада дуже і дуже винувата в тому, що грантоїди привільно почувають себе в країні і навіть процвітають - ґрунт для їхньої діяльності угноєний рясно. Взяти хоча б ситуацію зі ЗМІ - усі ці останні закриття радіостанцій і спроби юридичного переслідування газет. Схоже, що держоргани, які видають ліцензії на мовлення, спеціально видають ці дозвільні документи з порушеннями законодавства. Щоб потім мати можливість "наїхати" або приручити ЗМІ, змусивши його "вірно служити", або на зовсім законних підставах закрити, якщо "приручення" не вдається...

...А стосовно згаданої березневої каштанової "революції" з ходіннями центром Києва влада зробила ще одну помилку - проігнорувала закон унітаза. Суть його проста: не хочеш, щоб цей потрібний предмет забивався і робив неприємності - не кидай у нього тверді предмети, створюючи затори. Так і у випадку з ходіннями 9 березня. Людей було небагато. І якби міліція подбала про те, щоб водії не перешкоджали революційному руху, то на нього ніхто особливо й уваги не звернув би. Демонстранти швиденько пройшли б до скверу перед університетом і там випустили революційний пар, а перехожі і водії зайнялися б своїми справами. І усі залишилися б задоволені: одні б на революції підробили, інші б вчасно доїхали. А так довелось спостерігати, як випадкова дамочка ледве не збожеволіла, коли кульгавий старий, обходячи автомобільну пробку, зайшов на тротуар і, почувши далекий бій барабана, раптом закричав "Кучму геть!" і замахав ключкою. Кучма залишився на місці, а ось жінка, перехрестившись і відійшовши від "крикуна", все-таки зацікавилася, що ж таке відбувається на вулиці...