Помилка Віктора Медведчука
03/29/2004 | Vadym Gladchuk
Помилка Віктора Медведчука
Знявши 12 пунктів свого позову до Дмитра Чобота, лідер СДПУ(о) визнав, що про його бізнесову діяльність той написав правду
Ніна КЛИМКОВСЬКА
“Хрещатик”
нарцисіана
“Нам не дано предугадать, как слово наше отзовется”, писав майже двісті років тому витончений лірик. Судовий герць між лідером СДПУ(о) Віктором Медведчуком і письменником, колишнім народним депутатом трьох скликань Дмитром Чоботом — неспростовний тому доказ. Як відомо, Віктор Володимирович звернувся до Печерського районного суду столиці з позовом на Дмитра Васильовича стосовно захисту своєї честі, гідності і ділової репутації, яким, на його думку, зашкодила книга пана Чобота “Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука”. Про перипетії навколо відповідного судового процесу “Хрещатик” детально розповідав у публікаціях “Нарцисіана” (30 травня 2003), “Зустрічний позов” (8 жовтня 2003), “Політичний бізнесмен” (3 грудня 2003), “Таємне і явне”
(10 грудня 2003), “Олександр Мороз і Олександр Ткаченко дали свідчення у справі за позовом Віктора Медведчука” (22 січня 2004), “Рукописи горять” (12 березня 2004). Однак ні зустрічний позов автора політичного бестселера до свого героя на три мільярди шістсот вісімдесят два мільйони гривень (саме в таку суму оцінив польський економічний журнал “Впрост” майно й кошти, які належать “академіку трьох академій” панові Медведчуку), ні підпал гаража екс-парламентарія пана Чобота (він називає цю подію терактом і пов’язує з лідером есдеків, оскільки ні з ким, крім нього, не перебуває в конфлікті) не викликали такої читацької зацікавленості, як недавнє рішення Голосіївського районного суду Києва. Він скасував постанову столичної прокуратури, яка відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом бізнесової діяльності Віктора Медведчука, вказав на недоліки проведеної наглядовою інстанцією перевірки і зобов’язав організувати ще одну, об’єктивну і грунтовну.
Нагадаємо: торік 25 листопада пан Чобіт надав суду докази того, що “не останній юрист” був фактичним власником зареєстрованої у відомій офшорній зоні на Віргінських островах британської фірми “Ньюпорт менеджмент”. Наступного дня пан Медведчук через своїх адвокатів зняв 12 пунктів позову (з 56-го по 67-ий) до автора та видавців “Нарциса”, пояснивши, нібито включив їх помилково. Ця частина претензій лідера “партії червоної троянди” стосується його бізнесової діяльності. У ній, на думку автора політичного бестселера, є ознаки тяжкого злочину, тож Дмитро Чобіт звернувся до суду з проханням порушити щодо Віктора Медведчука кримінальну справу. Природно, читачі хочуть знати, що то за 12 пунктів, від яких позивач так несподівано відмовився. Процитуємо їх, зберігаючи нумерацію оригіналу. Отож пан Медведчук стверджував, що неправдивими є такі уривки з “Нарциса”:
56. “...На початку 90-х років “наш приватизатор”, використовуючи родинні зв’язки в США, заснував через офшорні фірми, в тому числі “Берлі менеджмент” і “Ньюпорт менеджмент”, багатопрофільний концерн під загадково-заманливою назвою АТ “Національний інвестиційний фонд “Омета ХХІ століття”. Збоку ця структура була схожа на гроно бананів: “Омета-траст”, “Омета-інвест” і навіть “Омета-прайвіт...”
57. “Компаньйони ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і втридорога реалізовували на внутрішньому ринку. За цією ж “Версией” (газета, що виходить у Росії. — Авт.) “серед компаньйонів існував розподіл обов’язків і сфер відповідальності: Суркіс-старший і Суркіс-молодший укладали договори та відповідали за їх прикриття, у тому числі через кримінальних “авторитетів”. Згурський через свої старі зв’язки забезпечував їх реалізацію. Медведчук відповідав за юридичний супровід спільного бізнесу, а Лях здобував кредити і т. д.”
58. “Через Український кредитний банк його власники (Г. Суркіс і В. Медведчук) контролюють Запорізький завод феросплавів, комбінат “Дніпроспецсталь” та багато інших промислових гігантів”.
59. “Крім суто фінансово-комерційних операцій, Г. Суркіс та В. Медведчук з компаньйонами зайнялися і безпосередньо виробництвом. Створене за їх участю ЗАТ “Центр сприяння розвитку Закарпаття”, як свідчить “Версия”, вже кілька років проводить активні розробки лісових масивів у Карпатах”.
60. “Офіси багатьох комерційних структур “чудесної сімки” знаходяться на території Державного Софіївського музею-заповідника, що стало причиною намагань приватизувати разом із землею частину національної святині, яка входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО. Такі дії викликали рішучий спротив київської мерії та культурологів столиці”.
61. “...Київське БПГ (бізнес-політична група — Д. Ч.) входить до трійки головних кланів, які заправляють тепер в Україні. Схематично її структура виглядає наступним чином: ядро організації і її “мозковий центр” представлений “чудесною сімкою”, члени якої є засновниками, власниками або співвласниками більшості комерційних та інших структур “київського клану”.
62. “Політичний ресурс забезпечує “кишенькова” партія нових українських олігархів СДПУ(о), головою якої є Віктор Медведчук”.
63. “Варто звернути увагу на ту обставину, що згадані засоби масової інформації контролюються бізнес-політичною групою Суркіса — Медведчука через засновані ними ж фірми, організації чи відданих партнерів”.
64. “З офіційно оприлюднених даних про доходи В. Медведчука звертає на себе увагу такий факт: незважаючи на те, що з 1997 року В. Медведчук не має права як народний депутат займатися комерційною діяльністю, його бізнес йде набагато краще, ніж до того, як він у квітні 1997 року вперше був обраний членом українського парламенту, а в 1998 році — заступником Голови Верховної Ради України. Отже, напрошується висновок: звання народного депутата України і посади заступника і першого заступника Голови Верховної Ради України сприяли відчутному поліпшенню бізнес-діяльності і особистого добробуту одного з провідних українських олігархів та допомогли йому подвоїти і потроїти свої офіційно декларовані річні доходи”.
65. “При одержаних за цей же час дивідендах і відсотках у сумі 5 млн. 881 тисяча 898 гривень Віктору Володимировичу від Верховної Ради була надана ще й матеріальна допомога у сумі 1 тисяча 393 гривні, що може свідчити: ця особа і копійки на свою користь не пропустить”.
66. “З усього вищесказаного добре видно, що В. Медведчук дуже ретельно працює на збільшення своїх прибутків, використовуючи для цього власну партію і владу. За допомогою партії він займає посади, а за допомогою посад — контролює процес”.
67. “Бізнесово-політична діяльність В. Медведчука, Г. Суркіса та їх компаньйонів по підприємництву і СДПУ(о) є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснюють вплив на політику президента, а й самі вирішують кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації політичних опонентів (В. Ющенка і Ю. Тимошенко) та висловлення недовіри першому Українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень”.
* * *
Знявши вимогу спростувати ці факти, Віктор Медведчук тим самим, на переконання Дмитра Чобота, визнав, що вони відповідають дійсності. Адвокат автора “Нарциса” Семен Островський сформулював свою думку жорсткіше: через фінансову піраміду “Омета ХХІ століття”, до створення якої має безпосереднє відношення “академік трьох академій”, пограбовано сотні тисяч, а можливо й мільйони легковірних громадян, котрі довірили цьому сумнозвісному трасту свої кревні. Пан Островський, який брав участь у багатьох резонансних справах, захищав міністрів і генералів, нагадує, що в 1994 році глава держави назвав концерн Суркіса й Медведчука “Славутич” “монополькою, яка, маючи мізерні статутні дольки, спромоглася заробляти мільярди доларів”. Ця фірма покривала 10—12 відсотків ринку нафтопродуктів, отримувала, за визнанням самого Віктора Володимировича, шалені гроші, але була звільнена від сплати податків. Її компанія “Ньюпорт менеджмент” щорічно вивозила за кордон свою частку прибутку (75,5 відсотка), а це сотні мільйонів, а то й мільярди доларів.
Чи не “Омета ХХІ століття”, “Ньюпорт менеджмент” та подібні структури, які викачали з України астрономічні суми, створили фінансову міць СДПУ(о)? Нині ж дещицю набутих у такий спосіб капіталів партія витрачає на благодійність. Лише на Закарпатті та Львівщині на спорудження доріг, прокладання газопроводів і водогонів виділено десять мільйонів гривень. Адвокат Семен Островський, офіцер військової розвідки “Смерш”, який обороняв Москву і Сталінград, штурмував рейхстаг, брав участь в Нюрнберзькому процесі, вважає цинізмом і приниженням ту допомогу, яку есдеки надають ветеранам Великої Вітчизняної: солдатську кашу й сто грамів горілки. Щоправда, у Харкові 31 ветерану видали навіть по тисячі гривень. За словами пана Островського, людям, які захищали Вітчизну зі зброєю в руках, не потрібні такі подачки. Вони чекають повернення народові всього вкраденого у нього.
Знявши 12 пунктів свого позову до Дмитра Чобота, лідер СДПУ(о) визнав, що про його бізнесову діяльність той написав правду
Ніна КЛИМКОВСЬКА
“Хрещатик”
нарцисіана
“Нам не дано предугадать, как слово наше отзовется”, писав майже двісті років тому витончений лірик. Судовий герць між лідером СДПУ(о) Віктором Медведчуком і письменником, колишнім народним депутатом трьох скликань Дмитром Чоботом — неспростовний тому доказ. Як відомо, Віктор Володимирович звернувся до Печерського районного суду столиці з позовом на Дмитра Васильовича стосовно захисту своєї честі, гідності і ділової репутації, яким, на його думку, зашкодила книга пана Чобота “Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука”. Про перипетії навколо відповідного судового процесу “Хрещатик” детально розповідав у публікаціях “Нарцисіана” (30 травня 2003), “Зустрічний позов” (8 жовтня 2003), “Політичний бізнесмен” (3 грудня 2003), “Таємне і явне”
(10 грудня 2003), “Олександр Мороз і Олександр Ткаченко дали свідчення у справі за позовом Віктора Медведчука” (22 січня 2004), “Рукописи горять” (12 березня 2004). Однак ні зустрічний позов автора політичного бестселера до свого героя на три мільярди шістсот вісімдесят два мільйони гривень (саме в таку суму оцінив польський економічний журнал “Впрост” майно й кошти, які належать “академіку трьох академій” панові Медведчуку), ні підпал гаража екс-парламентарія пана Чобота (він називає цю подію терактом і пов’язує з лідером есдеків, оскільки ні з ким, крім нього, не перебуває в конфлікті) не викликали такої читацької зацікавленості, як недавнє рішення Голосіївського районного суду Києва. Він скасував постанову столичної прокуратури, яка відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом бізнесової діяльності Віктора Медведчука, вказав на недоліки проведеної наглядовою інстанцією перевірки і зобов’язав організувати ще одну, об’єктивну і грунтовну.
Нагадаємо: торік 25 листопада пан Чобіт надав суду докази того, що “не останній юрист” був фактичним власником зареєстрованої у відомій офшорній зоні на Віргінських островах британської фірми “Ньюпорт менеджмент”. Наступного дня пан Медведчук через своїх адвокатів зняв 12 пунктів позову (з 56-го по 67-ий) до автора та видавців “Нарциса”, пояснивши, нібито включив їх помилково. Ця частина претензій лідера “партії червоної троянди” стосується його бізнесової діяльності. У ній, на думку автора політичного бестселера, є ознаки тяжкого злочину, тож Дмитро Чобіт звернувся до суду з проханням порушити щодо Віктора Медведчука кримінальну справу. Природно, читачі хочуть знати, що то за 12 пунктів, від яких позивач так несподівано відмовився. Процитуємо їх, зберігаючи нумерацію оригіналу. Отож пан Медведчук стверджував, що неправдивими є такі уривки з “Нарциса”:
56. “...На початку 90-х років “наш приватизатор”, використовуючи родинні зв’язки в США, заснував через офшорні фірми, в тому числі “Берлі менеджмент” і “Ньюпорт менеджмент”, багатопрофільний концерн під загадково-заманливою назвою АТ “Національний інвестиційний фонд “Омета ХХІ століття”. Збоку ця структура була схожа на гроно бананів: “Омета-траст”, “Омета-інвест” і навіть “Омета-прайвіт...”
57. “Компаньйони ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і втридорога реалізовували на внутрішньому ринку. За цією ж “Версией” (газета, що виходить у Росії. — Авт.) “серед компаньйонів існував розподіл обов’язків і сфер відповідальності: Суркіс-старший і Суркіс-молодший укладали договори та відповідали за їх прикриття, у тому числі через кримінальних “авторитетів”. Згурський через свої старі зв’язки забезпечував їх реалізацію. Медведчук відповідав за юридичний супровід спільного бізнесу, а Лях здобував кредити і т. д.”
58. “Через Український кредитний банк його власники (Г. Суркіс і В. Медведчук) контролюють Запорізький завод феросплавів, комбінат “Дніпроспецсталь” та багато інших промислових гігантів”.
59. “Крім суто фінансово-комерційних операцій, Г. Суркіс та В. Медведчук з компаньйонами зайнялися і безпосередньо виробництвом. Створене за їх участю ЗАТ “Центр сприяння розвитку Закарпаття”, як свідчить “Версия”, вже кілька років проводить активні розробки лісових масивів у Карпатах”.
60. “Офіси багатьох комерційних структур “чудесної сімки” знаходяться на території Державного Софіївського музею-заповідника, що стало причиною намагань приватизувати разом із землею частину національної святині, яка входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО. Такі дії викликали рішучий спротив київської мерії та культурологів столиці”.
61. “...Київське БПГ (бізнес-політична група — Д. Ч.) входить до трійки головних кланів, які заправляють тепер в Україні. Схематично її структура виглядає наступним чином: ядро організації і її “мозковий центр” представлений “чудесною сімкою”, члени якої є засновниками, власниками або співвласниками більшості комерційних та інших структур “київського клану”.
62. “Політичний ресурс забезпечує “кишенькова” партія нових українських олігархів СДПУ(о), головою якої є Віктор Медведчук”.
63. “Варто звернути увагу на ту обставину, що згадані засоби масової інформації контролюються бізнес-політичною групою Суркіса — Медведчука через засновані ними ж фірми, організації чи відданих партнерів”.
64. “З офіційно оприлюднених даних про доходи В. Медведчука звертає на себе увагу такий факт: незважаючи на те, що з 1997 року В. Медведчук не має права як народний депутат займатися комерційною діяльністю, його бізнес йде набагато краще, ніж до того, як він у квітні 1997 року вперше був обраний членом українського парламенту, а в 1998 році — заступником Голови Верховної Ради України. Отже, напрошується висновок: звання народного депутата України і посади заступника і першого заступника Голови Верховної Ради України сприяли відчутному поліпшенню бізнес-діяльності і особистого добробуту одного з провідних українських олігархів та допомогли йому подвоїти і потроїти свої офіційно декларовані річні доходи”.
65. “При одержаних за цей же час дивідендах і відсотках у сумі 5 млн. 881 тисяча 898 гривень Віктору Володимировичу від Верховної Ради була надана ще й матеріальна допомога у сумі 1 тисяча 393 гривні, що може свідчити: ця особа і копійки на свою користь не пропустить”.
66. “З усього вищесказаного добре видно, що В. Медведчук дуже ретельно працює на збільшення своїх прибутків, використовуючи для цього власну партію і владу. За допомогою партії він займає посади, а за допомогою посад — контролює процес”.
67. “Бізнесово-політична діяльність В. Медведчука, Г. Суркіса та їх компаньйонів по підприємництву і СДПУ(о) є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснюють вплив на політику президента, а й самі вирішують кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації політичних опонентів (В. Ющенка і Ю. Тимошенко) та висловлення недовіри першому Українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень”.
* * *
Знявши вимогу спростувати ці факти, Віктор Медведчук тим самим, на переконання Дмитра Чобота, визнав, що вони відповідають дійсності. Адвокат автора “Нарциса” Семен Островський сформулював свою думку жорсткіше: через фінансову піраміду “Омета ХХІ століття”, до створення якої має безпосереднє відношення “академік трьох академій”, пограбовано сотні тисяч, а можливо й мільйони легковірних громадян, котрі довірили цьому сумнозвісному трасту свої кревні. Пан Островський, який брав участь у багатьох резонансних справах, захищав міністрів і генералів, нагадує, що в 1994 році глава держави назвав концерн Суркіса й Медведчука “Славутич” “монополькою, яка, маючи мізерні статутні дольки, спромоглася заробляти мільярди доларів”. Ця фірма покривала 10—12 відсотків ринку нафтопродуктів, отримувала, за визнанням самого Віктора Володимировича, шалені гроші, але була звільнена від сплати податків. Її компанія “Ньюпорт менеджмент” щорічно вивозила за кордон свою частку прибутку (75,5 відсотка), а це сотні мільйонів, а то й мільярди доларів.
Чи не “Омета ХХІ століття”, “Ньюпорт менеджмент” та подібні структури, які викачали з України астрономічні суми, створили фінансову міць СДПУ(о)? Нині ж дещицю набутих у такий спосіб капіталів партія витрачає на благодійність. Лише на Закарпатті та Львівщині на спорудження доріг, прокладання газопроводів і водогонів виділено десять мільйонів гривень. Адвокат Семен Островський, офіцер військової розвідки “Смерш”, який обороняв Москву і Сталінград, штурмував рейхстаг, брав участь в Нюрнберзькому процесі, вважає цинізмом і приниженням ту допомогу, яку есдеки надають ветеранам Великої Вітчизняної: солдатську кашу й сто грамів горілки. Щоправда, у Харкові 31 ветерану видали навіть по тисячі гривень. За словами пана Островського, людям, які захищали Вітчизну зі зброєю в руках, не потрібні такі подачки. Вони чекають повернення народові всього вкраденого у нього.