04/22/2004 | observer

Кудетологія: український варіант


Чи вдасться замести сліди організаторам кримінального перевороту в Мукачеві?

Коли перший шок від того, що відбулося в Мукачеві, поступився місцем спробам аналізу і з’ясуванню причин і наслідків та пошуків винуватців – стало ясно , що значна частина представників українського політикуму так повністю і не "в’їхала" і, що називається, гідно не оцінила значимість мукачівських подій. Навіть при тому, що в ході парламентського обговорення мукачівських виборів давалися достатньо жорсткі і, в цілому, адекватні оцінки і були сформульовані достатньо справедливі вимоги на основі цих оцінок. Хочеться віддати належне керівнику парламентської робочої групи віце-спікеру Олександру Зінченку – озвучений ним консолідований висновок можна назвати найбільш адекватним реальній картині подій. Пишу про це відповідально, оскільки переважна більшість подій відбувалась в мене на очах.

В той же час, активні спроби об’єднаних есдеків в особі їх головного речника (а за сумісництвом – активного організатора мукачівського „перевороту”)Нестора Шуфрича за підтримки підконтрольних телеканалів дезавуювати висновки парламентської робочої групи на чолі з Олександром Зінченком свідчать про те, що здійснюються і будуть здійснюватися надалі активні намагання замести сліди беззаконня і корупції.

Тому не зайвим буде коротко навести (і заодно підтвердити)факти, очевидцем яких кореспонденту „Телекритики” довелося бути в Мукачеві минулого уік-енду.

Справді, у переддень виборів, протягом усієї суботи територіальна виборча комісія була неприступною для представників преси. Оскільки головною інтригою суботи було те, чи вдасться виборча комісія до зняття кандидата від „Нашої України”, журналісти буквально взяли в облогу ТВК – як з парадного, так і з „чорного” ходу. Міліціонери не дозволяли увійти до комісії з різними поясненнями – посилалися на розпорядження голови ТВК Юрія Перести або навіть на те, що ...загубили ключі. З великими трудами до комісії вдалося зайти одному із кандидатів - Золтану Лендєлу, колишньому віце-меру, який хотів подати заяву про зняття. Спецкору „Телекритики” вдалося коротко поспілкуватися з паном Лендєлом. Він заявив про грубі порушення виборчого законодавства, які тривали протягом усієї кампанії, зокрема, про повну ангажованість на користь есдеківського кандидата майже всіх місцевих ЗМІ, а також про погрози і побиття керівників тих закладів, де проводили зустрічі інші кандидати.

Очікування з суботи на неділю затяглось аж до половини другої ночі. До ТВК не пускали і керівників дільничних комісій, які приїхали за бюлетенями. Така таємничість, очевидно, не була зайвою – аналітики та народні депутати стверджували, що питання про зняття Віктора Балоги вирішується у Києві, на найвищому рівні. Для цього були заготовлені аж три оперативно прийнятих судових рішення. Лише пізно вночі стало відомо, що Балога залишився у списках кандидатів.

У день голосування до 10 години ранку журналістам так і не вдавалося поспілкуватися з паном Перестою. О 8.30 старший інспектор Воловецького РВ УВС Михайло Беренич відмовив у доступі у приміщення територіальної виборчої комісії делегації Київської незалежної медіа-профспілки, кореспонденту „Телекритики” та медіа юристу Тетяні Котюжинській. Про це були складені відповідні акти. Були також проблеми з доступом на виборчі дільниці. Масове перешкоджання у доступі до інформації журналістам та спостерігачам підтвердив і речник КВУ Олександр Черненко , який особливо відзначив 15, 16, 38 і 25 виборчі дільниці, де журналістів відмовлялися реєструвати та пускати до приміщень.

І все ж делегація Київської незалежної медіа-профспілки, до якої входив і кореспондент „Телекритики” пробилася ранком у неділю до голови ТВК. На переговори з журналістами Юрій Переста вийшов у супроводі нардепа від СДПУ(о) Володимира Зайця(непоганий приклад незаангажованості виборчої комісії!). Він запевнив делегацію КНМП, що забезпечить безперешкодний доступ журналістів до усіх виборчих дільниць міста, порадивши у разі проблем звертатися особисто до нього. Обмежений доступ журналістів у ніч з 17-го квітня пояснив великою кількістю спостерігачів та неготовністю приміщення ТВК вмістити усіх бажаючих журналістів. Взагалі, Юрій Переста справив враження літньої, не надто здорової людини, якій навряд чи під силу займати принципову позицію в ході гострого політичного протистояння

Треба визнати, що протягом дня голосування більшість журналістів не мали особливих проблем з доступом на виборчі дільниці(тепер зрозуміло, що організатори грандіозної виборчої підтасовки робили ставку зовсім не на дільниці). Зафіксовані факти порушень стосувалися, передусім, спостерігачів, які змушені були реєструватися як журналісти – головний наслідок законодавчого відсторонення громадських організацій від спостереження за ходом виборів.

Тим часом , протягом усього недільного дня на головній площі Мукачева і прилеглих вулицях концентрувалися групи молодих людей, як вже звично стало їх описувати – з характерною зовнішністю. Характерність полягала в тому, що ці персонажі навіювали спогади про „славні рекетирські часи” початку 90-х років. Як сказав би Остап Бендер, „в столиці таких субтропіків уже не зустрінеш, а на периферії ще зустрічаються”. Той факт, що серед керівників цих груп були лідери місцевих організованих злочинних груп, підтвердили і присутні закарпатські журналісти. Час від часу серед цих груп зупинялася машина народного депутата Шуфрича, який вступав з ними в активні переговори.

Як полюбив казати останнім часом сам Шуфрич – „я не хочу нікого звинувачувати, але...”. Принаймні, людина, яка турбується про власну репутацію, могла б і обійти колоритних персонажів стороною. Це, звісно, жарт, бо роль Шуфрича, як координатора всієї мукачівської „акції”, була очевидною з самого початку. Що, втім, не заважає йому зараз із серйозним виглядом стверджувати, що всі провокації на дільницях чинили „хлопці в жовтих майках. На майках було написано щось типу "пора обирати" чи "пора робити вибір".”(вочевидь, маються на увазі спостерігачі з Коаліції громадських організації „Свобода вибору”, переважно із студентської молоді, яких досить легко відрізнити від „братків” навіть за антропометричними даними).

Роль же, яка відводилась власне кримінальним групам, стала зрозумілою дещо пізніше. Коли одразу з моменту закриття виборчих дільниць вони заблокували входи до їх приміщень. Це трапилося майже на всіх дільницях. На дільниці №8, яка знаходиться в самому центрі Мукачевого „братків” не стримала навіть присутність великої кількості журналістів, які базувалися неподалік у готелі „Зірка”. Дивні речі почали творитися на інших дільницях – на кількох розпочався повноцінний штурм , причому лише де-не-де міліція чинила опір. В центрі міста працівники міліції, яких ще зранку була неймовірна кількість, просто „розтанули” в повітрі.

Представники Київської незалежної медіа-профспілки подзвонили черговому Міністерства внутрішніх справ у Київ і, описавши ситуацію, попросили повернути міліцію на вулиці – в першу чергу до виборчих дільниць. Черговий пообіцяв негайно вжити заходів, але реального результату цих обіцянок дочекатися так і не вдалося. Наслідком став розгром приміщень кількох дільничних комісій. За твердженням керівника Фундації Регіональних Ініціатив Олександра Солонтая, нападом керували депутат облради від СДПУ(о) Мирослав Щербей та пан Іщенко на прозвісько „Кисля”. Координував ці дії нардеп Шуфрич.

За неперевіреними свідченнями місцевих журналістів, глава президентської Адміністрації Віктор Медведчук вночі з 18 на 19 квітня прилетів до Ужгорода з неофіційним візитом і особисто,безпосередньо з приміщення Закарпатської ОДА, керував подіями у м. Мукачевому до ранку. Можливо, саме тому перші особи міліції та Адміністрації не поїхали до Мукачевого о 1.00 неділі, щоб особисто розібратися в ситуації, що почала набирати неконтрольованого розвитку, хоча для цього потрібно щонайбільше 40 хв.

Що було далі – відомо. Заблокувавшись у приміщенні ратуші, за допомогою скоординовано діючих кримінальних груп і підрозділу міліцейського спецназу, тервиборчком оголосив про перемогу Ернеста Нусера, хоча завірені копії протоколів дільничних комісій засвідчували перевагу іншого кандидата. Спроба нардепів з „НУ” ознайомитися з протоколом засідання ТВК закінчилась скандалом і бійкою.

На наступний день, начебто, було проведено сесію Мукачівської міськради (яка, як підтвердив віце-спікер Зінченко, не залишила по собі жодних матеріальних слідів – на зразок протоколів), де Ернест Нусер склав присягу як новообраний мер.

Після того відбулося одномоментно, як по команді, зникнення всіх членів тервиборчкому на чолі з головою Юрієм Перестою, місцезнаходження якого досі невідоме. Повідомлення про його госпіталізацію в облкардіодиспансер з діагнозом "інфаркт" медики не підтвердили. Не вдалося парламентській робочій групі зустрітися і з самим "переможцем" Ернестом Нусером, хоча вже у вівторок він з’явився у ефірі Першого національного, в програмі "Саме той".

В ніч на вівторок відбулося також зникнення документів територіальної виборчої комісії.

Тим часом, на головних телеканалах (УТ-1,"Інтер" і "1+1")ситуація навколо мукачівських виборів, фактично, ігнорується або подається відверто тенденційно. Головним коментатором подій виступає один з їх ініціаторів Нестор Шуфрич, який взяв на себе і нелегку, треба сказати, місію "окозамилювання". Справа дійшла до того, що на "плюсах" журналісти, схоже, відмовились від озвучування сюжету про парламентське обговорення ситуації в Мукачеві. І замість Наталки Фіцич, яку в цей день бачили всі журналісти у парламенті зі знімальною групою каналу, текст начитував чийсь невідомий чоловічий голос. Все це - вірна ознака того, що на журналістів чиниться потужний тиск.

Таким чином, події навколо виборів у Мукачевому можна оцінити як класичний зразок політичного перевороту, здійснений у відповідності із принципами науки про перевороти – так званої кудетології (з французької – науки про удар). Такий собі безкровний(якщо не рахувати побитих нардепів та спостерігачів) переворот з формальним використанням демократичної процедури і повною зневагою до її суті. За участю спеціально мобілізованих кримінальних структур, які діяли скоординовано з органами внутрішніх справ і місцевою владою – під керівництвом державного посадовця високого рангу і за мовчазної згоди Президента країни. Який(з його слів) був недостатньо і однобічно поінформований – зрозуміло ким. Плюс до того – переворот, забезпечений інформаційною підтримкою.

Зрозуміло, що термін "переворот" незвичний для сучасного політичного словника – занадто жорсткий і страшний, і на шляху до його усвідомлення лежить потужний психологічний бар’єр. Тим часом, тепер це слово доведеться засвоїти українським політикам, хоч вони явно надають перевагу виразам типу "загострення політичного протистояння" і їм подібним. Згадаємо, що масштаб застережних заходів, які мали цивілізованим чином перешкодити традиційним маніпуляціям влади, був у Мукачеві справді аномальним – по кількості прибулих туди спостерігачів, і нардепів, і журналістів. Не спрацювали вони лише з однієї причини – бо в Мукачеві зіткнулися саме з політичним переворотом, який здійснюється за принципами, діагонально протилежними будь-яким демократичним процедурам. Хоча не можу не зазначити, що й у цій ситуації дії спостерігачів і народних депутатів могли б бути значно організованішими і активнішими – спроби позмагатися з "беркутівцями" на кулаках, що називається, "после драки", я до уваги не беру.

З плином часу, здається, навіть самі об’єднані есдеки вже злякалися того, що наробили. На очах, зазначимо, всього світу – адже безпрецедентною була присутність у Мукачевому і міжнародних спостерігачів та представників дипломатичних місій. Тільки тепер їм не залишається нічого іншого, як спробувати "змікшувати" якимось чином кримінальність ситуації. І плутані пояснення Нестора Шуфрича, і відсутність більшості членів фракції під час парламентського обговорення ситуацїї в Мукачевому, а головне - відсутність її керівника Леоніда Кравчука – все свідчить про певну розгубленість в стані СДПУ(о) і непереборне бажання уникнути відповідальності...

Для інших же представників політичної еліти (в першу чергу – тих, що не належать до опозиції) мукачівські події мали б стати надзвичайно серйозним попередженням – про те, що серед їхніх колег є люди і ціла політична сила, здатна заради своїх амбіцій зневажити негласним внутріелітних консенсусом і виборами, як демократичним ритуалом, що легітимізує саме існування еліти – а це вже дійсно серйозна загроза національній безпеці.

Можна по різному оцінювати особистості головних кандидатів на посаду мукачівського міського голови та їх діяльність в атмосфері особливо розвинутого напівкримінального і зав’язаного на контрабанді бізнесу, який домінує на Закарпатті. Це протистояння, окрім всього, було ще й боротьбою за ключову роль в економічному житті регіону, а значить – за значні фінансові потоки. Але саме есдеки вирішили використати в цій боротьбі весь свій владний ресурс помножений на ресурс криміналітету.

Мало того, виявилось, що при бажанні та відповідних ресурсах і тісному контакті з організованим криміналом можна реалізовувати найфантастичніші сюжети – наприклад, успішно провести референдум по відокремленню Закарпатської області від України і створення якої-небудь Закарпатської республіки - а там, дивись, нарешті, можуть збутися і президентські амбіції Медведчука...

Видається, що саме розуміння цієї загрози, а не банальне почуття помсти щодо колишніх однопартійців керувало Олександром Зінченком, коли він формулював висновки робочої групи:"...в місті Мукачево ми спостерігаємо тісне переплетіння інтересів влади, силових структур та криміналітету. Це вкрай небезпечна ситуація, яка вимагає термінового втручання, інакше далі мова йтиме вже не про порушення виборчого законодавства та адміністративні зловживання, а про цинічне і системне нехтування правами громадян. Тобто під загрозу постають базові конституційні принципи."

На жаль, усвідомити стратегічну небезпеку, до якої може призвести безкарність організаторів і виконавців політичного перевороту в Мукачеві, багатьом парламентарям так і не вдалося. Поза тим, консолідоване рішення парламенту(до якого не вистачило якихось 12 голосів), навіть при відсутності реальних правових механізмів його виконання, могло стати суттєвим бар’єром на шляху "криміналізованої політики" або "політизованого криміналу".

Оскільки постанову народні депутати так і не прийняли, то поки що залишається стежити за тим, наскільки розвинутий в українських політиків інстинкт самозбереження. Їхні дії та реакція "на Мукачеве" стануть в цьому сенсі найкращим індикатором.

Сергій Черненко, "Телекритика"