Медведчуку може не вистачити голосів на політреформу (/)
04/08/2004 | Shooter
Медведчуку може не вистачити голосів на політреформу
Леонід Амчук, УП
Віктор Медведчук напередодні моменту, коли він може втілити наймасштабніший проект свого життя – моделювання 48-мільйонної країни в центрі Європи. Він значно просунувся у масштабах роботи – у порівняні з попередніми провалами: партією без ідеології, футбольним клубом без перемог, телеканалами без довіри чи обленерго з так до кінця не переможеним Григоришиним.
Чи вдасться задум Медведчука, залежить від результатів роботи, яку він проведе в ніч з середи на четвер. Лідери більшості і комуністи можуть скільки завгодно казати, що за політреформу проголосують 340 депутатів. Насправді, за попередніми підрахунками на 7 квітня виходило, що у прихильників політреформи не було гарантованих 300 голосів. Навіть якщо вчинить акт суїциду і проголосує за зміни до Конституції вся фракція Соціалістичної партії.
Все може вирішити один голос. Арифметика не дуже складна, і про те, що зміни до Конституції коливаються на межі провалу, знає сам Медведчук.
Досить взяти три роздруківки знакових голосувань в рамках політреформи – за пропорційні закони про вибори до Верховної Ради, до місцевих рад та за постанову про порядок розгляду змін до Конституції.
Ці рішення набрали відповідно 255, 267 і 266 голосів.
Безглузді прогнози, що політреформу підтримають 340 голосами, бралися зі стелі: 450 депутатів мінус фракції „Наша Україна” і БЮТ. Насправді ж бухгалтерія зовсім інша.
Отже, спочатку перерахуємо тих, хто беззастережно буде голосувати за: це фракція КПУ (59 депутатів) плюс СДПУ(о) , яка складається з 38 душ. Сумарно 97.
Далі. Аграрна партія підтримає політреформу 15 голосами – шістнадцятий член фракції Катерина Ващук зараз перебуває у лікарні. І, схоже, що її картка для голосування з нею – голос Ващук не враховано у жодному з трьох знакових голосувань, про які говорилося вище.
До речі, „казус Ващук” цікавий тим, що вона не віддала картку навіть попри те, що головний апологет політреформи Петро Симоненко – її родич.
Отже КПУ плюс СДПУ(о) плюс аграрії – 112 депутатів.
Фракція НДП нараховує 14 депутатів. Із них шестеро (Юрій Крук, Олег Зарубінський, Віктор Заїчко, Володимир Кафарський, Сергій Шевчук, Володимир Мовчан) входять до нового міжфракційного об’єднання «Громадянська позиція».
Ці люди заявили про підтримку „істотних прогресивних ідей політичної і конституційної реформи”, але „не поступаючись власними принципам і не виконуючи чужі вузькополітичні і кланові замовлення".
Для подальших розрахунків можна припустити, що з цих шести членів НДП ну принаймні двоє мають намір не голосувати зміни до Конституції. Наприклад, Зарубинський, Кафарський і Шевчук не підтримали ні пропорційний закон про місцеві вибори, ні постанову про процедуру розгляду змін до Конституції.
Загалом же, зараз, у найбільш відповідальний момент Медведчуку може вилізти боком планомірна робота влади проти НДП, а також постійні приниження Пустовойтенка, починаючи від звільнення міністра екології Шевчука. Нагадаємо, що зрештою в цього міністерства забрали найголовніше – розподіл ліцензій на користування надрами – і віддали новоствореному комітету, який очолив СДПУ(о)шник Злочевський.
Однак давайте вважати, що принаймні 12 членів НДП все ж проголосують за політреформу. Тоді КПУ плюс СДПУ(о) плюс аграрії плюс НДП дорівнює 124 депутати.
Фракція „Регіони України” нараховує 68 депутатів. Публічно заявив, що не буде голосувати за політреформу Віктор Мусіяка. Однак окрім нього проти можуть виступити принаймні ще двоє депутатів із фракції Януковича.
Разом з 65 донецькими маємо 192 голоси за політреформу.
У фракції „Трудова Україна-ПППУ” 42 депутати. Проти реформи буде голосувати Станіслав Сташевський – соратник мера Києва Омельченка, який уже встигнув різко розкритикувати зміни до Конституції.
Також проти будуть батько і син Деркачі. Тут Медведчуку теж варто дякувати самому собі. Кампанія судових позовів проти видань медіа-холдингу Деркача була організована групою „Приват”. Деркач не сумнівається, що зробила вона це на замовлення Медведчука.
Є у „Трудовій Україні” ще депутати Віктор Горбачов і Сергій Бичков, які також входять до об’єднання „Громадянська позиція” і які не підтримали жоден із трьох згадуваних на початку законопроектів.
Отже, можна прогнозувати, що з 42 членів фракції „за” проголосують 37. Тож на цей момент маємо 229 гіпотетичних депутатів-прихильників політреформи.
У групі „Демініціативи” (16 душ) політреформу може не підтримати один з двох депутатів, які входять до „Громадянської позиції” – Рябікін або Резнік.
Тобто давайте вважати, що з урахуванням цього зміни до Конституції підтримують 244 при необхідних 300.
З 18 членів групи „Народовладдя” майже точно проти політреформи виступлять троє – Мокроусов (як і Сташевський, є соратником Омельченка), Нечипорук (неодноразово виступав проти змін до Конституції, автор істерики проти Гавриша на підтримку Литвина і взагалі посварився з есдеками). Третій, хто може не підтримати законопроект – Развадовський, проти якого у підконтрольних Медведчуку медіа почали кампанію.
Тож маємо 259 голосів. До них додамо ще 14 депутатів „Народного вибору” – маємо 273.
Далі починається найцікавіше. Медведчук потребує для проведення політреформи 20 голосів соціалістів. СПУ визначатиметься на виконкомі партії і засіданні фракції у четвер зранку. До цього моменту було єдине рішення політради – підтримувати зміни до Конституції, тільки якщо частина статей вступає у силу з 2006 року.
Як відомо, задовольнити цю вимогу неможливо – вирішено голосувати зміни до Основного закону без жодних виправлень.
Крім того, у самій фракції Соцпартії принаймні семеро депутатів не розуміють нинішньої логіки Мороза, який змінами до Конституції зараз віддає всю владу прокучмівському прем’єру.
Проблема ж у тому, що поодинці жоден з цих семи не зможе диктувати волю Морозу. Однак разом вони навряд чи наважаться це зробити.
То ж, виходимо від песимістичного сценарію – всі 20 депутатів-соціалістів за політреформу. Таким чином, число голосів, необхідних для зміни Конституції, збільшується до 293.
Для перемоги Медведчуку треба вісім голосів. Їх більше нема де взяти, як серед позафракційних. Однак всі три попередні голосування із 25 неприкаяних депутатів найбільший результат, які дали ці люди – це... чотири голоси „за”. Якщо казати делікатно, то позафракційних навряд можна назвати палкими прихильниками змін до Конституції.
Всі три рази до цього не голосував Литвин. І в четвер його позиція буде особливо значуща – на нього орієнтується принаймні ще кілька позафракційних. Сам Литвин публічно не заявляв своєї позиції щодо голосування змін до Конституції. Однак під час неформального спілкування заявляв, що не буде голосувати зміни до Основного закону в цілому – через норми імперативного мандату і чисто пропорційних виборів, які закладені у законопроекті.
Крім того, Литвина достатньо сильно накрутили заявами прямо у сесійній залі, що він ходить консультуватися на Банкову. Спікер ледь не кожного засідання виправдовується, і після цього проголосувати „за” зміни до Конституції йому буде непросто.
Потенційно ще один голос АП може дати Олександр Волков – однак до цього три рази він також не голосував „за”. Волков пам’ятає образу на владу і її конкретного героя – Медведчука. І не зрозуміло, чи зможе переконати Волкова своїм дзвінком сам Кучма. Так само до кінця не зрозуміло, чи треба ця реформа самому Кучмі.
У підсумку – не можна виключати, що число прихильників політреформи так і зупиниться на 298 голосах. Хоча цілком можливо, що цей показник переступить через 300 голосів, і Конституцію буде змінено.
Може так статися, що дехто із перерахованих опонентів реформи все ж за нею проголосують. Однак так само ніхто не гарантує, що від неї не відмовляться ті, про кого тут не згадувалося.
Відомо, що головною рушійною силою в українській політиці є страх. Однак депутати мусять вирішити, чого боятися більше? Гніву Медведчука, який у разі провалу політреформи має всі шанси злетіти геть з глави АП? Гніву Кучми, який через півроку має стати пересічним громадянином, і який зараз так чітко і не сказав, що він із сокирою в руках вимагає політреформи?
Гніву Ющенка? Який через ті ж шість місяців може стати новим джерелом страху. Для Ющенка підтримка політреформи – це така ж зрада, як голосування за його відставку з посади прем’єра 26 квітня 2001. Різниця в тому, що тоді він не міг втілити свій гнів у щось небезпечне. Зараз, у разі перемоги на виборах президента – зможе.
Чи, можливо, депутатам варто боятися зовсім іншого – власної немічності?
Леонід Амчук, УП
Віктор Медведчук напередодні моменту, коли він може втілити наймасштабніший проект свого життя – моделювання 48-мільйонної країни в центрі Європи. Він значно просунувся у масштабах роботи – у порівняні з попередніми провалами: партією без ідеології, футбольним клубом без перемог, телеканалами без довіри чи обленерго з так до кінця не переможеним Григоришиним.
Чи вдасться задум Медведчука, залежить від результатів роботи, яку він проведе в ніч з середи на четвер. Лідери більшості і комуністи можуть скільки завгодно казати, що за політреформу проголосують 340 депутатів. Насправді, за попередніми підрахунками на 7 квітня виходило, що у прихильників політреформи не було гарантованих 300 голосів. Навіть якщо вчинить акт суїциду і проголосує за зміни до Конституції вся фракція Соціалістичної партії.
Все може вирішити один голос. Арифметика не дуже складна, і про те, що зміни до Конституції коливаються на межі провалу, знає сам Медведчук.
Досить взяти три роздруківки знакових голосувань в рамках політреформи – за пропорційні закони про вибори до Верховної Ради, до місцевих рад та за постанову про порядок розгляду змін до Конституції.
Ці рішення набрали відповідно 255, 267 і 266 голосів.
Безглузді прогнози, що політреформу підтримають 340 голосами, бралися зі стелі: 450 депутатів мінус фракції „Наша Україна” і БЮТ. Насправді ж бухгалтерія зовсім інша.
Отже, спочатку перерахуємо тих, хто беззастережно буде голосувати за: це фракція КПУ (59 депутатів) плюс СДПУ(о) , яка складається з 38 душ. Сумарно 97.
Далі. Аграрна партія підтримає політреформу 15 голосами – шістнадцятий член фракції Катерина Ващук зараз перебуває у лікарні. І, схоже, що її картка для голосування з нею – голос Ващук не враховано у жодному з трьох знакових голосувань, про які говорилося вище.
До речі, „казус Ващук” цікавий тим, що вона не віддала картку навіть попри те, що головний апологет політреформи Петро Симоненко – її родич.
Отже КПУ плюс СДПУ(о) плюс аграрії – 112 депутатів.
Фракція НДП нараховує 14 депутатів. Із них шестеро (Юрій Крук, Олег Зарубінський, Віктор Заїчко, Володимир Кафарський, Сергій Шевчук, Володимир Мовчан) входять до нового міжфракційного об’єднання «Громадянська позиція».
Ці люди заявили про підтримку „істотних прогресивних ідей політичної і конституційної реформи”, але „не поступаючись власними принципам і не виконуючи чужі вузькополітичні і кланові замовлення".
Для подальших розрахунків можна припустити, що з цих шести членів НДП ну принаймні двоє мають намір не голосувати зміни до Конституції. Наприклад, Зарубинський, Кафарський і Шевчук не підтримали ні пропорційний закон про місцеві вибори, ні постанову про процедуру розгляду змін до Конституції.
Загалом же, зараз, у найбільш відповідальний момент Медведчуку може вилізти боком планомірна робота влади проти НДП, а також постійні приниження Пустовойтенка, починаючи від звільнення міністра екології Шевчука. Нагадаємо, що зрештою в цього міністерства забрали найголовніше – розподіл ліцензій на користування надрами – і віддали новоствореному комітету, який очолив СДПУ(о)шник Злочевський.
Однак давайте вважати, що принаймні 12 членів НДП все ж проголосують за політреформу. Тоді КПУ плюс СДПУ(о) плюс аграрії плюс НДП дорівнює 124 депутати.
Фракція „Регіони України” нараховує 68 депутатів. Публічно заявив, що не буде голосувати за політреформу Віктор Мусіяка. Однак окрім нього проти можуть виступити принаймні ще двоє депутатів із фракції Януковича.
Разом з 65 донецькими маємо 192 голоси за політреформу.
У фракції „Трудова Україна-ПППУ” 42 депутати. Проти реформи буде голосувати Станіслав Сташевський – соратник мера Києва Омельченка, який уже встигнув різко розкритикувати зміни до Конституції.
Також проти будуть батько і син Деркачі. Тут Медведчуку теж варто дякувати самому собі. Кампанія судових позовів проти видань медіа-холдингу Деркача була організована групою „Приват”. Деркач не сумнівається, що зробила вона це на замовлення Медведчука.
Є у „Трудовій Україні” ще депутати Віктор Горбачов і Сергій Бичков, які також входять до об’єднання „Громадянська позиція” і які не підтримали жоден із трьох згадуваних на початку законопроектів.
Отже, можна прогнозувати, що з 42 членів фракції „за” проголосують 37. Тож на цей момент маємо 229 гіпотетичних депутатів-прихильників політреформи.
У групі „Демініціативи” (16 душ) політреформу може не підтримати один з двох депутатів, які входять до „Громадянської позиції” – Рябікін або Резнік.
Тобто давайте вважати, що з урахуванням цього зміни до Конституції підтримують 244 при необхідних 300.
З 18 членів групи „Народовладдя” майже точно проти політреформи виступлять троє – Мокроусов (як і Сташевський, є соратником Омельченка), Нечипорук (неодноразово виступав проти змін до Конституції, автор істерики проти Гавриша на підтримку Литвина і взагалі посварився з есдеками). Третій, хто може не підтримати законопроект – Развадовський, проти якого у підконтрольних Медведчуку медіа почали кампанію.
Тож маємо 259 голосів. До них додамо ще 14 депутатів „Народного вибору” – маємо 273.
Далі починається найцікавіше. Медведчук потребує для проведення політреформи 20 голосів соціалістів. СПУ визначатиметься на виконкомі партії і засіданні фракції у четвер зранку. До цього моменту було єдине рішення політради – підтримувати зміни до Конституції, тільки якщо частина статей вступає у силу з 2006 року.
Як відомо, задовольнити цю вимогу неможливо – вирішено голосувати зміни до Основного закону без жодних виправлень.
Крім того, у самій фракції Соцпартії принаймні семеро депутатів не розуміють нинішньої логіки Мороза, який змінами до Конституції зараз віддає всю владу прокучмівському прем’єру.
Проблема ж у тому, що поодинці жоден з цих семи не зможе диктувати волю Морозу. Однак разом вони навряд чи наважаться це зробити.
То ж, виходимо від песимістичного сценарію – всі 20 депутатів-соціалістів за політреформу. Таким чином, число голосів, необхідних для зміни Конституції, збільшується до 293.
Для перемоги Медведчуку треба вісім голосів. Їх більше нема де взяти, як серед позафракційних. Однак всі три попередні голосування із 25 неприкаяних депутатів найбільший результат, які дали ці люди – це... чотири голоси „за”. Якщо казати делікатно, то позафракційних навряд можна назвати палкими прихильниками змін до Конституції.
Всі три рази до цього не голосував Литвин. І в четвер його позиція буде особливо значуща – на нього орієнтується принаймні ще кілька позафракційних. Сам Литвин публічно не заявляв своєї позиції щодо голосування змін до Конституції. Однак під час неформального спілкування заявляв, що не буде голосувати зміни до Основного закону в цілому – через норми імперативного мандату і чисто пропорційних виборів, які закладені у законопроекті.
Крім того, Литвина достатньо сильно накрутили заявами прямо у сесійній залі, що він ходить консультуватися на Банкову. Спікер ледь не кожного засідання виправдовується, і після цього проголосувати „за” зміни до Конституції йому буде непросто.
Потенційно ще один голос АП може дати Олександр Волков – однак до цього три рази він також не голосував „за”. Волков пам’ятає образу на владу і її конкретного героя – Медведчука. І не зрозуміло, чи зможе переконати Волкова своїм дзвінком сам Кучма. Так само до кінця не зрозуміло, чи треба ця реформа самому Кучмі.
У підсумку – не можна виключати, що число прихильників політреформи так і зупиниться на 298 голосах. Хоча цілком можливо, що цей показник переступить через 300 голосів, і Конституцію буде змінено.
Може так статися, що дехто із перерахованих опонентів реформи все ж за нею проголосують. Однак так само ніхто не гарантує, що від неї не відмовляться ті, про кого тут не згадувалося.
Відомо, що головною рушійною силою в українській політиці є страх. Однак депутати мусять вирішити, чого боятися більше? Гніву Медведчука, який у разі провалу політреформи має всі шанси злетіти геть з глави АП? Гніву Кучми, який через півроку має стати пересічним громадянином, і який зараз так чітко і не сказав, що він із сокирою в руках вимагає політреформи?
Гніву Ющенка? Який через ті ж шість місяців може стати новим джерелом страху. Для Ющенка підтримка політреформи – це така ж зрада, як голосування за його відставку з посади прем’єра 26 квітня 2001. Різниця в тому, що тоді він не міг втілити свій гнів у щось небезпечне. Зараз, у разі перемоги на виборах президента – зможе.
Чи, можливо, депутатам варто боятися зовсім іншого – власної немічності?