03/16/2004 | Степан Хмара

Мова піде не про морози навесні, які можуть завдати шкоди хліборобам. Хочу привернути увагу до небезпеки для суспільства і держави від затіяної владним режимом великої авантюри під виглядом так званої політичної реформи.

Хто хоч трішечки цікавиться політикою, розуміє, навіщо Кучма і патронована ним кримінально-олігархічна кліка затіяли цей головний біль під назвою політична реформа: будь-що не допустити зміни влади, неподільно зберегти її у своїх руках, а разом з тим і награбовані в українського народу багатства та уникнути відповідальності за вчинені злодіяння.

Чому саме зараз і чому так поспішно Кучма і олігархи намагаються змінити нині діючу Конституцію? Грядуть президентські вибори. Настрої в суспільстві засвідчують про різко негативне ставлення до Кучми та олігархів. Звісно, що перспектива перемоги на виборах кандидата від опозиції не на жарт налякала нинішню владну верхівку. Тим більше практика останніх парламентських виборів підтверджує, що перемога провладного кандидата на виборах є дуже сумнівною. Звичайно, за умови, що вибори будуть більш- менш чесними.

Отже, ризик великий, а на карту поставлено дуже і дуже багато: небезпека втратити владу з випливаючими багатосяжними наслідками. Звісно, ні Кучма, ні пов’язані з ним олігархи йти на такий ризик не те що не хочуть, від такої думки їх просто кидає: кого в холодний піт, а кого в звірячу лють.

Пошук виходу зі складної і несприятливої для владного режиму ситуації відбувається у двох напрямках. По-перше, найбільш вигідний і зовні пристойний – це перенесення центру влади у парламент, де Кучма і олігархи, шляхом адміністративних заходів (шантажу, залякувань, розмаїтого підкупу і подачок), добилися утворення стабільної для нинішнього стану більшості.

Отже, через зміни до Конституції олігархи намагаються обмежити повноваження президента практично до представницьких, а через збільшення повноважень прем’єр-міністра і уряду, який формуватиме і контролюватиме більшість, сконцентрувати в своїх руках всю повноту реальної влади. А надалі, сконцентрувавши у своїх руках представницьку і виконавчу владу, контролюючи економіку, фінанси і ЗМІ, олігархи перетворили б інститут виборів у чисто формальну фікцію і таким чином закріпились би при владі надовго з неминучо катастрофічними наслідками для українського суспільства і держави.

Нині президент Кучма і олігархи на всіх роздоріжжях кричать про зміну системи влади, яку треба здійснити шляхом політичної реформи, суть якої зводять до зміни Конституції. Але якраз, змінюючи Конституцію, вони намагаються насправді будь-що не допустити зміни влади.

Зачистка інформаційного простору від ЗМІ, які намагаються доносити до читача, слухача, глядача об’єктивну інформацію. Переслідування журналістів, бізнесменів, політиків, громадських активістів, опозиційних до режиму, катастрофічна ситуація (несправедливість, беззаконня, безвідповідальність) в судах і правоохоронних органах, свавілля чиновництва, узурпація влади на всіх рівнях через відповідну кадрову політику. Останнім часом всі ці заходи влада значно посилює, що дозволяє робити висновок про фашизацію влади і повну зачистку суспільства від паростків демократії.

Влада практично постійно знаходиться в стані війни з опозицією, а не цивілізованої конкуренції. Отже, переконувати в тому, яка наша влада не має необхідності, це всім і так відомо. Пора поговорити про тих, хто погодився разом з владою руйнувати Конституцію і фактично допомогти їй утриматися на Банковій.

Перед Кучмою і олігархами постало непросте завдання: по-перше, набрати необхідних 300 голосів депутатів, і по-друге, створити правдоподібну ілюзію політичної реформи нібито спрямованої на зміну системи влади.

Перше завдання практично вирішувалося при умові залучення на свою сторону комуністів. Вже з самого початку можна було спрогнозувати, що куч містам вдасться знайти порозуміння з комуністами. Адже ні для кого не було таємницею, що комуністи весь час були віртуальною опозицією до режиму: вони завжди експлуатували антирежимні гасла як пропагандистську демагогію, а на практиці підтримували режим Кучми. Але потрібно було створити такі умови, щоб комуністи, беручи участь у цій ганебній злочинній грі могли б хоч частково зберегти обличчя і забезпечити себе від остаточної політичної катастрофи вже найближчим часом.

І тут якраз виникали складнощі, адже комуністам теж так легковажно йти на політичне самогубство великої охоти не було. Політична авантюра кучмістів опинилася перед загрозою провалу. Режимові треба було знайти кандидатів на роль потенційного Юди в таборі опозиції.

Треба віддати належне психологам і аналітикам в таборі кучмістів. Справді, вони свій хліб відпрацьовують сповна. Кандидатуру зрадника в середовищі опозиції вони знайшли безпомилково, бо на відміну від публічно створеного віртуального образу ”морального” “принципового” і “послідовного” Мороза, добре вивчили його справжню сутність.

Я ніскільки не сумніваюся, що Мороз чудово розуміє те, що і я, а саме: що він, власними руками, допомагає зберегти нинішню систему влади “бандократії” (за його власним висловом). А балачки про те, що Олександр Олександрович бореться за зміну системи влади, яку можливо здійснити лише через зміну Конституції, – ні що інше як лукава, брехлива демагогія, розрахована на виправдання його особистої участі у можливому тяжкому державному злочині разом з “бандократами”- медведчуками.

Чи ще може Мороз відійти від злочинної політичної спілки з бандою владоможних мародерів, які плюндрують Україну? Думаю, що так. Але це може статися при одній умові: якщо він відчує, що його образ чесного, морального політика і порядної людини може бути зруйнований. А Олександр Олександрович цього дуже боїться.

Тому, на мій погляд, друзі з опозиції вибрали хибну тактику вмовлянь Мороза і не бажання публічно сказати правду про його нинішню поведінку. Сподіваються на те, що О.Мороз все ж таки схаменеться.

Проте, занадто велика небезпека чатує на Україну від таких дій, які сьогодні дозволяє собі Олександр Мороз. Саме це й спонукало мене взятися за перо до написання цієї статті.

Повернення Мороза в табір опозиції напевно вплинуло б на корекцію поведінки принаймні частини комуністів, а це означало б провал зловісних планів “бандократів”. Ну і, зрештою, це врятувало б самого Мороза і його партію від перспективи опинитися на політичному смітнику.

Зрештою, якщо не Мороз, то його однопартійці повинні зрозуміти, що давши себе використати сьогодні бандитській владі, завтра вони вже будуть їй непотрібні. Їм би варто пам’ятати, що хто сьогодні включається в гру без правил з політичними шахраями – завтра з ними розправляться без правил.

Кому ж незрозуміло, що сьогодні проблеми не в недосконалій Конституції, а, навпаки, від того, що сам Кучма і його поплічники повсякчас її порушують, що процвітає беззаконня, сваволя і бандитизм влади, масова корупція.

І нині йти на спілку з головним ідеологом режиму, який щодня нарощує терор і вдається до актів бандитизму, очолює найбільше в державі бандитське формування під ширмою політичної партії та ще й під лицемірною назвою соціал-демократичної, чи можна це чимось виправдати? Це, що моральна політика, порядність, боротьба за справедливість разом з грабіжниками? Питання, звичайно, риторичне.

І вже зовсім по-блюзнірськи виглядають спроби О. Мороза і деяких його однодумців виправдати свою нинішню ганебну поведінку певними помилками В.Ющенка в недалекому минулому. Бо якщо політик керується почуттям помсти, зважаючи на минулі помилки своїх нинішніх соратників, а особисті образи переносить на загальнодержавні справи, то це поганий політик.

Якщо розглагольствувати про мораль, то краще поглянути самокритично на свої вчинки. Вельми неприємно давати моральні оцінки іншим. Але в нашій ситуації не можна пройти повз неправдиву до огидного статтю про Мороза на передодні його 60-річчя у газеті “Сільські вісті” під назвою “Висота Олександра Мороза”. Признаюся, скільки читаю цю шановану газету, чогось подібного досі не зустрічав. Негоже зображати для мільйонів читачів цілком неправдивий образ політика та ще й тоді, коли він відверто став на шлях зради і колаборанства з кровожерною мафією. Хоч не хочеш, але деякі штрихи до морального портрета доведеться додати.

1990 рік – товариш Мороз лідер комуністичної більшості у Верховній Раді, групи “239”. 14 листопада 1990р. за півгодини Верховна Рада без попереднього розгляду приймає рішення про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності і арешт народного депутата С.Хмари по безпардонно сфабрикованій справі. Справжня причина була політична: авторство проекту постанови “Про заборону КПСС–КПУ та націоналізацію її майна”.

Мороз звичайно голосує за мій арешт, хоч навіть тоді не всі члени комуністичної більшості голосували “ЗА”. Після мого звільнення багато тих, що голосували “ЗА” підходили і вибачалися, і навіть прокурор Потебенько. Мороза серед них не було: ні тоді і ніколи.

Для підтвердження того, що я тут нічого не видумую, наведу цитату Вадима Гетьмана щодо постанови про притягнення до відповідальності Ю. Зв’ягільського: “Я не голосував за цю постанову, тому, що бачив політичне забарвлення цієї акції і добре пам’ятав урок справи Степана Хмари. Тоді нашу групу, відому під назвою “239” запросили до ЦК Компартії України і дали категоричну вказівку, як голосувати. Пізніше зрозумівши, як мене обдурили партійні лідери, я разом з іншими 130 народними депутатами, підписав звернення до Верховної Ради України про відміну цієї невиправданої ухвали. Що й було зроблено” (газ. “День”, 27.12.97р.)

Серед 130 народних депутатів тов. Мороза не було. Висока мораль, порядність, чи неправда? І тим не менше, я у 1999 році активно підтримував Мороза на президентських виборах. І вважав, що напевно, Мороз менше зло ніж Кучма. Хоч тепер засумнівався, бо, можливо, вони один одного варті, адже знову разом насправді.

Ніколи раніше про це не писав і не розповідав. Але тепер вважаю за потрібне нагадати, бо пан Мороз сьогодні, як у далекому 1990 р. тов. Мороз, знову бігає на Банкову за інструкціями.

Якщо говорити про моральність і порядність Мороза то варто згадати про Іванченка, на довгі роки запротореного за грати по явно сфабрикованій справі, про якого Мороз успішно забув. А Іванченко не вдався до наговору на Мороза, якого так бажала влада.

А чого вартий афористичний вислів Мороза: “Сьогодні тільки той, хто не має серця не жалкує за Радянським союзом...” Виходить, що я не маю серця, бо завжди мріяв, боровся і страждав за незалежність України, і не жалкую за СССР, як мільйони українських патріотів.

Якщо говорити про принциповість і послідовність, то мабуть таки вона є у Мороза, бо у 1995р. він таки підписав так звану Конституційну угоду (я назвав її антиконституційною), бо так дуже хотів Кучма, а нині він разом з бандократами розпинається за ревізію Конституції, бо знов таки цього дуже хоче Кучма з Медведчуком.

Для багатьох нинішня демонстративно ганебна поведінка Мороза стала несподіванкою. Проте я давно бачив, але все ще не хотілося вірити, що за його зовнішньою пристойністю криється величезний егоїзм і гіпертрофована жадоба влади. Для нього не важливо, яка система влади. Найголовніше для Мороза: ким він буде у системі влади.

Якщо О.Мороз розуміє, що йому вже ніколи не бачити крісла президента, то готовий взагалі зруйнувати цей інститут влади, хоч за нинішніх умов це мало б вкрай негативні наслідки для України. І якщо Олександра Мороза не зупинити, то він буде балотуватися в президенти, аби перешкодити перемозі Ющенка. Такі нині плани кучмівсько-медведчуківської кліки, а Мороз поки що грає за їхніми правилами.

Але Олександр Олександрович це ще не вся соцпартія. І якщо в здорових сил СПУ спрацює здоровий глузд та інстинкт політичного самозбереження, то вони зуміють покласти край політичній авантюрі Мороза і це піде на користь і соцпартії, і Україні.

Дай Боже, щоб так воно сталося.