Мужній вчинок Вахи Кіпіані. Молодець.
04/02/2004 | Мінор
Я думаю ці дні є останніми днями "кар"єри" Вахтанга у якості редактора "Подвійного доказу". Ваха, якщо ти це прочитаєш, то перезвони, я можу запропонувати тобі тимчасову роботу, поки не знайдеш постійної.
З повагою,
Віктор Уколов
"Невыносимая тупость бытия" Віктора Медведчука
Вахтанг Кіпіані, для УП , 31.03.2004, 23:00
Якби Сорос не мав жодного стосунку до Міжнародного фонду "Відродження", йому все одно варто було б приїхати в Україну саме зараз – напередодні виборчої кампанії, власне, напередодні кінця кучмократії. Приїхати для того, щоб отримати добрячу порцію брутальностей, вульгарностей, погроз, образ etc.
Ні в кого не має бути сумнівів, що антисоросівську вакханалію замовив особисто Леонід Кучма. Ні у кого немає сумнівів, що це замовлення (як і всі попередні – починаючи від убивства Гії Гонгадзе) було виконано "с толком, с чувством, с расстановкой".
І, нарешті, ні в кого не має бути підстав не вірити внутрішньому відчуттю, яке покладає відповідальність за продюсування цієї дикої кампанії на главу АП Віктора В. Медведчука.
Тетяна Коробова могла б у цьому місті написати – "народ, я фігєю!"
Ні, народ, справді, я теж "фігєю". І чим далі – тим більше. Дивуюсь надзвичайній, абсолютній, повній, категоричній відсутності у Медведчука почуття міри й смаку.
Самі подумайте, гамселити, ґвалтувати, пресувати всіляких мажоритарних гапочок, гавришів та інших гаврошів українського парламентаризму – це одне. А влаштувати медійну обструкцію Соросові зусиллями штатних "лайнометів" і, по суті, зірвати міжнародні конференції з правозахисної тематики – трохи інше.
Кажуть, Надзвичайні та Повноважні посли соціал-демократичної Швеції та соціал-демократичної Великої Британії були в "шоці" від побаченого.
У них, маю надію, буде нагода розповісти в Соцінтерні про ukrainian reality show: ведмідь-шатун, який теж називає себе "соціал-демократом (о)", прокидається від зимової сплячки і демонструє свої проросійські ікла... (читай: обличчя "сильної як ніколи" влади).
Колись приятель розповідав про стареньку єврейську бабусю, яка, не надто розбираючись у політиці, слухала програму "Время" й постійно перепитувала онуків: "А это НАМ хорошо или это НАМ плохо?".
Отже. Кому від "мочилова" Сороса добре?
Передусім, добре президентові Кучмі, який руками і коштом Медведчука дав чергові реальні, а не фальшиві сигнали світові щодо рівня своїх прагнень і цінностей.
Прикметно, що саме того дня, коли пацани з "Братства" кинули майонезний виклик глобалізму в особі Сороса, Людміла Ніколаєвна Кучма продемонструвала своє уявлення про перспективи України – російською мовою щось на кшталт: "Не знаю, как кто, а я давно живу в Европе". Так-так, ви в Європі, а ми всі... готуємось до Всеукраїнського громадянського форуму!
Добре канцеляристу Медведчукові, який вкотре довів, що здатний бути корисним не тільки в просуванні "тіпа" політреформи, а й у виконанні "чіста канкрєтних" спецоперацій. Наприклад, костюм зіпсувати, в борщ плюнути…
Добре Соросові, бо він як людинолюб (це і є "філантроп") і благодійник у Києві переконався, що він абсолютно правильно робив, вкладаючи особисті гроші у перевиховання "совка" – homo sovieticus vulgaris – на нормальну людину.
І, звичайно, дуже добре – просто найкраще за інших – має бути Віктору Пінчуку. Мільйонер і теж меценат єдиним з українських олігархів зміг запропонувати ідею, яка не могла не сподобатись Соросу.
Він, по суті, увійшов у долю – у фінансування одного з проектів Міжнародного фонду "Відродження". Ця інвестиція президентського зятя показова не сумою вкладених грошей, але й тим, що він не став грати у гру свого тестя, президента Леоніда Кучми, і зміг встановити "канал зв’язку" із Соросом, власне, канал між впливовими фінансовими колами на Заході та найближчим оточенням нинішнього президента.
У той час як глава АП остаточно став членом найнижчої касти "нерукоподаваемых".
Але тут є ще одна правда. Талантом Медведчука і Пінчука Кучма вчергове зіграв роль у виставі "добрий слідчий – злий слідчий". Гарант знову засвідчив, що він добре вміє розкладати "яйця" у різні кошики.
Його головний внутрішньополітичний інтерес – реалізація т.зв. "конституційної реформи", над цим якраз і працює Медведчук. Чільний зовнішньополітичний інтерес – ввійти в історію "президентом-євроінтегратором", чи принаймні залишитись... виїзним.
Ну, і завдання-максимум – зберегти можливості для зростання сімейного бізнесу. Бо є що втрачати.
Для того, щоб стати малесенькою частинкою української історії, президенту Кучмі залишилося зовсім небагато – піти. Віддавшись волі провидіння, а не кризового менеджера.
Та й не забути у ближчі тижні, відразу після вирішального голосування по політреформі, відправити Віктора Медведчука у відставку. Привід може бути як формальний (приміром, бажанням заслуженого юриста України повернутись до законодавчої роботи), так і політичний.
Тим більше, що президент, "вперше почувши" від Сороса про існування темників, обіцяв розібратися...
Щодо "брата" Дмитра. Прикро бачити людину, яка все життя розповідає про національну революцію, інтригує "філософією смути", а насправді "промышляе" звичайнісіньким трамвайним хамством.
З повагою,
Віктор Уколов
"Невыносимая тупость бытия" Віктора Медведчука
Вахтанг Кіпіані, для УП , 31.03.2004, 23:00
Якби Сорос не мав жодного стосунку до Міжнародного фонду "Відродження", йому все одно варто було б приїхати в Україну саме зараз – напередодні виборчої кампанії, власне, напередодні кінця кучмократії. Приїхати для того, щоб отримати добрячу порцію брутальностей, вульгарностей, погроз, образ etc.
Ні в кого не має бути сумнівів, що антисоросівську вакханалію замовив особисто Леонід Кучма. Ні у кого немає сумнівів, що це замовлення (як і всі попередні – починаючи від убивства Гії Гонгадзе) було виконано "с толком, с чувством, с расстановкой".
І, нарешті, ні в кого не має бути підстав не вірити внутрішньому відчуттю, яке покладає відповідальність за продюсування цієї дикої кампанії на главу АП Віктора В. Медведчука.
Тетяна Коробова могла б у цьому місті написати – "народ, я фігєю!"
Ні, народ, справді, я теж "фігєю". І чим далі – тим більше. Дивуюсь надзвичайній, абсолютній, повній, категоричній відсутності у Медведчука почуття міри й смаку.
Самі подумайте, гамселити, ґвалтувати, пресувати всіляких мажоритарних гапочок, гавришів та інших гаврошів українського парламентаризму – це одне. А влаштувати медійну обструкцію Соросові зусиллями штатних "лайнометів" і, по суті, зірвати міжнародні конференції з правозахисної тематики – трохи інше.
Кажуть, Надзвичайні та Повноважні посли соціал-демократичної Швеції та соціал-демократичної Великої Британії були в "шоці" від побаченого.
У них, маю надію, буде нагода розповісти в Соцінтерні про ukrainian reality show: ведмідь-шатун, який теж називає себе "соціал-демократом (о)", прокидається від зимової сплячки і демонструє свої проросійські ікла... (читай: обличчя "сильної як ніколи" влади).
Колись приятель розповідав про стареньку єврейську бабусю, яка, не надто розбираючись у політиці, слухала програму "Время" й постійно перепитувала онуків: "А это НАМ хорошо или это НАМ плохо?".
Отже. Кому від "мочилова" Сороса добре?
Передусім, добре президентові Кучмі, який руками і коштом Медведчука дав чергові реальні, а не фальшиві сигнали світові щодо рівня своїх прагнень і цінностей.
Прикметно, що саме того дня, коли пацани з "Братства" кинули майонезний виклик глобалізму в особі Сороса, Людміла Ніколаєвна Кучма продемонструвала своє уявлення про перспективи України – російською мовою щось на кшталт: "Не знаю, как кто, а я давно живу в Европе". Так-так, ви в Європі, а ми всі... готуємось до Всеукраїнського громадянського форуму!
Добре канцеляристу Медведчукові, який вкотре довів, що здатний бути корисним не тільки в просуванні "тіпа" політреформи, а й у виконанні "чіста канкрєтних" спецоперацій. Наприклад, костюм зіпсувати, в борщ плюнути…
Добре Соросові, бо він як людинолюб (це і є "філантроп") і благодійник у Києві переконався, що він абсолютно правильно робив, вкладаючи особисті гроші у перевиховання "совка" – homo sovieticus vulgaris – на нормальну людину.
І, звичайно, дуже добре – просто найкраще за інших – має бути Віктору Пінчуку. Мільйонер і теж меценат єдиним з українських олігархів зміг запропонувати ідею, яка не могла не сподобатись Соросу.
Він, по суті, увійшов у долю – у фінансування одного з проектів Міжнародного фонду "Відродження". Ця інвестиція президентського зятя показова не сумою вкладених грошей, але й тим, що він не став грати у гру свого тестя, президента Леоніда Кучми, і зміг встановити "канал зв’язку" із Соросом, власне, канал між впливовими фінансовими колами на Заході та найближчим оточенням нинішнього президента.
У той час як глава АП остаточно став членом найнижчої касти "нерукоподаваемых".
Але тут є ще одна правда. Талантом Медведчука і Пінчука Кучма вчергове зіграв роль у виставі "добрий слідчий – злий слідчий". Гарант знову засвідчив, що він добре вміє розкладати "яйця" у різні кошики.
Його головний внутрішньополітичний інтерес – реалізація т.зв. "конституційної реформи", над цим якраз і працює Медведчук. Чільний зовнішньополітичний інтерес – ввійти в історію "президентом-євроінтегратором", чи принаймні залишитись... виїзним.
Ну, і завдання-максимум – зберегти можливості для зростання сімейного бізнесу. Бо є що втрачати.
Для того, щоб стати малесенькою частинкою української історії, президенту Кучмі залишилося зовсім небагато – піти. Віддавшись волі провидіння, а не кризового менеджера.
Та й не забути у ближчі тижні, відразу після вирішального голосування по політреформі, відправити Віктора Медведчука у відставку. Привід може бути як формальний (приміром, бажанням заслуженого юриста України повернутись до законодавчої роботи), так і політичний.
Тим більше, що президент, "вперше почувши" від Сороса про існування темників, обіцяв розібратися...
Щодо "брата" Дмитра. Прикро бачити людину, яка все життя розповідає про національну революцію, інтригує "філософією смути", а насправді "промышляе" звичайнісіньким трамвайним хамством.
Відповіді
2004.04.02 | Галерея Гельмана
Не понтуй. Нам штатні бунтарі потрібні
шкоди від них ніякої. А от де і чого вони копошаться - знати треба2004.04.02 | Лікар Айболить
Re: Мужній вчинок Вахи Кіпіані. Молодець.
>>Щодо "брата" Дмитра. Прикро бачити людину, яка все життя розповідає про національну революцію, інтригує "філософією смути", а насправді "промышляе" звичайнісіньким трамвайним хамством.Щось дуже довго прозрівав...
2004.04.02 | Мінор
Погоджуюсь
Лікар Айболить пише:> >>Щодо "брата" Дмитра. Прикро бачити людину, яка все життя розповідає про національну революцію, інтригує "філософією смути", а насправді "промышляе" звичайнісіньким трамвайним хамством.
>
> Щось дуже довго прозрівав...
Але чи прозрів? Чи ми купилися на чергову інтригу кон"юктури? Власне, це може означати, що Корча вже остаточно вирішили звільнити і Вахтангу про це відомо
2004.04.02 | .....................
Подвійне враження
З одного боку, це захоплюче видовище - дивитися як хтось вішає мішені на груди, піднімає забрало і пробує грати ва-банк.З іншого, - я не розумію приводу. Причини. Це, що Вахтангу Кіпіані так серце за Сороса розболілося?... Якось мені дивно. Сорос дуже неоднозначна постать. Його ці фонди всякі теж дуже неоднозначні. Чого це вже так перейматися, щоб аж смикати тигра за носа розжареними обценьками?
Мені особосто Сорос НЕ подобається як організатор усіх цих фондів-Відроджень - типу гуманіст і душка. Я в це не вірю. Для мене його фонди це міжнародна мережа збору інформації, лобіювання власних інтересів, дармового придбання авторських прав на винаходи та викачування мізків. Я б це Відродження закрив не вагаючись.
З іншого боку, мені імпонують деякі спостереження Сороса на загальноекономічну (передовсім гамериканську) проблематику. І як постачальник перлів та нестандартних думок він мені чимось імпонує, нагадуючи Жириновського.
У любому випадку я не бачу - жодної потреби ризикувати чим би там не було - через ось такого хитро-жукого кадра. Скандал та інформаційні приводи - це його природне і ним самим провоковане середовище. Воно йому все тільки в кайф.
Ось так брати і ризикувати роботою (якщо такий ризик дійсно є) через "нещасного" Сороса?... На голову не налазить.
Корчинський у цьому випадку виглядає на багато органічніше і зробив для Сороса на багато більше корисного. Не вірите мені, то запитайте у самого Джорджа
2004.04.02 | .....................
До речі, у продовження загальної дискусії
Позиція Олексія Мустафіна (Інтер - шеф-редактор новин)Надибав сьогодні на форумі Телекритики
Автор: Олексій Мустафін
Дата: 01-04-2004 20:31
Революція на колінах,
або ж – коли маріонеткам не потрібні ляльководи
Напередодні приїзду американського мільярдера до Києва інтернет-видання “Главред” проводило опитування відвідувачів свого сайту – мовляв, в якій ролі їде до України Джордж Сорос. Більшість відповідала “на зубок” – “фінансиста майбутньої революції”. Тих, хто вважає його меценатом і філантропом виявилося менше, аніж впевнених, що Сорос репрезентує…світове масонство. Але не треба жахатися настроям відвідувачів одного сайта. Тим більше, що друге місце таки зайняла відповідь “це його особиста справа”.
І справді – коли до вільної країни прибуває будь-яка людина, навіть найнеоднозначніша, - це її особиста справа. Є, звичайно, винятки. Але “персон нон грата” в країну не пускають, злочинців – одразу ж затримують… Якщо ж візу видали цілком законно, прикордонник повертає паспорт із словами “ласкаво просимо”, а митник віддає честь – то які запитання?
Нелюбов
З іншого боку - ніхто не може змушувати когось любити. Тим більше Джорджа Сороса. Не всім в Україні подобаються люди багаті. Особливо ті, які заробили свої гроші спекуляціями. Саме цим пояснюється така антипатія багатьох українців до місцевих олігархів. А чим для пересічної людини іноземний мільярдер краще за вітчизняного мільйонера? Є, звичайно, і професійні “борці з багатіями” – комуністи і прогресивні соціалісти, наприклад. Сорос для них – мало не втілення вселенського зла. Наталя Вітренко без тіні іронії переконувала нас у “Післязавтра”, що засновник Інституту відкритого суспільства – насправді представник “світового уряду”, завданням якого є насадження маріонеткових урядів по всьому світу. Сам Сорос, до речі, віддячує тією ж монетою – звичайно, не Вітренко чи Симоненку особисто – а комуністичному руху в цілому. Більшого антикомуніста годі й шукати. Є звичайно і антикомуністи, які ненавидять Сороса. Насамперед ті, хто вбачає в ньому руйнівника національних економік (як фінансового спекулянта, здатного підірвати курс не лише таїландського бата чи індонезійської рупії, але й здавалося б непохитного британського фунта) і національних держав (як мецената, що підтримує неурядові організації). А ще - не всім подобаються люди, які дають гроші іншим. Особливо, коли інші – твої конкуренти або політичні супротивники. Ще раз наголошую – можна дивуватися, можна обурюватися цим фактом, але в Україні і досі є люди, які переконані, що Сорос мало не у власній валізі возить гроші своїм прихильникам. І нарешті, є ті, хто в усі ці казки не вірить, але просто відчуває до мільярдера антипатію. Чому, наприклад, Леонід Кучма має симпатизувати людині, яка свого часу відверто запропонувала йому піти з посади президента, передавши владу тодішньому прем’єру? Запитання швидше риторичне. Він може зустрічатися з Соросом, обговорювати з них проект “ширша Європа”, перспективи євроінтеграції України і питання свободи преси, вони можуть один одному посміхатися, але всі добре знають – у Кучми гарна пам’ять. А відтак – кому і навіщо зупиняти «антисоросівський вал» у пресі чи затуляти рота комуністам з прогресивними соціалістами? Принаймні, дочасно.
Темник
«29 березня в Україну прибуває вiдомий фiнансовий спекулянт Джордж Сорос.
Коментар: тема важлива й актуальна. Аналiтики припускають, що телеканали широко висвiтлюватимуть подiю, принагiдно розповiдаючи про злочинну тiньову дiяльнiсть Сороса та його структур.
При цьому буде використано таку логiко-iнформацiйну рамку: Джордж Сорос - справжнiй генiй зла. Величезнi капiтали вiн нажив сумнiвним шляхом. У 2002 роцi Паризький суд оштрафував його на 2 мiльйони євро за злочиннi махiнацiї на французькiй бiржi. Всi свої дiї Сорос узгоджує з урядом США. За iнформацiєю деяких зарубiжних аналiтикiв, Сорос також є спiвробiтником впливової таємної органiзацiї, яка обслуговує iнтереси потужних тiньових кланiв Європи та Америки.»
Цей «темник» ніхто нікому не передавав. Він був оприлюднений в програмі «Післязавтра». 22 березня. Текст написаний журналістом, який працює в програмі. За лічені хвилини. Але написати його міг би будь-хто. Якщо більш-менш уважно дивиться загальнонаціональні канали. І розуміє, якою є їхня редакційна політика.
То й хто хоче, може звичайно, посперечатися – тонко чи «товсто» виконувалися редакційні завдання, кому принесла користь брутальність, з якою різали «правду-матку» деякі ведучі або ж який мудрагель вирішив пов’язати Сороса з нищівно розкритикованим ним Березовським. Але всі ці суперечки не змінюють головного – “єдина інформаційна політика” провідних телеканалів до жахливого передбачувана.
Чи варто було очікувати зміни цієї політики після 22 березня? Запитання знову таки риторичне. Чи могла вплинути позицію каналів публікація іншого «темника» в «Українській правді» через день – 24 березня? Очевидно, що ні. Та й чи для цього його оприлюднювали?
Темник-2
В “Післязавтра” від 22 березня ми говорили і про інше. Про реакцію протилежного “медіа-табору”. Нагадаю, ми прогнозували, що опозиційні ЗМІ, у свою чергу, керуватимуться такою “логіко-інформаційною рамкою”:
“1. Джордж Сорос - видатний меценат сучасностi. Саме завдяки його грантам вiтчизнянi вченi пiсля розпаду СРСР отримали змогу продовжити наукову роботу. На його грошi в Українi реалiзовано сотнi освiтнiх програм.
2. Негативне висвiтлення дiяльностi Сороса - нiщо iнше, як чергова атака на "третiй сектор", тобто - неурядовi органiзацiї. Вони муляють очi посадовцям, котрi бояться громАдського контролю своєї дiяльностi.
3. Допомога Сороса органiзацiям, якi спiвчувають опозицiї - нiщо в порiвняннi з росiйськими полiтичними iнвестицiями, спрямованими на забезпечення перемоги кандидата вiд влади.»
Перші два пункти були виконані повністю, на озвучування третьої тези (поки що?) сміливості, вочевидь, не вистачило. Власне, мене особисто здивувало навіть не це. А «надривний» настрій публікацій «на захист Сороса» (ці слова беру в лапки, бо впевнений, що такого захисту він не потребував). Дійшло до того, що Сороса, виявляється, «зрадили». Хто? Українська держава, УТ-1 і «Інтер»! Як на мене, все це більше нагадувало істерику. Можливо саме тому ніхто навіть не подумав хоча б у цих, «викривальних» публікаціях дати приклад сумлінного дотримання розпропагованих журналістських норм. Жодних негативних фактів з біографії героя, жодної критичної думки на адресу «улюбленого мецената», самі лише «схлипування» на кшталт – де ви бачили, щоб Сорос, даючи гроші, щось просив навзаєм? Не бачив, присутнім на зустрічах із «філантропом і меценатом» не був. Але думаю, що великого сенсу щось просити навзаєм у нього й не було. Навіщо, якщо ті, хто отримав гроші від його фонду, так відчайдушно кидаються на захист, навіть коли цього не просять? Ба більше - вимагають того ж від колег-рецепієнтів.
Підкреслюю, я не поділяю думку, що Сорос розсилає співробітникам своїх Фондів або отримувачам допомогу хоча б щось на зразок «темників». Але навіщо так тупо підставлятись? Навіщо давати аргументи на підтримку, скажімо, такої сумнівної тези: «Я ніколи не повірю, що кореспондент чи оглядач, який отримує платню… з грантів Сороса має право на власну точку зору, а тим більше – на об’єктивність». Ці слова належать Юлії Тимошенко, але, гадаю, цієї думки дотримується не лише вона.
«Візантійський» анекдот
До речі, про колег-рецепієнтів. Микола Томенко встиг зарахувати до них навіть Віктора Медведчука. Логіка та ж сама – якщо громадський діяч очолює структуру, яка отримувала кошти від Сороса, він позбавляється права мати про нього іншу думку, окрім позитивної. Інакше – має повернути гроші. Якщо керуватися такою логікою –інші політики так добре ставляться до американського «благодійника», бо не хочуть повертати гранти.
Але, облишмо жарти. Ставлення українських політиків до обставин візиту Сороса насправді обумовлено суто політичним розрахунком. Далі – згідно із розписаними ролями. Леонід Грач з Петром Симоненком попереджують – «де Сорос – там біда», Юлія Тимошенко обурена діями влади, Віктору Ющенку соромно, Дмитро Корчинський піарить своє «Братство» за допомогою клею і майонезу. Дещо несподівано Віктор Янукович підтримує гостя у намірах допомогти Україні забезпечити верховенство права і повідомляє йому, що саме це передбачено політичною реформою. Олександр Мороз мовчить. Воно й зрозуміло. Як «українському лівому» діяльність Сороса, йому подобатися не може, але й діяти за сценарієм комуністів він не може – в Соцінтерні не зрозуміють. Пікатності додає одна обставина. Відомий «борець з сіонізмом» професор Яременко в «Сільських вістях» нещодавно зарахував соросівський фонд «Відродження» до інструментів «чужорідної політичної сили, що фактично контролює міжнародну торгівлю, національний капітал, засоби масової інформації, книговидавничу сферу України». Мороз, Ющенко і Тимошенко підтримали Яременка, назвавши його статтю виваженою і об’єктивною. Лідер “нашоукраїнців”, щоправда, згодом запропонував автору і газеті таки вибачитися. Але Сан Санич стоїть на своєму. І виступати на підтримку “чужорідної політичної сили” йому, мабуть, незручно.
А ось Микола Томенко по всіх усюдах розповідає про “визвольну місію” Сороса. Виявляється, з його приїздом і “темників” поменшало, і боротьба з адмінресурсом почалася. Очолює боротьбу з цим клятим ресурсом… сам президент. І першою перемогою став дозвіл Соросу провести “круглий стіл” з його участю у Лівадійському палаці – останній, як відомо, зараз перебуває у віданні державного управління справами. Ну що ж, перемога і справді суттєва. До того ж не остання. Бо наступного дня адмінресурс зазнав ще відчутнішої поразки – Леонід Кучма таки прийняв Сороса особисто. “Українська правда” цілком серйозно підозрює, що зустріч хотіли зірвати. Цікаво було б і справді подивитися на людину, яка спробувала б скасувати зустріч президента с тим, з ким він справді хотів зустрітися. Схоже, що Томенко вирішив погратися у візантійщину – і закрутити “дорослу” двірцеву інтригу. А вийшов - анекдот. Як на мене – не надто пристойний. І не дуже смішний.
Секрет черпахи Тортили
Найнезабутнішнє враження тижня - зміст бесіди Леоніда Кучми і Джорджа Сороса. Той хто полюбляє страви української політичної кухні – мав бути в захваті! Якщо вірити офіційним джерелам – все виглядало приблизно так. Співбесідники обмінялися думками з приводу геостратегічних викликів і свободи слова, після чого Сорос запитав у Кучми – а чи чув той щось про «темники»? І гадки не маю – відповів гарант. «Філантроп і меценат» розповів. Президент здивувався і обіцяв «розібратися». Сорос вдовольнився відповіддю і повернувся до обговорення концепції «ширша Європа». А вже згодом розповів журналістам – він цілком припускає, що глава держави і справді був заскочений цим запитанням, а інструкції для ЗМІ розсилають якійсь невідомі, які просто «перевищують свою компетенцію». Ви не вірите в цю історію? Дарма. Ви ж повірили в зворушливу історію про те, як Сорос не знав про події у Грузії, а участь в «революції троянд» співробітники його фонду брали як приватні особи, навіть не поставивши «мецената» до відома? Мабуть теж «перевищили свою компетенцію». Теж не вірите? То ж знайте – Сорос ніколи не організовував жодних державних переворотів. Як передає кореспондент УНІАН, він взагалі «не підтримує революції для демократичних перетворень». У Сороса просто «природна антипатія до революцій». Він «завжди підтримує легальні методи». І взагалі – з президентом Кучмою в нього “хороші стосунки”.
Ось так Карабас-Барабас із “темників” перетворився на доброго татуся Карло. Хто знає – чи не це мав на меті автор сценарію від самого початку? Маріонеток використали– і тепер акуратно складуть до шухляди. Наступного разу вони можуть вийти на сцену навіть без ляльковода. Як танцювати – вони знають вже краще за своїх “вчителів”. Акторська майстерність шліфується у жорсткій конкуренції між сусідніми театрами….
Щоправда, секрет черепахи Тортили полягає в тому, що старанність виконавців не перетворює балаган на класичну оперу. Арлекіну не стати Робесп’єром, а П’єро – Дантоном. І революція у їхньому виконанні нагадуватиме в кращому випадку “бунт на колінах”. Проте чи винуваті в цьому лише ляльководи? І чи варто запитувати про імідж країни, коли не цінують навіть власну репутацію?
2004.04.02 | Мінор
Загальне враження - як тільки бачу 1 думку в шатах тисяч слів,
так одразу відчуваю, що мені намагаються задурити голову.Я думаю, що збоченців, окрім тих, для кого це робота, хто б почав читати такі довгі статті можна полічити на пальцях однієї руки.
2004.04.02 | .....................
Даруйте. На "УП" більша частина матеріалів саме такі
А в "Дзеркалі Тижня", то й поготівЇх що - самі збоченці читають?
2004.04.02 | Лікар Айболить
Уточнення: збоченці нічого іншого, крім цього сміття, не читають
і вихваляють.2004.04.02 | Нестор
Ви завжди так безапеляційно говорите про речі,
в яких нічогісінько не тямите?> Мені особосто Сорос НЕ подобається як організатор усіх цих фондів-Відроджень - типу гуманіст і душка. Я в це не вірю. Для мене його фонди це міжнародна мережа збору інформації, лобіювання власних інтересів, дармового придбання авторських прав на винаходи та викачування мізків. Я б це Відродження закрив не вагаючись.
З усьго, що Ви сказали видно, що Ви не маєте ні найменшого відношення до науки і не маєте зеленого поняття про наукову діяльність. І тим не менше все б закрили "не вагаючись". Так можуть говорити лише дуже обмежені люди.
2004.04.02 | Максим’як
Re: Це називається мужнім вчинком? Похвалити зятя Кучми... (-)
2004.04.02 | Вахтанг Кіпіані
Дякую, друже Уколов!
Вікторе, не треба перебільшувати сили моральних уродів з АП. Та і ми не є слабкими. Отже, я не потребую пропозицій щодо зміни роботи. Але за товариську турботу - дякую, але навряд чи про це варто писати на форумах... Навіть такому поважному як вільний форум "Майдан".Вахтанг
2004.04.02 | Предсказамус
Не мое это дело...
... но постинг Уколова ни с какого краю Вам во вред не пошел, хоть и на форуме. Скорее, людей, относящихся к Вам с уважением, стало больше.2004.04.03 | Н.П.
У Кіпіані мама живе в Америці, і це багато пояснює
Чи не хоче хлопчина "звалити" за канаву матеріально забезпеченим біженцем ? Тому і захищає Сороса з Пінчуком. Мама у нього еврейка, а тато грузин. Тато живе в Грузії, а мама в Лос-Анжелосі. Чуть що і можна чкурнути до мами. А нам куди, простим чистокровним українцям податись ? Тому й сидимо і мовчимо в тряпочку бо немаємо семітських спонсорів.2004.04.03 | Предсказамус
Так вот в чем дело!
А я-то дурак, голову себе ломал, а оказалось - продался Кипиани.Помню, как в свое время Сахарова считали героем, диссидентом, а потом умные дяди в погонах советскому народу объяснили, что продался академик янкесам. Да и вообще, как тогда народ узнал, все запроданцы, кто против власти выступал, делали это исключительно за большие зеленые деньги. Помнится еще, никак не мог понять, каким же идиотом надо быть, чтоб променять спокойную и относительно сытую жизнь на сомнительные приключения. Но Вы все эти нюансы, конечно, знаете. Вообще, видать по всему, знающий человек.
2004.04.03 | Вахтанг Кіпіані
У Кіпіані мама живе в Америці, а Буш - рідний дядько
Оце новина! Моя мама, виявляється, єврейка! Ура-а! Тільки неясно, чого я мушу "чкурнути" в Америку, якщо згідно "Закону про повернення" я можу абсолютно вільно виїхати в Ізраїль?...А якщо серьйозно - ти, Н.П., судячи з усього - принаймні, твоєї обізнаності, десь поруч. Мені соромно за тебе і твою брехню. Жаль, що я не можу врізати тобі межи очі. За те, що ти не гідний бути людиною, а є повним лайном.
Поясню. Бути євреєм або мати маму-єврейку - то не біда і не предмет гордості. Бог дає кожному те, що вважає за потрібне. Комусь прізвище на -ко, комусь на -ані, комусь на -ман.
Я маю маму - неєврейку. І люблю, і горджуся нею. Вона вже 10 років сама живе в Америці. Я міг поїхати туди ще студентом, можу поїхати туди зараз, можу ніколи не поїхати. Але не тобі, сучий сину, про це говорити.
Я ніколи не реагую на дурні постінги. Але цей мене дістав своєю брутальністю, бо за сьогодні це вже другий випадок, коли аноніми на форумах вирішили чіплятись до моєї родини... Очевидно, що я дістав їх своїми текстами не менше. Більше я писати в цій гілці не буду. Всіх нормальних людей, яких і на Майдані (дякую, незнайомий мені Предсказамус!), і в Україні абсолютна більшість, а не есдеківських покидьків, запрошую до щирого спілкування - і в реалі, і в Інтернеті.
Вахтанг Кіпіані, http://kipiani.org/
2004.04.03 | Мінор
Чистота підлості і лицемірства не вимірюється, але її пам"ятають
Якщо хтось думає, нешановні колеги-журналісти, що за нової влади вам, про людське око, забудуть те, що ви говорите тепер з екрану, як забули Роману Безсмертному, те, що він говорив, коли був представником президента у парламенті, то може ви і не помиляєтесь. Але зневага і презирство залишаться все одно.За все треба платити. Рано або пізно. У даному випадку не важить є у вас грузино-єврейські батьки чи ви чистої породи. Цінуються вчинки.
А вихід завжди є. Можна перейти в рекламу
Можна залишитись людиною.
А можна продовжувати бути ЧМО на українському телебаченні.
2004.04.05 | Фройд
Здається, у Шевченка чи Франка не було родичів в Америці
А вони при цьому не мовчали.Складається враження, що бажання мовчати залежить не від семітського спонсорства і не від місця проживання родичів, а від того, підарас ти чи ні. Як бачите на прикладі Н.П., серед українців трапляються підараси - зрозуміло, в поганому сенсі цього слова.