03/18/2004 | Shooter

Другорічник?
Юлія Лимар, «Главред»

На другий рік зазвичай залишали тих, хто не міг впоратися зі шкільною програмою. У політиці все інакше: одержавши річне «задовільно», Кабінет Віктора Януковича заручився шансом залишитися в урядових хоромах ще на 365 днів. Але шанс, до речі, - ще не гарантія.

Булка як предмет розкоші
Верховна Рада, що 239 голосами поставила коаліційному Кабінету «трійку», цього разу виявилася суворою, але справедливою вчителькою. Сам прем'єр зізнався, що критика, яка пролунала на адресу його роботи в парламенті, почасти справедлива. Лише поверховий аналіз діяльності Кабінету минулого року дає підстави говорити, що ця сама діяльність була далеко не ідеальною, а в деяких галузях навіть збитковою.

Кілька цифр: кількість прибуткових підприємств промислового комплексу в 2003-му становила 53% (2002-му – 58%). У фінансовому відношенні на 34,7 млрд. гривень зросла дебіторська заборгованість, кредиторська – на 42,2 млрд. На окрему увагу заслуговує сектор, що пережив кризу аграрну. За Януковича та сама булка, яку щороку в тому самому магазині купує український пенсіонер, стала дорожче на 23%. Власне, уряд може скільки завгодно повторювати про божевільні темпи росту ВВП, але поки що ці балачки практично ніяк не відбилося на гаманцях потенційних виборців.

Відчутний популізм і ще у ряді положень програми. Наприклад, що на практиці означає «прискорити ріст», «зміцнити фінансування» чи «забезпечити надходження»? Яким чином уряд збирається виконувати так туманно поставлені задачі? Адже поки що не зрозуміло навіть, як Кабінет готовий виконати деякі конкретні положення, якось «наблизити показник очікуваної тривалості життя до рівня країн з високим індексом людського розвитку»? Невже, говорячи іншими словами, спеціальною постановою Кабінет заборонить помирати?!

Особливо тішить намір уряду «видавати безвідсоткові кредити безробітним громадянам для ведення сільського господарства і підприємницької діяльності». Природно, джерела подібного широкомасштабного фінансування не вказуються. І добре, якщо їх не знайдуть. А то важко уявити, які саме «безробітні» одержать ці самі кредити. Благо, ще свіжий в пам'яті приклад державного кредитування «селян», які розорили банк «Україна». Насторожує і теза програми, що звучить, як «істотне збільшення рівня доходів сільського населення». За словами економістів, здійснити «істотне» можна, тільки піднявши закупівельні ціни на сільгоспродукти, у тому числі і на хліб. Зробити це можна або підвищивши роздрібні ціни (тобто, булка стане предметом розкоші?), або стримуючи ціни шляхом державної дотації. А це, пробачте, за чий рахунок? Може, за рахунок експорту «наукових і високотехнічних товарів»(!), що Кабінет планує вже в нинішньому році «налагодити»?

Але навіть настільки райдужні економічні розрахунки, навіяні весняною ейфорією, програють тим статтям програми, де містяться посилання на ... неіснуючі ще закони і норми. Воно зрозуміло, що у виборний рік парламент і буде зайнятий тільки прийняттям законів. Добре, якщо темпи розгляду урядових законопроектів збережуться на рівні 2003-го року, коли зі 137 поданих Кабінетом проектів лише 25 стали законами. Навіть другокласник може легко прорахувати, що мінімум 80% урядових ініціатив залишаться нереалізованими. Це, між іншим, ремарка до «конструктивних і плідних» взаємин між парламентською більшістю і його, плоть від плоті, коаліційним урядом.

Смерть Кощія – справа рук самого Кощія
Мабуть, любителі уряду і всього донецького можуть заперечити, що висловитися трьома словами можна з приводу будь-якої програми уряду. Благо, їх в історії пострадянської України було всього дві: у Віктора Ющенка, і от тепер, друга у Віктора Януковича. І в першому, і в другому випадку акцентувалося, що документ – скоріше політичний, і тому деякі його положення можуть носити декларативний характер.

Повертаючись до Ющенка, послання суспільству було зрозуміле: «Реформи заради добробуту». У випадку Януковича залишається відкритим питання, у чому послідовність і ефективність, і головне – про відповідальність кого і перед ким ідеться? І тут справа дійсно не в економіці, якою, не дрімаючи, повинен займатися Кабінет. Питання відповідальності – політичне. Сам Віктор Федорович, коментуючи деякі досягнення минулого року і замовчуючи інше, повідомив депутатам, що «таких результатів вдалося домогтися завдяки спільним діям парламентської більшості і коаліційного уряду». Увага, питання: чи може ця взаємодія проходити без «відомих методів» (вислів Володимира Литвина), які практикуються Адміністрацією Президента? Якщо так, то навіщо в такому випадку країні політична реформа в стислі строки, якщо консенсус, так сказати, наявний?

У скриньці з політичною реформою, як видно, і закрита «кощієва смерть» цього Кабінету. Чи варто згадувати, у чиїх надійних руках ця скринька? По суті, Віктор Федорович прийняттям своєї програми особисто наблизив кончину. Адже шанси «затягти» максимально близько до виборів розгляд програми уряду за допомогою, скажімо, блокування трибуни «Нашою Україною» (тільки не говоріть, що не знали про переговори «донецьких» з «колами Ющенка»,що відновилися), були. А перспективи саботувати внесення змін до Конституції, у скутих кайданами публічних зобов'язань і підписаних угод «донецьких», мізерно малі. Хоча, як пошепки розповідають «регіонали» у кулуарах, спроби саботувати політреформу будуть здійснені. Звичайно, «чужими руками» опозиції. Причому шоу почнеться безпосередньо під час прийняття закону про вибори, без якого Олександр Мороз і Петро Симоненко (читай – власники фракційних голосів) відмовляються і говорити про зміни Основного Закону. «Регіонали», у рядах яких сила-силенна мажоритарників, відкрито виступають проти пропорційних виборів, закритих списків та імперативних мандатів. І ніяка Банкова не може їм у цій позиції дорікнути. За наявною інформацією, «донецькі» будуть «тиснути» на максимальне зниження прохідного бар'єру. Знизивши його нижче «трійки», доведеться вести нові торги із соціалістами. Питання може бути затягнуте, відповідно, політреформа перенесена. Якщо ж цього не станеться, перед Віктором Федоровичем постануть нові задачі і перспективи.

Шеф, усьо пропало! Шо дєлать?
Наївно не розуміти, що прийняття програми уряду не гарантує його подальшої роботи. Хоча б тому, що єдиний уряд, який «послав» парламент – це Кабінет Віктора Ющенка. Всіх інших Леонід Кучма відстороняв особисто. Чому не зробити так і цього разу? Можливо, саме з цієї причини Віктор Янукович так наполягає на прийнятті закону про Кабінет міністрів. У проекті цього документу, підготовленого командою прем'єра, чітко виписано, що прийняття програми парламентом і візування документа Президентом – це зобов'язання(!) звільняти уряд, так би мовити, порядком черги. Тобто, перш ніж «викинути» міністрів на вулицю, главі держави треба буде запитати згоди в парламенту. Той у свою чергу зобов'язаний вислухати звіт про діяльність Кабінету з моменту прийняття програми (два тижні на підготовку), вислухати прем'єра і тільки потім задовольнити або залишити без уваги зазіхання Президента. Сміливо? Але чи варто пояснювати, що цей парламент при цьому Президенті ніколи не прийме подібний закон.

У будь-якому випадку, дилема Януковича звужується до двох питань: «Хотіти бути прем'єром або захотіти стати президентом?». Задача максимум при цьому – стати єдиним кандидатом від влади на виборах і «задинамити» політреформу.

Задача мінімум, судячи з даних «донецьких» політтехнологічних полів, поки що не визначена. В умовах незавершеності основних політичних інтриг, по-весняному піднесеного рейтингу прем'єра і – головне – неясності позиції самого Леоніда Даниловича, думати складно. І все-таки, є декілька стежок, якими може пустити Великого Дона.

Прем'єр, просто прем'єр
Чоловік, схожий на соціал-демократа, обговорюючи у вузькому колі перспективи так улюбленого есдеками прем'єра, скрививши обличчя, зазначив: «Ну, ми ж не братва, щоб кримінальника підтримувати...». У цьому чорному жарті – уся глибина проблем Віктора Януковича. Його минуле, не тільки особисте, минуле близьких йому капіталів і методів, насторожують багатьох усередині країни. Підтримка всіма олігархічними кланами представника однієї, нехай і найбільшої, області – це порушення всіх законів жанру. Тим більше, якщо цей один – не найближча людина, і навіть не родич главі Сім’ї, що зібрався на пенсію. Минуле «донецьких» відверто лякає і людей, що живуть за межами нашої неосяжної батьківщини. Захід на прикладі польської експансії ІСД продемонстрував завидну розбірливість у зв'язках. Росія дотепер не висловила свого однозначного ставлення до Януковича, даючи зрозуміти, що зможе з ним працювати. Якщо захоче.

У цьому контексті чи не єдиною можливістю зберегти посаду і використовувати її не в політичних, а чисто конкретно в економічних цілях своєї команди, у Віктора Януковича є тільки за умови повної аполітичності. Що називається, «бери приклад з Анатолія Кінаха». Просидів же чоловік два роки в другому кріслі країни, намагаючись не встрявати, куди не просять і не особливо піклуючись про власну політичну долю.

Янукович - прем'єр на період визначення справжнього кандидата від влади буде максимально довго зручний останній. Наприклад, до літа. А от поміняти уряд до нового врожаю, підвищення мінімальної зарплати і пенсії, - дуже зручно і технологічно вигідно. Путіна-1 зуміли «розкрутити» до спадкоємця усього за півроку. А ми, питається, чим гірше?

Прем'єр – єдиний кандидат
Ющенко ще хоче бути президентом, а Янукович – уже перехотів. Чому «донецькі» не сміються? Адже висування Віктора Федоровича «у гаранти» Конституції, де йому прописане багато «не можна» і трохи «можна», - цілком може виявитися ще одною стратегією Банкової. У такому випадку Януковичу зовсім не варто засмучуватися: за інерцією, електорат ще років п'ять буде думати, що Президент – це головний начальник. Та й з політичною елітою змовлятися буде легше. Заходиш у парламент і говориш: «Здрастуйте. Я – цар. Дуже приємно. Цар». Чи багато хто після цього насмілиться не підтримати людину з обрізаними повноваженнями в його ініціативах?

У ситуації «насильницького» просування, Великий Дон може одержати масу плюсів. Так, по ходу справи. Уже зараз відомо, що глава Кабміну одержав карт-бланш на регіональні розбірки: часті візити прем'єра в регіони – не що інше, як підготовка до зміни цілого ряду губернаторів. Цього разу – не на користь есдеків.

Крім того, збереження політичного впливу на рівні прем'єра-кандидата дозволить Віктору Федоровичу використовувати всю широту маневру для усунення політичних, а місцями і кревних, конкурентів. Але така задача буде стояти перед Януковичем тільки за умови, якщо хтось з оточення прем'єра бачить для себе життя і після 2004-го року. Віктора Януковича це теж стосується. Як би там не було, а гроші, що пахнуть донецькими просторами, і звичка до київського життя не залишить багатьох людей. І ці люди не зацікавлені програти все, навіть сподіваючись сьогодні виграти багато.

Варто зазначити, що бажання одержати пост номер один у Віктора Федоровича може бути не тільки змушеним, але і приховано щирим. І правильно, що приховано. Тому що єдина можливість перемогти для нього – підтримка всіма групами і Сім’єю в обмін на збереження статус-кво. Правда, проти Януковича грає путінський приклад: Володимир Володимирович, як і належить джентльменові, дотримав слова тільки перед Борисом Миколайовичем. А олігархам Путін слова не давав!

Піти, щоб залишитися
«Ти занадто молодий, у тебе ще буде другий шанс». Ці втішливі слова ніяк не стосуються Януковича. Другого шансу стрибнути з одного політолімпа на іншій у Віктора Федоровича вже не буде. Ситуація, що склалася зараз, деякою мірою для нього унікальна: ще рік тому на провінціала дивилися лише як на обмін «шила на мило», у розумінні Кінаха на Януковича. Тоді вести мову про «донецького» як перспективного єдиного (!) кандидата навіть у голову не приходило! Сьогодні Великий Дон – це політик з дивно близькою до грамотної українською мовою, великими амбіціями, іноді – принциповою позицією. Пригадуєте похмуру розмитість у питанні ЄЕП чи однозначність із приводу «Одеса-Броди»?

Віктор Янукович і як прем'єр, і як політик за минулий рік зробив багато помилок (хлібна криза, акція «Донецьк зустрічає Ющенка»), але не зробив головної: про нього не говорять як про щось другосортне. Багато хто усе ще очікує від Віктора Федоровича вчинків. Наприклад, гучного відходу у відставку за власною ініціативою, або капітуляції Ющенку, або власної великої гри. Не все ж Великим Донам ходити вузькою доріжкою чужих інтриг, чи не так?