Біг по колу в комунальному тунелі (/)
04/15/2004 | Роман ShaRP
http://www.zn.kiev.ua/nn/show/487/46002/
БІГ ПО КОЛУ В КОМУНАЛЬНОМУ ТУНЕЛІ
Світлана ІСАЧЕНКО
(Чернівці)
Комунальні тарифи уже давно завмерли на високому старті і за першим сигналом готові, до жаху переважної більшості громадян, блискавкою рвонути вперед. І без того нервозну ситуацію активно підігрівають керівники житлово-комунального господарства, стверджуючи, що за старими розцінками вони працювати ніяк не можуть. Однак аудиторський звіт органів Державної контрольно-ревізійної служби, яка досліджувала причини збитковості підприємств ЖКГ країни на прикладі всіх її регіонів, свідчить, що комунальники трохи лукавлять, а подекуди й безсоромно обманюють громадськість, запевняючи, що єдиним порятунком і для галузі, й для споживачів є стрибок цін на їхні послуги.
Збитки житлово-комунального господарства і справді є астрономічними. У 2002 році становили 650 млн. гривень, а минулоріч собівартість комунальних послуг перевищила нараховану в галузі суму доходів майже на мільярд. Загальні ж борги за спожиті житлово-комунальні послуги досягли вже 8,6 млрд. грн., з них 5 — за населенням. Але перш ніж співчувати житловикам, не зайве подивитися, з чого ті мільярди складаються. Як з’ясували ревізори, третина річної суми збитків ЖКГ країни — не що інше, як понаднормативні й невиробничі втрати його підприємств і організацій.
Комунальники райцентру Заставна, що на Буковині, влаштували містові сюрприз — підняли ціни на воду одразу в кілька разів. Мовляв, існуючі тарифи не відповідають реальним витратам місцевого водоканалу. Кубометр води став коштувати 6 грн. (У Чернівцях при наявності лічильника він коштує, для порівняння, трохи більше гривні.) Мешканці Заставни зустріли новину навдивовижу спокійно. Мітингів із перекриттям міських магістралей, як це було з аналогічних причин, приміром, у Чернігові, не влаштовували. Просто за останні місяці різко впала проплата за користування комунальним водопроводом.
У ситуацію втрутилося обласне КРУ разом з Чернівецьким територіальним відділенням Антимонопольного комітету. Зараз ці поважні організації з’ясовують, наскільки виправданим є подорожчання заставнянської води. Висновок, швидше за все, буде таким же, як при нещодавньому аудиторському аналізі формування собівартості комунальних послуг в сусідніх Сокирянах і Новодністровську, мешканці яких довгий час нарікали на надто високі тарифи і надто низьку якість роботи місцевих комунальних служб.
Після ретельних перевірок чернівецькі ревізори встановили, що комунальники Сокирянщини, визначаючи тарифи, без найменшого докору сумління переклали на плечі споживачів усі свої невиробничі витрати. Протягом останніх двох років районне управління житлово-комунального господарства безпідставно віднесло на собівартість комунальних послуг 270 тис. гривень податкового боргу, 21 тис. незаконно виплаченої своїм працівникам зарплати, ще й завищило амортизацію на теплову, каналізаційну та водопровідну мережі. А Новодністровський тепловодоканал у тарифи на воду і тепло торік зарахував 20% від загальної суми своїх збитків. Внаслідок цього городяни мали з власних кишень відшкодувати йому не багато — не мало 87 тис. гривень.
У масштабах країни ці цифри взагалі приголомшливі. За даними аудиторського звіту державної контрольно-ревізійної служби, практично всі підприємства та організації житлово-комунального господарства, користуючись відсутністю будь-яких обмежень у формуванні своєї витратної частини, а також фінансового контролю з боку власників майна, допускають порушення при перерахунках собівартості наданих послуг, зрозуміло, у бік їх подорожчання. А це десь 220 млн. грн. у рік.
Один із недоліків господарювання, який усіляко намагалися приховати і який виплив на поверхню саме завдяки ревізорам, — громіздка і високозатратна, як у жодній іншій галузі, система управління ЖКГ. Виявляється, в країні на кожних трьох працівників, які реально піклуються про стан комунального житла, припадає один управлінець. При цьому, що цікаво, чисельність управлінського персоналу аж ніяк не залежить від загальної площі житла та квартир, що обслуговуються певним комунальним підприємством. А ефективність управлінських рішень, що ще цікавіше, зворотно пропорційна кількості керівників: чим їх більше, тим збитковіше працює підприємство і гірші його послуги.
Пояснюється цей парадокс передусім низькою кваліфікацією бухгалтерських і управлінських кадрів, що й призводить до значних фінансових порушень і в цілому негативно позначається на фінансовому стані галузі. Через це й великі недостачі матеріальних цінностей, грошових коштів, заниження вартості активів, вакханалія в орендній платі. Лише на заниженні розміру орендних ставок (умисному чи ні — інше питання) житлове господарство за два останні роки втратило більш як 12 млн. грн. доходів, які аж ніяк йому не завадили б. Але що найприкріше, уся ця величезна армія управлінців абсолютно не знає, що робити і як реформувати не на словах доведене до ручки житлово-комунальне господарство. А це майже чверть основних фондів держави і 5% працездатного населення.
Видимість кардинальних реформ тривалий час створювали численні державні програми, жодна з яких, однак, так і не виконується. Скільки було гарних розмов і гучних постанов про необхідність обліку водо- і теплопостачання, що у свою чергу стало б дієвим кроком для стабілізації тарифної політики галузі. Та хоч на якому високому рівні визначали завдання, нині лише третина житлових будинків оснащена лічильниками холодної води, а теплової енергії — взагалі якихось 9%.
Але, як навчає життя, якщо програма не виконується — це комусь потрібно. Виявляється, передусім підприємствам водопостачання та водовідведення, які зовсім не переймаються відсутністю обліку води. Як засвідчили результати тих же аудиторських досліджень, при стовідсотковому обладнанні квартир чи будинків водолічильниками їхні доходи істотно зменшаться. У виграші й енергопостачальники. Оскільки немає обліку реального витрачання теплової енергії, то житлове господарство нічого не відає про її спожиті обсяги. Чим і користуються акціонерні енергетичні компанії, пред’являючи жекам до оплати за свої послуги на десятки мільйонів гривень більше від суми, яку останні нараховують населенню відповідно до затверджених норм.
Втім, зайве звинувачувати комунальників у таких високих матеріях, як відсутність реформ. Хай би вже навели елементарний порядок у своєму господарстві. Жахлива зношеність мереж, фізично і морально застаріле обладнання призводять до критичних втрат води, тепла та електроенергії, котрі потім частково покриваються за рахунок населення. У Чернівцях, приміром, 40 відсотків поданої в мережу води виливається десь дорогою до споживача. Буковинців може втішити хіба що той факт, що в Миколаївській області втрати води становлять усі 60%. Та й куди ж, урешті, воді діватися, якщо половина чернівецьких водопровідних і каналізаційних мереж в аварійному стані? Лагодити їх у місцевого водоканалу немає коштів. Отак течуть ріки через діряві труби просто в грунт, посилюючи характерні для міста зсувні процеси. Туди ж, а не в батареї, іде чимала частка тепла від «Чернівцітепломережі», технічне оснащення якої відповідає рівню 60-х років.
Сім мільйонів гривень, що їх уперше за часи незалежності виділено області з держбюджету на реформування її занедбаного житлово-комунального господарства, не вистачить навіть на латання дірок у водопровідних трубах. Однак і підняття тарифів не зарадить, хоча вони насправді сьогодні є меншими за фактичні затрати комунальників. Шоста частина населення країни не в змозі розраховуватись за комунальні послуги навіть за старими тарифами. Кожний власник особового рахунку в середньому повинен заплатити за них 27% прожиткового мінімуму. А пенсіонер взагалі усі 33%, хоча прожитковий мінімум передбачає утричі меншу норму. Тож нічого дивуватися, що середньостатистична українська сім’я протягом 11,6 місяця не оплачувала рахунків.
— Питання збільшення тарифів повинно розглядатися одночасно з фінансуванням заходів з модернізації всього житлово-комунального сектора, — каже начальник КРУ в Чернівецькій області Іван Дребот. — Для цього кожний населений пункт повинен мати бізнес-план розвитку свого комунального господарства. На жаль, таких планів немає, як і ефективного управління системою ЖКГ. Переконаний, що за таких умов підняття тарифів лише ще глибше зажене проблеми галузі в і без того темний, холодний та вогкий комунальний тунель
БІГ ПО КОЛУ В КОМУНАЛЬНОМУ ТУНЕЛІ
Світлана ІСАЧЕНКО
(Чернівці)
Комунальні тарифи уже давно завмерли на високому старті і за першим сигналом готові, до жаху переважної більшості громадян, блискавкою рвонути вперед. І без того нервозну ситуацію активно підігрівають керівники житлово-комунального господарства, стверджуючи, що за старими розцінками вони працювати ніяк не можуть. Однак аудиторський звіт органів Державної контрольно-ревізійної служби, яка досліджувала причини збитковості підприємств ЖКГ країни на прикладі всіх її регіонів, свідчить, що комунальники трохи лукавлять, а подекуди й безсоромно обманюють громадськість, запевняючи, що єдиним порятунком і для галузі, й для споживачів є стрибок цін на їхні послуги.
Збитки житлово-комунального господарства і справді є астрономічними. У 2002 році становили 650 млн. гривень, а минулоріч собівартість комунальних послуг перевищила нараховану в галузі суму доходів майже на мільярд. Загальні ж борги за спожиті житлово-комунальні послуги досягли вже 8,6 млрд. грн., з них 5 — за населенням. Але перш ніж співчувати житловикам, не зайве подивитися, з чого ті мільярди складаються. Як з’ясували ревізори, третина річної суми збитків ЖКГ країни — не що інше, як понаднормативні й невиробничі втрати його підприємств і організацій.
Комунальники райцентру Заставна, що на Буковині, влаштували містові сюрприз — підняли ціни на воду одразу в кілька разів. Мовляв, існуючі тарифи не відповідають реальним витратам місцевого водоканалу. Кубометр води став коштувати 6 грн. (У Чернівцях при наявності лічильника він коштує, для порівняння, трохи більше гривні.) Мешканці Заставни зустріли новину навдивовижу спокійно. Мітингів із перекриттям міських магістралей, як це було з аналогічних причин, приміром, у Чернігові, не влаштовували. Просто за останні місяці різко впала проплата за користування комунальним водопроводом.
У ситуацію втрутилося обласне КРУ разом з Чернівецьким територіальним відділенням Антимонопольного комітету. Зараз ці поважні організації з’ясовують, наскільки виправданим є подорожчання заставнянської води. Висновок, швидше за все, буде таким же, як при нещодавньому аудиторському аналізі формування собівартості комунальних послуг в сусідніх Сокирянах і Новодністровську, мешканці яких довгий час нарікали на надто високі тарифи і надто низьку якість роботи місцевих комунальних служб.
Після ретельних перевірок чернівецькі ревізори встановили, що комунальники Сокирянщини, визначаючи тарифи, без найменшого докору сумління переклали на плечі споживачів усі свої невиробничі витрати. Протягом останніх двох років районне управління житлово-комунального господарства безпідставно віднесло на собівартість комунальних послуг 270 тис. гривень податкового боргу, 21 тис. незаконно виплаченої своїм працівникам зарплати, ще й завищило амортизацію на теплову, каналізаційну та водопровідну мережі. А Новодністровський тепловодоканал у тарифи на воду і тепло торік зарахував 20% від загальної суми своїх збитків. Внаслідок цього городяни мали з власних кишень відшкодувати йому не багато — не мало 87 тис. гривень.
У масштабах країни ці цифри взагалі приголомшливі. За даними аудиторського звіту державної контрольно-ревізійної служби, практично всі підприємства та організації житлово-комунального господарства, користуючись відсутністю будь-яких обмежень у формуванні своєї витратної частини, а також фінансового контролю з боку власників майна, допускають порушення при перерахунках собівартості наданих послуг, зрозуміло, у бік їх подорожчання. А це десь 220 млн. грн. у рік.
Один із недоліків господарювання, який усіляко намагалися приховати і який виплив на поверхню саме завдяки ревізорам, — громіздка і високозатратна, як у жодній іншій галузі, система управління ЖКГ. Виявляється, в країні на кожних трьох працівників, які реально піклуються про стан комунального житла, припадає один управлінець. При цьому, що цікаво, чисельність управлінського персоналу аж ніяк не залежить від загальної площі житла та квартир, що обслуговуються певним комунальним підприємством. А ефективність управлінських рішень, що ще цікавіше, зворотно пропорційна кількості керівників: чим їх більше, тим збитковіше працює підприємство і гірші його послуги.
Пояснюється цей парадокс передусім низькою кваліфікацією бухгалтерських і управлінських кадрів, що й призводить до значних фінансових порушень і в цілому негативно позначається на фінансовому стані галузі. Через це й великі недостачі матеріальних цінностей, грошових коштів, заниження вартості активів, вакханалія в орендній платі. Лише на заниженні розміру орендних ставок (умисному чи ні — інше питання) житлове господарство за два останні роки втратило більш як 12 млн. грн. доходів, які аж ніяк йому не завадили б. Але що найприкріше, уся ця величезна армія управлінців абсолютно не знає, що робити і як реформувати не на словах доведене до ручки житлово-комунальне господарство. А це майже чверть основних фондів держави і 5% працездатного населення.
Видимість кардинальних реформ тривалий час створювали численні державні програми, жодна з яких, однак, так і не виконується. Скільки було гарних розмов і гучних постанов про необхідність обліку водо- і теплопостачання, що у свою чергу стало б дієвим кроком для стабілізації тарифної політики галузі. Та хоч на якому високому рівні визначали завдання, нині лише третина житлових будинків оснащена лічильниками холодної води, а теплової енергії — взагалі якихось 9%.
Але, як навчає життя, якщо програма не виконується — це комусь потрібно. Виявляється, передусім підприємствам водопостачання та водовідведення, які зовсім не переймаються відсутністю обліку води. Як засвідчили результати тих же аудиторських досліджень, при стовідсотковому обладнанні квартир чи будинків водолічильниками їхні доходи істотно зменшаться. У виграші й енергопостачальники. Оскільки немає обліку реального витрачання теплової енергії, то житлове господарство нічого не відає про її спожиті обсяги. Чим і користуються акціонерні енергетичні компанії, пред’являючи жекам до оплати за свої послуги на десятки мільйонів гривень більше від суми, яку останні нараховують населенню відповідно до затверджених норм.
Втім, зайве звинувачувати комунальників у таких високих матеріях, як відсутність реформ. Хай би вже навели елементарний порядок у своєму господарстві. Жахлива зношеність мереж, фізично і морально застаріле обладнання призводять до критичних втрат води, тепла та електроенергії, котрі потім частково покриваються за рахунок населення. У Чернівцях, приміром, 40 відсотків поданої в мережу води виливається десь дорогою до споживача. Буковинців може втішити хіба що той факт, що в Миколаївській області втрати води становлять усі 60%. Та й куди ж, урешті, воді діватися, якщо половина чернівецьких водопровідних і каналізаційних мереж в аварійному стані? Лагодити їх у місцевого водоканалу немає коштів. Отак течуть ріки через діряві труби просто в грунт, посилюючи характерні для міста зсувні процеси. Туди ж, а не в батареї, іде чимала частка тепла від «Чернівцітепломережі», технічне оснащення якої відповідає рівню 60-х років.
Сім мільйонів гривень, що їх уперше за часи незалежності виділено області з держбюджету на реформування її занедбаного житлово-комунального господарства, не вистачить навіть на латання дірок у водопровідних трубах. Однак і підняття тарифів не зарадить, хоча вони насправді сьогодні є меншими за фактичні затрати комунальників. Шоста частина населення країни не в змозі розраховуватись за комунальні послуги навіть за старими тарифами. Кожний власник особового рахунку в середньому повинен заплатити за них 27% прожиткового мінімуму. А пенсіонер взагалі усі 33%, хоча прожитковий мінімум передбачає утричі меншу норму. Тож нічого дивуватися, що середньостатистична українська сім’я протягом 11,6 місяця не оплачувала рахунків.
— Питання збільшення тарифів повинно розглядатися одночасно з фінансуванням заходів з модернізації всього житлово-комунального сектора, — каже начальник КРУ в Чернівецькій області Іван Дребот. — Для цього кожний населений пункт повинен мати бізнес-план розвитку свого комунального господарства. На жаль, таких планів немає, як і ефективного управління системою ЖКГ. Переконаний, що за таких умов підняття тарифів лише ще глибше зажене проблеми галузі в і без того темний, холодний та вогкий комунальний тунель