Автором сенсації у польському журналі “Wprost” є український жур
04/05/2004 | Спостерігач
Автором сенсації у польському журналі “Wprost” є український журналіст
Пригадуєте оту сенсаційну інформацію про найбагатших людей України, після якої Рінат Ахметов ледь не вивертав кишені перед журналістами і казав, що мав би він приписувані йому грошики, то такого накрутив би? Ну певна річ – пригадуєте, бо всі наші ЗМІ тільки й гуділи тоді, обговорюючи статки наших Крезів – Ахметова, Пінчука і Медведчука. Посилалися при цьому на польський журнал “Wprost”, що опублікував рейтинг спочатку двадцяти п`яти, а за рік п`ятдесяти найбільших багатіїв Східної Європи.
Так ось тримайтеся за стільця, шановні колеги! Польський часопис, що вмить став таким шанованим у нашій країні, був лише своєрідним гучномовцем. А відповідні дослідження в Україні і систематизацію зібраної інформації для нього провів наш співвітчизник – журналіст Орест Сохар, заступник головного редактора журналу “Політика і культура”, того самого, першим шефом якого був славної пам`яті Олександр Кривенко.
У чому сенсаційність? – запитаєте ви. А уявіть, що напишу я десь у нас, мовляв, позашлюбний син Президента України зробив дитинку позашлюбній дочці глави адміністрації свого татуся. І ви скажете, що в автора біла гарячка. Але варто мені послатися при цьому на журнал “Wprost”, газету “New-York Times”, газету “Globe and Mail” або щось подібне, і ви зразу поставитеся до згаданої інформації з повагою.
Отож, опублікуй Орест Сохар такі дані в українських медіях – і на це ніхто не звернув би уваги. Або в кращому випадку хтось із колег піддав би їх суворій перевірці і критиці. Навряд чи проти критики варто було б заперечувати. Адже запитань до результатів рейтингу може бути багато. Наприклад, чому туди потрапив Медведчук, але його товариш і брат Григорій Суркіс опинився поза списком? Пан Грицько, котрий є діловим партнером глави президентської адміністрації, як відомо, свого не упустить і не дуже допустить, аби його обділили. Але до польського видання не виникало жодних запитань. На нього посилалися як на істину в останній інстанції.
Орест Сохар розповідає, що для визначення найбагатших громадян нашої бідної Вітчизни було застосовано спеціальну методологію, на основі якої і виявлялися “переможці”. За його словами, способи визначення найбагатших у пострадянських країнах сильно відрізняються від підходів до розвинених економічно держав. Оскільки ринок непрозорий, оскільки власність часто формально не належить тому, хто нею володіє де-факто, – підрахунки в нас є значно складнішими і суперечливішими. Однак Орест провів їх, спираючись на допомогу фахових фірм.
За словами Ореста Сохара, після оприлюднення результатів рейтингу його “герої” Ахметов і Пінчук почали процес, так би мовити, ідентифікації власності. Тепер деякі підприємства, що належали їм де-факто, стали їм належати ще й де-юре. На його думку, це початок процесу створення прозорого ринку.
“Але застосуй я хоч десять методологій і опублікуй результати в нас, то мало б ефект – з гармати по горобцях, – каже журналіст. – А зі сторінок іноземного видання мало дуже авторитетний і солідний вигляд”.
Письменниця Оксана Забужко у своєму нашумілому романі “Польові дослідження з українського сексу” чи то цитує когось, чи то сама висловлює таку думку, що з`явися в українській літературі новий “Фауст” – він залишиться непоміченим. Певне, це стосується не лише літератури, а й культури загалом, в тому числі і журналістики. Ми все ще продовжуємо переживати період, коли нема пророка у своїй Вітчизні. Тим часом, Захід буває пророком вельми сумнівним. Згадаймо тільки, що свого часу поважна “New-York Temes” брехала про голод в Україні. Автор тієї брехні ще й удостоївся найшановнішої Пулітцерівської премії. Але для нас західні медія продовжують залишатися найвищими авторитетами.
Юрій Луканов, для “Телекритики”
Пригадуєте оту сенсаційну інформацію про найбагатших людей України, після якої Рінат Ахметов ледь не вивертав кишені перед журналістами і казав, що мав би він приписувані йому грошики, то такого накрутив би? Ну певна річ – пригадуєте, бо всі наші ЗМІ тільки й гуділи тоді, обговорюючи статки наших Крезів – Ахметова, Пінчука і Медведчука. Посилалися при цьому на польський журнал “Wprost”, що опублікував рейтинг спочатку двадцяти п`яти, а за рік п`ятдесяти найбільших багатіїв Східної Європи.
Так ось тримайтеся за стільця, шановні колеги! Польський часопис, що вмить став таким шанованим у нашій країні, був лише своєрідним гучномовцем. А відповідні дослідження в Україні і систематизацію зібраної інформації для нього провів наш співвітчизник – журналіст Орест Сохар, заступник головного редактора журналу “Політика і культура”, того самого, першим шефом якого був славної пам`яті Олександр Кривенко.
У чому сенсаційність? – запитаєте ви. А уявіть, що напишу я десь у нас, мовляв, позашлюбний син Президента України зробив дитинку позашлюбній дочці глави адміністрації свого татуся. І ви скажете, що в автора біла гарячка. Але варто мені послатися при цьому на журнал “Wprost”, газету “New-York Times”, газету “Globe and Mail” або щось подібне, і ви зразу поставитеся до згаданої інформації з повагою.
Отож, опублікуй Орест Сохар такі дані в українських медіях – і на це ніхто не звернув би уваги. Або в кращому випадку хтось із колег піддав би їх суворій перевірці і критиці. Навряд чи проти критики варто було б заперечувати. Адже запитань до результатів рейтингу може бути багато. Наприклад, чому туди потрапив Медведчук, але його товариш і брат Григорій Суркіс опинився поза списком? Пан Грицько, котрий є діловим партнером глави президентської адміністрації, як відомо, свого не упустить і не дуже допустить, аби його обділили. Але до польського видання не виникало жодних запитань. На нього посилалися як на істину в останній інстанції.
Орест Сохар розповідає, що для визначення найбагатших громадян нашої бідної Вітчизни було застосовано спеціальну методологію, на основі якої і виявлялися “переможці”. За його словами, способи визначення найбагатших у пострадянських країнах сильно відрізняються від підходів до розвинених економічно держав. Оскільки ринок непрозорий, оскільки власність часто формально не належить тому, хто нею володіє де-факто, – підрахунки в нас є значно складнішими і суперечливішими. Однак Орест провів їх, спираючись на допомогу фахових фірм.
За словами Ореста Сохара, після оприлюднення результатів рейтингу його “герої” Ахметов і Пінчук почали процес, так би мовити, ідентифікації власності. Тепер деякі підприємства, що належали їм де-факто, стали їм належати ще й де-юре. На його думку, це початок процесу створення прозорого ринку.
“Але застосуй я хоч десять методологій і опублікуй результати в нас, то мало б ефект – з гармати по горобцях, – каже журналіст. – А зі сторінок іноземного видання мало дуже авторитетний і солідний вигляд”.
Письменниця Оксана Забужко у своєму нашумілому романі “Польові дослідження з українського сексу” чи то цитує когось, чи то сама висловлює таку думку, що з`явися в українській літературі новий “Фауст” – він залишиться непоміченим. Певне, це стосується не лише літератури, а й культури загалом, в тому числі і журналістики. Ми все ще продовжуємо переживати період, коли нема пророка у своїй Вітчизні. Тим часом, Захід буває пророком вельми сумнівним. Згадаймо тільки, що свого часу поважна “New-York Temes” брехала про голод в Україні. Автор тієї брехні ще й удостоївся найшановнішої Пулітцерівської премії. Але для нас західні медія продовжують залишатися найвищими авторитетами.
Юрій Луканов, для “Телекритики”