В своїй хаті - своя воля!
03/25/2004 | UB-news
В своїй хаті - своя воля!
Вже не перший місяць, все, що хоч якось стосується політики в Україні, пронизано передвиборчими пристрастями майбутньої президентської кампанії. Новини, аналітика, прогнозування та й просто повсякденні розмови в громадському транспорті – всюди все частіше відчувається присмак виборчих потрясінь, що очікують на Україну.
Популярність даної теми не викликає подиву, адже, навіть після звуження повноважень президента в результаті політичної реформи, ця посада залишиться достатньо вагомою у вітчизняній політичній структурі, а пересічні громадяни і далі вважатимуть поняття „влада” і „президент” синонімами.
З огляду на важливість майбутньої події, суспільство в цілому та його політактив зокрема, структуруються по таборах, визначаються з уподобаннями, діляться прогнозами і готують передвиборчі вогневі позиції.
Отож, вибори першої особи держави – процес загальнонаціонального значення і вплине він на українську націю в цілому. Вибори пройдуть і, незалежно від їхнього результату, український народ продовжить своє історичне життя, а от буде воно кращим чи гіршим, ніж до виборів нового президента, – оце вже питання.
Усвідомлюючи безумовну перевагу інтересів нації в цілому над інтересами будь-яких локальних груп (влада, опозиція, фінансові групи, політичні партії, неурядові організації тощо) необхідно прийняти універсальну цінність, морально-політичний закон для всіх суб’єктів передвиборчої боротьби. Сповідування такої цінності має забезпечити захист загальнонаціональних інтересів не залежно від результату президентських перегонів.
Безумовно, перше, що спадає на думку як варіант об’єднуючої тези під час виборів, це забезпечення чесності та прозорості виборчого процесу та дотримання національних та міжнародних стандартів забезпечення виборчого права. Однак ця вимога не цілком відповідає поставленим цілям. Необхідність чесних виборів, це елементарна аксіома, яка зрозуміла, принаймні формально, всім суб’єктам виборчого процесу. Ідею чесних виборів в Україні, саме через її політичну святість, підтримують всі: влада, опозиція, Захід, Росія, одним словом усі. Вже сьогодні неурядовими організаціями України реалізуються десятки проектів з підготовки спостерігачів та працівників дільничних виборчих комісій, слід зауважити, що в реалізації цих проектів беруть участь представники як влади так і опозиції. ЄЕС та США забезпечать значну кількість власних спостерігачів. Українська ліберальна опозиція та ліві також готуються до забезпечення прозорості виборів.
Проте, об’єктивна відсутність глобальних порушень виборчого законодавства, не означатиме того, що на український виборчий процес не буде здійснено стороннього впливу.
Ні для кого не таємниця, що як влада так і опозиція відчувають в Україні брак загальнонаціональної підтримки, хоча беззаперечно більшою є підтримка опозиції, зокрема Віктора Ющенка. Як влада, так і опозиція не мають сьогодні внутрішніх ресурсів для забезпечення власної переваги. Підтвердженням тому є численні, і не завжди послідовні, маневри влади в руслі політичної реформи і неспроможність опозиції їм протидіяти. Спочатку, „здали” комуністи, далі владу підтримали соціалісти, а тепер і в стані „Нашої України” заговорили про можливість прийняття запропонованої Банковою реформи.
Нестачу підтримки в середині країни наші еліти намагаються компенсувати підтримкою із закордону. Влада дивиться на Схід, а опозиція на Захід. Хоча іноді й ті й інші поглядають в протилежні боки, наприклад, Віктор Ющенко чи не першим серед українських політиків привітав Володимира Путіна з перемогою на президентських виборах в Росії.
Необхідно наголосити, що мається на увазі не допомога в забезпеченні прозорості виборів, благо Західне співтовариство про це просити не треба, а від Росії подібного очікувати не доречно. Допомога, зокрема і фінансова, у забезпеченні чесного та рівноправного виборчого процесу є потрібною і не може викликати заперечень. Йдеться про технологічне, фінансове та інформаційне сприяння, яке б вплинуло безпосередньо не на хід, а на результат виборів у жовтні 2004 року, йде мова про втручання у внутрішні справи України.
Саме в цьому полягає основна небезпека яку, необхідно нейтралізувати під час найближчих виборів в Україні.
Президентські вибори в Україні – це можливість захистити свої геополітичні інтереси і посилити свій вплив на нашій території для основних гравців на міжнародній арені. Вже сьогодні Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін робить недвозначно заявляє, що Росії не байдуже, хто буде наступним Президентом України.
Прикладів “співпраці” із зовнішніми потугами є достатньо як з боку влади, так і опозиції. Напередодні закінчення останнього терміну президентства Леоніда Кучми почастішали його несподівані зустрічі з Президентом Російської Федерації, після яких Україна неминуче або поступається позиціями в Керченській протоці, або прискорює створення нафтогазового консорціуму, або активніше готується до вступу в ЄЕП. Безперечно, такі поступки не є лише односторонньою угодою. В обмін на розширення свого стратегічного впливу (за рахунок зменшення нашого) Росія надає щось в замін. Політичні чи економічні вигоди від такої співпраці для України не простежуються, навряд чи можна припустити наявність лише матеріальної зацікавленості українських керманичів від лобіювання чужих проектів. А чи не платиться ця висока ціна за певні гарантії підтримки для потрібної команди під час виборів в Україні?
Інформаційні можливості нашого східного сусіда на теренах України колосальні, і цільове використання всього потенціалу російських ЗМІ (абревіатуру доречно буде розшифрувати як – зброя масової інформації) відчутно вплине на інформаційне поле нашої країни.
Що ж до технологічної підтримки, то ,наприклад, представники відомих в Росії політтехнологічних команд „Академія влади” та „Forex” ще минулого року заявляли про плани працювати під час виборів в Україні на Віктора Януковича. Ті ж команди працювали на думських виборах в Росії минулого року з блоком „Родіна”, який підтримувався Кремлем. Однак це не означає, що російські політтехнологи будуть працювати в Україні безкоштовно. Під час виборів Президента Республіки Башкортостан платня середньої ланки PRщиків становила 3000 у.о. на місяць. Навряд росіяни будуть працювати за менші гроші у нашій кампанії. А ці українські гроші могли б залишитись на Батьківщині. Зрозуміло, що наведені приклади не є вичерпним переліком засобів російської „допомоги”.
Що ж стосується опозиції та її співпраці із Західними партнерами, то і тут, на жаль, є небезпечні для національної безпеки України перспективи. Після „Революції троянд” у Грузії, в українському суспільстві, особливо в тій його частині, що пов’язана з парламентською опозицією, активно почали шукати аналогії між українським та грузинським, або сербським шляхами. Віктор Ющенко неодноразово згадував під час спілкування із журналістами імовірність розвитку подій в Україні за грузинським сценарієм, щоправда лише як крайній засіб. Однак чи можливий грузинський варіант в Україні? В плані фінансової, організаційної та інформаційної підтримки Заходу – так, а от щодо масштабної загальнонаціональної підтримки співвітчизників – сумнівно. Та втілення першої частини сценарію без забезпечення другої може призвести в Україні до катастрофічних наслідків.
Отже, стикаємось із ситуацією, коли українські провідники як і в давні часи Козацької Руїни шукають підтримки і спираються не на власний народ, а на закордонних союзників, які мають свій зиск і не роблять нічого із альтруїстичних міркувань.
Саме залучення зовнішніх чинників до політичної боротьби в Україні є основною загрозою під час президентської кампанії, бо неминуче спричинить часткову втрату національного суверенітету та поглибить внутрішні протиріччя в українському суспільстві. Відтак, перефразовуючи Тараса Шевченка, можна сформулювати основний загальнонаціональний пріоритет майбутніх виборів – В своїй хаті – своя воля!
Так, в своїй хаті – своя воля, і це означає, що за будь-яких умов суб’єкти виборчого процесу в Україні повинні спиратись виключно на внутрішні українські ресурси і шукати підтримки серед власного народу, а не закордоном. Ця теза мусить стати морально-політичним обов’язком для всіх.
Якщо опозиція ініціює громадянське повстання, то воно має бути цілковито органічним і спиратись виключно на активність українських громадян. Влада має право змагатись з опозицією за збереження контролю над політичною ситуацією, але ці змагання повинні проводитись не за рахунок здачі українських національних інтересів колишній метрополії. Нехай боряться, але тільки власними силами.
Хоч би яким виявився вибір України в жовтні 2004 року, він має стати тільки українським вибором, а не російським чи американським. І захистити цю вітчизняність, а не імпортованість нашого вибору – громадянський обов’язок кожного громадянина.
„В своїй хаті – своя воля!” – чи не таким має стати гасло української виборчої ініціативи?
Андрій Юсов
Українське братство
ukrbrat@ua.fm
www.ub.org.ua
Вже не перший місяць, все, що хоч якось стосується політики в Україні, пронизано передвиборчими пристрастями майбутньої президентської кампанії. Новини, аналітика, прогнозування та й просто повсякденні розмови в громадському транспорті – всюди все частіше відчувається присмак виборчих потрясінь, що очікують на Україну.
Популярність даної теми не викликає подиву, адже, навіть після звуження повноважень президента в результаті політичної реформи, ця посада залишиться достатньо вагомою у вітчизняній політичній структурі, а пересічні громадяни і далі вважатимуть поняття „влада” і „президент” синонімами.
З огляду на важливість майбутньої події, суспільство в цілому та його політактив зокрема, структуруються по таборах, визначаються з уподобаннями, діляться прогнозами і готують передвиборчі вогневі позиції.
Отож, вибори першої особи держави – процес загальнонаціонального значення і вплине він на українську націю в цілому. Вибори пройдуть і, незалежно від їхнього результату, український народ продовжить своє історичне життя, а от буде воно кращим чи гіршим, ніж до виборів нового президента, – оце вже питання.
Усвідомлюючи безумовну перевагу інтересів нації в цілому над інтересами будь-яких локальних груп (влада, опозиція, фінансові групи, політичні партії, неурядові організації тощо) необхідно прийняти універсальну цінність, морально-політичний закон для всіх суб’єктів передвиборчої боротьби. Сповідування такої цінності має забезпечити захист загальнонаціональних інтересів не залежно від результату президентських перегонів.
Безумовно, перше, що спадає на думку як варіант об’єднуючої тези під час виборів, це забезпечення чесності та прозорості виборчого процесу та дотримання національних та міжнародних стандартів забезпечення виборчого права. Однак ця вимога не цілком відповідає поставленим цілям. Необхідність чесних виборів, це елементарна аксіома, яка зрозуміла, принаймні формально, всім суб’єктам виборчого процесу. Ідею чесних виборів в Україні, саме через її політичну святість, підтримують всі: влада, опозиція, Захід, Росія, одним словом усі. Вже сьогодні неурядовими організаціями України реалізуються десятки проектів з підготовки спостерігачів та працівників дільничних виборчих комісій, слід зауважити, що в реалізації цих проектів беруть участь представники як влади так і опозиції. ЄЕС та США забезпечать значну кількість власних спостерігачів. Українська ліберальна опозиція та ліві також готуються до забезпечення прозорості виборів.
Проте, об’єктивна відсутність глобальних порушень виборчого законодавства, не означатиме того, що на український виборчий процес не буде здійснено стороннього впливу.
Ні для кого не таємниця, що як влада так і опозиція відчувають в Україні брак загальнонаціональної підтримки, хоча беззаперечно більшою є підтримка опозиції, зокрема Віктора Ющенка. Як влада, так і опозиція не мають сьогодні внутрішніх ресурсів для забезпечення власної переваги. Підтвердженням тому є численні, і не завжди послідовні, маневри влади в руслі політичної реформи і неспроможність опозиції їм протидіяти. Спочатку, „здали” комуністи, далі владу підтримали соціалісти, а тепер і в стані „Нашої України” заговорили про можливість прийняття запропонованої Банковою реформи.
Нестачу підтримки в середині країни наші еліти намагаються компенсувати підтримкою із закордону. Влада дивиться на Схід, а опозиція на Захід. Хоча іноді й ті й інші поглядають в протилежні боки, наприклад, Віктор Ющенко чи не першим серед українських політиків привітав Володимира Путіна з перемогою на президентських виборах в Росії.
Необхідно наголосити, що мається на увазі не допомога в забезпеченні прозорості виборів, благо Західне співтовариство про це просити не треба, а від Росії подібного очікувати не доречно. Допомога, зокрема і фінансова, у забезпеченні чесного та рівноправного виборчого процесу є потрібною і не може викликати заперечень. Йдеться про технологічне, фінансове та інформаційне сприяння, яке б вплинуло безпосередньо не на хід, а на результат виборів у жовтні 2004 року, йде мова про втручання у внутрішні справи України.
Саме в цьому полягає основна небезпека яку, необхідно нейтралізувати під час найближчих виборів в Україні.
Президентські вибори в Україні – це можливість захистити свої геополітичні інтереси і посилити свій вплив на нашій території для основних гравців на міжнародній арені. Вже сьогодні Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін робить недвозначно заявляє, що Росії не байдуже, хто буде наступним Президентом України.
Прикладів “співпраці” із зовнішніми потугами є достатньо як з боку влади, так і опозиції. Напередодні закінчення останнього терміну президентства Леоніда Кучми почастішали його несподівані зустрічі з Президентом Російської Федерації, після яких Україна неминуче або поступається позиціями в Керченській протоці, або прискорює створення нафтогазового консорціуму, або активніше готується до вступу в ЄЕП. Безперечно, такі поступки не є лише односторонньою угодою. В обмін на розширення свого стратегічного впливу (за рахунок зменшення нашого) Росія надає щось в замін. Політичні чи економічні вигоди від такої співпраці для України не простежуються, навряд чи можна припустити наявність лише матеріальної зацікавленості українських керманичів від лобіювання чужих проектів. А чи не платиться ця висока ціна за певні гарантії підтримки для потрібної команди під час виборів в Україні?
Інформаційні можливості нашого східного сусіда на теренах України колосальні, і цільове використання всього потенціалу російських ЗМІ (абревіатуру доречно буде розшифрувати як – зброя масової інформації) відчутно вплине на інформаційне поле нашої країни.
Що ж до технологічної підтримки, то ,наприклад, представники відомих в Росії політтехнологічних команд „Академія влади” та „Forex” ще минулого року заявляли про плани працювати під час виборів в Україні на Віктора Януковича. Ті ж команди працювали на думських виборах в Росії минулого року з блоком „Родіна”, який підтримувався Кремлем. Однак це не означає, що російські політтехнологи будуть працювати в Україні безкоштовно. Під час виборів Президента Республіки Башкортостан платня середньої ланки PRщиків становила 3000 у.о. на місяць. Навряд росіяни будуть працювати за менші гроші у нашій кампанії. А ці українські гроші могли б залишитись на Батьківщині. Зрозуміло, що наведені приклади не є вичерпним переліком засобів російської „допомоги”.
Що ж стосується опозиції та її співпраці із Західними партнерами, то і тут, на жаль, є небезпечні для національної безпеки України перспективи. Після „Революції троянд” у Грузії, в українському суспільстві, особливо в тій його частині, що пов’язана з парламентською опозицією, активно почали шукати аналогії між українським та грузинським, або сербським шляхами. Віктор Ющенко неодноразово згадував під час спілкування із журналістами імовірність розвитку подій в Україні за грузинським сценарієм, щоправда лише як крайній засіб. Однак чи можливий грузинський варіант в Україні? В плані фінансової, організаційної та інформаційної підтримки Заходу – так, а от щодо масштабної загальнонаціональної підтримки співвітчизників – сумнівно. Та втілення першої частини сценарію без забезпечення другої може призвести в Україні до катастрофічних наслідків.
Отже, стикаємось із ситуацією, коли українські провідники як і в давні часи Козацької Руїни шукають підтримки і спираються не на власний народ, а на закордонних союзників, які мають свій зиск і не роблять нічого із альтруїстичних міркувань.
Саме залучення зовнішніх чинників до політичної боротьби в Україні є основною загрозою під час президентської кампанії, бо неминуче спричинить часткову втрату національного суверенітету та поглибить внутрішні протиріччя в українському суспільстві. Відтак, перефразовуючи Тараса Шевченка, можна сформулювати основний загальнонаціональний пріоритет майбутніх виборів – В своїй хаті – своя воля!
Так, в своїй хаті – своя воля, і це означає, що за будь-яких умов суб’єкти виборчого процесу в Україні повинні спиратись виключно на внутрішні українські ресурси і шукати підтримки серед власного народу, а не закордоном. Ця теза мусить стати морально-політичним обов’язком для всіх.
Якщо опозиція ініціює громадянське повстання, то воно має бути цілковито органічним і спиратись виключно на активність українських громадян. Влада має право змагатись з опозицією за збереження контролю над політичною ситуацією, але ці змагання повинні проводитись не за рахунок здачі українських національних інтересів колишній метрополії. Нехай боряться, але тільки власними силами.
Хоч би яким виявився вибір України в жовтні 2004 року, він має стати тільки українським вибором, а не російським чи американським. І захистити цю вітчизняність, а не імпортованість нашого вибору – громадянський обов’язок кожного громадянина.
„В своїй хаті – своя воля!” – чи не таким має стати гасло української виборчої ініціативи?
Андрій Юсов
Українське братство
ukrbrat@ua.fm
www.ub.org.ua