04/22/2004 | observer

«Наша Україна» в Донецьку: розкол чи пошуки нового шляху?


Мабуть, повернення до теми протистояння в донецькому відділенні «Нашої України» видається дивним. Проте, проглядаючи обговорення попередніх моїх публікацій в «Телекритиці», я зрозумів, що тема далеко не вичерпана. Якщо відкинути відверті демарші та образливі репліки (що, швидше, свідчать про відсутність аргументів), то стає зрозуміло, що донецька близька до журналістики публіка просто не знає чи, можливо, не розуміє тих процесів, що відбуваються у правому секторі опозиційного руху Донеччини. Тому в черговий раз повертаюсь до цієї теми, щоб поставити все на свої місця.

Про розкол серед донецьких прихильників Віктора Ющенко говорилось здавна й немало. Вся історія «Нашої України» в Донецькому регіоні поділяється на періоди протистояння між лівими та праворадикальними силами і періоди відносної консолідації. Особливо наглядно протистояння проявляється між Конгресом Українських націоналістів і близькими до нього силами, очолюваними Марією Олійник, та партією «Солідарність», яку представляє Сергій Зікєєв.

Реально солідаризуються з правими Українська народна партія (Анатолій Герасимчук), Партія Захисників вітчизни (Євгенія Ратнікова), ХДС (Ігор Лук’янов), та Народний рух України (Григорій Білецький), а також УРП «Собор» (Олена Наумова), яка хоча й не входить у блок Віктора Ющенка, але на регіональному рівні активно з ним співпрацює.

Протилежна сторона представлена лівим крилом «Нашої України». У Донецьку в ньому традиційно представлено партію «Солідарність». Цікаво, що в цьому протистоянні часто ідеологія не має особливого значення. Для прикладу, Сергій Северин – обласний керівник Української республікансько-християнської партії – солідаризується з лівими. А з приходом до влади в обласному штабі блоку партії «Яблуко» (яка, за заявами свого лідера Бродського, нібито підтримує Віктора Ющенка) ліві тенденції у штабі стали домінуючими.

Деякі партії (наприклад, Молодіжна та «Реформи й порядок») взагалі не беруть участі в протистоянні та не представлені в керівництві штабу. Взагалі, склад штабу опозиційної сили викликає, щонайменше, подив. З 22 членів штабу до «Нашої України» мають стосунок щонайбільше п’ять осіб. Усі решта – або випадкові люди, або відкриті супротивники блоку. Наприклад, за нашими даними, серед керівництва штабу одна особа представляє Селянську партію, двоє працюють в інституті Стратегічних досліджень при Президенті України, один має стосунок до найміцнішого форпосту Партії Регіонів в області – Інституту штучного інтелекту, який очолює так званий «гетьман Реєстрового козацтва» пан Шевченко. Саме на теренах інституту облдержадміністрація провела Форум Демократичних сил на підтримку Віктора Януковича.

Як мінімум, три члени штабу представляють партію «Яблуко». Чимало у штабі й нікому не відомих людей. Наприклад, важко сказати, звідки спливла одна з керівників штабу Василенко Наталія, якій ледь виповнилось 19 років і яка не має стосунку до Донецького регіону. Точно так же прибула з іншого регіону разом з керівником штабу Павлом Жовніренко Руроєва Лілія, яка призначена заступником керівника штабу.

Та найбільше запитань викликає прес-служба штабу. Її очолив Олександр Міщенко, редактор часопису «Золотий Скіф», який повністю знаходиться під контролем Віктора Януковича, а консультантом прес-служби став Василь Васютін, заступник редактора того ж часопису. Не дивно, що преса про «Нашу Україну» в Донецьку якщо й згадує, то лише в негативному плані. Навіть опозиційні видання України доволі прохолодно ставляться до регіонального штабу «НУ» в Донецьку. Про його роботу особливо не розповідали ні «Україна молода», ні «Без цензури», ні, тим більш, видання, що представляють інші опозиційні сили (наприклад, «Вечірні вісті», «Товариш», «Сільські вісті»).

Фактично розкол стався ще напередодні акції блоку «Наша Україна» зі збору підписів на підтримку всенародних виборів Президента. Ще тоді керівництво донецького штабу намагалось обійти партії, найнявши для проведення акції людей, які часто навіть не мали стосунку до опозиції. Та дуже швидко стало зрозуміло, що в такому разі збір підписів буде зірвано. Тоді почав працювати кризовий штаб, до складу якого увійшли керівники партій блоку та інших опозиційних сил. Це спрацювало, і за 20 днів було зібрано близько ста тисяч підписів.

Але вже тоді стало зрозумілим ставлення центрального керівництва блоку до Донецька. Не вистачало агітаційного матеріалу, наметів. Вкрай поганою була юридична підтримка активістів акції. Пан Жовніренко для юридичного захисту активістів, що збирали підписи, видавав ксерокопію депутатського звернення Романа Безсмертного до голови облдержадміністрації Анатолія Близнюка. Можливо, саме звернення й було юридично грамотне, але активістам видавали його ксерокопію, ніким не завірену, поганої якості, з неясними вихідними даними та поганою копією підпису депутата. Зате, як розповідають очевидці, областю носились кавалькади автомобілів, у яких верхівка штабу здійснювала інспекцію активістів: чи стоять вони на одному місці, де було затверджено постановою штабу.

Між активістами та інспекторами постійно виникали конфлікти, що аж ніяк не сприяло консолідації опозиційних сил. Ці конфлікти переросли у відкриту ворожнечу, коли Жовніренко своїм рішенням постановив підтримати на проміжних виборах в 61 окрузі Євгена Талишева. Підтримка Центром цієї акції зробила процес розвалу блоку невідворотним. У Донецьку практично повторилась історія відносин Тараса Чорновола з верхівкою «Нашої України». Можливо, за винятком того, що Чорновіл був самотній у своїй акції, а в Донецьку проти «центру»повстали практично всі більш значущі сили блоку Донеччини. До 26 лютого опозиція організаційно оформилась і виступила з заявою на ім’я Віктора Ющенка, Юрія Костенка, Петра Порошенка, Віктора Пинзеника, Володимира Стретовича, Олексія Івченка та інших лідерів опозиційних партій та громадських організацій. Усього вона була надіслана на 17 адрес. Для преси заява була офіційно закрита, та вже наступного дня її копія потрапила практично до всіх редакцій обласних газет і на телебачення. Але... як не дивно, преса відбулась мовчанням. Про заяву не було згадано й словом, хоча за інших умов про розкол кричали б не один день. Знайомі журналісти твердять, що отримали команду «зверху», тобто від владних донецьких структур, із цього приводу нічого не публікувати.

Цікаво й те, що опозиція в донецькій «Нашій Україні» при всій ворожості до «центру» та власне Жовніренка не ставить під сумнів лідерство Віктора Ющенка та весь час апелює безпосередньо до нього. Як це не парадоксально звучить, але лозунгом опозиції є «За Ющенка... проти Ющенка». Самі заяви (а їх було вже три: 26 лютого, 10 березня, та 20 березня) доволі цікаві як «вершина епістолярної творчості» представників донецької антивладної інтелігенції. Перша з них більше нагадує судовий вирок на адресу Павла Жовніренка та центрального штабу блоку, аніж звернення до лідерів опозиції.

«Маючи найпотужніший адмінресурс, владні кола Донеччини контролюють значну частину демократичних сил (цікаво, які ж це демократичні сили, якщо їх контролює влада?), – пишуть автори заяви. – Минулі парламентські вибори засвідчили, що належної уваги Донеччині з боку Центрального штабу «Наша Україна» приділено не було. ...на виборах 2002 року ми стали непотрібною для блоку областю – повноцінного штабу по виборах тут так і не було створено. Половину виборчих округів було віддано провладній Ліберальній партії».

Але всі звинувачення проти центру просто бліднуть перед списком «злочинів» Павла Жовніренка. Врешті, більшість із них мають під собою солідну основу. Ми назвемо лише ті пункти, які, на наш погляд, відповідають дійсності, а не є наслідком політичної кон’юнктури або емоцій (всі тези викладено мовою документу):

– почав формувати обласний штаб не з представників політичних партій, громадських організацій, які входять або підтримують «Нашу Україну»;

– вся робота штабу була і залишається утаємничена від політичних сил, учасників блоку та їх прихильників;

– ...цей штаб керований провладними силами;

– відповідальність за провал з’їзду «Нашої України» в донецьку 31 жовтня 2003 року значною мірою лежить на Жовніренкові;

– не було забезпечено кандидатуру в окружну комісію округу (мається на увазі 61 виборчий округ);

– без відома обласних організацій... партій Жовніренком була висунута кандидатура...Євгена Талишева;

– аналіз шестимісячної роботи обласного штабу свідчить про те, що цілеспрямовано готується провал президентської кампанії 2004 року на Донеччині.

Як бачимо, звинувачення доволі серйозні, і на них очікувалась відповідна реакція. Цього не сталося. Тоді 10 березня наступна заява безпосередньо була передана в руки В.Ющенка. У ній містилась вимога про усунення Жовніренка від керівництва штабом та аналіз поразки на виборах в 61 окрузі, у якій було звинувачено не лише Жовніренка, але і весь штаб. Як не дивно, і після цього центр не побажав всерйоз розібратись у ситуації.

І вже 20 березня відбулась третя нарада представників опозиції, які втретє звернулись до Віктора Ющенка. Цього разу заява була не констатацією гріхів обласного штабу, а реальним попередженням про намічений у квітні форум національно-демократичних сил Сходу України на базі Донецької області. Було вирішено запросити лідерів блоку та партій, які представляють опозиційний спектр України. Серйозність намірів ініціаторів засвідчує сам порядок денний форуму. На ньому заплановано розглянути не лише політичну ситуацію на сході України, але й ситуацію, що склалася в «Нашій Україні» в цілому. Цілком можливо, що форумом може бути ініційовано створення альтернативних штабів, що само по собі підірве авторитет не лише блоку, але й самого Віктора Ющенка.

У такому випадку проблематичною є не лише підтримка його як єдиного кандидата з боку соціалістів Мороза, але й із боку значної частини БЮТ. У той же час, усунути з керівництва штабу представників «Яблука» – значить іти на конфлікт з Бродським, якому, скоріш за все, віддано під керівництво Донецьку область та деякі інші регіони в обмін на підтримку Ющенка. І навіть якщо Віктор Андрійович наважиться заради збереження кістяка блоку потіснити Бродського, то вступити в конфлікт з Петром Порошенком йому не під силу. А саме тандем «Яблука» й «Солідарності» складає кістяк Донецького штабу. Партія Миколи Поровського (УРХП), скоріш, статист у штабі, аніж рушійна сила. Не маємо відомостей і про представлення там Молодіжної партії та партії «Реформи й порядок».

Розвиток подій може бути різним, але судячи з усього, в Ющенка немає іншого виходу, як приймати радикальні рішення. Або ж придушити опозицію «центру»у Донецьку (в такому разі у нього немає ніяких шансів не лише на перемогу в регіоні, але й навіть на те, що за нього проголосує 2 відсотки виборців), або згодитись з її вимогами і здійснити чистку центрального штабу.

Врешті, саме останнього найбільше боїться донецький клан. Ще 14 січня поточного року один з ідеологів «регіоналізму», політолог Володимир Колєсніков, у газеті «Акцент» прораховував сценарій президентських виборів в Донецькій області. «Последние исследования, проводимые здесь ДИАЦ в конце декабря 2003 года, показали, что рейтинг Кучмы здесь 11%, Януковича – 41%, а вот рейтинг Ющенко очень низкий – 5%»… Но... «за КПУ проголосуют не более15-20% избирателей, а 15-20% – за Ющенко. Большего ему здесь не светит, но это для него победа».

За чотири місяці потому шанси Віктора Ющенка значно знизились. І це не робота влади, а «праця» його власного регіонального штабу. У його роботі немало тріскотні (як то обіцянки Жовніренка взяти під контроль надходження бюджетних коштів для вугільної галузі чи міфічний «мобілізаційний план для Донеччини»), але немає конкретних справ. Вибори у 61 окрузі провалено з катастрофічними наслідками для опозиції, широко розрекламоване створення громадських приймалень депутатів від «Нашої України» вилилось в одну-єдину в обласному центрі, про яку мало хто знає. Врешті, не зрозуміло, чого бажає сам Віктор Андрійович – зазначити присутність своєї структури в Донбасі чи реально стати Президентом України.

Віктор Геварін, Донецьк, для «Телекритики»